СвТ. Том 4. Розділ 4-3
Розділ 4. Сховатися у тіні фентезійної Японії! Частина 2
Розділ 4. Сховатися у тіні фентезійної Японії! Частина 3
***
Нішіно Акане разом з четвіркою товаришів прийшли до покинутої лікарні.
Вона охайна й елегантна дівчина з чорним красивим волоссям і яскравими червоними очима.
– Усі троє зникли безвісти, досліджуючи це місце.
– Саме так.
П’ять днів тому троє «лицарів» вирушили для проведення дослідження у цій покинутій лікарні, де оселилися «магічні звірі».
Лікарня розташувалася неподалік університету Нішіно, де вони і базуються. Залишене без нагляду лігво могло розширитися і стати неконтрольованим.
Однак лицарі так і не повернулися.
Акане просила послати рятувальний загін, але її прохання відхилили зверху. Через розслідування іншого інциденту, що стався тиждень тому, на базі було недостатньо лицарів. Ситуацію з покинутою лікарнею відклали на другий план.
Акане знала, що шанси на виживання когось із лицарів мізерні.
Однак вона не могла покинути товаришів, з якими боролася пліч-о-пліч.
– Невже розслідування важливіше за життя людей…? – погляд Акане був похмурим.
Людина, яка виступала категорично проти рятувальної місії, був її старший брат, який займався дослідженням магії.
– Акане-сан…
– Вибачте, нічого, – відповіла вона. – Потрібно поспішати.
Наразі їхнім пріоритетом було підтвердження того, мертві ці троє чи живі.
Вона хотіла вирушити на допомогу раніше, але вдень велося сурове спостереження, тож діяти вони могли лише вночі.
Навіть її брат не очікував би, що Акане вийде так пізно.
Ніч – це світ монстрів…
– Приготуйтеся до бою. Вони тут.
Коли група зайшла крізь вхід до лікарні, їх зустрів сильний сморід смерті.
Всі негайно вихопили зброю.
Більшість з них були озброєні лише ножами, однак зброєю Акане була довга катана.
Вона влила в неї магічну силу – і лезо засяяло.
Найефективніший спосіб убити монстра – це влити магію в лезо, а потім завдавати удару. Магічну силу було складно використовувати як метальний снаряд, бо вона починала розсіюватися одразу після того, як покидала тіло.
– Ходімо.
У ночі монстри найсильніші. Навіть одного цілком вистачить, щоб протистояти пересічному лицарю.
Група з максимальною обережністю просувалася вперед.
Ліхтарики освітлювали коридори покинутої лікарні, їхні кроки наповнювали приміщення луною.
Звірі, безсумнівно, вже помітили їхнє вторгнення.
Вони ось-ось вистрибнуть…
– Хм?
Крап.
На них крапала липка рідина.
– Що це…?
– Обережно! Зверху!
Це була слина монстра, що чіплявся за стелю.
– Уааааааа!!
Звір упав на лицаря, придавивши його.
– Вони і позаду нас!
– М-ми оточені!
Акане ухилилася від монстра, який вискочив з темряви, і вдарила його катаною по спині.
Звір заревів і почав метатися.
Далі вона різко обернулася і збила монстра, який напав на лицаря.
– Ти як?!
– М-моє плече… в-воно кровоточить…
Його життю нічого не загрожувало, але рана була глибокою.
– Зберігайте спокій! Стійте спиною до стіни!
Акане штовхнула пораненого лицаря до стіни і змахнула катаною, захищаючи його.
Її супутники, які втратили самовладання, поступово відновили єдність.
Якимось чином їм вдалося взяти себе в руки.
– Хааааах!!
Акане відділилася від інших і зробила крок уперед.
Її катана яскраво засяяла, коли у зброї зібралася велика кількість магії.
І далі…
– О-ого…
– Акане-сан дивовижна.
Одним ударом вона розсікла разом трьох монстрів, завершивши битву.
Акане витирала бризки крові й оглядала переможених монстрів.
Всього їх було сім. Акане перемогла п’ятьох.
Вона обійшла всіх монстрів, щоб добити їх. Магічні звірі були неймовірно живучими, звичайному лицарю доводилося рубати їх цілу вічність, щоб убити одного.
Якби ситуація була гіршою, її разом з загоном могли б знищити. Це було доказом того, наскільки жахливими були монстри вночі.
Добивши всіх звірі, Акане полегшено зітхнула.
– Ви як?
– Я-я в порядку.
– У мене… лише подряпини.
– Мені добряче пошматували руку.
– Моє плече, моє плече-е-е-е….
Лише однієї битви було достатньо, щоб завдати їм такої шкоди. Продовжувати так – небезпечно.
– Ти відповідаєш за надання першої допомоги, – сказала Акане.
– С-слухаюсь.
– А як щодо тебе, Акане-сан?
– Я перевірю, що там нагорі.
Вони мали знищити всіх монстрів на цьому поверсі.
Якби Акане залишила їх тут, то могла б дослідити решту будівлі сама. І битися стільки, скільки душа бажала.
– Н-ні! Ми не можемо відпустити тебе саму!
– Так! Ми не збираємося покидати Спасителя!
– Припиніть, – Акане перебила їх холодним голосом. – Я... я не спаситель.
– А-але ти маєш особливу силу…
– Всі називають тебе Спасителем і говорять, що ти врятуєш нас усіх!
Не витримавши благальних поглядів своїх супутників, Акане відвела погляд.
Це правда, що вона має більше магічної сили, ніж звичайний лицар.
І, звісно, Акане використовувала цю силу, щоб убити безліч монстрів і врятувати безліч людей.
Однак її називали так не тільки через це.
Все це через чутки, які поширив брат. Він хотів використати силу Акане, щоб маніпулювати слабодухими людьми.
У неї недостатньо сил, щоб врятувати світ.
Однак… Акане не могла цього сказати.
– Я просто роблю те, що можу, – ухильно сказала вона.
– Ми знаємо. Тому і йдемо за тобою.
– Ми не залишимо тебе саму!
– …Як скажете, – сказала вона.
Акане з групою, в тому числі і з пораненими, піднімалися сходами.
З кожним кроком її рішучість потроху слабла. Відчувши сильний запах крові, Акане зупинилася.
– Щ-що це…?
В кінці коридору, освітленого ліхтариками, розлилася червона калюжа крові. Вона тягнулася за поворот.
За запахом і кольором можна було зрозуміти, що це не людська кров.
Це була кров монстрів.
І не одного. Знадобилося б чимале число, щоб пролити таку кількість крові.
Вони посвітили ліхтариками за ріг коридору.
– Хіах…
Хтось із супутників видав звук, який одночасно нагадував ахання і придушений крик. Навіть Акане інстинктивно відступила на крок.
Вони ніби дивилися на озеро крові.
Стеля і стіни були заплямовані червоним, у крові плавали шматки плоті монстрів.
Мертвих монстрів було стільки, що їх неможливо порахувати.
– Що тут сталося?
– Щ-що за…?
– Бути не може…
Щоб перемогти таку кількість монстрів, знадобилося б мобілізувати десятки лицарів.
Чи мала якась місцева група стільки лицарів?
Це не могла бути ні «Месія», група до якої належала Акане, ні фракції навколо них.
Хто ж це зробив? І чому…?
Задумавшись над цим, Акане дійшла до однієї можливості.
– Чи міг… це зробити вищий вид?
– Що?! Вищий вид?!
– З того, що я чула, той інцидент, який розслідує мій брат, може бути пов’язаний з вищим видом.
– ……
Обличчя її супутників зробилися білими, як простирадло.
Поблизу не було фракції, яка мала б сили для чогось подібного. Тому існувала висока ймовірність того, що це зробила нелюдська істота, тобто вищий вид.
У світі існував більше ніж один вид магічних звірів.
Вже було ідентифіковано щонайменше десять, але серед них були надзвичайно потужні монстри, яких називали вищим видом, це були ті, хто забрали життя багатьох лицарів і зруйнували чимало баз.
Вищий вид – це втілення страху.
– Акане-сан, н-нам потрібно забиратися звідси якнайшвидше…
– Вони навряд чи тут, – сказала вона. «В іншому випадку, ми були б давно мертві», – подумки додала Акане. – Нам потрібно провести розслідування. Якщо це справді зробив вищий вид, нам необхідно зібрати всю інформацію, яку можна отримати.
– Г-гаразд…
Група несміливо взялася до справи.
– Ці виглядають так, ніби їх шматували іклами… Але в цьому нема сенсу. Порізи надто чисті.
– Тоді створіння має гострі кігті, – зазначила Акане.
– А ц-ці, здається, були розчавлені. О Боже… це огидно.
– Неймовірна сила, – додала вона.
– Ц-ці взагалі розкидані усюди… ніби їх роздерли на шматки.
– І надзвичайно жорстокий, – підсумувала вона.
Одна погана новина за іншою.
Навіть Акане мусила визнати, що сила цього вищого виду зашкалювала.
Він переміг усіх магічних звірів одним ударом.
Акане вже подолала кількох представників вищого виду, але ця істота була сильнішою за будь-кого, з ким вона коли-небудь стикалася…
– Нам потрібно якогось його назвати, – заговорила вона. – Я пропоную «Брут».
– Дивлячись на те, що навколо нас, це цілком доречно.
Аж раптом один із товаришів по команді крикнув:
– Тут хтось є! Ми знайшли вцілілих!
– Що?! – схвильовано скрикнула Акане.
Вона майже відмовилася від надії знайти трьох зниклих живими.
Однак надія швидко розвіялася.
Люди, що лежали долілиць, були незнайомими.
– Хто вони…?
– Без поняття, я щойно знайшов, що тут хтось лежить. Здається, вони непритомні.
Людей було двоє.
Один був хлопець з чорним волоссям.
На ньому був худі з капюшоном і джинси, на спині – рюкзак. Він виглядав як типовий «біженець».
– Як думаєте, їхня база недавно була знищена або щось таке?
– З огляду на те, що навколо блукає якийсь вищий вид, то це цілком ймовірно.
Падіння баз, людських фортець, від нападів магічних звірів, на жаль, стало буденним явищем.
Щоразу, коли таке траплялося, вціліли ставали біженцями і шукали нові бази.
Якщо хтось із них міг використовувати магію, то таких радісно приймали будь-де.
Однак біженцям, які не були чимось корисними, нерідко відмовляли у доступі на базу. А навіть якщо пускали, то їм часто доводилося виконувати важку роботу. Жодна база не мала достатньо припасів.
Акане задумалася над тим, чи прийме цих двох університет Нішіно?
– А-Акане-сан! У цієї дівчини… у неї срібне волосся!
– Що?!
Другою людиною була дівчина, яка, на превеликий подив групи, мала срібне волосся.
Акане зняла шапку, щоб роздивитися уважно.
У дівчини справді було чудове срібне волосся аж до самих коренів.
– Невже вона Пробуджена…?
Серед лицарів були ті, кого називають «Пробудженими», зазвичай вони вирізнялися потужною магічною силою.
Акане з червоними очима була одною з них.
Двома визначними характеристиками Пробуджених були їхня неймовірна магія і фізичні мутації.
У випадку Акане, її очі стали червоними, але це була досить незначна аномалія. У деяких людей, як у цієї дівчини, волосся змінювало колір, а в особливо важких ситуаціях відбувалися жахливі мутації всього тіла.
– Акане-сан, поглянь на її вуха. Вони такі довгі.
Вуха дівчини були довгими і загостреними, як в ельфів з казок.
– Жодних сумнівів. Вона Пробуджена.
– П-Пробуджена…
Супутники Акане відсахнулися від дівчини, ніби були охоплені страхом.
Мутації, яких зазнавали Пробуджені, досить часто впливали на їхні особистості.
Було немало таких, хто використовував свої неймовірні сили для вбивства людей, і зрештою їх доводилося знищувати.
Пробуджені, такі як Акане, чиї особистості майже не змінилися, були меншістю. Саме тому її називали Спасителем.
– Не хвилюйтеся. Вона разом з хлопцем, тому не повинна бути небезпечною.
– Т-точно. Твоя правда, швидше за все, так і є.
Обличчя її супутників посвітлішали.
Хоча люди боялися Пробуджених, але також прагнули їхньої сили.
– Ми заберемо цих двох з собою?
– Саме так, – сказала Акане.
– Але наші запаси обмежені. Ми можемо залишити хлопця тут і…
– Слухайте сюди…
В одну мить Акане закипіла всередині.
Однак, побачивши тривогу, що промайнула на обличчях супутників, вона швидко повернулася до тями.
– Він може бути родичем дівчини. Що ти скажеш, коли вона прокинеться?
– П-правду кажеш! Не хотілося б, щоб вона засмутилася і пішла!
– Ага, візьмемо обох і підемо звідси!
Її супровід натягнув вимушені посмішки, і серце Акане стиснулося.
Однак вона не могла їх звинувачувати.
Кожен був зайнятий турботами про себе.
Акане могла проявляти співчуття лише тому, що мала потужні магічні здібності. Принаймні так вона намагалася переконати себе, щоб заглушити невдоволення.
– Ходімо.
Акане підняла дівчину на спину, залишивши хлопця на супутників. Вона відчула, як ніжне тепло незнайомки розливалося по її тілу.
Ця дівчина справді гарна.
Вона за віком, мабуть, як учениця старшої школи. Колись в Акане був такий час. Вона ніколи не забуде ту щасливу юність, яку мала.
Навіть зараз, коли ситуація ставала важкою, Акане згадувала ті дні. Вона часто уявляла, що він знову прийде їй на допомогу, як тоді.
Однак Акане знала, що це неможливо.
Він все-таки давно мертвий.
Коментарі
Дописати коментар