СвТ. Том 4. Розділ 6-2
Розділ 6. Відбувається щось підозріле… Але сила в тіні бачить все! Частина 2
Розділ 6. Відбувається щось підозріле… Але сила в тіні бачить все! Частина 2
***
О, це було круто.
Відчуваючи приємне піднесення, я промчав нічним університетом Нішіно.
Я вислизнув сьогодні з кімнати раніше, щоб дослідити кампус, але дорогою зітнувся з неочікуваним нападом магічних звірів.
– Вітер плаче… Нарешті я використав цю фразу.
Це були слова, які я завжди хотів сказати.
Фраза, що відображала самотність сили в тіні. Вона входила до мого старого списку бажань, тепер я міг її викреслити.
Нарешті мені вдалося вчинити, як справжній силі в тіні, чого я не міг зробити у попередньому житті через брак здібностей.
– Хе-хе-хе…
Вже лише думка про те, як все ідеально пройшло, примушувала мене розпливатися у посмішці. Однак скоро мала повернутися сусідка по кімнаті.
Тому я прослизнув всередину через відчинене вікно, переодягнувся і заліз у ліжко.
Не минуло і кількох секунд, як забрязкала ручка дверей, сповіщаючи про повернення Акане.
– …Я повернулася, – тихо сказала вона.
Якби я пішов обхідним шляхом, то не встиг би. Полегшено зітхнувши, я вдав, що сплю.
У тихій кімнаті чути лише шурхотіння одягу. Вона, мабуть, переодягалася.
Я відчував слабкий запах крові.
– Мінору-куне, ти не спиш? – через деякий час запитала вона.
Спочатку я хотів удати, що сплю, але мені кортіло дізнатися про те, яке враження я справив цієї ночі.
– Ні, не сплю.
– Можна мені зайти?
Перш ніж я встиг відповісти, вона з тупотінням зайшла до мене і сіла на ліжко.
Від неї сильно тхнуло кров’ю.
Мабуть, цього і слід очікувати після того, як її покрила кров монстрів.
– Щось сталося…? – запитав я.
Вона продовжувала мовчки сидіти на ліжку.
Попри мою спробу почати розмову, її голова була опущеною.
– Ти… коли-небудь хотів померти? – зрештою запитала вона тремтячим голосом.
– Ні.
Якщо вже на те пішло,
я хотів жити вічно.
За все моє життя я жодного разу не хотів померти.
Деякі люди говорили, що не хочуть жити дуже довго, але я ніколи цього не розумів. Я хотів залишатися собою хоча б на секунду довше.
– Я… я хотіла.
– Он як?
Як шкода.
– Але навіть коли я намагаюся згадати, то… не можу. Ніби в моїй пам’яті зяє діра.
Я не зовсім розумів, що вона намагалася сказати.
Знову настало мовчання.
Придивившись уважніше, я помітив, що її плечі тремтіли.
– Мінору-куне, ти… колись когось убивав?
Так, багато разів.
– Це так страшно… Я ніколи не думав про те, щоб убити когось.
– Я тебе не звинувачую…
– А ти, Нішіно-сан?
– Щоб ти зробив… якби я сказала, що, можливо, вбивала?
– Е-е…
– …Я жартую.
Вона посміхнулася.
Після цього подивилася у вікно і пробурмотіла:
– Я так довго… чекала…
– Чого чекала?
Вона не відповіла. Ці слова були адресовані не мені.
Вона дивилася на нічне небо, ніби розмовляла з кимось, хто пішов дуже далеко.
– Будь ласка… врятуй мене…
Вона пробурмотіла чиєсь ім’я.
Нішіно заціпеніла на місці, нагадуючи статую, аж до самого ранку.
Поки не зійшло сонце, і вдалині не почувся шум. Весь цей час я вдавав, що сплю.
Тепер, коли я думав про це, прийшли деякі спогади.
У минулому житті я втрутився в одну ситуацію, і Нішіно Акіра вдарив мене в обличчя. То ось чому його огидна пика здалася мені знайомою.
Через нього я поклявся розбити всі вікна в університеті Нішіно.
Я ніколи йому цього не пробачу.
Але мені вдалося скинути на нього Бету, тому, можливо, я йому пробачу.
І щойно я подумав про це…
– А-Акане-сан, швидше…!
Ще тільки піднялося сонце, але хтось із лицарів уже прийшов розбудити її.
– В-віцекомандир…! Віцекомандира Саеджіму вбили!
О ні. Наша дорогоцінна
горила.
***
– Це досить серйозна справа, – сказала докторка Юка, сідаючи перед Акане.
– Я… я цього не робила.
Здається, я щось
пропустив.
Акане негайно вирушила на місце подій, а мене залишила вдома, проте по обіді повернулася з докторкою Юкою.
– Я хочу вірити тобі, але є очевидні, які кажуть, що бачили, як ви з віцекомандиром Саєджімою сварилися минулої ночі.
– Це… нічого особливо. Ми говорили про Мінору-куна, – голос Акане тремтів.
– Ну, орієнтований час смерті – близько третьої ранку. У тебе є алібі?
– …Ні.
Я також повернувся до кімнати після третьої.
– Є також свідчення, що тебе бачили біля місця подій.
– Це… так?
Акане опустила голову. Її плечі сильно тремтіли.
Минулої ночі від неї сильно пахло кров’ю. Можливо, вона спонтанно вбила його чи щось таке.
Хоча подібне траплялося постійно, але вона не схожа на таку людину.
– Командир Хайтані веде розслідування. Тобі сказано не виходити з кімнати, доки не буде опублікований результат.
– Я цього не робила… Присягаюся, я цього не робила… – Акане міцно стиснула кулаки і похитала головою.
– Зачекайте хвилинку. – Оскільки ми давно знали одне одного, я вирішив допомогти. – Я теж не думаю, що це зробила Акане-сан.
– Мінору-куне…
– Подивіться на це фото.
Я вказав на одну зі світлин з місця злочину, що лежали на столі. На ній – порізане тіло Саеджіми.
– Що з цим не так? – запитала докторка Юка.
– Хіба вам не здається, що воно дивне? Порізи надто неакуратні.
Тіло Саеджіми розрізали на шматки. Але порізи були грубими.
Погляд докторки Юки став гострим:
– Що ти маєш на увазі під неакуратні…?
– Якби це зробила Акане, я впевнений, що розріз був би чистішим.
Коли вправний магічний фехтувальник різав людину, порізи завжди виходили акуратними і чистими. Однак порізи на тілі Саеджіми були грубішими.
Виглядало так, ніби хтось взяв тупий меч і недбало зробив розрізи.
– Твоя правда, тепер, коли ти про це згадав…
Звичайно, також існувала можливість, що вона навмисно зробила такі порізи, щоб Саеджіма страждав якнайбільше. Але я залишив цю думку при собі.
– Мінору-куне… Д-дякую. Щиро дякую.
Завжди радий
допомогти.
– Будь ласка, повір мені… Я… я цього не робила…!
Її плечі тремтіли ще сильніше.
– Акане-сан, заспокойся трохи…
– Я цього не робила! Я… Я більше ніколи, ніколи… Я… я…
– Акане-сан…
Здавалося, вона збожеволіла. Докторка Юка міцно обійняла її.
– Все гаразд, заспокойся. Заспокойся і прийми свої ліки…
І з цими заспокійливими словами докторка Юка підсунула їй білу пігулку.
Акане ще деякий час тремтіла, аж поки її дихання не стало рівним.
– …Це, мабуть, тебе налякало? – докторка Юка опустила погляд.
– …Трохи. Що це за ліки?
– Вони для її заспокоєння. Моя спеціалізація – психосоматична медицина. Акане-сан має певну психологічну травму, і я допомогою з лікуванням.
– Травма?
– Схоже, якийсь час тому вона потрапила до певного інциденту і ховає в собі спогади про той період. Щоразу, коли щось змушує піднятися їх на поверхню, вона впадає в паніку, як от зараз.
– Он як…? – я відповів, натягнувши маску задумливості.
– Я на цій базі всього лише пів року, але зараз її стан набагато кращий, ніж був тоді. Акане-сан одного разу врятувала мене, тому я рада вже можливості віддячити їй.
– Ого, я про це не знав.
Докторка Юка накрила Акане ковдрою.
– Тепер про те, що ти згадував раніше… Я розповім командиру про рани на тілі. Винуватцем може бути вбивця з ворожої бази. Крім того, чорний лицар, якого бачили минулої ночі, також може бути причетним…
Чорний лицар невинний. Це я міг гарантувати.
– Загалом, решту можеш залишити на мене, – продовжила докторка Юка. – Найкраще, що ти можеш зробити, Мінору-куне, це залишатися поруч з Акане-сан.
– Ні, я теж хочу розслідувати цю справу.
– Я не впевнена, як до цього поставляться лицарі…
– Я не буду заважати їм, обіцяю. Акане-сан допомогла і мені теж. Я хочу зробити все можливе, щоб віддячити їй.
– Мінору-куне…
Докторка Юка пильно подивилася на мене, а потім переможна зітхнула.
– Що ж, гаразд. Якщо щось знайдеш, то негайно повідом мені. Не намагайся бути героєм. Не забувай, що Нацуме потребує тебе.
І так я отримав право блукати всюди, де мені заманеться.
***
– Отже, що мені робити?
Я почав з того, що з’їв обід, а потім пішов гуляти кампусом.
Акане стверджувала, що не вбивала, але, на жаль, непрямі докази свідчили проти неї.
– Загадковий інцидент… Хибне звинувачення впало на головну героїню… Можливо, основна сюжетна лінія вже розгортається.
Якщо це так, то втрутитися – це правильний крок.
– Місце події там, так?
Я здалеку спостерігав за лицарями, які збираються у провулку біля навчальної будівлі.
Схоже, розслідування було в самому розпалі.
Упевнений, що такого стороннього спостерігача, як я, негайно попросили б піти куди подалі. Тож я здався ще до того, як спробував.
– Шкода, що в мене нема жодних інших зачіпок, над якими можна було б попрацювати… Га?
Озираючись навколо, я помітив товстого хлопця в окулярах, який сидить на лавці і щось набирає на ноутбуці.
– О, тут є комп’ютери.
Я зовсім забув, що у них є електрика.
Хоча, мабуть, ноутбук не підключений до інтернету… Хмм?
Я підкрався ззаду, зазирнув через його плече і побачив, що він писав щось на форумі.
– Хей, ця штука підключена до інтернету?
– Ґхах?!
Коли я заговорив, товстун в окулярах панічно обернувся.
– У ч-чому твоя проблема?!
– Мені просто цікаво. То він підключений до інтернету?
– Га? А, це. Він підключений до лінії, яка доступна лише в кампусі. Як ти цього не знаєш?
– О-о, то нею можуть користуватися лише люди, які перебувають у кампусі. Однак, гадаю, цього буде достатньо для збору інформації.
– Ти заважаєш, іди звідси. Я зайнятий.
І з цими словами товстун в окулярах продовжив писати на форумі.
[Тема] Чому Акане-чян убила Саеджіму?
[Текст] Цінне фото Акане-чян хе-хе ~
Бачу, так. Дуже
зайнятий.
– Можу я позичити твій ноут на деякий час?
– Відвали, я тобі нічого не буду позичати.
– Дякую, я швидко його поверну.
– Га…?!
Я вирубив товстуна в окулярах неймовірно швидким ударом долоні і взяв ноутбук.
Також я подбав про те, що покласти його так, ніби він дрімав.
– То що тут у нас…
Швидкий пошук показав, що форум заповнений темами про вчорашнє вбивство.
Говорили не тільки про ситуацію з Акане. Люди також активно обговорювали чорного лицаря.
221: Анонімна жертва
Акане-чян цього не робила, але чорний лицар підозрілий. Це, мабуть, змова Альянсу.
222: Анонімна жертва
За словами мого друга-лицаря, чорний лицар справді сильний…
223: Анонімна жертва
Жодних жартів. Він убив 10 звірів за одну секунду.
224: Анонімна жертва
Хей, що ти куриш?
225: Анонімна жертва
Ні, я серйозно.
226: Анонімна жертва
Якщо це правда, він би міг самотужки знищити велике лігво, лол.
227: Анонімна жертва
Без жартів, це правда. Джерело: я лицар, я там був.
228: Анонімна жертва
Лол, у нас з’явився самопроголошений лицар.
229: Анонімна жертва
Ми тепер маємо лицаря клавіатури й інтернету. Поки ти анонімний, ти можеш бути лицарем, лол.
230: Анонімна жертва
Давно не бачив лицаря клавіатури й інтернету. Це буде прикольно, лол.
231: Анонімна жертва
Нема жодних доказів того, що він убив 10 звірів за одну секунду. Це повний відстій.
232: Анонімна жертва
Чорний лицар ніяк не може бути таким сильним. Людям нудно і вони перебільшують заради розваги.
233: Анонімна жертва
Мій друг лицар і він сказав, що чорний лицар – жалюгідний слабак.
234: Анонімна жертва
Так і думав.
235: xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx
Не брехати. Чорний лицар най сильніший. Він най крутіший у світі і може легко вбити 1000 звірі.
– Гм?
Поки я переглядав тему, то раптом помітив дивачку.
Коментарі
Дописати коментар