Роман ЗЦВ. Розділи 65-66
Розділ 65. Недобрий знак | Розділ 66. Битва при Гермесі. Частина 1
Розділ 65. Недобрий знак
Раніше
ріг грав не один раз, десятки демонічних звірів атакували міську стіну хвиля за
хвилею, проте ополчення вміло розбиралося з ними.
Тож Роланд не панікував. Він оголосив про перерву у тренуваннях і велів Венді та Блискавці повернутися до замку та відпочити. Анна повинна була захищати Нану, що попрямувала до лікарні, де буде чекати на поранених, а Роланд із Соловейком кинулися до міської стіни.
Однак Блискавка запротестувала:
– Як дослідниця, що так довго добиралася до західного регіону цього материкового королівства, я ще жодного разу на власні очі не бачила масштабного нападу демонічних звірів. Про це навіть соромно говорити. Я хочу піти з вами! Будь ласка!
Роланд, не вагаючись, відмовив Блискавці у проханні, та сказав Венді стежити за нею, щоб та не блукала навколо, коли атакують демонічні звірі.
Потім він поглянув на Соловейка, вона кивнула, взяла його за руку і повела крізь туман прямо до міської стіни. Дізнавшись, що відьма, торкнувшись, може провести людину в тумані, – Роланду відразу припала до душі ця здібність. Таким способом можна йти крізь перешкоди, ігноруючи місцевість, долати кілька метрів за один крок, досить корисно мандрувати подібним способом.
Коли вони наблизилися до підніжжя міської стіни, Роланд обрав закуток, де його ніхто не побачить, і вийшов з туману та сам піднявся на гору. Вдивляючись у пустелю перед собою, він бачив лише білий колір, жодних ознак навали демонічних звірів. Це фальшива тривога? Схоже, про це думав не лише він, але і ополчення, що вишикувалося на стіні.
Принц відшукав Залізну Сокиру і побачив, що той дивиться вдалину із серйозним обличчям, міцно тримаючи ріг.
– Це ти підняв тривогу?
– Так, Ваша Високосте, розумієте… – Голос мислився був набагато сухішим, ніж зазвичай, – та тварюка тут.
Та тварюка? Роланд поглянув у той бік, куди дивився Залізна Сокира, вдалині він побачив темну цятку, яку важко помітити навіть на білому тлі. Згідно з правилами, піднімати тривогу можна лише тоді, коли зрозуміло, що патруль не в силах вирішити проблему. Знаючи це, досвідчений мисливець не зробив би подібного без вагомих причин.
– Це змішаний вид, – Залізна Сокира ковтун, – той самий, з яким я зіткнувся шість років тому.
Справді? Роланд нахмурився. Теоретично, злі звірі мали загинути під час нападу на фортецю Лонгсонг – вони не мали інтелекту, тож навіть не могли подумати про відступ. Захист фортеці жодного разу не був прорваний, але цей гібрид мало того, що вижив, так ще і прожив шість років? У Роланда виникло неясне передчуття.
Проте демонічний звір був дуже далеко, тому він міг побачити лише темну пляму, у той же час як Залізна Сокира чітко визначив тип чудовиська. Зір у нього мав би бути надзвичайним. «Можливо, він помилився», – подумав принц.
Демонічний звір не змусив Роланд надто довго чекати, істота почала наближатися до міської стіни і незабаром всі побачили це унікальне створіння.
Він не був таким великим, як попередній гібрид, на перший погляд, звір нагадував великого кота. Але на спині у нього двоє великих крил, що покривали боки, поки вони не розправлені. Його голова схожа на левову, але має додаткову пару очей – і якщо вони не є прикрасою, то звір може побачити рух позаду, не повертаючи голову.
Картер і кілька охоронців зарядили рушниці та стали на позиції.
Проте лев-гібрид не кинувся в атаку, він зупинився за межею досяжності арбалета і уважно вивчав стіну.
Ця відстань входила до зони ефективної дії крем’яних рушниць, але шанс влучити з першого пострілу майже нульовий.
Не пройшло багато часу, коли звір зупинився, як він раптом стрибнув ліворуч, розпроставши крила – і його велике тіло злетіло в повітря. Як і казав Залізна Сокира, чудовисько може літати або ковзати у повітрі на невеликі відстані. Перелетівши перешкоди, демонічний гібрид швидко побіг до частини міської стіни, де не було охорони.
Серце Роланда шалено забилося. Здатність оцінювати силу противника за допомогою спостереження і обирати слабкі місця для атаки є чітким доказом, що гібрид має інтелект, – саме цього бракувало іншим демонічним звірам. Час від часу вони натрапляють на слабкість своєї жертви, але це не був інстинкт, який успадковують покоління за поколінням. Коли вони стикаються з невідомим супротивником, то не здатні обдумати його можливі дії, що вже говорити про всебічний аналіз ситуації.
Що означає мати інтелект? Покладаючись на свій видатний мозок і витривалість, люди піднялися з кривавих прерій до вершини біологічного ланцюга. Роланд не дозволив собі зациклюватись на цьому, він махнув головному лицарю, щоб той ішов за ним, а інші мисливці пішли за Залізною Сокирою, щоб застрелити демонічного звіра.
Коли гібрид досягнув безлюдної зони, то піднявся вгору, легко перелетів стіну, і кинувся до населеного району, повністю ігноруючи мисливців.
– Звір! – крикнув Роланд. – Люди з другого загону ополчення піднімайтесь на стіну і тимчасово охороняйте її. Перший загін за мною!
У цю мить принц забув, що другий загін не мав достатньо часу на підготовку, тож якщо демонічний звір повернеться до стіни, вони можуть впасти у хаос і будуть атакувати поодинці. Картер вів охоронців поряд з принцом, їхні бойові здібності були найкращими і вони були готові до зустрічі з ворогом у будь-який момент. Позаду слідували мисливці на чолі з Залізною Сокирою і зарядженими рушницями.
Коли вони зайшли у старий район, їхнє поле зору звузилося, тому що навколо знаходились будинки, а вузькі та засніжені дороги, обмежили дії великої групи людей. Роланд не наважився розпорошити людей, тому вони ходили по перехрестям, сподіваючись знайти сліди демонічного звіра.
Він пошкодував, що не взяв із собою Блискавку. Якби у повітрі була відьма, що розвідувала б територію, його люди не бігали б туди-сюди.
Після пошуків десь із чверть години із провулку раптом долинули крики містян.
Змінивши напрямок, вони швидко попрямували до джерела звуку. Завдяки тому, що більшість ополчення – жителі старого району, група хутко відшукала дорогу, пройшовши провулками і чужими дворами до потрібної точки. Діставшись до місця, Роланд побачив розірваного на дві частини чоловіка, його нутрощі були розкидані по землі. Жодних сумнівів, він мертвий.
– О Боже… я його знаю, це ж Тєча!
– Прокляття, де та тварюка?
– Стережіться! Вона праворуч! – раптом вигукнув хтось. Але до того, як людина закінчила говорити, крізь стіну дерев’яного будинку, праворуч од них, проломилася чорна тінь, під стукіт уламків, гібрид кинувся до розгубленої команди, збивши одну людину з ополчення з ніг, притиснув лапами і відкрив пащу.
Першим зреагував Залізна Сокира. Він хотів вистрелити з рушниці, але виявив, що розгублені члени ополчення заблокували цю можливість. Тому йому довелося протискатися крізь натовп, наближатись до цілі крок за кроком. Подібна проблема була і в інших мисливців, вони затискали рушниці під пахвами, підстрибували, щоб зачепитись за звис і залізали на дахи.
Гібрид повністю проігнорував спис, який у нього вштрикнули, розправив крила, заважаючи натовпу до нього наблизитися, вчепився в закривавленого бійця і приготувався стрибнути, коли пролунав постріл.
На тілі чудовиська розквітло кілька чорно-червоних плям.
Змішаний вид, в якого влучило кілька свинцевих куль, люто заревів, кинувши жертву, він розправив крила, збираючись стрибнути до мисливця на даху, у цю мить Залізна Сокира протиснувся крізь натовп. Він підняв рушницю, спрямував її на демонічного звіра перед собою і натиснув курок.
Не було можливості уникнути пострілу в морду, порох потрапив навіть на ніс чудовиська. Швидкість кулі несильно знизилася, коли вона пройшла крізь око гібрида, проникаючи до його черепа.
Демонічний звір змішаного виду завмер на якусь мить, а потім упав на землю.
Розділ 66. Битва при Гермесі. Частина 1
…Крижаний
дощ дещо розмиває запах крові, який покриває все Святе Місто, Алесія важко
дихає, тримаючи великий меч.
Вона не вперше бере участь у захисті Гермеса, але ніколи не думала, що Нове Святе Місто теж коли-небудь буде втрачено.
Стіна повністю знищена.
Такого жахливого монстра Алесія ще не бачила. Величезний гібрид, схожий на хробака, виліз із-під землі, притиснувся до стіни, залізши на скелі, вкриті льодом, встромив у стіну кістяні пазурі та піднімався угору крок за кроком. Навіть коли його голова досягла вершини, нижня частина тіла ще залишалася на землі.
Якби у нього було лише величезне тіло, то це не було проблемою, але ніхто не очікував, що чудовисько відкриє рота – і звідти вирветься орда демонів змішаного виду. На стіні розверзлося пекло.
Добре організована команда була розбита демонічними звірами, а передовий загін, в якому була Алесія, розділився. Вона бачила, як одного з її товаришів по зброї проковтнув монстр, і не могла нічого зробити. Тепла людська кров, змішана з чорною кров’ю чудовиськ, потекла по тріщинам кам’яної стіни.
Зі звуком рогу, що сповіщав про відступ, почали стріляти требушети, розміщенні у Святому Місті. Гранітні брили, розміром у половину дорослої людини, почали падати з неба, те, що на стіні досі багато людей, повністю проігнорували.
Алесія дуже чітко запам’ятала, як величезний камінь влучив у капітана Дікато, що був поряд з нею. Коли вона піднялася, то побачила, що його разом із бронею вмурувало в кам’яну підлогу на вершині стіни. Тіло нагадувало зморшкуватий пергамент, із розпоротого живота вивалися кишки, а кров, що стікала, утворила під ним маленьку калюжу.
Вона подумала, що якби не кинулася на землю, коли помітила камінь, то закінчила так само, як він.
Алесія не пам’ятає чітко, як вона вирвалася з облоги і відступила до міста. Звідусіль лунали крики і прокльони, всі розмахували зброєю, несамовито рубаючи, і невідомо, вони билися з демонічними звірами чи зі своїми товаришами.
З команди армії правосуддя, яка складалася із сотні людей, вижили лише дванадцять, включаючи її.
– Що робити далі, капітане!
– Капітанко Алесіє!
Вона раптово прийшла до тями. Так, згідно з правилами армії правосуддя, якщо капітан загине у бою, то заступник бере на себе його обов’язки і продовжить керувати командою під час бою.
Алесія кусала губу, поки залізний смак не наповнив її рота:
– Ми ідемо до північних воріт внутрішнього Святого Міста. Саме туди попрямують демонічні звірі, щоб потрапити до міста.
Ці слова означали, що вони залишають території між стіною і центром міста напризволяще, але у них немає іншого вибору. Немає нічого важливішого за Собор Гермеса – серця Святого Міста.
Є ще дещо, чого вона не сказала. Якщо монстрів не зупинили скелі вкриті льодом, то чи зможуть дванадцять людей якось вплинути на захист стіни?
Можливо, саме сьогодні вона присвятить своє життя небесам. У душі вона молилася, щоби бог був милостивим до неї, і водночас говорила іншим:
– Армія правосуддя ніколи не здасться! Вперед!
– Армія правосуддя ніколи не здасться! – закричали інші в один голос.
Дванадцять осіб вишикувалися в колону і побігли до північних воріт. Звуки бою у районі міської стіни робився все слабшими і слабшими, аж поки не розчинилися у шумові вітру і дощу.
Коли вони дісталися північних воріт, Алесія побачила, що перед підйомним мостом зібрався натовп із залишків армії правосуддя, схоже, вони всі подумали про одне і теж, від чого їй стало трохи легше.
Однак у такий небезпечний час підйомний міст був опущеним. Алесія нахмурилася і підійшла до красивого воїна в червоній мантії командуючого, стиснула кулак і відсалютувала:
– Командуючий, я капітанка четвертої команди передового загону, Алесія Квінн!
– Я Такер Торр, відповідаю за оборону північних воріт. Дякую за вашу наполегливу правцю, – чоловік кивнув. – По той бік воріт – пункт допомоги. Якщо у вашій команді є пораненні, можете відправити їх туди.
– Сер, я не розумію, чому ви не підняли міст у такий час? Демонічні звірі з міської стіни можуть прибігти сюди у будь-який момент. Ми повинні знати, що центр міста не буде втрачено.
– Заспокойтеся, капітанко, я знаю, що ви і ваші люди готові пожертвувати собою, але це безглуздо. До останньої миті Церкви ще далеко. – Він підняв руку і витер крижані краплі з чола. – Ідіть до місця збору і готуйтесь, якщо у вас закінчилися таблетки для протидії холоду, попросіть у інтенданта ще.
Коли командуючий сказав це, Алесія зрозуміла, що сильно замерзла. Після того, як вона відділилася на полі бою, піт і крижаний дощ змішалися так, що майже перетворили її тіло на шматок льоду. Алесія тремтіла від холодного вітру.
Вона витягла з кишені мішечок з овчини й потрясла над долонею, але звідти вилилася тільки в’язка рідина. Схоже, під час бою Алесія випадково розчавила таблетки, вона зітхнула і підняла голову – їй протягнути бордову пігулку для протидії холоду.
– З’їжте мою, – усміхнувся їй Такер Торр. – Потім повернете мені послугу.
Алесія не намагалася бути ввічливою, вона взяла таблетку і проковтнула її:
– Можливо, у нас більше не буде можливості з’їсти пігулку.
– Так, це теж добре, – кивнув Такер, погоджуючись, – ця річ, справді, жахлива.
Щойно його голос стих, зі шлунка Алесії піднявся сильний рибний запах; навіть на полі бою, де повсюди були трупи, вона не відчувала такого огидного запаху. Їй здалося, що вона з’їла не пігулку, а проковтнула суміш з давно гнилої плоті та крові. Її шлунок немов поколювало, а по тілу розтеклося заціпеніння. Холод раптом зник, по венам же розійшлася гаряча течія. Температура тіла потроху відновилася, замерзлий піт почав стікати, над головою піднявся пар, і вона знову відчула занімілі пальці ніг.
– Однак сьогодні ми не помремо, – махнув рукою командуючий, побачивши, що Алесія проковтнула таблетку для протидії холоду, – від собору прямує армія божої кари, тож демонічні звірі не зможуть пройти крізь північні ворота. Візьміть своїх людей та ідіть до місця збору, не забудьте перевірити чи мають вони пігулки, щоб вони не опинилися у вашій ситуації: відсутність таблетки у потрібний момент.
Армія божої кари – найелітніша сила в руках Церкви! Алесія багато про неї чула, але ніколи не бачила на власні очі. Проте… навіть якщо армія божої кари настільки ж могутня, як про неї говорить в чутках, вона все-таки складається з людей. Зі звичайним тілом, як вони б не тренувалися, неможливо легко перемогти величезну групу демонічних звірів змішаного виду.
Але оскільки командуючий сказав своє слово, вона пішла від північних воріт разом зі своїми одинадцятьма членами команди і наблизилася до місця зборів на західній стороні.
Після відступу тут зібралися сотні представників армії правосуддя. Вони стояли по двоє-троє під холодним дощем, не звертаючи увагу на те, що вода стікала по їхнім обличчям. Деякі з них навіть сиділи на землі, виглядаючи мляво. Лише невелика кількість людей акуратно вишикувалася, чекаю на появу ворога у будь-який момент.
Якби це було кілька днів тому, Алесія неодмінно зупинилася і вилаяла би їх, але зараз вона теж розгубилася. Тут поховали незліченну кількість людей, щоб побудувати Нове Святе Місто. Можна сказати, що кожна цеглина тут містить кров вірян і служителів божих. Єпископ часто говорив, що захоплення Гермесу рівнозначне володінню Царством Божим на землі.
Однак сьогодні, здається, Царство Боже потрапить до рук прислужників диявола.
– Демонічні звірі наближаються! – закричав хтось. – Приготуватися до зустрічі з ворогом!
Алесія, щоб підвищити бойовий дух, підняла свій великий меч, втупившись поглядом у темну хмару попереду, і закричала:
– За Гермес!
– …За Нове Святе Місто!
Коментарі
Дописати коментар