СвТ. Том 4. Розділ 6-3
Розділ 6. Відбувається щось підозріле… Але сила в тіні бачить все! Частина 3
Розділ 6.
Відбувається щось підозріле… Але сила в тіні бачить все! Частина 3
– Красуня ельфійка зі срібним волоссям…? Який тупий нік.
На мить у голові промайнуло обличчя Бети, але якщо подумати раціонально, то це точно не вона.
В іншому випадку це означало, що їй вдалося опанувати японську за три дні.
– Я радий, що вона захищає чорного лицаря, але цей нік і ставлення принесуть більше шкоди, ніж користі.
Мені слід її попередити.
Тупий нік – це ганьба
на все життя. Мені можна вірити, я про це дещо знаю.
– Краще обрати крутий нік, щоб він послужив для неї прикладом. Обсидіанові крила… ні, краще Занепалий ангел повстання… Але це трохи простувато, тому додамо родзинки…
237: 卍Занепалий
ангел повстання卍
xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx – досить стрьомний нік, тобі краще його замінити.
238: Анонімна жертва
З’явився ще один дивак, лол.
239: Анонімна жертва
Занепалий ангел, лол… повстання, лол 卍 ЛОЛ 卍 ЛООООЛ 卍 ЛОЛ
240: xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx
Я не стрьом. Занепалий ангел повстання – стрьом.
241: Анонімна жертва
Красуня ельфійка зі срібним волоссям проти Занепалого ангела повстання! Раунд 1, бій!
242: Анонімна жертва
Підсумок: обидва стрьомні.
243: 卍Занепалий
ангел повстання卍
Я – занепалий лицар, який ховається в тіні і прагне повстання. Чого це я стрьомний, коли маю абсолютну силу?
244: Анонімна жертва
Ховається у тіні, лол Занепалий ангел лол повстання лол благословив нас своєю присутністю ЛООООЛ
245: xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx
Занепалий ангел повстання – стрьом лайно. Чорний лицар най сильніший. Він убивати всіх у мить.
246: Анонімна жертва
Най сильніший – неправильно, правильно – найсильніший.
247: Анонімна жертва
Хе-хе, це навіть мило, як погано Красуня ельфійка володіє японською.
248: Анонімна жертва
Красуня ельфійка – шалена фанатка чорного лицаря, лол
249: Анонімна жертва
Чорний лицар зара’ зі мною, він лиже мою дупу
250: xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx
Не брехати. Нормально насміхатися мене. Не насміхатися чорний лицар.
251: Анонімна жертва
Переклад: Насміхатися з мене нормально, але не смій насміхатися з чорного лицаря!
252: Анонімна жертва
Але це правда. Чорний лицар гівняний слабак і їсть моє лайно.
253: Анонімна жертва
Чорний лицар = гівняний слабак
254: xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx
Я тебе вбивати.
255: Анонімна жертва
О, а ось і погрози смертю. Ви надто сильно її тролили, лол.
256: 卍Занепалий
ангел повстання卍
Ой-йой
257: xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx
Чорний лицар най сильніший. Най крутіший. Я любити його. Я вбивати будь-кого, хто насміхатися з нього.
258: Анонімна жертва
А! Я помру! Чорний лицар – гівняний слабак!
259: Анонімна жертва
Я щойно побив чорного лицаря. Він роздягнувся і на колінах благав, щоб я залишив його в живих.
260: xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx
Мовчати. Я тебе вбивати. Пам’ятати це, Занепалий ангел повстання. Ти відчути пекло.
261: 卍Занепалий
ангел повстання卍
Га? Я ж не насміхався з нього
262: Анонімна жертва
Погроз убити надто багато. Я повідомив про це.
263: Анонімна жертва
Наближається тиснява, людей вбиваються, але ви ось так проводите свій час?
264: 卍Занепалий
ангел повстання卍
Чекайте, я взагалі-то жертва
265: Анонімна жертва
Так, але твій нік такий стрьооооомний
І з цим xxxКрасуня ельфійка зі срібним волоссямxxx забанили.
Трохи тролінгу – і вона перейшла до погроз убити? Це була така рідкість у наші дні.
– Проте чи не час мені зайнятися збором інформації? Цікаво, чи є тут якісь очевидні або щось подібне…
Після цього я потоваришував з учасниками форуму й отримав цінну інформацію.
***
…Наступного дня.
– Отже, це потрібне місце…
Я прийшов до маленької дослідницької лабораторії у затишному куточку університету.
Сонце вже сіло. Хоча я бачив вогні вдалині, але місце навколо мене темне й оточене хащами.
Згідно з повідомленнями на форумі в університетській мережі, сюди принесли труп горили.
Було б добре, якби на тілі залишилися сліди магії, але зберегти їх досить складно. Вони швидко зникали, якщо не використовувати спеціальні хімікати.
Я не міг очікувати, що в цьому світі був якийсь спосіб збереження слідів магії.
Зрештою вони билися звичайними мечами. Готовий закластися, що про мітрил тут навіть не чули.
Метал, який вони використовували, справді мав пристойну магічну провідність, але його характеристики поступалися мітрилу. Не дивно, що у них було стільки проблем зі слабкими магічними звірами.
– Ну, я впевнений, що знайду тут якусь підказку.
Я збирався розгадати таємницю смерті горили.
Крок перший: тихо і
непомітно прокрастися в середину.
На варті біля входу стояв лицар, але я приховав свою присутність і, промчавши повз нього на повній швидкості, легко прослизнув усередину.
Там я помітив сходи до підвалу, спустився вниз і побачив замкнені металеві двері.
– Замкнено, га…?
Розбиратися з ним було надто складно і я не мав на це часу, тому просто зрубав замок слизовим мечем.
Шкода, що так вони дізнаються про проникнення, але поки їм не відомо, хто проник, проблем не виникне.
– О, хвилинку, я міг би, можливо, перетворити слизовий меч на ключ?
Бета ж перетворювала слиз на рукавички. Ну, але для цього вже надто пізно.
Я знизав плечима і зайшов усередину.
– Морг, еге…?
Холодно і темно.
Навколо лежали трупи, накриті простирадлами. Повітря було заповнено запахом гнилої плоті.
Терплячи сморід, я зібрав магічну силу в носі і посилив нюх. Я пам’ятав запах горили.
Його тіло було зовсім неподалік.
Я відкинув простирадло – і з’явилася понівечена маса плоті.
– Хмм…
Як і очікувалося, слідів магії майже не залишилося. А та невелика магічна сила, що ще була, змішалася, тож не могла служити підказкою.
Поверхні розрізів були такими ж грубими, якими я бачив їх фотографії.
Це не рани від меча. Можливо, знаряддям вбивства була сокира?
Ні, навіть сокира не залишила б таких грубих порізів… Можливо, це була пилка або щось таке.
Здавалося, що тіло розчленували після смерті.
– Але з якою метою?
Зазвичай тіло розчленовували, щоб позбутися від нього. Після цього його легше закопати, спалити або розчинити.
Однак тіло горили залишили на місці.
Невже хтось так сильно ненавидів його… Ні.
– О, ясно. То ось, що вони хотіли приховати.
Коли я спробував повернути руку на місце, то виявив, що бракує шматочка плоті. Мова йшла не про ту частину, що була втрачена під час розчленування. Її прибрали навмисно.
– І тут теж…
Було кілька місць, де бракувало невеликих шматочків плоті.
Тож я отримав переконливий доказ.
– Хм, хм, то це… отвори від куль.
У минулому житті я багато часу проводив за дослідженням цієї зброї, шукаючи способи перемогти її, тому був упевнений у своїх висновках.
Люди могли думати, що вогнепальна зброя не діяла на лицарів, але це неправда.
Якщо лицарі не оповиті магією, то вони нічим не відрізнялися від звичайних людей.
– Отже, вбивця це хтось, від кого горила не очікував нападу. Вони могли бути знайомими. І це не був лицар, інакше йому б не знадобилася вогнепальна зброя. Хтось, хто не є лицарем, убив його і хотів створити враження, ніби злочин скоїв лицар… Хе-хе-хе, який блискучий висновок. Головному герою слід відступити убік – з’явився новий детектив.
З цим шанси на те, що Акане – вбивця, різко зменшилися.
– …Здається, час повертатися.
***
Я повернувся до кімнати, але людини, якій я планував розказати про результати у першу чергу, там не було.
– Га? Де Акане-сан?
Ліжко, на якому вона мала спати, було порожнім, а докторка Юка сиділа на дивані.
– Їй потрібно пройти невеликий медичний огляд. Вона повернеться лише завтра.
– Он воно що.
Враховуючи її психологічну нестабільність, в цьому не було нічого дивного.
– Мінору-куне, ти повернувся дуже пізно. Тиснява не за горами, тобі слід повертати раніше. Ззовні небезпечно.
– Вибачте. Але я знайшов важливу підказку.
– Підказку…?
Я розповів їй про неймовірну інформацію, яку дізнався сьогодні. Це майже спростовувало припущення, що вбивцею була Нішіно Акане.
– Отвори від куль…?! Якщо це правда, то всі підозри з Акане-сан будуть зняті. Але як ти про це дізнався?
– Ну… зі мною поділився знайомий, хороший інформатор…?
– Знайомий інформатор? – Докторка Юка підозріло подивилася на мене, а потім зітхнула. – Що ж, гаразд. Я розкажу лицарям про отвори від куль. Якщо все пройде добре, так ми зможемо примусити їх ще раз оглянути тіло.
– Дякую, я ціную це.
– Нікому більше про це не говори. Інакше вбивця може націлитися на тебе.
– З-зрозумів.
Я кивнув, як і належало мобу.
– Побачимося завтра, – сказала докторка Юка і поспішно вийшла з кімнати.
Цього мало вистачити, щоб розкрити справу про вбивство горили і звільнити Акане. Чудово.
Але хвилинку.
Хіба це не була ідеальна можливість для чорного лицаря розкрити правду?
– Я міг би сказати… Правда лише одна.
Але поки що я вирішив залізти на ліжко і почекати пізньої ночі, коли всі інші спатимуть.
***
Настала пізня ніч.
– Гм?
Щойно я задумався про нічну прогулянку, як відчув, що хтось тинявся біля кімнати.
Можливо, грабіжник?
Бляха, гадаю, справи в
Японії погіршилися.
Після того, як я про це подумав, раптово пролунали постріли.
З гучним шумом, ніби стукотіння дощу, посипалося розбите скло.
– Що? Серйозно?
Ніколи не думав, що настане день, коли такого моба, як я, застрелять.
Я відчував, як кулі вдарялися в мою шкіру.
То ось що відчувають моби, коли в них стріляють…
Я раптом усвідомив, що цей момент – мій останній шанс використати одну таємну техніку!
Маніпулюючи тілом відповідно до того, як летіли кулі, я вкладав всього себе у цю мить.
Дивіться уважно, як
помирає моб.
«Таємна техніка у стилі моба: Танець розстріляного – Кривава Маріонетка».
Моє тіло танцювало в унісон з кулями, які в мене влучали.
Ніби я маріонетка або щось таке.
Щоб завершити образ, я потайки розривав пакетики з кров’ю, розбризкуючи її красивими бризками навколо.
Це було втіленням ідеалу смерті моба – як сцена з Матриці, але всі кулі влучають.
– Ґхаааа! Ґкха, ґкхаа…!
Зрештою я завершиш виступ, видавши шокуючий передсмертний крик і в бризках крові, ніби це був фонтан, скотився з ліжка.
Ідеально!
Я не думав, що колись зможу її використати, і майже відмовився від таємної техніки розстрілу, але нарешті потрібний час настав!
Я подумки стиснув кулак, і моє серце припинило битися.
Я був неймовірно вдячним грабіжникам за те, що вони дали мені цю можливість.
– …Ми його прикінчили?
Через деякий час після того, як я прикинувся мертвим, до кімнати зайшло двоє чоловіків.
– Жодних сумнівів. У ньому стільки ж дірок, скільки у сирі.
Уламки скла хрумтіли під їхніми ногами.
– Така доля. Якби ти не дізнався те, чого не треба, то не помер би.
Га?
Що це означає?
– Лицарі скоро будуть тут. Потрібно швидко розгромити кімнату.
– Так, і понівечити тіло, щоб вони не зрозуміли, як… Га?
От чорт.
– Хей, глянь. На тілі нема ран.
Чоловік, який оглядав мене, помітив те, чого я сподівався він не помітить.
– Про що ти говориш? Навколо стільки крові.
– Саме так, але ран нема!
– Що?
Другий чоловік підійшов, щоб обглянути моє тіло. В мене не залишилося іншого вибору, крім як різко розплющити очі.
– От лихо, ви зіпсували мою виставу.
– Що…?
– Як він досі живий?!
Я схопив їх за шиї.
– В-відпусти!!
– С-стріляй! Застрели його!!
Вони спрямували пістолети в мій лоб і вистрелили впритул.
Спочатку пролунало одне пшшш, а потім інше.
Звуки продовжувалися, поки магазини не спорожніли.
Щойно кулі припинили вилітати зі звуком пшшш, пістолети почали видавати сухе клацання. Клац. Клац.
– Ч-чому…?! Чому на ньому жодної подряпини?!
– Н-не може бути! Нам нічого не говорили про те, що він лицар!
– Навіть якщо це лицар, при пострілі з такої близької відстані він мав би хоч трохи…
Я встав, все ще тримаючи їхні шиї.
– А-а-а-а!
– Схоже, ви не звичайні грабіжники, еге?
– Х-хто ти в біса?! Від-відпусти!
Один із них ударив мене в обличчя. Гуп. Гуп.
– Хтось сказав вам це зробити. Це схоже на сценарій злого генія.
– П-про що ти взагалі… Ой, ой-ой!
– Сучи… ой-ой-ой!
Я, міцніше стиснувши їхні шиї, підняв двох чоловіків вище.
– Що ж, байдуже. Тепер ви можете померти повільно і з болем або розповісти все – і померти швидко. Вибирайте.
Коли я вклав ще трохи сили, то пролунав гучний скрип кісток.
– А-а-а…! В-відпусти! Я нічого не знаю!
– Я н-не знав, що ти лицар! Вибач! Будь ласка, відпусти мене… я не хочу вмирати…
– Ви ж самі це сказали, еге? Якби ви не дізналися те, чого не треба, то не померли б. Ось як це іноді буває.
Я почув ззовні крики лицарів.
Вони були ще досить далеко, але наближалися.
– …Гадаю, у вас закінчується час.
– Б-будь ласка…
– Б-благаю…
– Що ж робити…?
Раптом голоси пролунали не з того напрямку, що я очікував.
– Це тиснява!! Почалася тиснява!!
Водночас зазвучав пронизливий сигнал тривоги.
Я відчував, як люди прокидаються і поширюється галас.
– Здається, там веселіше. Прощавайте.
Я зламав їхні шиї і розчинився у нічній темряві.
Коментарі
Дописати коментар