СвТ. Том 4. Розділ 5-1
Розділ 5. Уперше за довгий час повернутися до таємної діяльності в Японії! Частина 1
Розділ 5. Уперше за
довгий час повернутися до таємної діяльності в Японії! Частина 1
Після того, як Акане з групою виявили тіла трьох зниклих лицарів, вони повернулися до університету Нішіно.
Ворота бази були щільно замкнені.
Охорона вночі особливо пильна.
Це тому, що саме в цей час монстри активні.
Територія навколо стіни яскраво освітлена вогнями, і лицарі зверху пильно стежать всю ніч за тим, що відбувається навколо. Високі стіни мали подвійне призначення. Вони не давали монстрам проникнути всередину і дозволяли негайно подати сигнали тривоги, коли магічні звірі наближалися.
Однак тієї ночі лицарі-вартові виявили не монстрів, а Акане і її загін.
– Це все, що ти можеш повідомити?
Першим Акане зустрів її брат, Нішіно Акіра. Він був у білому лабораторному халаті й окулярах, на обличчі – тривожний і хмурий вираз.
– Так. Я беру на себе повну відповідальність за те, що сталося.
Акане передала поранених товаришів під опіку медичної бригади і закінчила звітувати братові.
Це вона була відповідальна за те, що без дозволу вивела лицарів уночі з бази. Попри те, що Акане досі вважала, що її брат помилявся, але у неї не було наміру уникати наслідків.
– Це не тобі вирішувати.
– Інші лише виконували мої накази.
– Справді?
– Так.
Почувши відповідь, Акіра криво посміхнувся.
– Тоді я пізніше запитаю їх про це. Цікаво, якою буде їхня відповідь: вони виконували твій наказ чи пішли з власної волі?
– ……
Акане не віддавала жодного наказу. Навпаки, вона планувала піти сама. Це вони нав’язалися їй.
– Ти ж знаєш, що брехня тобі не допоможе, чи не так?
Акане опустила голову.
– Але я все-таки не монстр. Я чув, ти привела з собою двох біженців. Один із них – Пробуджений.
– …Це так.
– Де вони? Відведи мене до них.
– Вони непритомні. Як тільки вони прийдуть до тями і заспокояться…
– Зараз же відведи мене до них.
– …Слухаюся.
***
Акане залишила біженців у клініці житлової зони.
Житлові зони були переповненими у кожній базі. Навіть у тій
частині, де знаходилася кімната Акане, були помітні люди, які спали у
коридорах.
– Вони тут, – сказала Акане.
Коли вона зайшла до кімнати, зсередини долинув бадьорий голос.
– Акане, це ти? Ідеальний момент. Одна дитина щойно проки…
До неї з привітною усмішкою підійшла жінка у білому халаті. Побачивши Акіру позаду Акане, вона негайно замовкла.
Тут буде зображення
– Все гаразд, Юка-сенсей. Можете йому сказати.
Коли Акане наполягла, жінка в білому халаті на ім’я Юка невпевнено продовжила:
– Хлопець щойно прокинувся.
У кімнаті було два ліжка, на одному лежав хлопець, на іншому – дівчина.
Очі дівчини все ще були заплющеними, але хлопець сидів і дивився на них.
– Е-ем, де я…? – знервовано запитав він.
– Це – університет Нішіно. Ми знайшли тебе непритомного у лікарні, – м’яко сказала Юка. – Що ти пам’ятаєш?
– Лікарня…? Чому я був у лікарні…?
– Здається, у нього проблеми з пам’яттю, – тихіше сказала Юка.
– З ним все гаразд? – запитала Акане.
– Це, мабуть, лише тимчасовий ефект, спричинений надмірним впливом магії.
– Можливо, він бачив Брута на власні очі, – припустила Акане.
– Це той вищий вид, про який ти згадувала у звіті? Якщо це правда, то потрібно повернути його спогади негайно, – сказав Акіра.
Юка слабко кивнула і знову заговорила до хлопця.
– Ти можеш щось згадати? Як тебе звати?
– Мене звати…? М-моє ім’я… Мінору.
Коли хлопець, який назвав себе Мінору, назвав ім’я, то це далося йому нелегко.
Почувши ім’я, Акане раптом подумала про нього.
Було в них щось схоже.
Вона не могла чітко сказати що, але мала таке відчуття.
– Яке у тебе прізвище? Можеш згадати?
– Каґе… е-е, не можу пригадати….
– Гаразд, а як щодо дівчини, яка була з тобою?
– Дівчини… – Очі хлопця розширилися. – Ви говорите про Нацуме? З нею все гаразд?!
– Її звати Нацуме? Не хвилюйся, з нею все гаразд, вона поряд з тобою, он там.
– Я радий… з молодшою сестрою все гаразд, – полегшено зітхнув Мінору.
– О, то вона твоя сестра. Що ти про неї пам’ятаєш?
– Вона… е, ну…
– Ми вже знаємо. Вона Пробуджена, так?
– Га? Т-так! У неї довгі вуха і срібне волосся…
– Але вона хороша дівчина, правда?
– Га? Звісно! Просто вона не може говорити…
– Он як… Це, мабуть, дуже складно.
Те, що дівчина не могла говорити, свідчило, що мутація була досить серйозною.
Хлопцю, мабуть, було дуже складно з нею спілкуватися.
– Я – Юка, лікар тут. Стосовно догляду, то я подбаю про не…
– Я подбаю про неї, – перебив її Акіра, звернувшись до Мінору.
– Ем, а ви хто…?
– Я Нішіно Акіра, один з тих, хто відповідає за це місце. Я також дослідник і тепер досліджую магію і Пробуджених. Я щодня наполегливо працюю, щоб допомагати людям.
– О-он воно як…
– Здається, твоїй сестрі важко через мутацію. Я це добре розумію, моя молодша сестра теж Пробуджена.
– Ваша сестра теж…
– Можеш довірити Нацуме-сан мені? Я докладу всіх зусиль, щоб вона знову змогла заговорити.
– Е, але… Спочатку я маю запитати її.
– Га? Я думав, що вона не може говорити.
– А, ну, вона не може говорити, але ми здатні спілкуватися жестами і за допомогою іншого…
– Розумію. Отже, вона зберегла певну частину здорового глузду…
Акіра задумався зі складним виразом обличчя.
– Брате, вона ще не прокинулася, – сказала Акане. – А він ще не зорієнтувався. Можливо, буде краще, якщо ти повернешся пізніше і тоді запитаєш?
– …Твоя правда, – зреагував він, а потім повернувся до Мінору. – Упевнений, що це для тебе трохи несподівано. Сьогодні просто відпочиньте. Не хвилюйтеся, тепер ви гості Месії.
– К-красно дякую…
Ніжно заспокоївши хлопця, Акіра вийшов з кімнати разом з Акане.
Щойно вони опинилися у коридорі, він холодно засміявся:
– Яка наївна дитина.
– Що ти плануєш з ними робити?
Акіра не відповів, він продовжив недобре сміятися, прямуючи до навчальної будівлі.
***
– Вони пішли.
Голос Сіда луною прокотився по тьмяно освітленій палаті.
Деякий час тому лікарка пішла і тут залишилися лише вони удвох.
– Пане Тінь…
Коли Бета розплющила очі, він сидів на підвіконні і дивився на місяць з сумним виразом обличчя. Ці смолисто-чорні очі, мабуть, уже дивилися в далеке майбутнє, поки у голові спліталися різноманітні плани.
– Ви вже навчилися розмовляти мовою цього світу.
З усього, що сталося досі, найбільше Бету здивувала розмова з місцевими жителями, яка сталася раніше.
Звичайно, вона була здивована тим, що він зрозумів і міг читати мову цього світу всього за кілька годин. Але хто б міг подумати, що пан Тінь також зможе розібратися з вимовою і застосувати ці знання на практиці?
– Я слухав їхні розмови, поки ми вдавали непритомних. Та зрозумів значення їхніх слів з того, як вони рухали губами і їхніх виразів облич. Це просте завдання.
Почувши цю недбалу відповідь, Бета з великою повагою подивилася на Тінь.
Хоча вона теж слухала розмову, та була дуже короткою. Крім того, з реакції місцевих можна було зробити висновок, що його вимова була надзвичайно природною.
Це – божественний подвиг, що він зміг ідеально зрозуміти логіку мови, отримав відповідь у найкоротші терміни й опанував вимову.
– Тут мене звати Мінору, а тебе – Нацуме. Ти будеш моєю молодшою сестрою.
– Брат і сестра?
– Так зручніше. Також я сказав їм, що ти не можеш говорити.
– Ну, насправді я не вмію говорити їхньою мовою, тож так навіть зручніше. Хоча я, звичайно, зроблю все можливо, щоб це виправити.
– Ні, думаю, краще залишити все, як є… Мені здається, що це кращий шлях.
– О, розумію… Тоді я залишатимуся німою.
Схоже, план був таким: Бета мала вдавати, що не здатна говорити, ослабити їхню пильність і зібрати інформацію. Це була розумна ідея, як використати незнання мови з користю.
Однак для того, щоб це спрацювало, вона мала якнайшвидше вивчити місцеву мову.
– Я хочу поділитися з тобою планом на майбутнє. Я збираюся використати цю базу як місце збору інформації.
– Отже, збір інформації…
Іншими словами, він сказав, що прийшов у цей світ для здобуття сили.
Але що це за сила?
Все просто: технології і знання цього світу.
Порівняно з їхнім первісним світом, цивілізація цього набагато розвиненіша.
Коли вони повернуться з плодами здобутків цього світу, Сад Тіней зробить великий стрибок у розвитку. Бета вирішила, що це був найцінніший вид сили для їхньої організації. Тому Тінь і шукав її.
– Тому я пропоную, щоб ми діяли окремо.
– Тобто?
– Оскільки твій колір волосся і вуха відрізняються від інших, у них склалося помилкове враження, що ти хвора.
– А, он воно як.
Ймовірно, він ввів їх в оману, скориставшись навичкою мовлення. Тепер вони можуть збирати інформацію одночасно з двох місць.
Найшвидший спосіб отримати інформацію – приєднатися до існуючої спільноти.
Залишаючись неймовірно гнучким і адаптуючись до ситуації, йому вдалося зробити так, щоб їх без зайвих підозр прийняли до цієї спільноти.
Тепер вони мали отримати від них якнайбільше технологій і знань, а потім повернутися у свій світ.
Що ж до того, як їм повернутися додому, то потрібно всього лише відстежити магію Мордреда. Злившись з Раґнароком, він став точкою з’єднання з їхніх початковим світом.
Бета була впевнена, що як тільки вони знайдуть його, то зможуть відновити Чорну Троянду.
– Тепер одне місцеве цабе, хоче дослідити хворобу Нацуме.
– Розумію. То ось що відбувається…
Коротко, Беті доручили завдання проникнути в серце спільноти і красти інформацію звідти.
– Ага, все так. Не забудь прикидатися хворою і постарайся не поводитися надто активно.
– Звичайно, я не зроблю нічого, щоб викрити себе.
Він сказав, що на поверхні вона мала бездоганно відігравати хвору, щоб у людей склалося хибне враження безпеки, а за лаштунками використовувати це становище для активної крадіжки інформації.
– Цей хлопець, Нішіно Акіра, прийде вже завтра, щоб забрати тебе.
– Зрозуміла. Як мені доповідати вам?
– Я приходитиму особисто.
Іншими словами, чіткого графіка не було. Вона мала діяти на власний розсуд.
– …Як забажаєте.
– Угу, чудово.
Зі спокійним обличчям пан Тінь взяв глечик і налив у чашку води.
Вони опинилися у незнайомому місці – ба більше, у незнайомому світі, – але він не демонстрував жодних ознак нервозності чи хвилювання. Здавалося, що для нього цей світ був другою батьківщиною.
Це можна було пояснити лише тим, що він мав непохитну впевненість у собі.
Пан Тінь був абсолютно впевненим, що зможе подолати будь-яку ситуацію, будь-коли і будь-де.
Бета сховалася під ковдрою і, щоб не забути цей момент, записала все у «Повних хроніках Володаря Тіні».
Завтра розпочнеться місія з повномасштабного збору інформації.
Однак йому знадобилося всього лише кілька годин, щоб зрозуміти мову, зібрати необхідну інформацію і розробити ідеальний план. Пану Тіні навіть вдалося відправити Бету прямо у серце цієї спільноти.
Ймовірно, їм знадобиться всього кілька днів на те, щоб взяти звідси максимум корисної інформації.
Бета була переконана в цьому.
***
Настав новий ранок, і як же я на нього чекав!
Щойно зійшло сонце я віддав Бету Нішіно Акірі і вдихнув свіжого повітря.
Це мало обмежити її можливість вільно пересуватися.
Також це завадить їй вивчати японську. Тож розкриття моєї брехні відкладено ще на деякий час. Тепер мені залишилося використати цей час і знайти спосіб повернути до нашого початкового світу.
– Хе-хе-хе… ідеальний план.
Питання було в тому, скільки часу їй знадобиться на те, щоб вивчити японську. Вона дуже розумна.
Гадаю… місяців шість,
так?
Але краще проявити суворість і сказати, що це займе десь три місяці.
За ці три місяці я маю знайти підказки, щоб повернутися до свого світу. Раз ми потрапили сюди, то мав бути якийсь зв’язок з нашим світом.
Поки що я мав зайнятися збором інформацію про сильну магію, чорні діри і будь-що подібне… І чому б не насолодитися цією версією Японії.
Я був майже впевнений, що це світ, де я жив у попередньому житті.
Мій будинок, хоча і наполовину зруйнований, був там, де я його пам’ятав. І, на моє здивування, тут також була колишня однокласниця, Нішіно Акане. Коли я зустрів її знову, вона виглядала як двадцятилітня.
Це означало, що минуло кілька років з моменту моєї смерті тут. Щось сталося за цей час… Якась велика магічна подія.
Я відчував це кістками. Станеться щось справді цікаве.
Настав час для могутнього темного крутяги з іншого світу прогулятися зруйнованою Японією.
На моїх губах з’явилася багатозначна посмішка, і саме в цей у двері постукали.
– Доброго ранку, Мінору-кун.
– В-ви минулої ночі…
– О, так, я ще не представилася. Я – Нішіно Акане, лицар тут, у Месії.
Коли двері клініки відчинилися, на порозі з’явилася колишня однокласниця у ностальгічній шкільній формі.
Вона мала чорне волосся і червоні очі. Раніше вони були чорними, але, мабуть, через якусь магію змінили колір. Хоча я не зовсім розумів, як це сталося.
На ній був білий блейзер, картата спідниця і чорні колготки. Це форма моєї альма-матер, старшої школи Сакуразака. Вона була у ній і вчора.
– Ця форма…
– А вона? Це форма старшої школи Сакуразаки. Всі лицарі Месії носять її. Як уніформа поліції, розумієш? Тут та сама ідея.
Вона крутнулася на місці.
– О, справді? Мої спогади досі такі безладні…
– Ох, звісно, я розумію. Не квапся і згадуй поступово. Якщо тобі щось незрозуміло, то не соромся і питай мене про що завгодно.
– Щиро вдячний. Насправді є дещо, про що я хочу запитати.
– Звісно. Але перед цим…
Вона м’яко усміхнулася.
– Хочеш поснідати?
Коментарі
Дописати коментар