Роман РБ. Том 9. Розділ 5-1
Розділ 5. Біла маска. Частина 1-1
Розділ 5. Біла маска. Частина 1-1
Схоже, останнім часом деякі люди мене боялися. І під «деякими людьми» я мав на увазі майже всіх студентів, що навчалися в університеті магії.
Спочатку я не зрозумів у чому справа, всього лише думав, що вони з якоїсь причини уникали мене. Ну, не те, щоб це якось змінювало факт, що інші студенти уникали мене. Показовий приклад: коли я йшов коридором, а назустріч прямувала група крутих хлопців, я відступав убік з думкою, що не хотів би нариватися на конфлікт. Але з якоїсь причини вони робили це першими. Іноді вони дивилися у вікно і говорили про те, яка гарна погода, хоча на вулиці ішов сніг.
Звичайно, я просто радів, що вони не турбували мене. Але, озираючись назад, цілком можливо, вони думали подібним чином про мене…
Я зрозумів, що відбувається, лише після випадку, який стався, коли я повертався з лекції по детоксикації середнього рівня. Я вийшов з класу в коридор і побачив Голіад. Так, ту саму Голіад, втілення руйнівної сили у людському тілі, яка неправдиво звинуватила мене у викраденні спідньої білизни в мій перший день у вищій школі.
Здавалося, вона побачила мене в той самий момент, що і я. Наші погляди зустрілися.
Ми вже розмовляли раніше і, крім того, вона була старшокурсницею. З думкою, що було б неввічливо просто піти і не привітатися, я попрямував до неї… а ще я відчував, що маю вибачитися за те, що сталося в перший день.
Коли я наблизився, Голіад здригнулася і відвела погляд. Вона постаралася звузити свої широкі плечі і втупилася вдалину з переляканим виразом обличчя, свідомо намагаючись не помічати мене.
– Е,
старшокурснице Голіад. Я хотів би поговорити про те, що сталося в перший день…
Коли я заговорив, вона затремтіла. Потім тонким голосочком, який не пасував її фігурі, Голіад сказала:
– М-мені… дуже шкода за той раз… Справді... дуже шкода. Будь ласка, вибач мені, я не знала…
Її ставлення явно відрізнялося від мого першого дня у школі. Я був приголомшений. Це виглядало майже так, ніби я її шантажую або щось таке.
– Ем… ні, це я маю вибачатися. Тоді я не знав правил гуртожитку. Але тепер я їх запам’ятав і більше не зроблю такої помилки, тому…
Поки я, перебуваючи у збентеженні, говорив, навколо почали збиратися глядачі.
– Агов, дивись, це Рудеус.
– Він досі тримає образу за те, що сталося в його перший день?
– О, бідолашна Голіад…
– Це ж він порушив правила, так? Цей хлопець такий…
– Стулися, дурню. А якщо він тебе почує?
Шепотіння навколо нас було сповненим критики до мене і співчуття до Голіад. Я побачив, як на її очі наверталися сльози. Мені, чесно кажучи, також хотілося плакати. Це було дивно. Що в біса відбувалося? Мені ставало боляче від їхніх поглядів.
– Няв, няв, що таке? Хтось б’ється в коридорі?
– У когось, бляха, багато енергії, га?
Саме в цей момент з’явилися Лініа і Пурсена. Вони проштовхалися крізь натовп, побачили мене і Голіад зі сльозами на очах. Потім, ніби зрозумівши ситуацію, вони усміхнулися й кивнули одна одній, після чого протиснулися між нами.
– Босе, та годі, няв. Голіад не мала на меті нічого поганого, няв. Як товаришка-звіролюдка, я прошу, щоб ти зберіг їй обличчя, няв.
– Ну ж бо, Голіад, все гаразд, можеш іти. Просто запам’ятай, що не потрібно зачіпати боса, гаразд? Тобі пощастило, що його права рука проходила тут. Якби не я, він би перетворив тебе на фарш.
– Т-так! Дякую…! – Голіад вклонилася цим двом, ніби її врятували, і швидко пішла геть, намагаючись виглядати значно меншою, ніж було насправді.
– А тепер ви, няв! Зваліть, це не шоу, няв!
Почувши слова Лінії, натовп допитливих глядачів розбігся, як гніздо павученят. Я з полегшенням зітхнув. Але щойно я повернувся до звіролюдок, щоб отримати пояснення, вони знову завели свою комедійну виставу.
– Так, Пурсено, що це щойно було, няв?
– Ти про що взагалі?
– Очевидно, що це я права рука боса, няв!
– Останнім часом у нього з’явилося багато нових лакеїв. Ти надто дурна, щоб з цим впоратися.
– Твої оцінки, Пурсено, такі ж погані, як і мої, няв!
– Та годі вам обом, – втрутився я. – Ви обидві можете бути моїми правими руками, правда?
– Босе, ти не розумієш, няв. Нам потрібно підтримувати ієрархію, няв!
– Точно, це, бляха, дуже важливо.
Я міг зрозуміти, що ієрархія дуже важлива для раси звіролюдей, але не пам’ятав, щоб створював якусь банду. Крім того, мені було байдуже, хто там буде правою рукою. У будь-якому разі, я був вдячний їм обом, що вони витягли мене з халепи. На знак цього я мав зробити їм якийсь подарунок. Думаю, сира риба і шматок м’яса будуть доречними, так?
– Але Голіад справді дурна, що роздратувала тебе, босе, няв. Що вона тобі зробила, няв?
– Ну, в перший мій день тут вона прийняла мене за викрадача спідньої білизни, але…
– А! Я пам’ятаю це! Секунду, то той примарний викрадач спідньої білизни – це був ти, босе?!
– …Це хріново.
Вони раптом подивилися на мене з презирством. Чи не могли б ви двоє спочатку дослухати? Це було хибне звинувачення, хибне! Можливо, мені слід подарувати їм ще одну порцію відчаю і приниження замість м’яса та риби.
– Тепер, коли я про це думаю, Голіад вихвалялася цим деякий час. Говорила, що заскочила боязливого першокурсника на гарячому, але його захистив Фітц. Гадаю, тепер боягузка вона. Як кумедно.
– Бос такий щедрий і відпускає тих, хто з нього насміхався, няв… Якщо просто відпустити її, то з цього хорошого прикладу не вийде, няв. Вона отримає належне покарання, коли ми зустрінемося наступного разу, няв.
Покарання? Я думав, що вони переросли стадію правопорушниць і стали хорошими студентками?
– Будь ласка, не робіть їй нічого. Я не хочу наживати собі ворогів через дрібниці.
– Пфф, босе, у тебе недостатньо амбіцій, няв! Кого хвилюють якісь вороги, якщо, об’єднавшись, ми можемо перемогти Аріель і взяти під контроль гуртожитки!
– Вона правду каже. Ти, босе, переміг Фітца, тож можеш за одну мить підкорити університет.
Звіролюди прагнули усюди й у всьому бути на вершині? Можливо, вони всі страждали хворобою нового лідера.
– Припустимо, що я захопив владу над гуртожитками і всім іншим. Що я взагалі з цим робив би?
До стояння на вершині і тому подібного мені було байдуже. Я принципово намагався уникати конфліктів, а місце лідера означало, що мене сто відсотків хтось зненавидить. У цьому світі достатньо піти неправильною дорогою у неправильний час, щоб хтось проткнув тобі серце. Тому безпечніше бути просто привітним і шанобливим з усіма, хто трапляється на шляху.
– Що б ти взагалі з цим робив? Ну, няв… з дівчатами ти б не міг багато чого зробити, босе… о, знаю, няв! Ми б могли принести тобі трусики всіх дівчат з гуртожитку на початку кожного року, ну як, няв?
– Чудова ідея. Бос так любить трусики, що виставляє їх у своїй кімнаті, еге? Упевнена, він був би дуже щасливий.
– Ц-це не… не так…
Ну, вони були при мені не тому, що мені подобалися трусики. Ні, звісно, вони мені подобалися… але я точно не був би радий купі спідньої білизни від дівчат, яких навіть не знаю. Хоча я знав Голіад, але точно не зрадів би, отримавши її трусики.
З іншого боку, іноді можна було побачити справді гарненьких дівчат. Навіть якщо більшість з них не відповідали моєму смаку. Наприклад… я б не відмовився отримати трусики від Лінії і Пурсени. Ці двоє злегка пахли тваринами, але вони все одно були сексуальними дівчатами. І зблизька запах їхнього хутра був не таким вже поганим.
Проте… так, точно! Старшокурсник Фітц. Фітцу б не сподобалася така поведінка. Тож це недобре. Питання знято. Ось так. Справа завершена! Я більше не буду спокушатися. Іди геть, мара.
– Мене не цікавлять трусики якихось випадкових дівчат. Якщо хочете красти чиюсь спідню білизну, то робіть це самі. Але якщо ви створите проблеми старшокурснику Фітцу, я стану вашим ворогом.
Фух, ось так. Це було близько, студентки.
Якби не мій стан, ви могли б опинитися у серйозній халепі.
– Укх… Н-ну, раз бос хоче поводитися спокійно, то я робитиму, як мені скажуть, няв.
– …Так. Ми будемо слухняними.
…Загалом після цього випадку я нарешті зрозумів ситуацію. Очевидно, чимало людей мене боялися. Щойно я це зрозумів, то не важко було здогадатися чому. Я переміг Фітца, найсильнішого студента університету. Здобув владу над сумнозвісними спеціальними студентами. А потім переміг Короля Демонів одним ударом на публічній дуелі. Ясна річ, що інші студенти боялися мене.
З того, що я чув від Бадігаді, щоб нашкодити його смолисто-чорному тілу, огорнутому бойовою аурою, потрібно використати заклинання королівського рівня або використати фехтувальну техніку такого ж рівня. Іншими словами, щоб виступити про нього, це мав бути хтось на рівні Руїджерда або Ґіслейн. Однак оскільки його стиль бою спирався виключно на фізичну силу, виглядало так, що Бадігаді було б складно мати справу з кимось вище цього рівня…
У будь-якому разі, якщо припустити, що він говорив правду, то моя повністю заряджена «Кам’яна куля» була такою ж потужною, як заклинання королівського рівня. Я навіть не помітив, коли вони стали настільки сильними.
Звичайно, це була лише сила заклинання. Я не мав тієї бойової аури, про яку говорив Бадігаді. Мечники цього світу огортали себе нею, навіть не замислюючись, але скільки б я не тренувався, моє тіло ніколи не набували тої дивовижної сили і швидкості, які були в Еріс і Руїджерда. У мене збільшилися м’язи, але це все.
Загалом, єдине, що я справді мав, – це сила атаки. Здавалося, мій запас магії був на рівні Бога-Демона, а Око Передбачення дозволяло мені битися сам на сам проти супротивника з трохи вищим рівнем. Але моє тіло залишалося абсолютно нормальним. Щойно рівень противника буде вищим певної позначки, я не матиму жодних шансів на перемогу.
Звичайно, я не міг очікувати, що звичайні студенти університету магії все це зрозуміють. Якщо вони бачили, що моє заклинання має силу атаки королівського рівня, то припускали, що я також мав і відповідні фізичні здібності. Навряд чи можна звинувачувати пересічного студента в тому, що він уникав когось «сильнішого за Короля Демонів».
– Та все ж, босе, май більше впевненості в собі, няв! Закладаюся, що це допомогло б з твоїм станом, няв!
– Згодна. Але як тільки ця проблема буде вирішена, я хочу, щоб ти стрибнув на Лінію, а не на мене.
Це були слова Лінії і Пурсени. Впевненість, га? Чи могла проблема мого маленького приятеля внизу бути пов’язаною з втратою впевненості? Якщо подумати, то це звучало цілком правдоподібно. Я програв Орстеду, мене кинула Еріс, мої стосунки з Сарою зіпсувалися. Я не міг знайти ефективного способу використовувати свої сильні сторони і зрештою занурився у депресію. Можливо, якщо я відновлю впевненість у собі, то мій маленький приятель встане. Зрештою мені підвернулася ідеальна нагода. Всі студенти тут боялися мене.
Заради спроби, я у супроводі Лінії і Пурсени вирішив пройтися переповненим коридором. Море студентів розступилося переді мною.
Я ніколи в житті не був у такій ситуації. Цей досвід освіжав. Я почувався директором лікарні, який здійснював обхід. Або, можливо, Мойсеєм, перед яким розступилося Червоне море. Це було справді приємно. Важко втриматися і не задерти носа. З дороги, не стійте на моєму шляху… Однак щойно я так подумав, як мене раптом осяяло.
Можливо... ті, хто знущався з мене в минулому житті, теж почали з такої зарозумілості?
Це усвідомлення позбавило мене всієї радості… Навіть якщо я наполегливо працював і досягнув певних результатів у цьому світі, в минулому житті я був гіршим за всіх інших. Навіть якщо в майбутньому еректильна дисфункція буде вилікувана, цей факт не зміниться. І якщо я забуду про нього, то повернуся до того, що було в минулому житті. Після приходу в цей світ мій погляд на життя став трохи позитивнішим, але всередині я залишався тією ж людиною. Я не міг дозволити собі забути про це і стати надто зарозумілим.
Я не хочу знову ставати безробітним
самітником.
***
Одного дня через деякий час після всього цього я, як і завжди, проводив дослідження у бібліотеці.
Звичайно, я все ще був зосереджений на темах телепортації і виклику. Що більше я досліджував, то більше подібностей між ними помічав. Основна різниця полягала у відправлені і викликанні, попри це, в усьому іншому вони були схожими. Здавалося, я мав серйозно взятися за вивчення виклику. Хоча я так думав, але в університеті не було викладачів, які б спеціалізувалися на цьому типі магії.
У гільдії магів нібито було кілька людей, що могли користуватися викликом, але вони здебільшого опанували початковий або середній рівень. Ці маги могли викликати лише нешкідливих фамільярів і духів, які майже не мали власного «я». Мені б не вдалося отримати від них справжніх експертних знань.
У місті були ті, хто досягнув просунутого рівня в магії зачарування, але цей тип магії дуже відрізнявся від виклику. Я сумнівався, що хтось із них дав би мені відповідь, якби я запитав про телепортацію. Заступник директора Джініус хвалився рівнем викладацького складу, але це були всього лише балачки.
З іншого боку, можливо, в цьому світі подібне – неминуче. Якщо задуматися, я ніколи не бачив мага-викликателя, поки був шукачем пригод. Мабуть, їх було дуже небагато. Або, можливо, як у випадку з магією бар’єрів і божественною магією, якась країна повністю монополізувала ці заклинання.
Проте з якоїсь причини мені здавалося, що я зустрічав когось, хто добре знав магію виклику. Хто б це міг бути? Я був упевнений, що згадав би, якби зустрів цю особу знову. Ну, але оскільки я не міг пригадати, то це означало, що ми давно не бачилися.
У будь-якому разі я вже встиг перечитати більшість багатообіцяючих книг про виклик у бібліотеці. Мені здавалося, що я зайшов у глухий кут. Самостійне вивчення не могло завести мене далі того, де я вже був.
Саме старшокурсник Фітц відшукав для мене шлях вперед.
– Рудеусе, я нарешті знайшов для тебе декого. В університеті є людина, яка спеціалізується на дослідженні магії виклику!
– О! Справді?!
– Так, я дізнався про цю людину від директора Георга і заступника директора Джініуса. – Старшокурсник Фітц запитав з легкою пустотливою усмішкою: – Як думаєш, хто це?
Ну, це не міг бути професор. Було кілька студентів, які докладали всіх зусиль для вивчення виклику, але серед них не було жодного просунутого рівня, священного рівня чи навіть вище. І що ж тоді залишалося?
– …Це хтось з гільдії магів?
Не було б нічого дивного, якби там знайшлося кілька експертів у магії виклику. Можливо, один з дослідників, використовував інструменти і ресурси університету для проведення експериментів.
– Хмм… можна і так сказати. Я чув, що ця людина члена гільдії магів і має ранг A.
– Хо-о… – Згідно з тим, що я дізнався, член гільдії магів з рангом A був еквівалентний керівнику філії, тоді як член з рангом S належав до центральної керівної групи. Директор Георг мав ранг S, а заступник Джініус – ранг B. – Хіба це не означає, що він стоїть досить високо в ієрархії?
– Так. Це справді щось, еге?
З того, що я чув, уже ті, хто мають ранг B, отримували дуже приємні переваги. Якщо вони вирішили створити магічну школу в іншій країні, то отримували фінансову і логістичну дорогу від гільдії.
– То… хто це?
– Ну, гадаю, ти вже, мабуть, чув ім’я цієї людини…
Невже? Я не міг пригадати серед своїх знайомих члена гільдії магів рангу A…
– Ну ж бо, вперед. Скажи нарешті хто це.
– Хе-хе… Це – Сайлент Севенстар зі спеціальних студентів.
Я точно раніше чув ім’я, яке вимовив старшокурсник Фітц. Сайлент Севенстар. Я чув не лише ім’я цієї людини, але і про її досягнення. Для початку вони покращили меню в їдальні. Створили маршрут для транспортування продуктів з королівства Асура, тепер тут стали доступні інгредієнти, які зазвичай на північних землях не зустрілися. Також ця людина представила світу страву під назвою суп керрі, яку нібито придумала сама. Після того, як у каструлі протушкували картоплю, моркву і цибулю, туди додавали складну суміш спецій. Густий коричневий суп можна було накладати ложкою на шматок хліба і їсти. Коротко, це було карі. Смак відрізнявся від того карі, яке я пам’ятав, але сама ідея була дуже схожою.
Сайлент також запропонували форму для університету. Вони мали зв’язки з дизайнерами і майстернями в Асурі та доручили їм виготовити необхідне. Запровадження форми дозволило університету представити своїх студентів як єдину групу зі спільною метою, а не як безладну мішанину рас. Так вдалося покращити імідж цієї вищої школи.
Сайлент дійшли до ідеї з навчальними дошками. Писати на чисто чорній поверхні маленькою паличкою вапняку – досить проста ідея, але професори сприйняли її з великою радістю, бо вона зробила процес навчання більш плавним.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар