СвТ. Том 4. Епілог
Епілог. Побачте повноцінну Силу в Тіні! Частина 1
Епілог. Побачте
повноцінну Силу в Тіні! Частина 1
Нішіно Акіра біг білосніжним коридором.
Коли задзвенів сигнал тривоги, що сповіщав про тисняву, він просувався все глибше у дослідницький корпус, ніби намагаючись втекти з поля бою.
Обидві його руки тримали білу скриню.
– Хаа, хаа… чорт забирай!
Він зупинився перед білими дверима і, перевівши подих, вилаявся.
– Клятий щур з Альянсу… Вони це зробили. Ніколи не думав, що вони заберуть Акане… – Він промурмотів щось, ніби висловлюючи розчарування, і відімкнув двері.
Кімната за ними – білосніжна лікарняна палата.
На ліжку сиділа дівчина зі срібним волоссям.
– Ти не спиш? Я думав, що дав тобі седативний препарат…
Дівчина зі срібним волоссям – Нацуме – чарівно нахилила голову.
– Мабуть, доза була малою. Ну, байдуже. Ти ж все одно мене не розумієш.
Нацуме знову нахилила голову, а потім допитливо подивилася на білу скриню, яку тримав Нішіно Акіра.
– …Цікавить ця скриня? Вона тебе перетворить. Ти станеш сильний лицарем, який перевершить навіть Лицаря Початку.
Коли він відкрив скриньку, очі Нацуме розширилися від здивування.
Всередині була заморожена відрубана голова.
Зловісна чорна магічна сила оповила темну шкіру і вогненно-руде волосся.
– Здивована? Цю голову ми знайшли в місці, де були аномальні показники магії. Брут, з’ївши це, еволюціонував до неймовірного сильного вищого виду.
На обличчі Нішіно Акіри розповзлася крива посмішка, поки він наближається до Нацуме.
– У цій голові прихована неймовірна магічна сила. І її якість відрізняється від звичайної магії. Так… твоя магічна сила схожого типу.
Він схопив Нацуме за руку і витягнув великий шприц.
– Так само, як Брут еволюціонував з’ївши шматок цього, настала твоя черга злитися з нею і стати найвидатнішим лицарем. А тепер почнемо. Ти станеш найсильнішою…
Раптом пролунав звук пшш – і кривава пляма розповзлася по білому халату Нішіно Акіри.
– Щ-що…?
Пролунало ще одне пшш, а потім ще одне.
Тіло Нішіно Акіри смикалося, кров розбризкувалася навколо, а запах пороху поширився у повітрі.
– Н-ні… ц-цього не може…
Він упав на коліна.
Позаду стояла постать з пістолетом.
Високі підбори клацали по підлозі, коли постать спрямувала зброю на Нацуме.
– Н-ні, зупинись…
Пшш. Пістолет відскочив назад через віддачу.
На чолі Нацуме з’явилася темна дірка. Вона впала на ліжко.
…Її смерть була миттєвою.
– Чому… чому ти це робиш…? – знизу долину слабкий голос Нішіно Акіри.
Постать направила на нього пістолет.
Їхні погляди зустрілися.
На мить запанувала тиша.
– Смерть скоро прийде за тобою. Сподіваюся, ти помреш у муках.
Після цих слів постать забрала відрубану голову і шприц.
– Кха-ха… ха… он воно що…
Калюжа крові розтікалася по білій підлозі.
Нішіно Акіра відчував, як разом з кров’ю втрачав тепло свого тіла.
– Отже, я скоро помру…
Як дослідник, він розумів, що ці слова – чиста правда.
– Але я був так близько…
Він нарешті отримав матеріал, необхідний, щоб просунутися у дослідженні.
Я був упевнений, що
зможу створити найсильнішого воїна, який перевершить Лицаря Початку. Я думав,
що цього разу зможу повністю контролювати лицаря.
Він простягнув руку у порожнечу над собою. Його шкіра була покрита червоними плямами власної крові.
Коли свідомість почала загасати, він раптом подивився на ліжко.
– Га…?
Дівчина зі срібним волоссям різко сіла.
На мить він подумав, що це галюцинація, спричинена втратою великої кількості крові.
Зрештою Нішіно Акіра на власні очі бачив, як куля влучила їй прямо в лоб.
Але дівчина потягнулася, встала і миттєво переодягнулася у чорний костюм.
– Що?
Він знову не міг повірити власним очам.
В одну мить дівчина переодягнулася в обтягуючий смолисто-чорний костюм.
Потім вона нізвідки дістала велику чорну сумку і почала запихати туди речі.
– М-моя камера…
Усередині він помітив власний загублений цифровий фотоапарат.
Дівчина запхала його ноутбук, а потім почала шукати по кімнаті електроприлади і забирала їх.
Сумка наповнювалася і ставала більшою.
Вона була зроблена з якось дивного матеріалу – блискучого, чорного й еластичного, він такого раніше ніколи не бачив.
– Це, це і… Добре, тут закінчити. Пізніше забрати голову, – сказала Нацуме дещо ламаною японською.
– Т-ти вмієш говорити?
– Я вільно говорити, – відповіла вона, але не так вільно, як стверджувала. – Де дані? Я видаляти.
– Вони в лабораторії у глибині будівлі… Роби, що хочеш. Я бачив ознаки втручання в історії переглядів. Але не думав, що це ти – другий щур…
Дівчина яскраво усміхнулася йому і пройшла мимо.
– Скажи мені на останок… – ледве видихнув він. – Хто ви…?
– Ми – Сад Тіней, – тихо сказала дівчина. – Ми ховаємося у тіні і полюємо на тіні.
Після цього вона беззвучно вийшла.
– Сад… Тіней…?
Він ніколи не чув про цю організацію.
Можливо, вони діяли за кордоном? Або це підпільна організація, яка ніколи не показується?
У будь-якому разі, це показувало, що у світі є групи, які виходили за межі уяви Нішіно Акіри.
– Я думав, що був близько, але… виявилося, що я був далі, ніж здавалося…
Пробурмотівши ці слова, він поглянув на двері, крізь які пішла дівчина, – і раптом з’явилося її голова.
– Ти знати Занепалий ангел повстання? – раптом запитала вона.
– Занепалий ангел повстання? Ніколи не чув…
– Ну, гаразд. Коли я знаходити їх, я вбивати. Запам’ятати.
І з цими словами вона пішла остаточно.
Занепалий ангел повстання, мабуть, це була організація, проти якого боровся Сад Тіней?
Поки Нішіно Акіра міркував над тим, хто ж це, він видихнув в останній раз.
***
Лицарі зібралися на стіні бази, щоб боротися з магічними звірами.
Почвари ж встромляли гострі кігті у стіну і лізли по ній, ніби бігли. Лицарі, які намагалися зупинити їх, виглядали втомленими і навіть відчайдушними.
– Командире Хайтані! Ми більше не можемо їх стримувати, монстрів надто багато!
Командир Хайтані не відповів на крик лицаря.
– Що відбувається? Звідки взялося стільки монстрів?
Хайтані змахнув мечем. Звірі завмерли, вагаючись, і він швидко з ними розібрався.
Однак внизу звивалася ціла орда монстрів, які тягнулися аж до горизонту.
Їх було надто багато.
Маса звірів, яких просто не могло бути при нормальній тисняві.
Вони мчали до бази так, ніби їх щось сюди тягнуло.
Їхня сила і лють – все було ненормальним.
– Якби тільки вона була тут… Ні. Навіть вона б з цим не впоралася…
Хайтані замовк, усвідомивши, що не потрібно продовжувати.
Був шанс, що і посеред битви хтось міг почути.
Якби найсильніший боєць бази, Нішіно Акане, була тут, навіть вона навряд чи змогла впоратися з цією навалою.
На цьому моменті Хайтані зрозумів, що він уже передбачив результат битви.
Попереду чекала неминуча поразка, якій ніхто не міг протистояти.
– …Розпочати евакуацію цивільних.
– Командире Хайтані! Але…
– Все, що ми зараз можемо зробити, це виграти для них час.
– Ви кажете нам покинути базу?
– Саме так. – Погляд Хайтані – це погляд людини, яке вже змирилася з прийнятим рішенням. – Ми б’ємося не для того, що втрати свої життя. Ми б’ємося, щоб врятувати якомога більше життів.
– Командире…
– Лицарям розділитися на дві групи. Одна евакуюватиме цивільних через підземні тунелі для надзвичайних ситуацій. Інша залишиться тут і виграє їм час.
– С-слухаюся.
– Ти будеш керувати евакуацією. Я залишаю їхні життя у твоїх руках.
Хайтані ненавидів марність.
Він вважав, що нема сенсу боротися чи вмирати даремно.
Але поки боротьба мала сенс, він був готовий битися і ризикувати власним життям.
Хайтані вирішив боротися до останнього, щоб виграти для евакуації цивільних бодай ще одну секунду.
Однак справжній відчай здатний зруйнувати навіть цю рішучість.
Все почало з громового ревіння.
Жахливий рев прокотився околицями, примусивши всіх здригнутися.
А наступної миті з’явився величезний монстр, огорнутий гігантською кількістю магічної сили.
– Б-брут… – придушений голос лицаря прокотився по завмерлому полі бою.
На тлі темряви виразно виділялися аномально великі багряні ікла і кігті.
Звір викликав інстинктивний страх, немов демон зі світу казок.
Так швидко, що приголомшені люди не встигали за ним, Брут стрибнув і змахнув кігтями.
Завданий удар був справжнім втіленням відчаю.
– Щ…?! Стіна…!
Всього один удар – і на мурі навколо університету з’явилися глибокі тріщини.
Якщо стіна буде зруйнована, база стане беззахисною. Її захоплять в мить.
Всі очікували найгіршого.
Кігті здійнялися для ще одного удару.
– Н-нііі!
Цей крик не міг зупинити Брута.
Принаймні так мало бути.
Проте багряні кігті Бурта неприродно завмерли в повітрі.
Можливо, відчайдушне бажання людей було виконане?
Ні, звісно, ні.
Лицарі помітили смолисто-чорне лезо, що пронизувало Брута.
Клинок проткнув масивне тіло звіра ззаду, і з кінчика капала темна кров.
З пащі Брута вирвався рев агонії.
Потім, повільно…
Масивне тіло піднялося в повітря.
Повільно, дуже повільно, чорний клинок підняв Брута вгору.
Звір перетворився на безпорадну жертву.
Освітлений місячним світлом, меч крутнувся.
За мить Брута розсікли навпіл – і навколо полилася чорна кров.
Під звіром стояла постать, яка тримала меч.
– А ц-це ж… чорний лицар! Чорний лицар тут!
– В-він убив Брута одним ударом!
Приголомшений шепіт переріс у гамір.
– В-він тут, щоб допомогти…?
Чорний лицар тримав меч горизонтально і дивився на звивисту орду монстрів.
Запала тиша.
Всі стежили за кожним рухом чорного лицаря.
Вони відчували: щось ось-ось станеться.
Ніхто не знав, що саме.
Але аура, яка огортала чорного лицаря, примушувала всіх відчувати, що це буде щось неймовірне.
Ніхто не міг поворухнутися.
Коментарі
Дописати коментар