Роман ЗЦВ. Розділи 694-695
Розділ 694. Стовп світла | Розділ 695. Зустріч на вузькій дорозі
Розділ 694. Стовп світла
Після того, як Роланд заснув, Соловейко пірнула в туман і тихо покинула замок.
Її метою була дипломатична будівля.
Накрита темрявою земля мала чіткі чорно-білі обриси у туманному світі. Користуючись спотвореними контурами, вона одним стрибком долала кілька метрів, тож уже за кілька кроків пройшла крізь стіну навколо саду.
Роланд назвав цей спосіб пересування «Спалахом» і сказав, що це неймовірна навичка, якій не потрібно часу на відновлення. Соловейку одразу сподобалася назва. Вона рухалася швидко, як блискавка, була безшумною, як тінь, раптово з’являлася і зникала, а ще від неї важко захиститися – це і був спалах.
Однак Соловейко не дуже розуміла, що означала та частина, що стосувалася «часу на відновлення».
Але це була давня звичка Роланда, оскільки вона майже постійно була поряд з ним, то часто чула незрозумілі слова і фрази.
Покинувши територію замку, Соловейко не стала спускатися схилом, як зазвичай, а високо стрибнула на краю пагорба і, слідуючи за лініями, що з’являлися в небі, в кілька стрибків приземлилася на даху дипломатичної будівлі.
Вона була побудована між замковим районом і житловим кварталом. Будівля мала чотири поверхи і була майже на рівні верхньої частини пагорба, на якому стояв замок. Це також була друга бетонна споруда після Будинку Відьом.
Спочатку її побудували для утримання деяких важливих в’язнів, наприклад, сім’я герцога Раяна, яку тримали в підвалі. Хоча їх і ув’язнили, нове місце було набагато кращим за попередню темницю, крім того, їм щодня виділяли час для прогулянок на свіжому повітрі. На думку Соловейка, це було аж занадто щедро для цих аристократів.
Мабуть, Його Величність вважав, що тут не доведеться утримувати велику кількість ворогів, тому наземна частина будівлі служила тимчасовим місцем проживання поважних гостей, які вперше приїхали до Беззимного міста. Наприклад, члени столичної гільдії алхіміків, гільдія астрологів і торговці з фіордів – всі певний час жили тут.
Оскільки більшість кімнат у дипломатичній будівлі були здебільшого порожні, а сама споруда знаходилася далеко від системи опалення, тут був лише водопровід. Крім того, через складний статус жителів Його Величність також послав сюди частину особистих охоронців. Це була не тільки демонстрація поваги до гостей, вони також займалися спостереженням і охороною.
Соловейко, звісно, не стала йти коридором, щоб не піднімати на вуха охоронців. Вона пройшла прямо через верхній поверх і увійшла до кімнат, де жили відьми Вовчого Серця.
Коли проходила післяобідня перевірка, вони не помітили нічого незвичайного. Магічні вихори чотирьох відьом були дуже стабільними, а загальна кількість магії не була видатною. Загалом новоприбулі входили до категорії звичайних. Що ж стосувалося відповідей на запитання, то вони в основному не брехали. Лише коли четвірка відьом говорила про події минулого, їхні відповіді були дещо нечіткими. Завдяки гострим навичкам, Соловейко вловлювала найменші розбіжності між відчуттями всередині й озвученим вголос. Але це було цілком нормально. Адже страждання, переслідування і знущання, про які все ще важко говорити, лягли на серця відьом тінями і вони не хотіли про це згадувати. Бажання приховати щось подібне було нормальним.
Якби до Беззимного міста прибули лише ці чотири відьми, вона, ймовірно, прийняла б їх як нових сестер.
Але Соловейка непокоїла звичайна жінка на ім’я Сімдесят Шість.
Хоча вона не мала магії, а її поведінка нічим не відрізнялася від поведінки звичайної людини, виникло відчуття, що з нею щось не так. Пізніше, згадавши перевірку, Соловейко зрозуміла, що саме відповіді Сімдесят Шість примусили її почуватися дивно. Бо вона нічого не приховувала.
Соловейко бачила велику кількість людей, які розповідали все, що знали, перед лицем смерті. Але навіть без погроз колишня служниця підпільної торгової палати відверто розповідала все незнайомкам. Це було дуже незвично.
Проте Соловейко не могла на підставі лише цього робити висновок, що були якісь проблеми з особою жінки.
Зрештою Сімдесят Шість не брехала.
А раз так, то це означало, що її досвід і походження були правдивими. Крім того, розповіді Йорко, Емі й Енні також підтверджували, що вона справді була супроводом на виставці «Чорних Грошей» і її викупив посол через ситуацію, яка сталася з аукціоном відьми.
Тому Соловейка вирішила відвідати дипломатичну будівлю вночі, щоб з туману спостерігати за діями Сімдесят Шість.
Якщо вона справді мала злі наміри, то це був найімовірніший момент, щоб викрити її.
Соловейка пройшла спальні одну за іншою, поки нарешті не дійшла до кімнати, де була ціль.
Відьми вже заснули, але у Сімдесят Шість ще горіло світло. Вона сиділа біля узголів’я ліжка і при світлі свічок гралася з перснем у руці. Було видно, що її очі сповнені радості і сп’яніння.
Невже це через красивий камінь у персні?
Соловейко підійшла до ліжка і тихо спостерігала за кожним рухом Сімдесят Шість.
Крім того, що вона постійно крутила перстень, милуючись ним, не було жодних ознак підозрілої поведінки. Сімдесят Шість нагадувала щасливицю, яка була неймовірно схвильована скарбом у руці, а тому не могла заснути.
Хоча перстень випромінював слабке магічне сяйво, але, враховуючи, що деякі реліквії невідомого походження, часто продавалися на виставці, в цьому не було нічого особливого.
Так минула година, захват нарешті виморив Сімдесят Шість, вона сонно опустила руки і заплющила очі. Після цього Соловейко зітхнула.
Схоже, вона надмірно хвилювалася.
Востаннє глянувши на Сімдесят Шість, Соловейко простягнула руку і загасила свічку, після чого розвернулася, пройшла крізь стіну та рушила крізь хуртовину.
*******************
Тепло райдужного магічного каменю зникло, що говорило: людина, яка використовувала магію, покинула спальню.
Сімдесят Шість полегшено зітхнула.
Хоча вони отримували майже нескінченне життя через Передачу Душ, це не означало, що їм взагалі не потрібно спати вночі. Просто після розриву зв’язку між душею і тілом відпочинок був набагато ефективнішим, ніж сон, тому їй потрібно всього лише відпочити одну-дві години на день, щоб повністю відновитися.
З огляду на це вона зазвичай засинала набагато пізніше за відьом.
Несподівано, але саме завдяки цій різниці їй вдалося побачити дещо неймовірне.
Сімдесят Шість розплющила очі і подивилася на порожнє місце біля ліжка. Зовсім недавно у кімнаті з’явилося помаранчеве сяйво. Стовп світла, товщиною з тулуб дорослої людини, тягнувся прямо до стелі і відбився у персні золотистим сяйвом! Цей ключ перевершував навіть відьму вищого рівня Пашу, одну з вцілілих Такіли, і поступався лише трьом головним відьмам Федерації. Хоча Сімдесят Шість не бачила пізню гостю, але знала, що це точно не могла бути проста невидимість, здібність незнайомки була набагато складнішою!
Чи була відвідувачка кимось з тих, про кого говорила Нана, – Анна або Листочок?
Хоча промінь світла все ще мав різницю з тим, що вимагалося від Обраної, побачивши помаранчеве світло, Сімдесят Шість неабияк схвилювалася.
Спосіб активація райдужного магічного каменю був дуже простим: якщо хтось поблизу використовував здібність, камінь поглинав невелику частину пульсуючої магії і тим самим відображав складність певної здібності. Конкретно це проявлялося у вигляді стовпів світла, які можна побачити крізь магічний камінь. Що товстіший стовп, то складніший ключ.
Сімдесят Шість, коли думала про це, хвилювалася все більше з кожною секундою. Вона вийшла з кімнати і піднялася на дах будівлі.
Вітер і сніг били їй в обличчя, але вона зовсім не відчувала холоду. Зазвичай це відчуття порожнечі сповнювало нудьгою, але зараз Сімдесят Шість відчувала неймовірне піднесення, ніби стояла на вітрі, переслідуючи останній промінь світла у темряві.
Піднявши перстень, вона спрямувала його в бік замку – за словами Венді, саме там жили відьми. Отже, тепер, коли показалася перша відьма вищого рівня, чи підготував Союз для неї ще якісь сюрпризи?
Вона була сповнена очікувань.
Однак раптом сталося дещо несподіване.
Перстень в її руці затремтів, ніби резонуючи з чимось.
А завдяки магічному каменю перед Сімдесят Шість розкрився раніше небачений стовп світла – він майже нагадував високу і широку стіну, що перекривала половину неба.
Розділ 695. Зустріч на вузькій дорозі
Як… як це можливо?
Сімдесят Шість відчула, як закалатало серце, і завмерла на місці.
Райдужний магічний камінь дозволяв спостерігати магічні коливання в обмеженому діапазоні. Теоретично, не було можливості бачити помаранчеве світло за межами ста кроків. Сімдесят Шість не мала справжнього наміру спостерігати за стовпом світла у замку на досить пристойній відстані, а просто підняла перстень, слідуючи за серцем, але… як це сталося?
Вона глибоко вдихнула і видихнула, потім ще раз, після чого кліпнула очима та знову піднесла перстень до очей.
Стовп світла нікуди не зник. Те, що вона бачила, було не ілюзією, а реальним яскравим явищем.
Невимовне хвилювання охопило її розум, Сімдесят Шість заледве могла стримуватися…
– Пашо, які умови того, щоб людина називалася Обраною?
– Бачиш край персня? Якщо стовп світла зможе заповнити все поле зору, то це Обрана, яку ми шукаємо.
– Це надто перебільшено. Навіть пані Елеонора могла заповнити лише більшу частину поля зору.
– Тож потенціал цією людини має перевищувати трьох головних відьом Федерації. Визнаю, що це складна умова, але, крім цього шляху, у нас нема іншого вибору. Пам’ятай, ключ не відображає кількості магічної сили і не є рівним могутності бойової сили, тож не пропусти жодної відьми.
Край? Заповнює все поле зору?
«Ні… Пашо, диво, що я бачу, виходить далеко за межі цього». Сімдесят Шість ковтнула слину. Навіть якби вона піднесла кільце якнайближче до очей, весь стовп світла не можна було б побачити крізь магічний камінь. Він – настільки широкий, що, лише рухаючи перстень збоку в бік, можна було побачити весь масштаб цієї величезної стіни.
Бог нарешті усміхнувся людям.
«Пані Натає, ви мали рацію».
«Я знайшла Обрану».
*******************
Коли Роланд, позіхаючи, зайшов до ванної кімнати, то побачив Зеро, яка нахилилася над раковиною і вмивалася.
– Мм… Де зубна паста?
– Ось, – дівчина трохи відступила і простягнула майже порожній тюбик зубної пасти.
– Дякую. – Роланд наповнив склянку водою і сунув до рота зубну щітку. Спостерігаючи у дзеркалі за двома постатями – однією великою і однією маленькою, – які втиснулися перед вузькою раковиною і синхронно рухали руками, чистячи зуби, він раптом відчув, що ця сцена у Світі Сну доволі кумедна.
Виплюнувши піну з рота, Зеро гнівно глянула на нього:
– З чого ти смієшся?
– З твого низького зросту, – носовим голосом відповів Роланд.
Після цього його стукнули по литці.
– Не забудь поголитися, інакше виглядатимеш старим, – Зеро розчесала біле волосся і почала зав’язувати його у хвіст. – Не зганьби мене сьогодні.
– Це ж всього лише батьківські збори, чи не так? – Він зітхнув і прополоскав зубну щітку. – Я ж не твій справжній родич, а просто представник. Мені не потрібно бути аж таким офіційним.
А навіть якби він хотів так виглядати, то не зміг. Адже шафа заповнена дешевим одягом, вже буде добре, якщо йому вдасться знайти щось пристойне.
– До речі, я думаю, що тобі краще з розпущеним волоссям. – Роланд клацнув язиком і додав: – Але якщо ти так хочеш зав’язати його, то два хвостики пасуватимуть краще.
– Не твоя справа!
Потім його виштовхали з ванної кімнати.
Здавалося, після закінчення літа характер дівчини поступово погіршувався… Можливо, він занадто балував її?
Багато разів потрапляючи і покидаючи Світ Сну, Роланд опанував трюк із входом до цього місця. Іншими словами, коли він не хотів потрапляти сюди, цей дивний сон не з’являвся. Однак йому також не снилися інші сни, Роланд просто спав до світанку.
Таким чином, він міг зручніше контролювати плин часу у Світі Сну.
За останні два місяці, крім подальшого дослідження Святого Міста Гермес, Роланд займався лише тим, що ходив між різними бібліотеками і шукав книги, які колись читав.
Крім того, він виявив, що дивна сила, яка тече в його тілі, діяла навіть у фрагменті пам’яті. Завдяки цьому подорож сніговими просторами проходила набагато плавніше, ніж йому спочатку думалося. Використавши куплені канат і перфоратор, Роланд навіть проник до таємної зони під собором, щоб оглянути там все. Хоча він не знайшов молитовної кімнати, про яку згадувала Ізабелла, таємні історичні записи і дослідження магічних каменів відкрили йому очі.
Однак Роланду не вдалося скористатися секретним проходом у таємній зоні, щоб потрапити до Старого Святого Міста. Дорога обривалася на півдорозі, і в кінці залишалася лише нескінчена темрява з червоними блискавками, ніби іншу частину поглинула порожнеча.
Виглядало так, що коли Зеро зазнала поразки, вона все ще мала сильне бажання чинити опір, тому уривки спогадів залишилися лише на невеликій території Нового Святого Міста.
Завдяки продажу обладунків, які він переносив зі Святого Міста, заощадження Роланда швидко зросли. У вітальні нарешті був встановлений кондиціонер, а старий маленький холодильник змінили на більший. Умови проживання у багатоквартирному домі значно покращилися.
Звичайно, без проблем не обійшлося. Раніше, коли він мчав вулицею, щоб врятувати Зеро, багато перехожих зробили фотографії. Їх не тільки опублікували в інтернеті, світлини також з’явилися на місцевому каналі новин. На щастя, нікому не вдалося чітко сфотографувати його обличчя, а він вчасно викинув одяг у сміття, тому Зеро нічого не запідозрила.
Щодо того, ким насправді був той бігун, який, швидше за все, є майстром бойових мистецтв, і чому він з’явився на людях у такому неформальному вигляді, то це викликало гарячі дискусії в інтернеті.
З цього приводу Роланд міг сказати лише одне… Кхм-кхм, вибачте, тоді я не мав грошей на пристойний одяг.
Тепер, коли йому нарешті не потрібно турбуватися про життя, він, природно, змістив увагу на інших мешканців цього будинку.
Роланд хотів знати, чи були в інших квартирах двері, що вели до фрагментів пам’яті.
Крім крадіжки й обману, найпростіший спосіб – це просто заплатити їм, щоб вони відкрили свої двері.
– Я готова, дядьку. Ходімо до школи, – переодягнувшись, Зеро підійшла до нього з портфелем на спині.
Сьогодні було 12 вересня, перший день нового семестру, тому батьки мали супроводжувати учнів.
Очі Роланда засвітилися.
Вона переодягнулася в чорну сорочку з короткими рукавами, плісовану спідницю до колін, білі панчохи та кросівки. Дівчина виглядала юною і чарівною.
Вона зібрала м’яке біле волосся і зав’язала довгими жовтими стрічками у два хвостики, які вільно звисали на плечі. У поєднанні з бездоганними рисами обличчя, ніжною і прозорою шкірою та світло-червоними очима Зеро нагадувала ельфа, який зійшов з картини.
Роланд не стримався, протягнув руку і погладив її по голові:
– Це воно.
– Я просто хотіла так зав’язати волосся, а не тому, що ти мені сказав…
– Так, я знаю.
– Це правда!
– Я не казав, що це неправда.
– Чому мені здається, що ти обманюєш?
– Ти занадто багато думаєш. – Стримуючи усмішку, він вдав серйозність: – Ходімо, інакше не встигнемо на ранковий автобус.
……
Суть батьківських зборів полягав у тому, щоб сидіти у задній частині класу і слухати цілі та обіцянки дітей на новий семестр. Учні цього віку ще не звикли брехати і завжди наполегливо працювали, щоб досягнути цілі, які вони обіцяли батькам.
Спочатку Роланд думав, що цей ранок пройде мирно, але не очікував, що Світ Сну підкине таку несподіванку.
– Чому це знову ти?
У його вухах пролунав чіткий жіночий голос.
Він повернув голову і побачив, що поруч з ним сиділа Ґарсія.
Коментарі
Дописати коментар