Роман ЗЦВ. Розділи 648-649
Розділ 648. Прохання Отто | Розділ 649. «Чорні Гроші»
Розділ 648. Прохання Отто
Останнім часом ситуація у столиці королівства Світанок була дещо нестабільною, і навіть Йорко, який не надто приділяв увагу політичним справам, відчував це.
Відколи на трон зійшов новий король, на вулиці щодня можна побачити патрульних, які вривалися до будинків мешканців і обшукували їх. Тема, яку найчастіше обговорювали в тавернах, – це повстання прикордонних володарів. На торгових виставках зменшилася кількість екзотичного краму і навіть каравани Йорко на деякий час зупинили перевезення рабів.
Він чув від Шера, що Ампейн Моа не лише прийняв всіх рабів з Вовчого Серця, але і надав їм статус вільних людей. Це був добрий вчинок, однак він завадив плану Його Величності Роланда.
Йорко не надто через це переймався. Каравани забезпечувала Деніз, а нагорода за рабів була прибутком без жодних вкладень. Якби вдалося заробити – добре, а ні – то не шкода. Поки він буде послом Сірого Замку такі вигоди самі пливтимуть до його рук.
Справа з альянсом просунулася вперед.
На третій день після коронації Ампейн викликав Йорко до палацу, і він детально відповів на запитання нового короля про угоду. Коли звістка про катастрофічну поразку Церкви біля Хребта Холодного Вітру дійшла до столиці, Ампейн з радістю поставив свою печатку на угоді.
Це можна вважати офіційним завершенням першого завдання, дорученого Його Величністю.
Але тієї ж ночі Шер ніби облив його холодною водою.
«Ця угода укладена надто пізно, щоб бути корисною. – Йорко пригадав слова особистого охоронця. – Крім того, ставлення нового короля Світанку до відьом, швидше за все, викличе в Його Величності огиду. Попередник, який робив те саме – Тіфіко, – яскраве тому підтвердження. Ви можете залишити цей сувій з угодою як сувенір».
Було добре відомо, що Роланд Вімблдон цінував відьом. Але чи став би він розривати договір з сусідньою країною через них? Йорко вважав, що Шер всього лише перебільшував.
Ба більше, правитель Світанку міг керувати власним королівством так, як йому заманеться. Що може зробити Його Величність Роланд, навіть якщо він відчуває огиду? Родина Моа покоління за поколінням правила королівством Світанок – і ніхто інший не міг втручатися в це.
Звісно, незважаючи ні на що, Йорко все одно стояв на боці старого друга. Відьми були надто гарними і чудовими, щоб бути посіпаками демонів.
Йорко похитав головою і викинув ці дрібниці з голови. Він був лише послом, чий обов’язок полягав тільки в передачі намірів Його Величності. Що ж до коливань ситуації і політичних змін, то вони не мали до нього жодного стосунку.
Поки ще був час, він планував зустрітися з Деніз, а потім вирішити, чим зайнятися ввечері.
Щойно Йорко зібрався йти, як у двері постукав старший син родини Лозі.
Він подумав, що це недобре. Цей гість ніколи не приносив добрих новин. Раніше Отто передав листа і стверджував, що він цього залежить існування Сірого Замку. Пізніше скаржився, що новий король зовсім не схожий на себе в дитинстві. Інформація, яку він щоразу приносив, була головним болем. Якби не наполягання Шера на підтримці цих стосунків, Йорко волів би ігнорувати присутність Отто Лозі.
Пославши по особистого охоронця, він запросив гостя до вітальні.
– У тебе є якісь новини з палацу, які потрібно повідомити Його Величності?
– Ще ні, – Отто звичним жестом налив собі чаю. – Маєш якісь плани на сьогоднішній вечір?
– Так. – Власне, поки що жодних планів у нього не було. Але Йорко сподівався, що гість відчепиться. Вони з Деніз проведуть романтичну ніч, а Отто буде змушений не спати до самого ранку.
– Тоді відклади їх. Я хочу попросити тебе про послугу, – він протягнув чорний конверт.
Йорко розпечатав його і побачив усередині запрошення. На ньому була печатка у вигляді чорної голови дракона – цей візерунок був точною копією того, що зображували на золотих монетах.
Прочитавши запрошення, Йорко похитав головою:
– Хочеш, що я пішов з тобою на виставку? У мене нема грошей, щоб допомогти тобі з торгами.
Деніз кілька разів брала його з собою на подібні виставки. Товари там були справді надзвичайно рідкісними, а ціни – захмарними. Тисяча золотих драконів як ставка була там звичним явищем. Йорко навіть не знав, звідки заможні торговці брали такі суми.
– Тобі не потрібно турбуватися про гроші, – Отто одним ковтком випив чай. – А допомігши мені, ти допоможеш власному королю.
– Розкажете мені про це? – запитав Шер, який сів поряд з Йорко.
– Я чув, що серед товарів, які цього разу виставлять на аукціон, є відьма, – тихо сказав Отто.
«Прокляття, так і знав, що це не віщувало нічого хорошого», – подумки поскаржився Йорко. Всі знали, що новий король полював на відьом. У звичайний час Йорко б з радістю туди поїхав, але зараз він справді не хотів вплутуватися у цей безлад.
– Хіба вони не бояться розгнівати Його Величність Ампейна Моа?
Ба більше, три головні родини були тісно пов’язані і підтримували короля. То чому виглядало так, ніби Отто зовсім не був готовий підтримувати політику правителя? Однак цього Йорко не сказав, він сховав ці слова глибоко в серці.
– Хоча місто Слави – це територія родини Моа, тут є також місця, до яких він не може дотягнутися, – Отто знизав плечима.
– Невже цю виставку проводять щури?
– Щурів би не називали щурами, якби вони мали на це гроші, – спокійно сказав Шер.
– Твоя правда, – схвально кивнув Отто. – Ця виставка не така вже й офіційна, однак її організовують найвпливовіші місцеві торговці. Вона називається «Чорні Гроші». Там часто продають товари, які рідко зустрінеш десь в іншому місці, і найбільше там рабів.
– Ринок рабів у передмісті працює щодня. – Йорко запитав: – То навіщо торгувати підпільно?
– Зрозумієш, коли побачиш.
– Чи можу я взяти з собою когось з родини Пайтон? – Цікавість Йорко прокинулася, але він не хотів повністю погоджуватися на пропозицію співрозмовника.
– Ти говориш про ту торговицю, з якою часто проводиш час? Вона не зможе туди потрапити, – сказав Отто. – «Чорні Гроші» мають суворий відбір гостей. Попри те, що вона трохи відома, але не настільки, щоб отримати запрошення.
– Ви хочете купити відьму? – Шер змінив тему.
– Не я, а пан посол, – Отто вказав на Йорко. – Родина Лозі надто близька до королівської сім’ї Моа, тому я не можу діяти прямо. А от бажання посла Сірого Замку спробувати щось нове буде цілком зрозумілим. Я покрию витрати. Сподіваюся, ви зможете доставити її на територію Його Величності Роланда, скориставшись тим торговим шляхом, який відкрили раніше. Вона зможе подорожувати без перешкод, захищена прапором посла.
– Але работоргівля призупинена, – сказав Шер, розводячи руками. – І ми не знаємо, коли вона відновиться.
– Ви можете перевозити інші товари, а відьму сховати серед них.
– Навіщо ви це робите?
– Через… стару подругу, – з певним ваганням заговорив Отто. – Вона також відьма. Я думав, що вона упала зі скелі і померла, але несподівано зустрів її у західному регіоні Сірого Замку. Його Величність Роланд Вімблдон сказав мені, що кожна відьма цінна і вони не мають страждати через злий наклеп церкви. Я також хочу знайти для неї кількох товаришок.
– Що ж, стосовно цього, то мені потрібно…
Поки Йорко обмірковував відмову, Шер Фокс уже потиснув Отто руку:
– Я зрозумів, залиште це на пана посла.
Розділ 649. «Чорні Гроші»
– Дякую. Я повернуся ввечері.
Йорко приголомшено подивився на цих двох, міркуючи, чи не помилилися вони. Це він був послом Сірого Замку!
Після того, як Отто пішов, Шер припинив усе невдоволення одним речення перш ніж Йорко встиг заговорити:
– Це також те, чого хоче Його Величність.
Йорко притиснув руку до лоба:
– Ти впевнений? Я представляю Сірий Замок. А якщо правитель Світанку дізнається про це і відносини між королівствами повернуться до того, що було раніше?
– Не будемо говорити про те, чи має Ампейн Моа час звертати увагу на подібні дрібниці. Навіть якщо він дізнається, відьми набагато важливіші за альянс, – виразно сказав Шер. – Насправді, коли ми відбирали рабів, мої люди потайки перевіряли, чи були серед біженців відьми.
– Який результат?
– Нічого, – він похитав головою. – Або серед біженців нема відьом, або вони так добре ховаються, що повністю зливаються з натовпом. У будь-якому випадку, якщо ви зможете привезти відьму до Його Величності, то він неодмінно дасть щедру винагороду. Ви знаєте, як король Роланд їх цінує.
Зрозумівши, що це прохання старого друга, Йорко не мав іншого вибору, як похмуро погодитися.
«Нічого, це буде новий досвід для розширення кругозору», – втішав він себе подумки. Йому було дуже цікаво, яких рабів продавали в місці, куди не могла потрапити навіть Деніз.
Ближче до вечора Отто з’явився біля входу в особняк.
Йорко разом з ним сів до розкішної карети без жодних емблем. Усередині був не тільки товстий пухнастий килим, зі стелі також звисали два ланцюги. Навіть без питань було зрозуміло, для чого їх використовували.
– Не очікував, що у тебе такі смаки, – свиснув Йорко.
– Кхм-кхм… це не мій екіпаж, – Отто почервонів. – Для того, щоб уникнути зайвих очей і водночас надійно зафіксувати людину, підходить лише такий тип карети.
– Тобі не потрібно пояснювати, я розумію. – Йорко з цікавістю торкнувся кайданок на кінці ланцюгів: – Коли все закінчиться, чи можу я позичити карету на кілька днів?
– Звісно, плата всього лише 50 срібних вовків на день, це включно з послугами кучера. – Після того, як Отто повідомив кучеру пункт призначення, він знайшов зручне місце і ліг. – Подорож займе деякий час, можеш трохи відпочити.
– Як довго?
– Близько години, нам потрібно у передмістя міста Слави.
– Тоді ми не зможемо повернутися сьогодні, чи не так? – здивовано запитав Йорко. – Після заходу сонця міську браму зачиняють, правда ж?
– «Чорні Гроші» надають місце для ночівлі і їжу. Фактично, всі послуги, які можна отримати у місті Слави, надаються там.
– Звучить як базар.
– Майже, різниця лише в тому, що він побудований під землею. – Отто пояснив: – Я був там лише один раз і не знаю змінилася процедура торгівлі чи ні. Але якщо ти дотримуватимешся інструкцій супроводу, проблем не має виникнути. Після того, як ти виграєш торги, тобі не потрібно чекати до кінця, можеш одразу піти за лаштунки, щоб забрати її. Персонал негайно підготує для вас кімнату…
– Стривай… – Йорко здивовано глянув на нього. – Ти не підеш зі мною?
– Запрошення лише одне.
– А як же гроші?
– Це лист і є гроші, – усміхнувся Отто. – З ним у руках ти маєш схвалення торгової палати. Потрібно лише назвати ставку.
– Обмежень нема? – очі Йорко розширилися.
– Звісно, є… але верхня межа набагато вища, ніж можлива ціна відьми. Згідно з інформацією, яку я зібрав, відьом на аукціонах кілька років тому продавали приблизно за тисячу золотих драконів. Але тепер, коли Його Величність Ампейн оголосив полювання на відьом, ціна має бути нижчою.
Тисяча золотих драконів! Йорко був приголомшений до глибини душі. Вищі дворяни любили викидати гроші на вітер, чи не так? Він знав, що навіть якби відвідав усі відомі борделі столиці, то не витратив би стільки! Можливо, його рівень занадто низький і йому не доводилося розважатися тим, що коштувало таких грошей?
– Також… щоб завоювати довіру, краще не чіпати її, – Отто кашлянув. – Зрештою вона не справжня рабиня. В іншому випадку це може спричини небажані проблеми при перевезенні.
– Звичайно, я розумію, – зітнув Йорко. Це була жінка, яку хотів Його Величність, він би не наважився торкнутися до неї навіть під страхом смерті.
– У будь-якому разі, не забудь накинути на неї капюшон, коли будете виходити. Зустрінемося завтра вранці.
Карета виїхала з міських воріт і покотилася на захід, аж поки останні промені сонця не були поглинуті темрявою. Після цього швидкість сповільнилася. Як і казав Отто, вони прибули до потрібного місця за годину.
На перший погляд, виставковий майданчик нічим не відрізнявся від звичайної оселі: порожній двір, обнесений зубчастим парканом, посеред якого стояв глиняний будинок з солом’яним дахом. Трохи далі лежало голе поле. Пшеницю вже зібрали, залишилися пучки сухих стебел, які нагадували грудки, що росли з землі.
Єдине, що впадало в око, це мерехтіння численних смолоскипів на полях. Очевидний знак, що це місце охоронялося кимось.
Ба більше, ніхто не ставив би пропускний пункт перед воротами звичайного будинку.
Після перевірки запрошення, Отто разом і супроводом залишилися за межами двору, а Йорко пішов за супроводом до глиняного будинку. Спустившись дерев’яними сходами посеред кімнати, вони пройшли крізь вузький штучний прохід і потрапили до природної печери.
Вона була приблизно удвічі менша за площу столиці. У мерехтливому світлі факелів він бачив багато темних отворів по обидва боки і лише бог знав, куди вони вели.
Дно печери відполірували і вимостили плиткою. Лише сталактити, що звисали зверху розкривали первісний вигляд цього місця. Тут уже зібралося чимало людей, які чекали початку виставки.
Йорко нарешті зрозумів, що Отто мав на увазі під «не так вже і формально». Судячи з того, що він бачив, це мало чим відрізнялося від якогось зібрання щурів.
– Пане, сюди, будь ласка, – супровід привів його до місця, позначеного чорною літерою, і сів поряд. – Я буду до ваших послуг протягом усієї виставки. Ви можете звернутися до мене з питаннями про товари.
Поки жінка говорила, то притиснулася м’якими грудьми до руки Йорко. У тьмяному світлі він міг розгледіти гостре підборіддя і рожеві губи під маскою.
– Це теж частина обслуговування? – він безцеремонно притиснув руку тісніше. – Як тебе звати?
– Звичайно, пане. Ви можете називати мене Сімдесят Шість, – з придихом сказала вона, але відповідь вийшла чіткою.
Що ж, він забирав свої слова назад. Щури б ніколи не змогли найняти таку добре навчену прислугу. Якщо з кожним учасником торгів був такий супровідник, лише сума для того, щоб їх найняти була б приголомшливою.
– А тут завжди так темно? – піднявши брову, спитав Йорко, поки насолоджувався м’яким доторком до руки. – Так важко побачити виставлений товар.
– Ви скоро все побачите, – тихо засміялася жінка.
Ніби на підтвердження слів Сімдесят Шість, згори печери раптом почувся скрегіт металу, а потім униз опустилося кілька залізних ланцюгів. На кінці кожного висів дивний камінь. Світло, яке вони випромінювали, було в кілька разів яскравішим за смолоскипи, тож вони негайно освітили сцену перед Йорко.
Гомін у печері раптово стих.
Світло смолоскипів зробилося ніби тьмянішим у порівняні з м’яким і яскравим світінням каменів. Здавалося, ніби вся печера занурилася у темряву. Лише сцена залишилася яскравою плямою, яка привернула увагу всіх.
Чоловік у костюмі вийшов на сцену і вклонився присутнім.
– Дякую за очікування. А тепер я оголошую, що виставка «Чорні Гроші» офіційно розпочалася!
Коментарі
Дописати коментар