СвТ. Том 4. Розділ 5-2
Розділ 5. Уперше за довгий час повернутися до таємної діяльності в Японії! Частина 1
Розділ 5. Уперше за
довгий час повернутися до таємної діяльності в Японії! Частина 2
***
Біля одного з павільйонів університету зібралася велика група людей, які чекали на роздачу їжі.
Ми стали в кінці черги.
– Здивований? – запитала Акане.
– Га? А, так…
Я не розумів, чому мав дивуватися.
– Те, скількох людей може прогодувати Месія, справді вражає. На території кампусу є електростанція, тому ми можемо використовувати передове обладнання для виробництва їжі, – з ноткою гордості сказала Акане. – Тут безпечно і стабільно, тож наша база найбільш населена у цьому районі.
– Це неймовірно.
– Хоча це палиця на два кінці.
– О?
– У нас недостатньо лицарів. Кожен лицар має захищати понад 100 мешканців. Це нас виснажує і ми почали зазнавати ще більших втрат… І тут з’явилася вона.
– Вона…?
– Її звати Нацуме, так? Я бачила її сьогодні вранці у лабораторії мого брата.
– Так, я подумав, що найкраще довірити лікування йому…
– Он як… Вибач.
– Чому ви вибачаєтеся?
Вона трохи помовчала, потім похитала головою.
– Нічого такого. Просто залиш її на нас. Я зроблю все можливе, щоб допомогти їй.
– Дякую, я розраховую на вас.
Звісно, я сподіваюся,
що ви зможете утримати її на короткому повідку.
– Мій брат… чудовий дослідник. Це він запустив генератори і все інше обладнання. Але все це також робить нашу базу мішенню для інших.
– Он воно що.
– Ось чому ми поспішаємо розширити наші бойові можливості, – тихо сказала вона, щоб її не почули.
Ми з Акане отримали їжу і попрямували до галявини неподалік.
– Ем, стосовно мого запитання, – сказав я, коли ми сіли і почали їсти.
– Так, я слухаю.
Наш сніданок – це каша з коричневого рису й овочів. Вона приправлена чимось схожим на місо. Корисно, але в цьому не було нічого особливого.
Однак, враховуючи з якою гордістю говорила Акане, ця їжа мала вважатися досить хорошою у цьому світі.
– Мої спогади сплутані, є багато речей, які я не можу пригадати, тому я хочу швидко все впорядкувати й освіжити знання, починаючи з самого початку.
– Що ти маєш на увазі, з самого початку…?
– Ну, наприклад, з того дня, коли Японія стала такою.
– О, то ти говориш про події, що сталися три роки тому?
Он воно як, то це сталося три роки тому.
– Так, загальний огляд підійде.
– Звісно… Я впевнена, що ти пам’ятаєш, як три роки тому
з’явилися монстри і світ змінився. Існуюча зброя могла лише уповільнити їх.
Приблизно за рік кількість людей скоротилася з приголомшливою швидкістю.
Говорили, що людей залишилося десь одна десята чи одна сота від початкової
популяції, однак ніхто не знає точної цифри. Але протягом цього часу ми
поступово дечому навчилися.
Вона доїла рисову кашу і відставила миску.
Я ж з’їв лише половину.
– Магічні звірі ведуть нічний спосіб життя, а вдень залишають у своїх гніздах. Як тільки ми це усвідомили, то займалися справами вдень і проявляли пильність вночі. Нам більше не потрібно було турбуватися про їхні напади цілими днями. Далі ми поступово накопичували знання.
Під магічними звірами вона
мала на увазі тих слабких монстрів?
Це мало сенс. Багато монстрів вели нічний спосіб життя. Але не всі, тому їм все ще слід проявляти обережність.
– Наскільки я розумію, саме закордонні дослідники першими відкрили існування магії. Оскільки більшість старих каналів зв’язку більше не працює, це важко перевірити, але у закордонних країнах з’явилися люди, яких називають «лицарі», вони здатні боротися з магічними звірами. Після поширення цих чуток дослідження магії почалися і в Японії. Тоді всі хапалися за соломинку.
Схоже, цей світ став дуже цікавим.
Ті два магічні вогні, які я бачив безпосередньо перед смертю, могли бути знаком того, що от-от мали з’явитися магічні звірі. Ні, насправді я впевнений, що так і було.
– Нарешті в Японії з’явився перший лицар. Це сталося рівно рік тому. Дівчина, чиє золоте волосся дуже відрізняло її від решти японців, на неї дивилася як на надію і називали «Лицарем Початку». Але незабаром ця надія була знищена. Дівчина була Пробудженою, а неймовірна магічна сила спотворила її особистість. Зрештою вона вбила жителів Аркадії і зникла.
З якоїсь причини голос Акане тремтів.
Я доїв кашу. Дякую за їжу.
– Аркадія була базою, яку називали останньою утопією в Японії. Там зібралося багато дослідників, з’явилося чимало лицарів і безліч людей прямували туди в пошуках притулку. Аркадія була базою, яка з’явилася завдяки «Лицарю Початку», що вбив величезну кількість монстрів. І саме тому люди були шоковані, коли вона знищила те місце. Це було так, ніби ми втратили рай…
Вона міцно обхопила себе за плечі, ніби чогось боялася.
– Ти як?
– Я… я в порядку.
Ну, якщо ти так кажеш.
Я не дуже розумів усю цю штуку з «Пробудженими», але здавалося, що їх сміливо можна вважати чимось подібним до «Одержимими демонами».
– Щойно люди втратили надію, то почали думати лише про себе. Між базами почалися бої. Викрадали лицарів, крали припаси і величезна кількість життів була втрачена. Тож тепер Японія лежить в руїнах.
Ну, в інших країнах
ситуація навряд чи набагато краща.
– Мій брат, здається, вцілілий з Аркадії.
– Здається…?
– Я мало що пам’ятаю з того часу. Здається, через вплив магії у спогадах виникла якась плутанина… – сказала вона з похмурим виразом обличчя. – Наша родина мала бути тут, в університеті Нішіно, але мій брат поїхав до Аркадії заради досліджень. Ось чому він розуміє лицарів і Пробуджених краще за будь-кого іншого. Він продовжує свої дослідження, щоб допомагати людям… Принаймні мені хочеться в це вірити. Однак дослідження настільки складні, що ніхто, крім нього, не може їх зрозуміти. Тільки він їх розуміє…
– Он як…
Я постарався зробити на обличчі серйозний вираз.
– Вибач, Мінору-куне. Я знаю, що нескінченні балачки нічого не виправлять.
– Все гаразд. Не хвилюйся.
– Не знаю чому, але в мене таке відчуття, ніби це не наша перша зустріч. Коли я з тобою, мені стає спокійно, накочує ностальгія і я згадую старі часи… Дивно, чи не так? – Акане сумно усміхнулася. – Ну, а як щодо тебе? Це допомогло освіжити пам’ять?
– Га? Е, так, здається, я починаю дещо пригадувати…
– Нічого страшного, якщо ти не пам’ятаєш, але чи знаєш ти, що сталося з базою, на якій ви були? На неї напали звірі? Чи люди…?
– У-ух… моя голова…!
– Н-не напружуйся!
Завдяки моїм «сплутаним спогадам», мені не потрібно «згадувати» відповіді на незручні запитання.
– Все гаразд, ти можеш згадувати поступово.
Вона погладила мене по спині, поки я у вдаваній позі зосередженості тримався за голову. Не можу ж я марнувати її доброту, еге?
Після цього ми говорили про різні нешкідливі речі, далі Акане пішла виконувати свої лицарські обов’язки, а я повернувся до клініки.
***
– Де ти був?!
Коли я повернувся, на мене вже чекала роздратована лікарка Юка з надутими щоками. Я пояснив їй ситуацію і попросив вибачення.
– Акане-сан мала б мені про це сказати… Я так хвилювалася! Скоро буде тиснява, тож почнеться метушня, а це небезпечно.
Говорила Юка, вимірюючи тиск, температуру і тому подібне.
– Е-е, що таке тиснява?
– То ти і про це забув… З твоїм тілом все гаразд, тож спогади мають повернутися, щойно ефект від впливу магії зникне. Найпростіший спосіб пояснити тисняву – це, коли величезна кількість монстрів впадає в шаленство.
– Шаленство…?
– Тобі ж відомо, що зграї звірів будують лігва, правда? Там вони розмножуються, тож їхня чисельність зростає. Щойно популяція перевищує певний рівень, звірі впадають у шаленство. Ми припускаємо, що вони роблять це для розділення зграї, коли та стає надто великою.
– Що відбувається, коли вони впадають у шаленство?
– Звірі починають збирати їжу і готуються будувати нове лігво. І під їжею я маю на увазі нас. Щойно починається тиснява, вони впадають у шаленство і єдиний спосіб розібратися з ними – це убити. Саме тому цей період такий небезпечний.
– …Тобто поряд є лігво, де ось-ось має початися тиснява, так?
– Саме так, – сказала Юка і з серйозним обличчям розгорнула мапу. На ній було багато позначок і дат. – Це лікарня, де ми знайшли вас двох. Це було найновіше лігво магічних звірів у цьому районі, але ми раді, що нам вдалося знищити його до того, як воно стало надто великим.
З цими словами, вона перекреслила позначку на лікарні, додала вчорашню дату і написала поруч «знищено».
– Ого, а їх ще досить багато, еге? – сказав я.
– Так. Навколо університету Нішіно загалом було 29 лігв. З них вдалося знищити лише 14.
– Отже, залишилося ще 15…
– Як бачиш, ми знищили більшість лігв, що були неподалік. Нам вдалося знайти їх до того, як вони стали занадто великими.
– А що буде, якщо це станеться?
Юка похитала головою.
– Месія не має сил, щоб знищити гігантські лігва власними силами. Для цього нам доводиться об’єднуватися з іншими базами, але навіть так це непросто. Більшість великих лігв часто знаходяться далеко від нас. Це означає, що відправлення лицарів туди ослаблює захист нашої бази. Якщо монстри або ворожі бази нападуть на нас…
– Розумію. А відправлення туди менших сил немає сенсу.
Вона кивнула.
– Якщо відійти на певну відстань від бази, то великі лігва магічних звірів з’являються одне за одним. Подивися на ці дати. За останній рік з’явилося щонайменше сім великих лігв.
– Якщо вони продовжать так зростати, то це перетвориться на велику проблему.
– Наші лицарі під час патрулів роблять усе можливе, щоб знищити їх, поки вони ще маленькі, але з нашою нинішньою кількістю існує обмеження на те, скільки патрулів ми можемо послати. І не те щоб інші бази справлялися краще… – вона важко зітхнула. – Але справжня проблема це не ті лігва, що розташовані далеко від бази. Коли на таких починається тіснява, то є велика ймовірність, що шалені звірі навіть не подумають прямувати до Месії.
– Тобто вони можуть напасти на інші бази. Або навіть піти ще далі.
– Саме так. Тому ось це лігво спричиняє найбільші проблеми.
З цими словами Юка вказала на певне місце на мапі. Це було місце, знайоме з минулого життя.
– Старша школа Сакуразака…
– Тут, за кілометр від університету Нішіно, знаходиться найбільше лігво в околицях. Раз на три місяці у старшій школі Сакуразака відбувається тиснява. І щоразу шалені звірі нападають на нашу базу.
– Хоча у Месії все добре всередині, але навколо цього місця справді небезпечно.
– Це наша найбільша проблема. Ми багато разів намагалися залучити сусідні бази, щоб вони допомогли нам зі знищення лігва, але ніхто не погодився.
– Ну, звісно. Оскільки вони знають, що, коли у старшій школі Сакуразака відбувається тиснява, шалені звірі атакують університет Нішіно. У них нема жодних причин допомагати.
– Ми пропонували різні угоди, але все марно. Ось чому Месії так потрібна бойова сила. Лицарі завжди втрачають життя, коли починається тиснява. Іноді це навіть десятки життів… І цього разу нам, можливо, доведеться зіткнутися з вищим видом.
– …Вищий що?
– Це звір сильнішого виду, ніж звичайні магічні звірі. Нещодавно у цьому районі були знайдені сліди одного такого. Ми підозрюємо, що їх усі залишила особа одного і того самого вищого виду, Акане назвала його Брут.
– Брут, га…?
Отже, це якийсь сильніший
монстр, так?
– Якщо Брут приєднається до прийдешньої тисняви, то може загинути велика кількість лицарів. А якщо ми втратимо своїх лицарів, то наша база буде знищена, ось чого всі бояться. А через це, щоразу, коли наближається тиснява…
Раптом ззовні долинули сердиті голоси і різкі звуки.
Це була не одна чи дві людини. Здавалося, там щонайменше десяток.
– Спалахують бійки. Іноді вони настільки жорстокі, що без жертв не обходиться. Не виходь з кімнати, поки не прибудуть лицарі. Якби не тиснява, Месія процвітав би. Ми навіть могли б стати другою Аркадією… Ось чому тут зазвичай мирно. Звісно, проблеми бувають, але люди знають, коли потрібно прислухатися до голосу розуму.
Шум ззовні не стихав, а ставав усе гучнішим і гучнішим.
Невже це
перетворюється у бійку, в яку втягнуто сотні людей?!
Мені кортіло
приєднатися, але потім я почув голос далекий голос Акане.
– Схоже, Акане-сан тут. Тепер усе має заспокоїтися, – полегшено видихнула Юка. – А тепер мені час взятися за роботу і піти туди, щоб лікувати поранених.
– Будьте обережні.
Вона закотила рукави і вийшла з клініки.
Я теж закотив рукава і розклав мапу.
– І що обрати? Еники-беники їли вареники, еники-беники хоп…
***
Сонце сідало, фарбуючи небо в багряно-червоний відтінок.
Поглянувши на нього, Акане зітхнула. Її робота на сьогодні закінчена.
Цього разу у неї була денна зміна. Робота денної зміни поділена на дві частини: патрулювання за межами бази і патрулювання всередині бази.
Перший варіант в основному складався з обходу навколо бази і пошуку лівг магічних звірів. Але також лицарі проводять розслідування і займаються іншими речами. Сьогодні, виглядало так, що група зовнішнього патруля за наказом Акіри шукала сліди вищого виду. Акане не входила до загону, тому деталей не знала.
Сьогодні вона відповідала за патрулювання всередині бази. Якщо сказати простіше, то це нагадувало роботу поліції і в основному складалося з вирішення суперечок між мешканцями. Зазвичай це дуже проста робота.
Але перед тиснявою все ставало інакшим. У першій половині відбувалася масштабна бійка, менші сутички відбувалися протягом усього дня.
І, починаючи з завтра, вона працюватиме на небезпечній нічній зміні.
– Я так втомилася, – Акане потягнулася.
– Добре попрацювала, – пролунав позаду голос.
Коли вона обернулася, то побачила привабливу жінку в білому халаті.
– Юка-сенсей…
– Сьогодні було важко, еге?
– Для вас теж це був непростий день. Стільки людей постраждало.
– Нам пощастило, що ніхто не загинув. Якби ти не прибула так швидко, все могло бути інакше.
Вони обмінялися втомленими усмішками.
– Отже, стосовно нашого друга…
– Друга?
– Мінору-кун. Я стежила за ним майже весь день, фізично з ним усе гаразд. Тепер залишаться лише чекати, коли повернуться його спогади.
– О, приємно це чути.
– На цю ніч я можу залишити хлопця у клініці, але завтра його доведеться виписати. Сьогоднішня бійка переповнила клініку, і для нього нема місця…
– А, зрозуміла. Я попрошу відділ житлових справ знайти кімнату для нього.
– Стосовно цього… – Юка збентежено нахмурилася.
– Що таке?
– Спогади Мінору-куна досі сплутані, є багато речей, яких він не розуміє. Для початку потрібно навчити його правил Месії, і, коли він освоїться, йому доведеться працювати. Тож я думаю, що без нагляду Мінору-куну доведеться важко. Зазвичай подібним займаюся я, але з огляду на сьогоднішню бійку, яка ускладнила ситуацію у клініці…
– О, точно…
Тепер, коли Акане подумала про це, все стало очевидним. Хоча у Месії безпечно, але хлопець, який втратив пам’ять, зіткнеться з багатьма труднощами. Тим паче зараз, коли ось-ось почнеться тиснява.
Обличчя хлопця промайнуло в голові, і в голову прийшла блискуча ідея.
– Я подбаю про Мінору-куна.
– Га? Ти?
– Так, у мене достатньо місця.
– Стривай, ти плануєш жити разом з ним? Мінору-кун – хлопець, знаєш?
– Йому всього лише п’ятнадцять. Він ще дитина.
– Тобі лише двадцять.
– Я вже доросла. Крім того, я лицар. Що зі мною може статися?
– Ти серйозно до цього ставишся… Гаразд, хай буде так, – покірно сказала Юка.
Навіть сама Акане не розуміла, чому вона так прагнула піклуватися про нього. Було б логічніше попросити когось з її колег, якось лицаря-чоловіка взяти Мінору до себе.
Однак з якоїсь причини вона хотіла тримати його поруч з собою.
– Тоді я залишу Мінору-куна на тебе. На цю ніч я залишу його у клініці, а ти можеш прийти за ним завтра вранці.
– Гадаю, мені краще прибрати в кімнаті, еге?
Вони усміхнулися одна одній і розійшлися.
Було вже досить темно, тому Акане пришвидшила кроки.
Аж раптом…
– Хей, а тут було дещо цікаве.
З тіні будівлі неподалік вийшов великий чоловік.
– Віцекомандире Саеджіма… ви добре сьогодні попрацювали, – Акане трохи насупилася.
– Хей, припини говорити так, ніби зустрілася з незнайомцем. Ми з тобою давні знайомі, Акане-чян. Одна і та ж школа, один і той самий клас.
Саеджіма Юдай примружив гострі очі й усміхнувся.
Це був чоловік з масивною і міцною статурою. Його обличчя нагадувало морду горили, але, як їй говорили, дехто вважав віцекомандира досить непоганим. Акане так не думала, проте інші вважали його найкрасивішим чоловіком у світі горил.
Коли він навчався у старшій школі, то був крутим поганцем, що ходив до клубу дзюдо і навіть брав участь у національному чемпіонаті. Саеджіма навчався у тій самій школі, що й Акане – старша школа Сакуразака – і був її однокласником. З того часу вона його недолюблювала.
Ні, не так. Вона його ненавиділа.
Найбільше Акане ненавиділа цей погляд, яким він ніби намагався її роздягнути.
– Ви все ще мій начальник.
– Та годі, Акане-чян, не будь такою.
Він надто фамільярним жестом поклав руку на її плече.
У неї мурашки побігли по шкірі.
Хоча Саеджіма був жахливим, він все ще віцекомандир лицарів Месії і начальник Акане. Він – вправний лицар і, не рахуючи Акане, входив до трійки найсильніших людей Месії.
– Отже, ти підібрала якось пацана минуло ночі, га? Навіть лицарі обговорюють це.
– Моя зміна закінчилася, тож я піду.
– Хей, не так швидко. Я говорю про роботу. Ти добре зробила, підібравши ту дівчину зі срібним волоссям. Нова Пробуджена збільшить нашу бойову силу. Але хлопець нам не потрібен. Ти ж знаєш, що у нас мало лицарів, а ресурси обмежені. Не роби того, що збільшить тягар.
– …Це правда, що на нашій базі недостатньо лицарів, але один хлопець навряд чи стане непереборним тягарем.
– Ти зовсім недавно сказала, що я твій начальник, пам’ятаєш? Не розмовляй зі мною так зверхньо.
– …Слухаюся.
– Я думаю, що проблема у твоєму ставленні, Акане-чян.
Звичайно, один хлопець не стане непереборним тягарем. Але якщо інші почнуть
наслідувати твій приклад і підбирати людей? Це перетвориться на катастрофу.
Думати, що одна людина не стане проблемою, свідчить про брак відповідальності у
тебе, ясновельможний «Спасителю».
Сказав Саеджіма, вдивляючись в обличчя Акане. Вона так ненавиділа цю потворну морду.
– Ясновельможний «Спаситель» минулої ночі проігнорував накази і поранив купу наших лицарів. У тебе ні краплі відповідальності і це треба виправити. Інакше ти ніколи не станеш віцекомандиром.
– Я ніколи не мала такого наміру.
– Я сказав: не говори так зверхньо.
Саеджіма притягнув Акане ближче, ніби обіймаючи її.
– Відпустіть мене…
– Сприймай це як дисциплінарне покарання, Акане-чян. Один з моїх проблемних лицарів підібрав якогось пацана і навіть більше – збирається привести його до себе завтра. Це справжнє порушення дисципліни. Я хочу зустрітися з цим пацаном. Подивитися, що він за один.
– Припиніть…
– Що? Кажеш, що я не можу…? Тоді я кину його в гніздо звірів. Він може бути небезпечним, тому мені як віцекомандиру потрібно з ним швидко розібратися! Але знаєш, Акане-чян, ти можеш переконати мене відпустити його. Розумієш, про що я?
Обійнявши Акане, Саеджіма наблизив своє обличчя до її.
– …Стоп.
Наступної миті він відлетів, ніби його вдарили.
Тіло Акане огорнула щільна магічна оболонка. Ця кількість перевищувала силу Саеджіми в кілька разів. І це ще вона не показала всю свою міць.
Холодний піт стікав по обличчю віцекомандира.
– П-паскуда… ти хоч знаєш, хто ти?!
Обличчя почервоніло, коли він закричав, ніби намагаючись приховати власний страх.
– Звісно, знаю.
– Е, ні, ти нічого не знаєш! Але я знаю. Я все знаю!!
– Все? Про що ви взагалі…?
– …Ти вбивця.
Обличчя Акане застигло.
– Я знаю всі твої секрети, вбивце Акане-чян.
Кров відлила від її обличчя, а очі розширилися, ніби вона побачила щось, у що не могла повірити.
– Тобі слід ретельно подумати про своє становище. Сьогодні я тебе відпущу, але це буде не останнє дисциплінарне покарання, яке ти отримаєш.
– Це н-неправда… Я не…
– Звичайно, правда. Ти – вбивця.
Саеджіма розвернувся на п’ятках і пішов геть, залишивши шоковану Акане на місці.
Коментарі
Дописати коментар