Роман ЗЦВ. Розділи 656-657
Розділ 656. Посланець божий і Обрана | Розділ 657. Таємниця двох жінок
Розділ 656. Посланець божий і Обрана
– Не
треба бути таким ввічливим, – пролунав жіночий голос прямо у його голові. – Як
справи нагорі?
Йому також не потрібно говорити, він міг подумки сказати слова відповіді, яку хотів дати. До такого типу спілкування спочатку було важко адаптуватися, але після опанування все проходило дуже плавно. І, звичайно, так виявилося набагато складніше брехати.
– Шановний посланцю божий, сталося дещо неочікуване. Вони не прийняли запрошення посла Сірого Замку, – Баріх подумки розповів, що сталося. – Це була моя помилка. Я не очікував, що вони будуть аж настільки настороженими.
– Навіть дуже прораховані плани можуть провалитися, – у тоні посланця не звучало невдоволення, радше в ньому відлунювала певна ностальгія. – Чи є якісь засоби, щоб виправити ситуацію?
– Вони будуть змушені прийняти запрошення посла, – він зробив паузу. – Для цього буде використана нова політика Ампейна Моа.
– Тц… смертні.
Баріх був приголомшений:
– Шановний посланцю?
– Мені не подобається ця політика очищення від відьом. Чи можеш ти гарантувати, що в результаті ніхто не постраждає?
– Це…
Не тільки поранення, було нормальним, якби відьом схопили і кількох стратили. Зрештою метою плану було відправити відьом на південь, у західний регіон Сірого Замку. Не було жодних вимог до того, скільки з них виживе.
– Це те, що ти думаєш? – голос посланця божого раптом став вищим. Мацаки, що звивалися, і бурління лави на землі були демонстрацією гніву. – Не забувай, що я сказала. Перед лицем судного дня кожна відьма важлива!
– Ні, посланцю божий, я пам’ятаю кожне ваше слово. – Баріх подумав, що це недобре, вони спілкувалися через свідомість, тому будь-які його думки передавалися іншій стороні. – Я, звичайно, сподіваюся, що ніхто з невинних не постраждає, але це займе більше часу і потрібно перерозподілити людей. Не кожен має сміливість іти проти королівської родини і водночас зберігати таємницю.
– Мої охоронці допоможуть тобі, – швидко сказав посланець божий. – Скільки часу це займе?
Баріх полегшено зітхнув. Він бачив здібності цих охоронців. Звичайні лицарі не могли їм протистояти. Слабші навіть не могли чітко побачити їхніх рухів. Якщо двоє чи троє таких билися пліч-о-пліч, то вони могли легко протистояти двом-трьом десяткам лицарів. Вже лише цього достатньо, щоб продемонструвати надзвичайну природу посланця божого.
– Третій етап плану ми зможемо завершити протягом двох тижнів.
– Тоді так і зробимо.
– Шановний посланцю божий… – нерішуче промовив Баріх, – невже відьми справді такі важливі? Бог прихильний лише до них? Якщо мова йде про багатство чи владу, я більше підходжу…
– Більше підходиш як Обраний? – перебив його посланець божий. – Ти не знаєш, про що говориш. Ні багатство, ні влада не матимуть значення, коли наблизиться судний день. Бог шукає спасителя, який зможе використати його величезну силу, а не звичайного оратора. Ти справді корисний, смертний, тому, коли завдання буде виконано, я дам тобі гідну винагороду – безсмертя, наприклад, – але ти маєш усвідомити своє місце.
Баріх знав, про який судний день говорив посланець божий. Приблизно раз на чотириста років на небі з’являвся кривавий місяць – і відчинялися ворота пекла. З них виривалися демони і починалася різанина, що охоплювала весь континент. Того, хто міг протистояти цим жорстоким почварам, назвали Обраним. Людина, яку шукав посланець божий, була прямо пов’язана з силою Бога і, швидше за все, була відьмою.
– Але… – З певною неохотою він запитав: – Чи справді ми зможемо знайти Обрану серед відьом Сірого Замку?
Посланець божий мовчав, що було рідкістю. Через деякий час голос пролунав знову:
– Ніхто не знає відповіді. Це всього лише ще одна спроба, а такі спроби тривають уже сотню років.
– Що робити, якщо ми не знайдемо Обрану?
– Тоді пошуки триватимуть доти, доки судний день не знищить усе.
Якщо всі помруть, то вічне життя втрачало сенс… Схоже, він мав благати Бога, щоб ця спроба стала успішною. Баріх гірко посміхнувся і сказав:
– Я зрозумів. Зроблю все для цього можливе.
Мацаки пухлини одночасно скрутилися, виражаючи задоволення істоти.
– Ще одне… Чи справді церква зазнала поразки?
Відколи новини про невдачу церкви досягнула Світанку, посланець божий був особливо цим схвильований і навіть попросив Баріха відправити людей до Хребта Холодного Вітру, що підтвердити правдивість цієї інформації.
– Це так, нижче Хребта Холодного Вітру земля порита, ніби по ній пройшлася зграя демонічних звірів. Навколо були глибокі ями і траншеї, а також тисячі могил. За словами місцевих, все це зробив король Сірого Замку. Усіх своїх загиблих вони забрали і відвезли у західний регіон, тоді як мертвих церковників спалили і поховали на місці. Крім того, купці, які поверталися з плато Гермес, розповідали, що Святе Місто охопила мертва тиша, воно повністю втратило колишню атмосферу процвітання.
– То це їхній кінець… – голос посланця божого раптом став дуже тихим. Але через мить все повернулося до норми: – На цьому завершимо нашу сьогоднішню розмову. Я втомилася.
– Так, шановний посланцю божий, – з поклоном сказав Баріх.
Сцена з лавою відступила, немов вода під час відливу, їх швидко огорнула темрява, а потім магічний камінь кілька разів блимнув і знову освітив кам’яну кімнату.
Все було як уві сні.
– Ліки на цей раз, – охоронець протягнув порцелянову пляшечку, – випий. Посланець божий дуже задоволений твоєю роботою.
– Красно… дякую шановному посланцю божому за нагороду, – Баріх схвильовано взяв порцелянову пляшечку й одним ковтком випив рідину всередині.
Від шлунку негайно пішла пекуча хвиля, відновлюючи сили у тілі. Здавалося, що руки і ноги стали гнучкішими. На жаль, ефект ліків не тривав довго, вони також не могли продовжити його життя. За словами посланця божого, крім зняття втоми і відновлення фізичних сил на короткий проміжок часу, ці ліки мали певний зміцнювальний вплив на організм. Перш ніж Бахір зможе отримати вічне життя, йому потрібно поступово відновити ослаблене тіло, щоб він зміг пережити сильний біль під час перетворення на безсмертного, інакше сила розірве його на шматки.
Саме це примусило Баріха повірити в посланця божого. Якби ця істота брехала, то вже самого факту існування таких ліків, здатних омолодити тіло, вистачило, щоб перетягнути на свій бік велику кількість аристократів і заможних купців. Навіщо ж тоді розкривати правду про дію і природу цього засобу?
Три роки тому він міг пересуватися лише у кріслі колісному, яке штовхали слуги. Тепер, завдяки таємним лікам посланця божого, Бахір міг стояти і ходити на своїх двох.
Якщо йому вдасться виконати прохання цієї істоти й отримати вічне життя, то всі проблеми, що зараз турбували, були б вирішені.
Баріх підняв завісу і з високо піднятою головою пішов до кам’яних сходів, що вели з пагорба.
На відміну від того моменту, коли йому довелося іти сюди, тепер він почувався сповненим сил, а кроки були твердими. Ревіння підземної річки під ногами перетворилося на гучний заклик, що заохочував його рухатися вперед, а холодний вітер не міг похитнути ні на волосину.
Розділ 657. Таємниця двох жінок
……
Роланд налив чашку чаю і подивився на Соловейка.
– Хочеш?
– Так, дякую.
Вона
відкинулася на спинку крісла. В одні руці була сушена риба, а в іншій – свіжий
сценарій Мей, який Соловейко читала з великим інтересом.
Після того, як Анна поговорила з нею, відьма зникла на два дні. Коли Соловейко знову з’явилася перед Роландом, то виглядала так, ніби скинула важкий тягар і знову стала вільною. На обличчі грала ні чим не прихована усмішка, і вона час від часу потайки кидала на нього погляди, її очі були сповнені енергії.
От як от зараз.
Вона без жодних вагань закинула ноги на журнальний столик і схрестила їх, нижня частина одягу змістилася, оголивши стрункі ноги, які були обтягнуті чорними панчохами. Соловейко більше не ховалася в туманні і ненадовго зникала лише тоді, коли хтось заходив до кабінету. Ця спокуслива поза часто примушувала Роланда мимоволі дивитися в її бік. В результаті минуло пів ранку, а він так і не закінчив жодного креслення.
Якби Роланд про це знав, то не просив би Солою малювати теплі панчохи, які ніби були виготовленні з нейлону.
Він приніс Соловейку чашку запашного напою:
– Ось твій чай.
Вона відклала сценарій, взяла чашку обома руками і втягнула аромат:
– А… як смачно пахне, можеш подати ще шматочок цукру?
Якби Соловейко жила у сучасному світі, вона б точно входила до тих, хто любив як солону, так і солодку їжу. Крім того, скільки б відьма не їла, вона не набирала вагу. За той час, що Роланд перебував у комі, Соловейко сильно схудла. Однак після його пробудження вона швидко повернулася до нормального стану. Здавалося, що в її ваги була верхня межа. Щойно вона була досягнута, Соловейко не могла набрати більше.
Раніше Роланд чіплявся до неї, говорячи, що якщо вона їстиме забагато, то потовстіє, але тепер він зрозумів, що їй про це зовсім не потрібно хвилюватися.
Поклавши шматок цукру в її чашку, він повернувся до столу і зробив ще кілька штрихів. Зрештою Роланд не зміг встояти перед цікавістю і заговорив:
– Соловейко…
– Хм?
– Анна… що вона тобі сказала?
– Ну… – Соловейко зникла з крісла і спокійно з’явилася на столі, – це таємниця.
– Ти не можеш сказати навіть мені?
– Анна попросила, – після певного вагання Соловейко похитала головою. – Якби це стосувалося лише мене, я б розповіла тобі все, що ти хочеш знати, але це… Вона попросила мене поки що тримати все в таємниці.
– Ну, добре, – Роланд ковтнув чаю і більше не ставив жодних запитань. Хоча він міг би звернутися прямо до Анни, але ніхто з нормальним емоційним інтелектом не порушував би це питання знову і знову в такий момент.
Принаймні Роланд бачив, що Анна не засмучена цим.
Щойно він знову взяв перо, Соловейко раптом сказала:
– Дякую.
– Що? – Роланд на мить завмер, потім підняв голову і зустрівся з нею поглядом.
Осіннє сонце торкалося довгого золотого волосся і вимальовувало плями світла на шкірі. Її обличчя було прекрасним, як картина у теплих променях сонця. Час ніби зупинився.
– Дякую, що передав їй моє щире бажання.
……
У другій половині дня з міністерства будівництва надійшли гарні новини. Перший сталеплавильний завод, який зводився згідно з новим кресленням, зробленим Роландом, був завершений біля підніжжя гори Північний Схил.
Попри те, що це називали заводом, споруда більше нагадувала просту залізну будівлю, в якій розмістили об’ємне обладнання для переплавки. На відміну від усіх попередніх плечей, це обладнання повністю виготовили зі сталі. Кутові решітки і величезний конвертер були покриті термостійким покриттям, а сіро-чорна матова поверхня під сонячними променями створювала відчуття величі і масштабності.
Коли Роланд разом з чиновниками ратуші прибули до місця розташування нової печі, навколо неї вже зібралися найняті ветерани-працівники. Очевидно, що всі були зацікавлені в ній.
– Ваша Величносте, чи справді ця піч може виробляти сталь? У ній навіть нема місця, щоб розпалити вогонь. – Хоча Лосій з міністерства будівництва і раніше з сумнівом ставив це питання, але він все-таки з усією ретельністю підійшов до зведення споруди, дотримуючись всіх деталей креслення. Всі компоненти для будівництва виготовила Анна, а завдяки тому, що Колібрі зменшила їхню вагу, термін будівництва скоротився до одного тижня.
– Вогонь – не єдине джерело тепла у природі, – з усмішкою сказав Роланд. – Нехай робітники готуються до випробування печі.
Трьома основними методами виплавки сталі були мартенівська піч, конвертерна й електрична піч. Від самого початку він відкинув останню, оскільки не було відповідних умов. Після довгих роздумів Роланд зрештою обрав конвертерну.
Мартенівська піч мала найпростішу конструкцію, а в експлуатації вона була ближче до традиційної печі, проте її недолік очевидний. Ця піч потребувала величезної кількості палива, що дуже невигідно у зв’язку з доступними ресурсами Беззимного міста. Зрештою вугільна шахта знаходилася далеко, аж біля витоків річки Червона Вода, а коксохімічний завод запустили зовсім недавно. Наразі важко було задовольнити потреби доменних печей для виплавки металу, якщо ж додати ще і мартенівське виробництво сталі, палива бракуватиме.
У цьому плані конвертерна піч мала найбільшу перевагу – вона майже не потребувала палива. Шляхом окиснення домішок, таких як марганець, кремінь і вуглець, виділялося тепло, яке самопідтримувало високу температуру розплавленого металу, дозволяючи процесу плавлення тривати безперервно.
Іншим недоліком мартенівської печі було те, що вона займала багато місця, а процес плавлення тривав довго. Для того, щоб підвищити ефективність використання палива для цього типу печі, їй необхідний бак-акумулятор тепла і попередньо нагріте повітря. Виплавка сталі займала більшу частину дня. Конвертерна піч займала менше місця, її об’єм фактично відповідав об’єму всього устаткування, а вже існуючі рейки і системи транспортування розтопленої сталі могли залишатися такими ж, як в інших печей. Один цикл плавки займав лише кілька десятків хвилин. Коли ж технології розвинуться, то час можна буде скоротити так, що на це знадобиться менше чверті години. Просто колосальна різниця в ефективності.
Саме з огляду на ці два пункти Роланд вирішив у майбутньому використовувати конвертер як основне сталеливарне обладнання Беззимного міста.
З допомогою парової машини робітники швидко завантажили велику кількість металевих злитків у грушоподібну піч.
– Анно, розпали вогонь.
Вона кивнула, піднялася сходами на вершину конвертера, викликала чорний вогонь, щоб розтопити металеві злитки, і невдовзі розплавлений метал в печі освітив її обличчя.
Коли розпочнеться офіційне виробництво, розтоплений метал для сталеливарного заводу постачатиметься з доменних печей. Саме тому він був зведений у поряд з ними.
– Далі виконуйте кроки, про які я вам сказав, – наказав Роланд головному у сталеливарній бригаді. – Вставте трубу для вдування повітря в отвір печі.
Хоча це був перший раз, коли відібрані ветерани-робітники познайомилися з процесом виплавки сталі в конвертері, вони вже працювали з подібними системами раніше, тож для них не було принципової різниці між керуванням трубою і керуванням причепом. Парова машина загуділа – і сталева труба повільно опустилася до верхньої частини печі.
Інший кінець труби був з’єднаний з гнучким шлангом, який вів до повітряної помпи, що приводився в дію паровим двигуном. Коли багате на кисень повітря вдули в конвертер, з жерла печі раптом вирвалося потужне полум’я і з середини, немов квітковий феєрверк, вилетіли помаранчево-червоні іскри. Біле полум’я було настільки розпеченим і сліпучим, що прямо дивитися на нього було майже неможливо.
Це видовище приголомшило чиновників ратуші.
Роланд стояв обличчям до палючого потоку повітря і відчував надзвичайне задоволення.
Ці іскри були символом руху людства до нової ери.
Коментарі
Дописати коментар