СвТ. Том 4. Епілог 2
Епілог. Побачте повноцінну Силу в Тіні! Частина 2
Епілог. Побачте
повноцінну Силу в Тіні! Частина 2
Рухалося лише повітря.
Незліченна кількість вогників збиралися навколо смолисто-чорного леза, яке він продовжував тримати горизонтально до землі.
Світло, сяючи синьо-фіолетовим кольором, почало сходитися на кінчику леза і закручуватися спіраллю.
Синьо-фіолетовий меч простягнувся по землі аж до горизонту.
Він розтягувався все далі і далі.
Здавалося, клинок розтягувався вічно.
Чорний лицар нахилився і замахнувся мечем.
– Я…
Глибокий голос, який ніби йшов із безодні, луною рознісся навколо.
Неймовірна магічна сила накопичилася у клинку…
– …Атомний меч.
І він змахнув клинком.
Спалах світла прорізав темряву ночі, розсікаючи все, що стояло на шляху.
Синьо-фіолетове післясвітіння пливло у повітрі, прокреслюючи траєкторію леза, яке розрізало все на своєму шляху.
Все, наскільки сягало око, було знищено.
Магічні звірі, дерева, будинки – все мало ідеальний горизонтальний розріз.
– Невже… це справді можливо…?
Всі були приголомшені неймовірною силою, ніби сам Бог зійшов у світ і розділив його на верхню та нижню частини.
– Хто…? Що він…? – пробурмотів Хайтані.
Важко було повірити, що чорний лицар, який все це зробив, насправді людина.
Довгий чорний плащ тріпотів на нічному вітерці, коли чорний лицар почав повільно йти.
Цок-цок-цок, взуття видавало голосний звук, коли він прямував до бази.
– Хіік…
Хайтані навіть не хотів звинувачувати лицарів, які рефлектор повернулися спиною і спробували втекти.
Він знав: опір був марний.
– …Відчинити ворота, – сказав Хайтані.
– К-командире, ви з глузду з’їхали? Х-хто знає що станеться, якщо ми впустимо це в середину?!
– І? Ми все одно нічого не можемо зробити.
– Але, командире…
– Ми не можемо його зупинити, тому поставимо все найменшу можливість. Принаймні він зупинив тисняву.
Говорячи, Хайтані спустився зі стіни і власноруч відчинив ворота.
Чорний лицар без вагань зайшов до бази.
Лицарі кинулися геть, щоб зійти зі шляху.
Ніхто не намагався зупинити його.
Чорний лицар продовжував іти, ніби це природний хід речей.
Усі присутні зрозуміли, якщо хтось і міг взяти на себе роль найсильнішого у цьому світі, то ця людина була перед ними.
– Поч…
Хайтані спробував заговорити з чорним лицарем.
Однак голос зривався.
Він усвідомив, що відчуває страх.
– Почекай… Яка твоя мета? Чому ти тут, у Месії…? – видавив Хайтані хриплим голосом.
Він думав, що його проігнорують. Або не почують.
Але, на подив Хайтані, чорний лицар зупинився і пробурмотів:
– Час настав… Двері темряви відчиняються – і світ переходить до нової реальності…
Ніхто не зрозумів, що він мав на увазі.
Але в його словах було достатньо глибини, щоб вони зрозуміли.
Чорний лицар, безсумнівно, знав усе.
Він знав, чому Японія стала такою, звідки прийшли магічні звірі. Він знав усе. І він бачить форму, яку набуде цей світ у майбутньому.
Ось чому вони не розуміли його слів.
– Хто… хто ти насправді…? – запитав Хайтані, коли чорний лицар почав іти далі.
– Мене звати Тінь… Я той, хто ховається в тіні і полює на тіні.
– Ховається в тіні… і полює на тіні…
«Чи настане той день, коли я зрозумію значення цих слів?» – подумав Хайтані, спостерігаючи, як чорний лицар іде.
***
Довгий чорний плащ тріпотів за мною, коли я зник у темряві.
Я пішов ідеально: повільно, без поспіху і випромінюючи абсолютну силу.
– Хе-хе-хе… Я зробив це!
Вони, мабуть, досі тремтіли від страху перед силою в тіні, що раптово з’явився і з неймовірною силою знищив монстрів.
І всі там продовжували міркувати над значенням загадкових слів, які я сказав.
– Сила в тіні житиме вічно. Так, у їхніх серцях…
Коли я непомітно спостерігав за своєю аудиторією з даху, то відчув позаду знайому присутність.
– Бето… ти прийшла, – сказав я, перемкнувшись на режим Тіні.
– Прийти, так. Я запізнитися.
Вона також відігравала свою роль однією з Саду Тіней і стала на коліна.
І з якоїсь причини Бета говорила японською.
Але чому?
– Т-ти опанувала японську…
– Опанувати, так. Завдяки пану Тині я говорити вільно.
Хоча це було зовсім не те, щоб я назвав вільно говорити, але цього рівня достатньо для спілкування.
Ця незграбна манера говорити нагадувала мені когось. Але кого?
Принаймні ніхто з моїх знайомих не спав на думку, тож це, мабуть, було не так вже важливо.
Проте я не очікував, що Бета зможе так швидко вивчити японську.
– У будь-якому разі… що це?
Вона несла на спині великий слизовий мішок.
Це нагадувало Санта-Клауса, який тягнув доверху набитий мішок з подарунками.
– Я взяти ви-знати-що. Це зробити нас сильнішими.
– Ви-знати-що…?
Я поняття не мав про що вона говорила, але, швидше за все, Бета робила те, що і зазвичай.
– Багато знань. Як ви казати, пан Тинь. Всі знання мати щось спільне. Ви мати рацію! Механізм шифрувати бути однаковим! Я розуміти японська! Бути багато спільних рис! Усі знання мати щось спільне! Дивовижно!
– А, он воно що. Зрозуміло.
Це не мало жодного сенсу. Все, що я зрозумів, японська у Бети була так собі.
– То як просувається план?
Насправді плану в мене не було, але я вирішив змінити тему.
Я просто плив за течією. Ми з нею мали чудову синхронізацію, Бета ідеально справлялася з моїми імпровізаціями.
– Готове все. Я знайти, що шукати.
– Зрозуміло… Отже, все на місці.
– Двері відчинятися. Лідер там.
– Зрозуміло… Отже, ворожий лідер там…
Коли я звернув увагу на напрямок, в якому вказувала Бета, то помітив там дві незвичайні магічні сили.
Схоже, вона знайшла для мене наступну велику подію.
Молодець, Бето.
***
Темним підземним тунелем бігла постать.
Вона тримала в руках відрубану голову і постійно стурбовано озиралася назад.
Зрештою постать зупинилася перед великою валізою на колесах, що стояла в кінці підземного тунелю.
– Це кінець… Нарешті все скінчено.
Голос належав жінці.
Вона дістала ліхтарик, увімкнула і відкрила валізу.
Всередині спала молода жінка з притиснутими до грудей колінами.
Приваблива молода жінка мала довге чорне волосся і була одягнена в лицарську форму. Це – Нішіно Акане.
– Це ти в цьому винна… Те, що сталося, і те, що станеться, все це твоя вина.
Сказала постать жінки Нішіно Акане.
Потім вона поклала відрубану голову і дістала з кишені шприц.
І в цей момент…
– Отже, я був правий. Це ви винуватець.
Голос хлопця луною прокотився підземним тунелем.
– Хто…?!
Постать жінки повернулася і спрямувала у напрямку голосу ліхтарик.
Світло вихопило з темряви постать хлопця. У нього було чорне волосся і чорні очі. Звичайний хлопець, якого можна зустріти будь-де.
– Мінору-куне…? Як ти тут опинився?
– Ви, мабуть, думали, що я мертвий… Юка-сенсей?
– …кх.
Обличчя жінки завмерло.
Це була лікарка бази у білому халаті, докторка Юка.
– Ви ж наказали мене вбити, чи не так?
– …Це так. Ти добре в цьому розібрався.
– Горил… Саеджіму теж убили ви?
– Саме так, – спокійно підтвердила вона.
– Мені здалося це дивним. Я нічого не зробив, щоб стати мішенню. Єдине пояснення, яке має сенс, це, що ви були вбивцею.
– …Бачу, вони зазнали невдачі.
– Так. Я все ще живий і здоровий. Чому ви це зробили?
– …Хочеш знати чому? – докторка Юка холодно посміхнулася.
Потім вона дістала з кишені білого халата пістолет і спрямували його на Мінору.
– Це той пістолет, яким ви убили Саеджіму, чи не так?
– Так. Його було так легко вбити. Якщо настороженість знижена, то лицар нічим не відрізняється від простої людини. І тоді все відбувається так… бах.
Вона натиснула курок, випустивши кулю.
Та відскочила від землі біля ніг Мінору, розсипавши навколо іскри.
Побачивши, що хлопець навіть не поворухнувся, вона з легким здивуванням сказала:
– Тебе нелегко налякати, га? Чи тобі настільки страшно, що ти не можеш поворухнутися?
– Чому ви його вбили?
– …Саеджіма був нашим інформатором. Ми позбулися від нього, щойно він більше не був нам потрібний, – відповіла докторка Юка з дивною посмішкою.
– Вам?
– Ми шпигуни Альянсу.
– Он як. То вам потрібна база?
– Так, це те, чого прагне Альянс. Але моя справжня мета інша. – Вона стиснула кулак: – …Помста.
– Помста?
– З чого почати… Ти знаєш, хто вона насправді така? – сказала докторка Юка і поглянула на Акане, що спала, притиснувши коліна до грудей. – Розумієш, вона дуже погано дівчинка, яка вбила багато-багато людей.
– Хм.
Почувши, якою спокійною була реакція хлопця, обличчя докторки Юки враз спохмурніло.
– Ти мені не віриш, га? Мабуть, думаєш, що я брешу…
– О, ні. Я впевнений, що ви…
– Гаразд, я розповім тобі. Про ту різанину, яку вона вчинила…
– Ну, вперед, якщо таке ваше бажання.
Коли докторка Юка заговорила, її обличчя все ще було похмурим, а губи кривилися.
– Колись ми з чоловіком жили в Аркадії. Це були важкі, але щасливі дні. Він був дослідником і разом з Нішіно Акірою вивчав Пробуджених…
– Он як.
– Завдяки дослідженням їм вдалося створити першого лицаря в Японії – дівчину з довгим чорним волоссям і червоними очима, яку називали Лицарем Початку.
Вона подивилася на Нішіно Акане, коли говорила.
– Якщо я правильно пам’ятаю, то Лицар Початку мав золоте волосся.
– Спочатку її волосся було чорним. Але Нішіно Акіра не був задоволений її силою. Прагнучи більшої сили, він звернувся до заборонених досліджень. В результаті її волосся стало золотим.
– Хмм…
– Вона здобула велику силу. Але зрештою втратила над нею контроль. Мій чоловік багато разів намагався зупинити Нішіно Акіру, проте це було марно… А потім сталася та подія.
Вона опустила голову, її губи затремтіли.
– Того дня неконтрольований Лицар Початку вбив людей Аркадії. Мій чоловік помер у мене на руках. Після цього я переслідувала Лицаря Початку і Нішіно Акіру. Коли я знайшла їх через кілька років, то вони продовжували свої дослідження, ніби нічого не сталося. Я примушу їх заплатити за знищення Аркадії і вбивство мого чоловіка.
Скрипнувши зубами, вона продовжила:
– Я розібралася з Нішіно Акірою. Залишився лише Лицар Початку. Ти вже, мабуть, здогадався. Вона і є Лицарем Початку.
Докторка Юка подивилася на Акане, яка спала, обхопивши руками коліна.
– …Ви збираєтеся її вбити?
– Смерть – це надто милостиво для неї. Після всього скоєного, вона намагається забути. Я їй цього не дозволю. Я примушу її все згадати…
Докторка Юка притиснула голку шприца до шиї Акане і пильно подивилася на Мінору.
– Стій, де стоїш. Знаєш, які експерименти проводив Нішіно Акане над цією дівчиною? Він поступово вводив їй очищені рідини магічних звірів, щоб створити Лицаря Початку. Вона – монстр, суміш магічного звіра і людини. Як думаєш, що станеться… коли я введу їй рідину Брута?
З цими словами вона встромила шприц і ввела речовину.
Очі Акане раптово розплющилися.
Струнке тіло здригалося, з неї почала виходити золота магічна сила.
Коли Акане звелася на ноги, її волосся сяяло золотом.
– Так… ось твоя справжня сутність.
Акане скляними очима подивилася на докторку Юку, чиї губи скривилися у жорстокій посмішці.
Обличчя було байдужим, погляд холодним і пустим.
Потім Акане недбало випростала праву руку.
Вона рухалася так, ніби її до чогось тягнуло, а потім її рука пронизала серце докторки Юки.
Та не чинила опору.
Замість цього докторка Юка впала на плече Акане і прошепотіла на вухо.
– …Це моя помста.
Вона засміялася. Її губи були мокрими від крові.
Докторка Юка впала на коліна, вона сміялася, поки не згасла остання іскра життя в ній.
– А… а… а-а…
На очі Акане навернулися сльози.
Вона затремтіла і подивилася на праву руку, залиту червоним.
– А-ааааа… Аааааа!
Акане вчепилася у голову закривавленою рукою.
Її крик сповнений горя.
– ААААААААААААААААААААААААААА!!
Золоті частинки розсіялися, огорнули все навколо – і вибухнули.
Коментарі
Дописати коментар