Роман РБ. Том 9. Розділ 1-1
Розділ 1. Таємниця вундеркінда. Частина 1-1
Розділ 1. Таємниця вундеркінда. Частина 1-1
Кліф Ґрімор. Онук Папи церкви Мілліса, хлопчик-геній, який з юних літ мав особливий талант до магії. Він був дещо запальним, егоїстичним і пихатим. Як наслідок, у нього взагалі не було друзів. Зараз Кліфу було 16 років. Іншими словами, близько року тому він досягнув повноліття, але ніхто не прийшов, щоб відсвяткувати разом з ним цю важливу подію.
Та все ж юнак мав певні чесноти. Попри свою хвалькуватість, він був дуже старанним і докладав усіх сил, щоб досягнути успіху. Було принаймні кілька людей, які помітили це і поважали його.
Причина, чому Кліф прийшов до університету магії Раноа, була простою – його втягнули у потворну боротьбу за владу. Кілька років тому біля Мілішіона стався замах на вбивство Благословенного Дитя, через це боротьба за владу у церкві Міліса стала інтенсивнішою. На тлі цього хаосу Папа відправив свого онука, Кліфа, на інший кінець світу в королівство Раноа.
– Кліфе, у тебе є потенціал стати кимось великим. Не дозволь самовдоволенню запаморочити тобі голову, знай свої недоліки і працюй над ними.
Саме ці слова Папа сказав на прощання перед тим, як відправити його у далекі краї.
Кліф знав, що від нього багато очікували. На той час він вважав це цілком розумним. Зрештою Кліф був вундеркіндом. Можливо, не таким талановитим, як блискуча молода фехтувальниця Еріс, що в одну мить перемогла групу навчених вбивць, але все ж він вважав себе досить геніальним. Людиною, з особливими здібностями.
Після довгої подорожі Кліф нарешті прибув до королівства Раноа, яке виявилося суворим краєм. Їжа йому не подобалася, клімат – суворий, а місцеві жителі поводилися так, що він вважав це відштовхуючим.
Однак Кліф вірив у те, що неперевершений талант допоможе йому подолати будь-які випробування. Він був спеціальним студентом, онуком Папи і людиною, яка одного дня очолить усю церкву Міліса. Безперечно, Кліф вважав себе на голову вище за інших.
Однак він двічі зазнав поразки на першому курсі.
Перший раз це сталося через молодого чоловіка на ім’я Заноба Шірон. Заноба був Благословенним Дитям. Людиною, яка від самого народження отримала божественний дар. Хоча він був особистістю з краплею божевілля, але його фізична сила приголомшувала. Кліф на власні очі бачив, як Заноба схопив за голову втричі важчого за нього чоловіка, підняв і відкинув.
Попри цю неймовірну силу, він вступив до університету, щоб навчатися магії. Як на Кліфа, прогрес Заноби був болісно повільним, але Благословенне Дитя взагалі не мало потреби вивчати магію.
Існувало припущення, що у давнину магію створили як засіб, що допомагав людям наслідувати силу богів. Якщо сказати інакше, то Благословенне Дитя була людиною, що була проявом цих самих сил. А тому їм не потрібно вивчати магію.
Подумавши про це, Кліф поставив Занобі запитання.
– Чому ти вивчаєш магію?
– Хмм. Все досить просто. Є дещо, що я хочу зробити.
Сказавши це, Заноба засунув руку до коробки, яку ніс з собою, і дістав ляльку… про яку він далі говорив і говорив, і говорив, і говорив. Кліф не розумів і половини сказаного, але чітко вловлював, що Заноба хвалив майстерність, з якою виготовили маленьку фігурку.
– Я хочу стати учнем людини, яка зробила цю ляльку, і разом з нею поширювати їх по всьому світу! Ось чому я маю навчитися робити їх сам! Я почуватимуся винним перед майстром, якщо не зможу опанувати основи до нашої наступної зустрічі! І, звісно, мені хочеться зробити принаймні кілька власними руками!
Це була мрія. Те, чого бракувало Кліфу. Він вже давно відмовився від власної мрії. Через власне становище у нього не було іншого вибору, як зробити це. Заноба як Благословенне Дитя ніс на своїх плечах надії жителів свого королівства. Щойно він повернеться до Шірон, то більше не матиме свободи. Однак Заноба не відмовився від останнього променя надії. Від можливості, що якогось дня він може стати вільним. І ось тоді робити все, що захочеться.
Звісно, Кліф не знав про події у королівстві Шірон чи про ситуацію Заноби. Він дійшов до такого висновку на основі власних припущень. Попри це, Кліф був приголомшений власним висновком. Він почав дивитися на Занобу з повагою, і навіть з захопленням.
– Хто цей майстер, про якого ти говориш?
– Це маг на ім’я Рудеус Ґрейрат.
Почувши відповідь, Кліф відчув спустошення. Рудеус Ґрейрат. Це ім’я він заховав у темних куточках пам’яті відтоді, як Еріс відмовила йому. Кліф ніколи не думав, що почує його знову в цьому місці. І з вуст людини, яку він щойно почав поважати.
Це був жорстокий удар по його самолюбству.
Другий раз стався через двох старших студентів.
Звичайно, Кліф вважав себе найсильнішим в університеті. Було багато супротивників, яких він не міг перемогти в ближньому бою, але серед магів рівних йому не було. Кліф був справжнім вундеркіндом, тоді як інші тут були всього лише студентами. Навіть серед викладачів було досить мало тих, хто володів магією краще за нього.
Тому він вважав себе найсильнішим тут.
Кліф зрозумів, що це була всього лише зарозумілість приблизно через два місяці після вступу. Це сталося, коли він програв двом дівчатам з раси звіролюдів, які, за чутками, були одними з найсильніших студенток.
Звали їх Лініа і Пурсена.
Як все почалося? Складно сказати. Кліф завжди був гострим на язик і постійно робив зарозумілі зауваження. Лінія і Пурсена поводилися набагато стриманіше, ніж раніше, але вони не збиралися терпіти пихату поведінку першокурсника, яких зверхньо говорив до них. Кліф не пам’ятав, чим саме остаточно розлютив їх. Але детально пам’ятав бійку. Саме тоді, коли він намагався вимовити формулу заклинання просунутого рівня, Пурсена використала магію початкового рівня, щоб завадити йому. Потім до нього підскочила Лініа і добряче відлупцювала.
Зазнавши публічної поразки, Кліф відступив до своєї кімнати, щоб поплакати на самоті. Він говорив собі, що це був нечесний бій. Битва двох проти одного. Тож насправді він не програв. Але пізніше Кліф почув про студента на ім’я Фітц, який самотужки переміг цих двох. І був шокований ще раз.
Завжди є хтось кращий. Вступивши до університету, Кліф нарешті пізнав цю просту істину. Він зрозумів, що можливість використовувати магію просунутого рівня не робила його найсильнішим.
Це неабияк приголомшило, але відтоді Кліф почав докладати ще більше зусиль. Він був дуже гордим, щоб вчитися від викладачів університету, що вже говорити про інших студентів. Тому Кліф зосередився на тому, щоб самому відшукати шлях і стати сильнішим. Це було важко, але він наполегливо працював над тим, щоб позбутися своїх слабких сторін.
Потім настав другий рік навчання в університеті, і відбулося кілька подій, що приголомшили його до глибини душі.
Першим шоком стало зарахування Рудеуса Ґрейрата.
Хлопець одягнутий у пошарпану сіру мантію. На його обличчі не було ні краплі впевненості у собі. Він був покірним і смиренним перед кожним, з ким зустрічався. І з готовністю принижував себе. Його погляд чіплявся за кожну дівчину поруч. Але в ньому самому не було мужності чи чогось привабливого.
Цей хлопець дуже відрізнявся від людини, яку уявляв собі Кліф з розповідей Еріс і Заноби. Він задумався над тим, чи міг це бути хтось з таким самим ім’ям? Це здавалося цілком можливим.
Однак Заноба визнав цього хлопця своїм майстром і цей Рудеус також знав Еріс. Тож Кліф дійшов до висновку, що це шахрай. Якимось чином йому вдалося обманути Занобу й Еріс своєю брехнею.
Доказом цього також було те, що коли Лініа і Пурсена провокували Рудеуса він просто схилив голову, уникаючи конфлікту. Якби цей хлопець справді був могутнім магом, то легко переміг би їх.
Такими були міркування Кліфа. Він також подумав, що цього шахрая скоро викриють. Заноба був Божественним Дитям і вирізнявся старанністю. Лініа і Пурсена ж були грізними бійцями. У такій ситуації не вийде довго покладатися на брехню і блеф.
Ходили чутки, що Рудеус переміг Фітца. Але Кліф вважав, що це або помилка, або брехня, яку сам Рудеус поширював, або був використаний якийсь брудний трюк. Він був абсолютно в цьому впевнений.
Але Рудеус незабаром продемонстрував власні здібності. Він міг використовувати безмовну магію. За короткий час Рудеус перетворив Лінію і Пурсену на своїх вірних підлеглих, а Заноба захоплювався ним ще більше, ніж раніше. Навіть Фітц визнав його силу, і вони разом навчалися у бібліотеці раз на кілька днів.
Попри видатні здібності, Кліф бачив, що Рудеус відвідував заняття. Це були лекція початкового рівня з божественної магії і магії бар’єрів. Хоча у нього не було жодної потреби вивчати цю базову магію, але він, здавалося, мав вроджену жагу до знань усіх видів.
Рудеус Ґрейрат був таким же старанним, як і Кліф, а також талановитішим за нього. І, що важливіше, йому вдалося досягати неймовірних результатів.
Це мав би бути факт, який Кліф ні за що не хотів би визнавати. Але він напрочуд легко це прийняв. Можливо, все завдяки досвіду зустрічі з Занобою і поразці, яку завдали йому Лінія і Пурсена. Він легко змирився з тим, що хлопцю на ім’я Рудеус судилося щось більше.
Однак це не означало, що Кліф захоплювався ним. Прийняття факту і захоплення – це дві абсолютно різні речі.
А потім стався наступний і останній шок.
Якогось у сутінках Кліф повертався до гуртожитку і випадково підняв погляд.
Там була богиня. Вона спиралася на підвіконня і з меланхолійним обличчям дивилася назовні, поки розкішне золотисте волосся тріпотіло на вітрі. Її обличчя, пофарбоване червоним сяйвом від заходу сонця, було таким прекрасним, що це негайно пронизало серце Кліфа.
Це було коханням з першого погляду. Його завжди приваблювала така краса. Коли він був дитиною і мріяв стати шукачем пригод, то також уявляв, що одружиться з красунею. До речі, причина, чому Кліф мріяв стати шукачем пригод, полягала у гарненькій цілительці, яка відвідувала дитячий будинок, де вона виросла.
– …о!
Раптом жінка у вікні помітила його. Вона ніжно усміхнулася і помахала рукою. Це було так… прекрасно. І зворушило його до глибини душі.
Кліф подумав: «Я народився, щоб зустріти цю жінку. А вона народилася, щоб зустріти мене».
І в цей момент Еріс, його перше кохання, стала просто знайомою.
★ Рудеус ★
Настав час класної години, яка відбувалася раз на місяць. Я сидів за столом разом з Занобою, Джулі, Лінією і Пурсеною. Приємно бути разом зі своєю маленькою групою.
Лініа, як завжди, поклала ноги на парту, безсоромно оголюючи переді мною прекрасні стегна. Те, що я міг бачити це зблизька, було не так вже погано.
– Босе, ти завжди витріщаєшся на мої ноги, няв. Хе-хе. Мабуть, ти в душі кіт, няв? Не можу тебе звинувачувати в цьому. Я злочинно сексуальна… Ня-ха-ха Ну ж бо, босе, просто зазирни… Ґяя! Прибери звідти руку, няв!
Лініа дражнила мене, тож я без вагань засунув їй руку під спідницю. Однак скільки б я не мацав її стегна, то не відчував нічого, крім порожнечі, що зростала. Ніщо не робить чоловіка ще більш нещасним, ніж розчавлене лібідо.
– Няв?! Що це за розчарований погляд?! Ти сам вирішив мене обмацати, то що це за лице?! Що тобі не подобається?!
Чесно кажучи, останнім часом мені більше подобалося торкатися її вух і хвоста. Коли гладиш щось пухнасте, це заспокоювало.
– Ти така дурна, Лініє, – пробурмотіла Пурсена, яка жувала м’ясо поза межами досяжності моїх рук.
Здавалося, вона ніколи не припиняла їсти. Це було сушене м’ясо, смажене м’ясо, сире м’ясо. Тип був різний, але вона завжди їла м’ясо. Зазвичай Пурсена вдавала з себе круту і насміхалася з необережної Лінії, але достатньо підманити її шматком м’яса, як звіролюдка підбіжить, виляючи хвостом. Її хутро м’якіше і його приємніше гладити, але на відміну від котодівчини, вона не дозволяла себе погладити, поки я не давав їй трохи м’яса.
З іншого боку, варто дати їй шматок м’яса, як вона дозволить робити з нею все, що захочеш. Схоже, Пурсена досить уважно ставилася до своєї цнотливості, але я все ж трохи хвилювався, що хтось міг скористатися нею.
– Хмм… Майстре, погляньте, здається щиколотка зараз під гіршим кутом, ніж була раніше.
– Пане, дозвольте я це виправлю, – запропонувала маленька дворфка, дивлячись на фігурку.
– Джулі, називай мене майстром, а майстра Рудеуса – великим майстром.
– Так, майстре.
Наш принц, здавалося, поводився так само, як і завжди. Проте, виглядало так, ніби він опустився на нижню сходинку в ієрархії нашої групи. Хоча Заноба був поряд зі мною, коли ми билися з Лінією і Пурсеною, але фактично я переміг їх сам. Лініа зневажливо назвала його лисицею, яка користується силою тигра.
Заноба ж більше турбувався про те, щоб бути моїм першим учнем. Звісно, після Сільфі, Еріс і Ґіслейн він технічно був четвертою людиною, яку я навчав. Між нами з Ґіслейн відбувався взаємний обмін інформацією, тож її, мабуть, можна викреслити зі списку. Але навіть так Заноба був би на третьому місці.
Коли я йому про це сказав, він виглядав настільки засмученим, що я пошкодував про власні слова. Щоб пом’якшити удар, я сказав, що він мій перший учень, коли справа доходить до виготовлення фігурок.
Джулі, моя друга учениця з виготовлення фігурок, завжди уважно слухала довгі лекції Заноби про ляльку Роксі. Схоже, він достатньо промив її мізки, щоб вона загорілася бажанням робити фігурки. Я помітив, що прагнення Джулі робити їх з власної ініціативи зростало. Проте мав пройти деякий час, перш ніж вона зможе на рівних говорити з нами про ляльки.
Крім того, Джулі почала робити перші незграбні кроки на шляху безмовної магії. Схоже, теорія старшокурсника Фітца про те, що використання магії з раннього віку призводить до зростання резервів і було найкращим способом опанувати безмовну магію, правильна.
– …Великий майстре, я не змогла цього зробити.
– Це нормально.
Однак, попри весь прогрес, Джулі була ще юною і робила багато помилок. Цього разу ноги фігурки набрякли, як водяні кульки. Їй ще бракувало контролю для тонких маніпуляцій з магією землі. Звичайно, я не злився. І не був розчарований. Я заохочував її продовжувати. Навчав не падати духом через невдачі, а пробувати знову і знову. Успіх ніколи не приходив легко, а здатися після однієї невдачі – це пряма дорога до перетворення на похмурого і замкнутого самітника.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар