Роман ЗЦВ. Розділи 686-687
Розділ 686. Божественна реліквія | Розділ 687. Таємниця реліквії
Розділ 686. Божественна реліквія
– Монстри? – Воїн божої кари посміхнувся: – Хіба не ви створили це тіло? Надзвичайного воїна, створеного завдяки суміші крові відьми і божого каменю відплати. На жаль, відсутність ключового кроку зробила його бездушним браком. Ви покладали надії перемогти демонів лише на силу цього тіла, а тепер ти називаєш справжній готовий продукт «монстром»?
– Справжній… готовий продукт? – У серці Теврона здійнялася буря! Метод створення армії божої кари вважався найбільшою таємницею церкви, але нападники не тільки знали її, їм навіть було відомо більше, ніж йому.
– Вільна атака, вбийте їх! – крикнув капітан варти.
Десять воїнів божої кари кинулися вперед, пробігли повз архієпископа на дуже великій швидкості і помчали прямо на ворога.
Однак їхні супротивники також були воїнами божої кари, і навіть сильнішими за них.
Хоча вони мали приблизно таку ж кількість бійців, ці люди відступали, відволікали увагу і розділяли, в одну мить створюючи ситуацію, де одному воїну церкви доводилося битися з кількома супротивниками одночасно. Щойно воїн божої кари був зв’язаний битвою, як його атакували ззаду. Навіть Теврон розумів, що правильним підходом у такій ситуації буде відмовитися від битви і відступити, але капітан варти не міг розділити увагу між десятьма воїнами – і слабкість церковної армії божої кари ставала очевидною.
Навіть надзвичайний воїн не міг битися далі, якщо його розрубали навпіл.
Невдовзі всі десять воїнів божої кари були убиті, але ніхто з нападників не постраждав.
Їхній лідер «Еллінгтон» легко переміг капітана варти, який спробував атакувати, підняв меч і поклав його на плече старого єпископа, що закам’янів від шоку.
Темно-блакитна
кров змішалася з червоною кров’ю капітана варти і повільно стікала по лезу за
комір Теврона.
– Ти… не можеш мене вбити, – архієпископ тремтів. – Якщо я помру, Святе Місто зруйнується повністю… Хто тоді зупинить розгул демонічних звірів? Якщо вони прорвуть лінію оборони Гермеса, то чотири королівства зануряться у…
– Зануряться у хаос? – перебив його лідер нападників. – Ти можеш використовувати ці слова для обману тих невігласів віруючих, що знаходяться зовні, але не марнуй сил переді мною. Ми всі знаємо, що шукають демонічні звірі. Якби ваша група не притягнула це сюди, то навіщо тим безмозким звірам рватися крізь порожню крижано-снігову пастку протягом Місяців Демонів, коли магія досягає піку?
– Ні… Я не розумію, що ти маєш на увазі…
– О невже? Здається, ти навіть не бачив реліквії, – воїн божої кари, який мав обличчя Еллінгтона, знизав плечима. – Що ж, тоді справді: як шкода.
Теврон збирався щось сказали, коли раптом відчув холодок на шиї – оніміння і холод в мить огорнули його свідомість.
*******************
Єлена відкинула голову старого ногою і спостерігала, які його тіло повільно падає на землю. Після чого задоволено сховала меч.
– Ходімо. Час братися до справи.
– Зачекай, ти поранена, – хтось ззаду схопив її. – Спочатку зупини кровотечу, інакше твоє тіло вийде з-під контролю.
– Де рана?
– На талії, тобі треба зняти обладунки.
– Це кляте тіло, нема жодних відчуттів, – сердито сказала Єлена, роз’єднуючи пластини, що фіксували обладунки спереду і ззаду, й оголивши міцний торс.
– Тц-тц, лише погляньте на цю фігуру. У Такілі він коштував би щонайменше 50 золотих драконів, – сказав хтось. – Серйозно, ти, коли дивишся у дзеркало…
– Та годі, Бетті, що відрізняє ці фантазії від тортур? – перебила людина, яка допомагала Єлені зупинити кровотечу. – Я навіть не смію згадувати про дні в Такілі, бо, згадуючи про те життя, відчуваю себе ніби ув’язненою в порожній клітці.
– Керол праву каже, – одразу ж погодився хтось. – Якби хтось дав мені можливість знову повеселитися з чоловіком, то я готова все віддати, щоб вийти за нього заміж… Ні, я б навіть служила йому як своєму володареві.
– Чоловік? Я б уже була задоволена можливістю знову з’їсти смажений стейк з вершковим маслом.
– Я б хотіла погрітися на сонці…
– Бляха, хто підняв цю тему?
– Бетті.
– Я-я просто мимохідь це сказала. Тоді я хотіла мати це тіло…
– Досить! – сердито вигукнула Єлена. – Інші все ще чекають нас на вершині вежі. Зосередьтеся і не забувайте про мету нашої подорожі!
Коли Керол подбала про рани, вона взяла на себе ініціативу і перша пішла таємним ходом.
Вони піднялися вузькими кам’яними сходами до бібліотеки, де вже чекала інша група відьом, хоча всі присутні виглядали як члени армії божої кари.
Це були останні представники Федерації.
Єлена подумки зітхнула: «Пані Натає, ви це бачите? Зрештою ми перемогли».
– Ви знайшли, де зберігається реліквія? – запитала вона.
– У старому місці, – Зої, лідерка іншої команди, виступила вперед. – Тут все зроблено точно так само, як у Святому Місті Такіла. До речі, чого ви так довго? Нікого не відпустили?
– Звичайно, все пройшло добре, – Єлена двічі кашлянула. – Тоді, згідно з домовленістю…
– Ми удвох торкнемося реліквії.
Вона кивнула:
– У такому разі, почнемо.
Божественна реліквія була коренем Битви Божої Волі і найбільшою таємницею Федерації. Насправді до падіння царства відьом їм не було відомо про існування цього артефакту. Лише коли вони сховалися у лабіринті, а старий порядок остаточно розпався, вцілілі дізналися всю правду від трьох головних відьом.
Відтоді вони більше не мали класових відмінностей. Всі були рівними і, для пошуку способу протистояння демонам, кожна вціліла відьма була однаково важливою.
Подумавши, що ось-ось вона торкнеться до предмета, створеного богом, Єлена відчула, як її серце забилося швидше.
Звісно, їй було відомо, що це лише ілюзія.
Вона пройшла слідом за Зої крізь приховані двері, сховані за книжковою шафою, і піднялася аж на самий верх бібліотеки.
Там розташувалася вузька кімната без вікон. У ній не було нічого, крім магічних каменів, що випромінювали слабке блакитне світло над головою.
– Це та Молитовна Кімната, про яку згадувала Паша?
– Так, – Зої витягла залізний молот і сильно стукнула ним об стіну.
Пролунав лише приглушений звук – і на стіні залишилася ледь помітна біла пляма.
– Здається, вона не тут, – вона змінила позицію і завдала ще одного удару в іншому місці. Так пройшло кілька спроб, аж поки з різким звуком не тріснула стіна навпроти входу.
– Знайшла! Допоможи мені.
Єлена дістала меч і підійшла. За допомогою леза і молота вони швидко розширили тріщину до половини людського зросту.
За стіною була не частина печери, де стояв таємний храм, а ще одна – більш вузька – кімната. З розбитої частини стіни, можна було побачити, що вона мала товщину у пів руки, а з обох боків були нанесені товсті шари розчину. Звичайний метод стукання по стіні не допоміг би виявити це місце.
У таємній кімнаті Єлена побачила божественну реліквію.
Розділ 687. Таємниця реліквії
Це був шматок прозорого темно-червоного кристала. Він дуже нагадував магічні ядра в руїнах лабіринту, і також мав форму веретена. Однак розмір був менший, приблизно половина людського зросту.
Однак, коли Єлена ступила до таємної кімнати, вона зрозуміла, що форма змінилася з м’яких і гладких дуг на гострі прямокутні кути. Якщо дивитися вниз з верхівки реліквії, то вона нагадувала четвертину кола.
Як і магічне ядро, ця річ висіла в повітрі без жодної опори – і вже лише цього було достатньо, щоб довести надзвичайність артефакту.
То це та річ, яка визначає долю людства?
Хоча Єлена була сповнена сумнівів, вона також відчувала обурення на бога.
За словами Паші, ніхто не знав, коли ця річ з’явилася у світі, але з моменту появи, реліквія була тісно пов’язана з долею людства. Якщо вони її втратять, то всі – відьми чи звичайні люди – в одну мить помруть. Щоб захистити реліквію, незліченна кількість людей брала участь у кривавих битвах проти демонів і гинула на полі бою. Однак бог ніколи не давав їм жодних вказівок, ніби мовчки спостерігаючи за всім цим, аж поки не з’явиться остаточний переможець.
Такі ігри викликали огиду.
– Готова? – запитала Зої. – Не розслабляйся і не намагайся зв’язатися з богом, коли нестимеш реліквію. Пам’ятаєш, що сказала нам Паша?
– Не хвилюйся, пам’ятаю, – кивнула Єлена. – Я рахую до трьох, добре?
Зої жестом показала «так».
– Три, два, один… – Вони одночасно взяли реліквію і повільно вийшли. Хоча річ висіла в повітрі, але не була легкою, як пір’їнка. Коли Єлена торкнулася артефакту, то відчула важкість у руках. Навіть тіло воїна божої кари відчувало велике навантаження.
Якби Паша не попередила її, вона б подумала, що відчуття, втрачені сотні років тому, повернулися.
Це «відчуття навантаження» було ментальним.
Реліквія намагалася з ними зв’язатися.
Єлена похитала головою і вже збиралася викинути всі зайві думки з голови, але раптом згадала, що не слід спустошувати розум. А раз так, вона мала подумати про щось інше.
Але про що їй думати? Про чоловіка… смачну їжу… чи м’яке ліжко?
– Ти прагнеш відчуттів, – раптом в її голові пролунав голос. – Комфорту, радості, болю, холоду, спеки – я можу тобі їх дати. Розслабся і подивився на мене…
«На що дивитися? Ні, це не те! – Очі Єлени розширилися. – Хто це говорив? Невже реліквія?»
Вона повернула голову, щоб подивитися на Зої. І побачила, що очі товаришки стали порожніми, ніби тіло залишилося без душі.
«Прокляття, що відбувається? Паша не говорила, що таке станеться!»
– Не хвилюйся, вона просто дослухалася своїх бажань і злилася зі мною.
«Відпусти її!»
– Я не можу цього зробити. Але ти можеш зайти і вивести її… – Голос поступово змінився з початкового хрипкого на м’який жіночий. Єлена навіть не могла зрозуміти, це розмовляє реліквія чи вона сама.
«Вивести її?»
Як короткий спалах, у її голові промайнула настанова Паші.
За жодних обставин не зв’язуйтеся з богом.
Але вона не могла просто дивитися, як Зої зникає. Адже тіло, яке повністю втратило душу, не могло прожити довго. Вона мусила повернути Зої!
Чи достатньо всього лише подивитися на реліквію?
Єлена глибоко вдихнула і подивилася на темно-червоний кристал.
Його контури спотворилися, а потім її огорнула темрява. Коли зір повернувся до норми, вона виявила, що світ навколо повністю змінився.
Це була невимовно велика і порожня зала, межі якої неможливо було побачити. Куполом було безмежне зоряне небо з червоним місяцем. Магія на його поверхні нагадувала киплячу лаву. Навколо Єлени висіли чотири величезні картини, і вона була точно в центрі.
Що безмежно великий зал, що червоний місяць, що картини – все це вселяло в людей відчуття надзвичайної величі. Хоча Паша згадувала про цю неймовірну сцену, Єлена вперше бачила її на власні очі.
– Зої! Де ти? – крикнула вона.
Але ніхто не відповів.
У залі не було нічого, крім картин.
Вона змусила себе заспокоїтися і поглянула на них.
Однак, щойно її очі зупинилися на них, Єлена відчула, як на спині виступив холодний піт. Хтось на картинах спостерігав за нею!
На одній з них був демон у вишуканих обладунках, його очі світилися моторошним червоним світлом. Він встав з трону і повільно крокував до неї.
На іншій картині було величезне очне яблуко. Моторошним було те, що зіниця була не одна, а кілька, розташованих у формі трикутника. Кожна з них нагадувала величезну пащу, готову проковтнути людину.
Вона мимоволі відступила і спробувала підбадьорити себе тим, що це всього лише рухомі картини, тож не потрібно боятися.
Однак ця думка не протрималася і кількох секунд.
Раптом з двох картин висунулося шість чи сім чорних мацаків і кинулися до неї. На кінчику кожного знаходилася крихітна долоня!
Перш ніж Єлена встигла відреагувати, її схопили!
Мацаки тягнули відьму сюди-туди, відмовляючись здаватися, ніби вона була рідкісним трофеєм. Єлена, яка висіла між двома картинами, відчувала, що її тіло ось-ось розірвуть. Нестерпний біль примусив відьму кричати.
Хвилинку… біль?
Лише в цей момент вона зрозуміла, що повернулася до своєї відьомської подоби.
Єлена не очікувала, що останнім досвідом перед смертю буде розривання тіла навпіл. Вона відчувала, як сильний біль впливав на її мозок і затуманював свідомість. Гаразд… принаймні їй не доведеться вмирати як воїну божої кари – без жодних відчуттів.
Однак вона помітила дещо дивне на третій картині.
Єлена побачила, що тіло воїна армії божої кари, якого вона обрала, лежало на підлозі, а Зої тягнула її геть з таємної кімнати…
Що сталося? Невже вона не злилася з
реліквією?
Раптом зала розвалилася, а місяць, картини і мацаки безслідно зникли. Давно утрачений біль також перервався… Єлена кліпнула очима і зрозуміла, що знову була в бібліотеці.
– Це… сон?
– Який ще сон? Ти мене до сказу доводиш, – Зої скрипнула зубами. – Про що Паша попереджала тебе раніше? Не намагатися зв’язуватися з богами! Я ж тобі з самого початку про це говорила!
– Але я бачила, як ти втратила свідомість…
– А я бачила, як тебе поглинула реліквія! – сердито перебила Зої. – Це була лише ілюзія, створена богом! Якби я не витягла тебе з кімнати, ти назавжди б залишилася у тій пастці.
Єлена не могла не подумати про демона і гігантське око на картинах, а також про мацаки, які відчувалися цілком реальними… Чи справді це була ілюзія, створена богом? Відьма відчувала, що щось не так. Паша ніколи особисто не торкалася реліквії, тому було нормальним, що вона ніколи про це не казала, але Єлена на власному досвіді пережила те, що показала реліквія. Це не можна було вважати ілюзією і воно не мало нічого спільного з богом. Щойно вона подивилася на тих, хто був на картинах, вони також помітили її.
– Що робити далі? – втрутилася Бетті.
– Хтось інший має піти зі мною. – Зої кинула на Єлену останній погляд. – Молитовна кімната вже зруйнована. Нам потрібно якнайшвидше перенести реліквію до святої кам’яної скрині, інакше ті всепроникні демонічні звірі прийдуть до наших печер.
Коментарі
Дописати коментар