СвТ. Том 4. Епілог 3
Епілог. Побачте повноцінну Силу в Тіні! Частина 3
Епілог. Побачте
повноцінну Силу в Тіні! Частина 3
***
Це було так, ніби вона дивилася на далекий світ. Така думка виникла в Нішіно Акане.
Але вона знала, що це відбувалося не в якомусь далекому світі.
Відчуття того, як права рука пронизує чужу плоть, і сцена падіння докторки Юки – Акане болісно усвідомлювала, що все було реальним.
Бо вона пам’ятала: щось подібне вже було колись давно.
Що саме сталося тоді?
Скільки людей вона вбила?
Забуті спогади поверталися до неї разом з відчуттям у правій руці.
– А-ааааа… Аааааа!
Спогади, закарбовані глибоко в серці, ніколи не зникали.
Не в змозі контролювати свою магію й імпульси, вона знищила місто, вбивала людей і зруйнувала Аркадію.
Тоді також здавалося, що Акане дивилася на далекий світ.
Ось чому вона знала, що ось-ось станеться.
Акане відчувала, як магічна сила почала шалено вирувати.
Це було боляче…
– ААААААААААААААААААААА!!
Далі золоті частинки охопили все навколо – і вибухнули.
Хвиля вибуху підхопила чорноволосого хлопця і відкинула геть.
– А… А-а…
Коли шаленство магічної сили вщухло, знищена зона навколо неї мала форму купола.
Усюди лежали уламки, а крізь діру зверху виднілося зоряне небо. Чорноволосого хлопця ніде не було видно.
Акане стояла там, зціпенівши.
Попри те, що серце обливалося сльозами, її обличчя залишалося незмінним. Від цього теж було боляче.
Раптом вона почула шум позаду себе.
Акане обернулася і побачила чоловіка у довгому чорному плащі на вершині високої купи уламків.
Це був чорний лицар.
Він витягнув свій смолисто-чорний меч на тлі нічного неба, по якому плив місяць.
– Яка чудова ніч, щоб попрощатися з минулим…
З цими словами він підняв чорний меч до неба.
Між ними подув вітер.
– Я іду.
З цими словами чорний лицар злетів у нічне небо.
…Не наближайся!
Хоча так вона кричала подумки, тіло Акане рухалося саме по собі.
Золота магія вирвалася з усього її тіла – і вона злетіла в повітря.
Чорний колір, що спускався, і золотий колір, які піднімався, зіткнулися.
А потім… золото пронизало чорноту.
Ще одне вбивство.
Подивившись на праву руку, яка пронизала чорного лицаря, Акане заповнило почуття покори.
Її права рука була вкрита чорною, липкою рідиною.
Це була кров чорного лицаря… ні, хвилинку, це не так.
– …Це було залишкове зображення, – позаду неї пролунав голос.
Вона обернулася – чорний лицар стояв там абсолютно спокійний.
Акане була впевнена, що її права рука точно пронизала його. Проте він стояв там без жодної подряпини.
– А-а-а-а-а-а!
Її тіло кинулося вперед, готове полювати на чорного лицаря.
Однак вона різко зупинилася.
Акане навіть не помітила, як чорні ланцюги обвили її кінцівки, обмежуючи рухи.
Вона пригадала чорну рідину, яка була на правій руці. Невже це…
– Ааааааааааааа!!
– Це марно… ніхто не може втекти з в’язниці чорних кайданів.
Дорікнув його спокійний голос Акане, коли її магія лютувала і намагалася вирватися назовні.
Він, постукуючи взуттям по землі, повільно наблизився до неї.
Синьо-фіолетова магія збиралася навколо леза смолисто-чорного меча.
Це було настільки жахливо і водночас прекрасно, що викликало тремтіння.
Вона була абсолютно приголомшеною.
Акане зрозуміла, що помре тут.
Нарешті… все закінчиться.
На відміну від розлюченого тіла, її розум залишався спокійним.
Чорний меч опустився – і синьо-фіолетове світло залило все поле зору.
Коли її свідомість почала згасати, Акане почула знайомий голос.
– …Будь обережною, щоб тебе знову не викрали.
***
Бета крізь діру в руїнах спостерігала, як синьо-фіолетова магія зцілювала Акане.
– Му-ха-ха… Це просто прекрасно.
Вона фотографувала обожнюваного володаря цифровою камерою у правій руці і водночас писала лівою Хроніки пана Тіні. Це було справжнім подвигом.
– Ця камера ідеально передає величний образ пана Тіні… Цей пристрій ніби був створений для мене.
Бета витерла слину і спакувала камеру разом з хроніками.
Далі вона гукнула до володаря, який, здавалося, закінчив зі справами.
– Пане Тінь… підготовка завершена.
– А, Бето, – він спокійно повернувся до неї.
– План завершено? – запитала вона.
– Хм? А, так, звісно.
– Добре. Тоді я почну.
З цими словами Бета витягла з-під уламків відрубану голову.
Вона вже закінчила аналізувати «Чорну Троянду».
– Хмм…?
– Я зроблю отак… і ось так… готово!
З цими словами Бета підкинула відрубану голову в повітря і пронизала своїм мечем, наповненим магією.
Раптом з проткнутої голови вирвалася темрява, яка створила чорну діру, що розширювалася.
– О-о… Я не зовсім зрозумів, але гарна робота, Бето.
– К-красно дякую за похвалу пане! Це була дрібниця!
Бета була так схвильовано раптовою похвалою, що її тіло аж затремтіло від емоцій.
– Добре, ходімо додому. Просто зараз. У цю ж секунду, не будемо гаяти часу.
– Так, пане.
– Вперед, Бето! Гоп!
Її володар без жодних вагань стрибнув у чорну діру.
Спостерігаючи за тим, як він пішов, Бета вже збиралася і сама стрибнути, коли зрозуміла дещо.
– Воно… не поміститься.
Бета тягнула чорний мішок, який був настільки щільно набитий, що нагадував маленьку гору.
Усередині лежали всі інструменти і документи, які вона зібрала під час перебування в Японії.
Бета планувала забрати їх з собою для вивчення, але… чорна діра була надто малою.
Вона заледве була достатньо великою, щоб пройшла одна людина.
І, крім того, діра поступово зменшувалася. Всього за кілька хвилин вона мала повністю закритися.
– У-у-у… я доклала стільки зусиль, щоб зібрати це…
Бета зі сльозами на очах відкрила чорний мішок і висипала його вміст.
Далі вона почала шукати дрібні предмети, які могла б перенести в руках.
– Це і… не це… точно не це… Можливо, це… Гм?
Раптом вона помітила дівчину, що лежала на землі.
Волосся людини, яку щойно зцілив її володар, втратило золотий відтінок і повернулося до свого початкового прекрасного чорного кольору. Дівчина мирно спала.
– …Є одна чудова ідея.
Дивлячись на сплячу дівчину, Бета лукаво посміхнулася.
Все одно вона могла взяти з собою лише обмежену кількість речей.
Тому в пріоритет потрібно поставити найважливіше джерело знань і найцінніший ресурс.
– Найкраще взяти собою якусь місцеву форму життя!
Бета огорнула чорноволосу дівчину слизом і запакувала разом з кількома меншими пристроями і цифровою камерою.
– Чудово, пішли.
Вона засунула чорний мішок у діру, після чого стрибнула слідом.
***
– Тінь повернувся?
Альфа слухала звіт у кабінеті президента готелю «Міцуґоші Делюкс».
Після того як вона почула, що «Чорна Троянда» проковтнула Тінь, то негайно помчала до королівства Оріана, щоб взяти на себе керівництво операцією з ліквідації наслідків.
– П-п-пан Т-Т-Т-Тінь повернувся?!
Іпсилон, яка працювала поруч з нею, підскочила на ноги і перевернула стілець.
– Заспокойся, Іпсилон.
– А-але, пані Альфо…
– У нього було якесь важливе завдання. І ми знали, що в нього є ресурси, щоб повернутися. Не було жодних сумнівів у тому, що він повернеться.
– Г-гадаю, ви маєте рацію… Але я так рада, що він у безпеці.
– Де він зараз? – запитала Альфа Вікторію, яка стояла перед дверима.
– Пан Тінь поспішно кинувся до королівства Мідґар.
– Поспішно?
– Здавалося, він хвилювався через закінчення зимових канікул в академії Мідґар.
– Он як… Щось може відбуватися в академії. Можливо, це якось пов’язано з Культом або навіть з Діаблосом…
– Можливо, пані. Наразі пані Дзета супроводжує пана Тінь.
– Дзета…? Коли вона повернулася?
– Невідомо.
– Маю визнати, що вона талановита і має навички, але їй справді потрібно частіше звітувати, – Альфа тихо зітхнула.
– Крім того, пані Бета також повернулася. Здається, вона принесла з собою багато цікаво.
– Отже, у них таки була певна мета. Де вона?
– Пані Бета…
Перш ніж Вікторія встигла закінчити, двері відчинилися – і зайшла дівчина зі срібним волоссям.
– Я повернулася!
– Я б з радістю сказала «з поверненням», але… що це? – запитала Альфа.
Бета тягнула за собою великий чорний мішок.
– Ну, це цифрова камера, це ноутбук, це планшет… Вони такі чудові! Це просто революційно! Все, що їм потрібно, це електрика – і вони можуть робити всілякі речі! – Бета гордо діставала один електронний пристрій за інший і демонструвала їм.
– Це все добре, але я питала про те, що нагадує людину, – сказала Альфа, вказуючи на гуманоїдну форму.
Іпсилон кивнула на знак згоди.
– Ну, це… – Бета замовкла і збентежено нахилила голову. – Зразок… знань? Або, можливо, посібник? Гадаю, щось таке.
– Але воно дуже схоже на людину, чи не так?
– Ну, я не досліджувала це належним чином, тому не можу сказати точно, але вважаю, що цей екземпляр з іншого світу майже не відрізняється від людини.
Альфа насупилася на таку обережну відповідь Бети.
– Що ж, переконайся, що ти піклуєшся про неї належним чином.
– Хто, я? Я думала залишити її під опікою Ети…
– Ти знайшла її, тобі за неї і відповідати. Якщо вже взялася за щось, то доведи це до кінця. Крім того, хто знає, що Ета зробить з нею, якщо дати їй повну свободу дій.
– Т-твоя правда… – Бета пригнічено схилила голову.
– Деталі розкажеш пізніше. Напиши звіт про все, що там сталося, і про те, що ти принесла.
– З-звісно, почну негайно.
– Також ти повинна дещо знати. Що стосується ситуації з Номером 666…
І так засідання Саду Тіней тривало аж до пізньої ночі.
***
Акане прокинулася у білій кімнаті.
Вона почувалася чудово. Її розум був спокійний. Вона не могла пригадати, коли востаннє прокидалася такою бадьорою.
– Де я…?
Вона оглянула кімнату.
Спочатку Акане подумала, що перебуває в університетській лабораторії, але обладнання навколо було надто примітивним.
– Я не можу… прочитати надписи.
На стіні був якийсь напис, але вона навіть не впізнала, що це за мова.
– Що… зі мною сталося…?
Акане пам’ятала все.
Злочини, які вона скоїла, момент прийняття смерті, ніжне світло, що огорнуло її в кінці, і його голос.
Акане спокійно і з готовністю прийняла речі такими, якими вони були.
– …Мені так шкода.
Це було вибачення за злочини, які вона скоїла.
Акане власними руками вбила жителів Аркадії і докторку Юку.
Можливо, початком усього був її брат. Але власна слабкість Акане посилала завдану шкоду. Саме так вона думала.
Їй завжди хотілося прийняти минуле, але бракувало на це сили.
Однак тепер вона могла це зробити.
– Це був ти, Мінору-куне… правда?
Бо вона чула його голос. Акане була в цьому впевнена.
– Я знаю, що ти вижив. Ти ніколи не змінюєшся, еге…?
Сльоза скотилася з куточка її ока.
Якщо він ще живий, Акане могла б стати сильнішою.
– Будь ласка, Мінору-куне, зачекай мене. Я… я вбила багато людей, але збираюся врятувати ще більше. Тому, будь ласка, зачекай на мене, поки я не закінчу спокутувати свої гріхи…
І після цього навколо неї почали ширяти золоті частинки.
Коментарі
Дописати коментар