Роман ЛМС. Том 11. Розділ 2
Розділ 2. Сейрун
Розділ 2. Сейрун
Від разом з іншими повільно наближалися до воріт міста.
Біля них стояли вартові в білих рукавичках.
Гострі зуби!
Бліді обличчя!
За спинами чорні плащі.
– Вампіри-охоронці.
Він зупинився на певній відстані.
– Вони не нападуть?
На запитання Мапана ніхто не міг відповісти з упевненістю.
Що розумніший монстр, то менша ймовірність того, що він нападе першим. Навіть травоїдні істоти й ті, що харчуються плодами дерев, рідко атакували першими. Хіба що вони були змушені захищати своїх дитинчат!
Однак вампіри були дещо іншими. Складно було сказати, які почуття вони мали до людей.
Від виступив уперед.
– Вони розумні, тому, гадаю, ми можемо спілкуватися. Спробуємо з ними поговорити.
– Це може бути небезпечно… Будь обережним, Віде, – стурбовано сказала Ірен.
Юрін також виглядала неспокійною, коли вони ступили на небезпечну територію, про яку говорив Від. Але якою людиною він був? Від брав ініціативу на себе, бо був упевнений, що зможе вижити.
– Все гаразд. Навіть якщо це вампіри-охоронці, я зможу повернутися живим.
Віра у стійкість і витривалість!
Від покладав надію на свій захист, який розвинув до майже не чуваного для скульптора рівня.
Хоча навички охоронців королівства вампірів Тодум були невідомими, однак він мав досвід боротьби з кланом Чистої Крові і безліч разів бачив битви Торі.
Від добре знав методи бою і звички вампірів, тому відчував, що зможе врятувати хоча б своє життя.
Підійшов Ґомчі5.
– Я піду з тобою. Я не можу відправити тебе в небезпечне місце самого.
– Так, старший.
Від і Ґомчі5 закрокували до вампірів-охоронців.
Ґомчі5 був надійним союзником. Незалежно від рівня, його люта зовнішність справляла враження, що боятися монстрів уже нема потреби. Однак у темряві ночі, якщо морально не підготуватися, можна було злякатися самого Ґомчі5.
– Але, Віде, хіба ми не можемо просто битися з ними? Було б краще, якби ми напали і знищили як кажанів-вампірів, так і це містечко вампірів, чи не так?
На континенті Версаль території під контролем монстрів були популярними мисливськими угіддями. Гобліни – найпоширеніші, вони приходили під покровом ночі і будували дерев’яні фортеці, щоб влаштувати облогу.
Села гоблінів, форти гоблінів!
Вони знижували безпеку міст, замків і сусідніх королів, а це негативно впливало на виробництво.
У таких ситуаціях люди збиралися на прохання володарів і знищували форти монстрів. Це був шанс підвищити свою славу і навіть отримати здобич.
Однак Від мав іншу думку.
– Можливо, але це рішення здається трохи передчасним.
– Передчасним?
– Так. Ми навіть не встигли як слід роздивитися королівство вампірів, правильно? Якщо ми почнемо проти них війну, то втратимо більше, ніж отримаємо.
– Справді. Якщо ми негайно почнемо бійку, то не було сенсу їхати аж сюди.
– Я думаю, що війну краще залишити як крайній засіб.
– Так, згоден.
Від і Ґомчі5 підійшли до вампірів-охоронців.
– Стояти!
Охоронці загарчали, оголивши гострі, схожі на леза, зуби.
– Я відчуваю їдкий запах крові. Ви люди?
– Так.
Від говорив обережно, ніби перевіряючи ситуацію.
– Що люди роблять на нашій землі? Це місце, куди вам не можна заходити. Якщо у вас тут нема справ, то йдіть геть!
– Якщо ви не підете, я вип’ю всю вашу кров.
Хоча вампіри-охоронці не проявляли відвертої агресії, але вони поводилися досить вороже.
Звичайні шукачі пригод послухалися б і тихо відступили або, думаючи, що іншого шляху нема, розібралися б з охоронцями!
Зазвичай все проходило так.
Але Від був іншим.
– Такий чудовий, похмурий день! Він ідеально підходить для того, щоб кажани вільно літали у небі, а пацюки пищали і повзали по землі.
– Здається, хоч ти і людина, але в дечому розбираєшся.
– Саме так.
Двоє охоронців злегка відреагували.
– Аристократи ночі справді носять розкішний одяг. Чорні штани, білі сорочки і плащі випромінюють елегантність і вишуканість. Лише вельможі ночі можуть добре виглядати в такому образі. О! Невже це той самий знаменитий Плащ Темряви? Це честь бачити таку величну річ!
Від, вистрілюючи словами, почав їм лестити.
Компліменти були зосереджені на особливостях вампірів, які ретельно дбали про зовнішній вигляд!
Голос лівого охоронця трохи пом’якшав:
– Здається, я вперше за довгий час зустрів людину, яка мені подобається.
Правий охоронець також трохи розслабився. Хоча він досі залишався у бойовій стійці, але більше не виглядав так, ніби атакує будь-якої миті.
Однак не можна було втрачати пильність.
Він провів життя, читаючи атмосферу і лестячи.
Хоча рівень близькості трохи зріс, але якби пролунала нерозумна вимога, охоронці в мить повернулися б до ворожості.
Від витягнув ніж для різьблення.
Правий охоронець запитав.
– Що ти плануєш?
– Я хотів би зробити вам обом подарунок.
– Подарунок?
– Так, це буде витвір мистецтва, наповнений щирістю скульптора, тому я сподіваюся, що ви приймете його.
Від дістав шматок дерева Набе.
Існували різні способи посилити близькість. Найшвидше це можна зробити за допомогою слів, але такий метод мав свої межі. Після певного рівня близькість припиняла зростати.
Однак якщо проводити багато часу разом, то можна ще більше посилити близькість. А якщо поводитися відповідно до уподобань, то можна навіть стати близькими друзями.
Крім того, якщо допомогти з завданням або полювати разом, гравець міг стати тим, кому інші персонажі зможуть довірити власне життя.
Але був ще простіший спосіб.
«Ніхто не відмовляється від подарунків!»
Від почав різати по дереву Набе.
«Вампіри люблять красивих дівчат».
Він міг би вирізьбити Союн.
Їй було трохи за двадцять, але вона мала настільки красиву і гладку шкіру, що її легко сплутати з дівчиною-підлітком.
Зрештою краса не піддавалася віку.
Однак зробити фігурку Союн було справді важко. Її краса була настільки досконалою, що досягала ідеальної гармонії, тому помилка неприпустима навіть в одній деталі.
Ба більше, дарувати фігурку Союн вампірам було досить незручно.
«Однак є дівчинка, яка точно подобається вампірам».
Від подумав про Пріну з села Мората.
Нещасна дівчинка привернула увагу Торі з клану вампірів Чистої Крові і на десятиліття була перетворена на кам’яну статую!
Вона була невинною і любила доглядати за квітами. Дівчинка, чарівність якої була свіжа, ніби молода трава.
Від вирішив подарувати фігурку Пріни.
Тепер він володів різьбярським ножем так само майстерно, як і мечем, тож вирізав образ дівчини за мить.
– Ось подарунок.
– Який гарний подарунок…! Ми любимо тих, хто цінує мистецтво, і ця дівчинка нам подобається.
Охоронці були у захваті.
Особливість вампірів: їм подобалися дівчата!
– То ти скульптор?
– Саме так.
– Як скульптор, ти заслуговуєш на спілкування з нами, дворянами ночі. Можеш увійти до містечка. Сподіваюся, багато хто з нас матиме можливість насолодитися твоїми роботами.
Ділінь!
[Вхід до містечка вампірів Сейрун
дозволено.]
***
Від сказав своїм супутника, що вони можуть увійти до містечка вампірів за допомогою лестощів і подарунків.
– Ви гарні.
– Ви такі мужні.
– Як і слід очікувати від вельмож ночі!
Пейл, Зефір і Мапан використали лестощі, щоб завоювати прихильність охоронців-вампірів.
А далі настала черга подарунків!
– Це хвіст буйвола, якого я спіймав сам.
– Ось перстень, який я знайшов серед трофеїв на полювання. Я віддам його вам.
– Коштовності. Хе-хе.
Охоронці проковтнули хабарі і дозволили їм увійти до містечка.
– Ви хороші люди. Добре, проходьте! Однак не створюйте проблем, інакше вас виженуть.
Мейлон, Ромуні, Сурці та Юрін навіть не знадобилося докладати зусиль, вони отримали дозвіл і без цього.
– Що більше гарних дівчат, то краще. Проходьте!
Однак обличчя охоронців трохи затверділи, коли вони поглянули на Ірен.
– Це неприємне відчуття. Ти служиш якомусь богу? Що ж, це не має значення. Ми не проклятті. Всього лише віддаємо перевагу тихій ночі замість галасливого дня і любимо джерело життя. Але, дівчино, будь обережна в містечку. Якщо ти необережно скористаєшся божественною силою, багато наших одноплемінників зненавидять тебе. Ми не будемо нести відповідальність за те, що станеться потім.
Попри демонстрацію гострих іклів і попередження, вони без жодних проблем пропустили її.
– Тобі не можна!
Однак охоронці рішуче відмовили Січві.
Орки – нижчі істоти! Вампіри, які вважали себе благородними, нізащо б не дозволили їй бродити містечком.
– Чвік, чвік! Чому?
Січві тупнула ногою, але очі охоронців залишалися холодними.
– Наше містечко – не місце для орків!
Далі настала черга Ґомчі!
Від був глибоко стурбованим. Чи справді зможуть вони з цим впоратися?
Ґомчі5 впевнено ступив уперед.
– Ну, це просто. Ми бачили, як ти це зробив, тож нам залишається лише скопіювати.
– Так, це правда, але…
– Зачекайте тут. Брати по зброї, я почну першим.
Ґомчі5 звернувся до охоронців.
– Хлопці, годі вам, дозвольте нам пройти!
– Що, хлопці? Як ти смієш так з нами розмовляти?
Охоронці насупилися.
– Точно. Маєте такі бліді пики – і всього лише охороняєте вхід до села…
– Ти, бруднорота людино!
– Що? Ви, мерзотники-вампіри!
Між Ґомчі5 та охоронцями запанувала важка атмосфера, вони були на межі битви!
– Не роби цього!
– Ні, не можна!
Віду і Зефіру заледве вдалося залагодити ситуацію.
Далі настала черга Ґомчі3.
– Дивіться, що я робитиму.
Хоча Від хвилювався, але вирішив спостерігати замість того, щоб намагатися зупинити його.
Він мав би чогось навчитися з невдачі Ґомчі5. Від сподівався, що це мало якийсь ефект.
– Людино, тобі не можна заходити.
Охоронці зупинили його.
– Зрозуміло. Хороша робота.
Ґомчі3 поплескав охоронців по плечах і спробував пройти.
– Людино. Тобі сюди не можна.
– О, та все гаразд.
– Це місце, куди простолюдина не дозволено заходити. Якщо не хочеш бути убитим, іди геть!
– Що? Убити…
Щойно він сказав «убити», як охоронці стали агресивнішими!
Віду і Зефіру знову довелося втрутитися, щоб заспокоїти їх.
Мапан, який до цього мовчки спостерігав, серйозно сказав:
– Такими темпами ми ніколи не потрапимо до містечка. Чи є якийсь спосіб?
Над Ґомчі нависала загроза того, що їм навіть не дозволять проходити повз входу до містечка.
– Старші брати по зброї! Хіба ви не можете трохи підлестити їм, щоб потрапити до містечка?
Вмовляння Віда не спрацювали.
Навіть Ґомчі2, єдиний, хто мав певну красномовність, не приймав ідеї того, що він мав підлещуватися до вампірів.
– У мене є чоловіча гордість! Я не збираюся вклонятися таким монстрам, – холодно заявив Ґомчі2.
Ґомчі3 і Ґомчі4 мали схожі думки. У практикуючих, здавалося, також не було бажання підлещуватися до вампірів.
– Це буде складно…
Від на мить задумався, а потім вигадав план.
– Тоді чому б вам не навчатися у мене скульптурного мистецтва?
Зі своїм рівнем навички Від міг навчати інших.
Вампіри любили мистецтво. Вони б впізнали тих, хто навчався скульптурного мистецтва, тому потрапити до містечка стало б легше.
– Скульптурне мистецтво? Чи потрібно нам його вивчати?
У словах Ґомчі2 звучало роздратування.
– Так. Жінки також люблять красиві скульптури. Це чудове хобі.
– Справді? Гадаю, потрібна хоча б одна така навичка, щоб зблизитися з жінками. Може, вивчити?
Ґомчі2 був заінтригований і вирішив навчитися скульптурного мистецтва.
Від дістав ніж для різьблення і вдав, що вирізає фігурку зі шматка дерева.
– Просто повторіть ці кроки. Як тільки ви закінчите фігурку, я зможу навчити вас скульптурного мистецтва.
– Не виглядає як щось складне.
Ґомчі2, інструктори і практикуючи мали талант до володіння мечем. Вони також добре справлялися з короткими мечами, тому швидко вирізали прості фігурки зі шматків дерева.
Ділінь!
[Ваша Мудрість занадто низька для вивчення навички Скульптурне Мистецтво.]
Від онімів. Наскільки низьким мав бути показник Мудрості, щоб вони не змогли опанувати цю навичку?
– Старший, який у вас показник Мудрості?
– Ну… Дай гляну. Вісім.
– …
У Ґомчі3 ситуація була ще гірша.
– У мене шість?
Справи Ґомчі4 були не кращими.
– У мене п’ять.
У деякий практикуючих показник був навіть гіршим.
– Інструктори справді чудові. У мене три.
Навіть був хтось з показником Мудрості у три очки!
Від не міг до кінця осягнути ситуацію.
– Мудрість же була 10, коли ви тільки починали, правда?
Скульптурне мистецтво, на відміну від магії, можна було опанувати на базовому показнику Мудрості. Однак Ґомчі не досягли навіть цього рівня.
Ґомчі3 відкрив рота, ніби щойно дещо усвідомив.
– А! Здається, я знаю у чому справа. Наша Мудрість знизилася.
– …
– Ні, Віде. Я не це мав на увазі… Спочатку наша Мудрість була 10. Але коли ми змінили клас на майстрів бойових мистецтв, вона зросла до 60.
Від кивнув.
З отриманням класу характеристики зазвичай зростали. Хоча майстри бойових мистецтв спеціалізувалися на битвах, для них все одно був необхідний певний рівень Мудрості.
– Але чому вона так сильно зменшилася?
– Я думаю, це через те, що ми постійно відточували одну і ту саму навичку. Після кількох днів розмахування мечем моя Мудрість поступово зменшилася. Навіть коли ми полювали на монстрів, то просто вбивали їх, не використовуючи щось особливе, тому показник характеристики погіршився.
– Он як.
Просто повторювання і призвело до зменшення Мудрості.
Від досить багато полював. Але в перервах між цим він також опанував різноманітні навички. Завдяки скульптурному мистецтву, Від також у вільний час користувався навичками Кулінарія, Риболовля, Ремонт, Ковальство, Шиття і Збирання Трав.
Однак навички, які опановували Ґомчі, обмежувалися лише бойовими. Вони постійно відточували лише одні і ті самі навички, тому їхня Мудрість поступово зменшувалася.
Просте невігластво!
Це відображалося не тільки на їхніх діях, але і на характеристиках.
Від дав обережну пораду:
– Якщо ваша Мудрість низька, ви не зможете навчитися необхідних бойових навичок. Тому слід підвищити цей показник.
– Так. Гадаю, це хороша ідея.
У будь-якому разі, вони не могли опанувати навичку скульптурне мистецтво зараз. Він задумався над тим, як їм потрапити до містечка.
«Можливо, їм слід відправитися на полюваннях в околицях і підвищити рівні? Якщо вони вкладуть бонусні очки в Мудрість, то зможуть вивчити скульптурне мистецтво».
Це був поганий план. Хоча Від придумав його, але він сам не вірив, що це спрацює.
Ґомчі були впертими і мали сильне почуття гордості.
Крізь відчинені ворота містечка можна було побачити вулиці. З наближенням ночі двері будинків почали відчинятися і, колись безлюдний простір, заповнювався вампірами.
Вони любили ніч, тому саме в цей час у містечку вирувало життя. Потім на вулиці відкрився невеликий ринок.
– Купіть яблука!
– Продаю яблука, солодкі, як мед.
Вампіреси продавали яблука на ринку!
Вони мали блідо-молочно шкіру і прямі злегка загострені носи. Їхні тіла були неймовірно стрункими. Проте там, де потрібно, вони мали ідеальні вигини, що надавало їм чуттєвої привабливості.
Вампіреси з чистою і невинною зовнішністю, яка, здавалося, зовсім не відповідала їхнім спокусливим, чуттєвим фігуркам.
– Кхох!
– М-мій ідеальний тип у такому місці…
Ґомчі3 і Ґомчі4 затремтіли. Ґомчі5 і Ґомчі505 негайно стрибнули вперед. За ними кинулися інші Ґомчі, ця лавина, здавалася, була готова поглинути вампірів, що стояли на варті.
– Брати охоронці!
– …
– Станьмо друзями. Що бажаєте? Хочете масаж спини?
– Ось, візьміть ячмінного хліба, який я ретельно зберігав…
Коментарі
Дописати коментар