Роман ЗЦВ. Розділи 698-699
Розділ 698. Підозра Соловейка | Розділ 699. Збурені емоції
Розділ 698. Підозра Соловейка
……
Коли він прокинувся наступного ранку, то покинув Світ Сну.
Роланд схвильовано помахав кулаками над ліжком – його припущення підтвердилося! Не тільки в його квартирі… Кожен мешканець Будинку Душ мав двері, що вели до фрагмента спогадів. А місце, куди вели двері пам’яті, найімовірніше, було тим місцем, на яке переможені покладали свої найбільші надії.
Якщо його здогадка була правильною, то останній спогад третьої принцеси пов’язаний з Портом Чиста Вода. Місці, якому вона присвятила своє життя і де почалася її боротьба за корону.
Оскільки Ґарсія в будь-який момент могла покласти слухавку, Роланд не став заглиблюватися у світ за дверима заради дослідження. Адже він перебував у дещо незручному становищі. Було б неприємно, якби майстер бойових мистецтв вважав його крадієм спідньої білизни. Перед тим, як піти з 0827 Роланд поскаржився на непотрібні залізні двері у власній квартирі, натякаючи Ґарсії на двері пам’яті, але її реакція була абсолютно байдужою. Можна було сказати, що вона взагалі цим не зацікавилася.
Це означало, що Ґарсія або брехала, або навіть під час ремонту комірчини не помітила тих дивних залізних дверей.
Якщо це останнє, то над цим потрібно
поміркувати.
Можливо, мешканці Будинку Душ взагалі не мали доступу до прихованих спогадів, а він – виняток, тому може бачити і відчиняти двері пам’яті.
Перевірити це досить просто: наступного разу йому слід послати Зеро до комірки під приводом прибирання – і тоді Роланд знатиме відповідь на питання.
У будь-якому разі, це абсолютно захопливе відкриття.
Звісно, йому не потрібно ретельно досліджувати кожного мешканця, головне – це демони, яких поглинула Зеро. Тепер вони також були мешканцями Будинку Душ. Йому потрібно знайти демонів і потрапити до їхніх фрагментів пам’яті. Можливо, так він знайде інформацію, яка буде для них корисною у Битві Божої Волі.
……
Прийшовши до кабінету, він побачив, що Венді вже на нього чекала.
На столі лежав стос паперів з детальною інформацією про чотирьох відьом Вовчого Серця. Хоча він дізнався загальну ситуацію від Йорко, не завадить повністю переглянути інформацію, особливо ту, що стосувалася Вовчого Серця.
Роланд переглядав записи, які зробили Венді і Сувій, аж раптом його погляд зупинився на імені Енні.
Коли він вперше почув це ім’я, воно здалося знайомим. Після того, як Соловейко нагадала йому, він згадав про ту неприємну історію між Союзом Криваве Ікло і відьмами королівства Вовче Серце.
Однак Енні – дуже поширене ім’я, особливо серед людей нижчого класу. На сотню жінок могло бути щонайменше 5 чи 6 з таким іменем, тому воно зустрічалося досить часто. Проте у звіті чітко зазначено, що ця відьма справді шукала Союз Криваве ікло. Її не тільки відкинули, а також мало не продали дворянам, тому була висока ймовірність того, що це та сама «сестра Енні», про яку згадувала Іфі.
Потрібно визнати, що такий збіг обставин
справді був драматичним.
Тиждень тому він отримав таємного листа з фіордів, у ньому повідомлялося, що Тіллі з іншими вже вирушили в дорогу і наразі вони подолали половину шляху. Однак він не знав, якими будуть їхні обличчя при зустрічі.
Зустріч не пройде безхмарно. Іфі одночасно буде сповнена радості і провини. Але як щодо Енні? Чи пробачить вона людині, яка її «зрадила»?
Роланд потайки зітхнув, сподіваючись, що час загоїть цю рану.
Він відклав звіти і подивився на Венді:
– Маршрут на сьогодні визначений?
– Так, Ваша Величносте, – відповіла вона. – Ми відведемо їх на шахту Північного Схилу, завод зі складання парових двигнув і завод Хаотичних напоїв.
Саме Венді запропонувала Союзу Відьом робити новеньким екскурсію Беззимним містом. Вона вважала, що це допоможе іншим відьмам ознайомитися з місцевим життям і усуне зайву настороженість та непорозуміння. Два дні на екскурсії, один день відпочинку, а далі вони можуть добровільно обирати підписувати контракт чи ні. Це стало звичайною практикою Союзу Відьом. Відколи Роланд доручив управління відьмами Венді, вона поступово налагоджувала справу.
Судячи з місць, які обрали для екскурсії, всі вони мали стати демонстрацією взаємодії між відьмами і звичайними людьми, а також, щоб показати відьмам підтримки: здібності можна використовувати не лише для бою.
Роланд задоволено кивнув:
– Тоді я залишу це тобі. Не забудь взяти з собою Блискавку і Мейсі. Якщо станеться щось несподіване, вони допоможуть взяти ситуацію під контроль.
Адже Венді не вміла битися, а він сумнівався, що всі новоприбулі відьми будуть такими стриманими, як Анна. Тож присутність двох помічниць з револьверами, які нестимуть варту в небі, буде достатньо, щоб впоратися з більшістю ситуацій.
– Я зрозуміла.
– До речі, що ти думаєш про супровід? – Роланд змінив тему.
– Ви маєте на увазі Сімдесят Шість?
– Так, – Роланд ковтнув чаю. Зазвичай він би не став приділяти уваги якійсь викупленій рабині, але Йорко дуже її хвалив. Вислухавши історію «старого друга», Роланд не міг не відчути поваги до цієї жінки, що була готова пожертвувати собою заради порятунку інших. Якщо не було жодних проблем з її походженням і особистістю, він готовий запропонувати їй хорошу роботу.
– Вона добре ладнає з чотирма відьмами, особливо з Емі, яка ставиться до неї майже як до родички. Гадаю, що якби Сімдесят Шість була людиною з лихими намірами, то вона навряд чи вчинила так у критичний момент.
– Я так і думав… Тоді як щодо того, щоб призначити її помічником Союзу Відьом? Пригадую, що у твоєму офісі працює три чи чотири людини. З більшою кількістю підлеглих тобі буде легше керувати.
Ця посада не мала додаткових вимог, зарплата гідна, а робота легка. Головним було, щоб вона могла налагодити добрі стосунки з відьмами.
Венді усміхнулася:
– Якщо вона цього хоче, то я не маю нічого проти.
– Не треба… Ваша Величносте, – раптом з’явилася Соловейко і перервала розмову. – Поки що не давайте їй жодної роботи.
Роланд здивувався:
– У чому справа?
– Я… не можу пояснити, – Соловейко завагалася, – просто відчуваю, що щось не так.
Він кинув дивний погляд на неї і після короткого мовчання сказав:
– Я зрозумів. Поки що відкладемо це питання.
– Як скажете, Ваша Величносте.
Після того, як Венді вклонилася і пішла, Соловейко з легким занепокоєнням взяла Роланда за руку:
– Вибачте, Ваша Величносте. Чи… не зайшла я надто далеко?
– Це через питання безпеки?
– Так.
– Тоді ти вчинила правильно, – він погладив її по руці, заспокоюючи. – Ти відповідаєш за внутрішню безпеку Беззимного міста, тож нема нічого поганого в тому, щоб проявити обережність. Але у твоїх записах нема нічого, щоб говорило, що з нею щось не так. У чому проблема?
Почувши слова Роланда, Соловейко розслабилася.
– Сімдесят Шість справді не брехала, моя здібність це підтвердила. Просто… – Вона зробила паузу, а потім висловила свою підозру: – Мені здається, що її реакція на незнайомців зовсім не схожа на поведінку звичайної рабині. Тому я хочу поспостерігати за нею ще деякий час. Так буде безпечніше.
Розділ 699. Збурені емоції
Коли Сімдесят Шість зайшла до вітальні, чотири відьми сиділи навколо круглого столу і насолоджувалися їжею, яку щойно принесли слуги.
– Доброго ранку, – першою її привітала Емі. – Ходи снідати. Цього разу, крім хліба, є яєчня і молоко! Я давно не мала такої розкішної їжі.
– Так, – вдавши радість, Сімдесят Шість сіла поруч з Емі. Після того, як вона втратила відчуття смаку, їжа була необхідною лише для задоволення потреб тіла, а процес їди перетворився на справжні тортури. Але сотні років випробувань навчили її спокійно ковтати ці крихкі речі, що не мали смаку, і висловлювати відповідну похвалу згідно з враженнями, які поступово затиралися у пам’яті. – Ням… Як смачно!
– Правда, еге? – невиразно сказала Емі, жуючи яйця. – Останній раз я їла яєчню більше ніж рік тому…
– Не скаржся, це всього лише трохи більше ніж рік! – сказала Зламаний Меч. – Я їх не їла майже десять років.
– Кхм-кхм… – Енні прочистила горло. – Є людина, яка ніколи не їла яєць.
– Хто? – в один голос запитала приголомшена трійця.
– Я. – Енні вказала на себе і додала: – Коли я ще жила в селі, мій сусід мав зграйку старих курей. Я завжди хотіла залізти у курник і вкрасти яйця, щоб скуштувати. Але коли я вперше спробувала зробити таке, то мій батько дізнався про це і мало не забив мене до смерті качалкою.
– Твій батько – чесний, – з повагою сказала Героїня.
– Чесний? – Енні знизала плечима: – Він усього лише боявся, що сусіди дізнаються і прийдуть до нас вимагати компенсації. Що ж до яєць, які я вкрала, то їх з’їв батька і молодший брат.
У вітальні на мить запала тиша.
– Кхем-кхем, давайте снідати, – дещо ніяково сказала Героїня.
– Пфф… – Емі засміялася першою. – Ха-ха-ха… То ось що сталося… Ха-ха…
Щойно пролунав перший сміх, інші також не змогли стриматися.
Навіть Сімдесят Шість підняла кутики губ. Ця група відьом, які цілими днями боролися за виживання, нарешті знайшла тихе місце для життя. Тут вона бачила ніби тінь розквіту Такіли.
Ні, це вже була не тінь. Вона сказала собі, що це місце скоро стане новим Святим Містом – і відьми знову зійдуть в зеніт слави.
Бо з’явилася Обрана!
– Ой, ти погана спала минулої ночі? – Емі простягнула руку, щоб потерти куток ока Сімдесят Шість. – У тебе такі темні кола під очима.
– А… мабуть, так, – Сімдесят Шість опустила голову. – Я була так схвильована, що всю ніч не зімкнула очей.
Хоча для відновлення сил їй достатньо двох годин, але це не означало, що вона могла не спати цілу добу. Надмірне виснаження душі відображалася на тілі, а це було найбільшим табу для відьом. Зрештою пошкоджене або старе тіло можна вилікувати або замінити, але негативний вплив на душу був постійним.
Але як вона могла заснути! Точніше, як вона могла зануритися у темне ніщо? Сімдесят Шість боялася, що це був сон і з пробудженням Обрана безслідно зникне.
Головне зараз – з’ясувати, хто був власником помаранчевого світла, і зв’язатися з Пашею.
Однак це нелегке завдання.
За словами Венді, більшість сестер Союзу жили у Будинку Відьом на території замку. Вона не відьма, тому не може приєднатися до них, щоб потрапити туди. Єдині, на кого Сімдесят Шість могла покластися, це відьми Вовчого Серця.
Звичайно, вона також могла ризикнути і прослизнути туди, щоб відшукати Обрану. Але це був не найкращий варіант. Адже вона не знала, чи послухає її Обрана. Крім того, зеленоволоса відьма зі здібністю бачити магію була складною опоненткою. Ба більше, Сімдесят Шість сумнівалася, що їй вдасться відвести Обрану до руїн лабіринту, коли за ними гнатимуться бойові відьми. Армія божої кари була природним ворогом відьом, але ці воїни не були непереможними.
Крім того, потрібно було взяти до уваги силу місцевого володаря. Адже він переміг місто Падучої Зорі з численною армією божої кари, що вже закликало до прояву обережності.
Вони втратили здатність до розмноження, тому, навіть якщо вдасться перемогти демонів, їм доведеться покладатися на смертних, щоб відновити свою чисельність. Співпраця з чотирма королівствами – це лише питання часу. Паша мала рацію в цьому.
Тому, якщо в цьому нема абсолютної необхідності, Такіла не повинна ворогувати з королівством Сірий Замок.
Звичайно, якщо король буде переслідувати Обрану, іншого вибору не існуватиме. Навіть якщо їй доведеться ризикнути власним життям, вона мусить захистити людину, яка може вирішити долю Битви Божої Волі.
– Чому б тобі не поспати ще трохи? – Емі усміхнулася і прикрила рот рукою. – Слуга сказав, що обід і вечерю подадуть у відповідний час. Нам не доведеться цілий день ходити і шукати їжу, як раніше.
– Не хвилюйся, пані Нана повністю вилікувала мене. – Сімдесят Шість поплескала себе по грудях, демонструючи, що сповнена енергії, а потім невпевнено сказала: – Пані Венді пізніше проведе вас Беззимним місто, так? Я не хочу… залишатися тут сама.
– Тоді ходи з нами, – негайно сказала Емі.
– Але…
– Не турбуйся, ми просто ходитимемо вулицями. Тож так буде ще одна людина, яка зможе нести Героїню.
– Точно, – погодилася Зламаний Меч. – Мені також не подобається залишатися одній.
– Вибачте, що я завдам вам клопоту, – Героїня усміхнулася Сімдесят Шість.
Енні була найспокійнішою:
– Не хвилюйся, я скажу про це пані Венді.
– Д-дякую вам… – Сімдесят Шість низько схилила голову.
Вона мала визнати, що ці молоді відьми вже припали їй до душі. Хоча жодну з них не можна назвати бойовою відьмою, але після більш ніж 400 років, коли вони пройшли шлях від процвітання до занепаду і закінчили життям у печері, де не видно світла дня, вціліли Федерації поступово почали змінювати свої думки.
Однак ідея з тим, що вони по черзі будуть нести Героїню, не втілилася в реальність.
Венді привезла вишукане крісло колісне.
– Штовхаючи колеса, можна рухатися вперед і назад, тоді як обертанням одного колеса можна змінити напрямок. – Вона продемонструвала, що потрібно робити. – Анна і Солоя зробили його за ніч. Завдяки цьому Героїня може вільно рухатися в межах невеликої території.
Почувши ім’я Анни, Сімдесят Шість не могла не здивуватися. Хіба це не пробуджена високого рівня, про яку говорила Нана? Невже вони справді доклали стільки зусиль заради звичайної відьми, яка втратила ноги?
– Дякую… пані, – здавленим голосом сказала Героїня.
– Будь ласка. Просто стався до Беззимного міста як до свого дому, – м’яко сказала Венді. – Я ж казала, що всі відьми тут – ваші сестри.
Поки Героїня випробовувала крісло колісне, Енні звернулася до Венді з проханням щодо Сімдесят Шість.
Її серце забилося швидше. Бо Венді не погодилася одразу, а обернулася, подивилася на неї і після хвилинного мовчання м’яко кивнула:
– Звісно, присутність ще однією людини – не проблема.
Чомусь у серці Сімдесят Шість зародилося тривожне передчуття.
Невже перевірка ще не закінчилася?
Коментарі
Дописати коментар