СвТ. Том 5. Пролог. Частина 1
Пролог. Темрява огорнула не таку вже тиху Академію: справа про зниклих студентів! Частина 1
Пролог. Темрява
огорнула не таку вже тиху Академію: справа про зниклих студентів! Частина 1
– Заледве встиг…
Я зітхнув з полегшенням, виходячи з аудиторії академії магічних мечників Мідґара. Моє дихання піднялося білою хмаркою і розчинилося в ранковому небі.
Церемонія відкриття третього семестру щойно завершилася.
– Бляха, Сіде, де ти був усі зимові канікули?
– Еге, ми обіцяли разом клеїти гарненьких дівчат з торгової компанії Міцуґоші, пам’ятаєш?
О, як я сумував за такими незабутніми обличчями Хьоро і Яґи.
– Вибачте, вибачте, виникли термінові справи, про які я мав подбати.
Починаючи з битви за трон королівства Оріани і закінчуючи несподіваним поверненням до Японії – мої зимові канікули були сповнені цікавих подій.
– Ми перебували у скрутному становищі, поки тебе не було…
– Так, Сіде, твоя сестра не давала нам спокійно жити…
У голосах Хьоро і Яґи звучав докір.
– Клер?
– Вона шукала тебе. Я сказав, що не маю уявлення, де ти є, а вона майже перетворила мою голову на подушечку для голок.
– Я сказав, що вона гаряча і запропонував піти на побачення, а вона мало не встромила меча мені в дупу…
– Ого, це грубо. Вибачте, хлопці.
Схоже, мені краще було деякий час триматися на відстані від сестри.
– О, до речі, про ту божевільну хрінь, яка тут була: ти ж знаєш, як зникла президентка Роза? – запитав Хьоро. – Вона тепер стала королевою Оріани. Вся країна в паніці.
– Так, я чув про це, – відповів я.
Хе-хе-хе, ніхто навіть не здогадувався, що саме я проклав їй шлях до корони.
За народженням монарха стояла «могутня постать в тіні», а його справжня особистість – звичайнісінький студент академії. Це найкраща частина буття «сили в тіні».
– Але це ще не все. Люди також говорять, що у королівстві Оріана стався величезний прорив монстрів, а вся країна – захоплена.
О, звичайно, я знав.
Зрештою, той, хто всім керував і приймав рішення, був ніхто інший, як «могутня сила в тіні» Ці двоє навіть не усвідомлювали, що сірий кардинал стояв прямо перед ними.
– Схоже, Мідґар скоро розірве союз з королівством Оріана, – продовжив Хьоро.
Га?
Розірве союз?
– Ага, – погодився Яґа. – Я ніколи не думав, що колишня президентка Роза стане на шлях зла… Вона ніколи не зможе повернути громадську думку на свій бік.
– Шлях зла? Га? Що ти маєш на увазі?
– Я ж щойно сказав, що президентка Роза викликала магічних звірів, вбила всіх, хто стояв перед нею в лінії успадкування престолу, і силою захопила королівство Оріана, – сказав Хьоро. – Вона – мерзенна лиходійка, чиє ім’я з ганьбою увійде в історію.
– Вона здавалася такою хорошою людиною, коли була в академії, – додав Яґа. – Я навіть уявити не міг, що станеться щось подібне. Вона вбила власного батька на фестивалі Бушін. Тож не можна судити книгу за обкладинкою. Але я б все одно одружився з нею.
– А-ага, – відреагував я, – якщо сказати це так, то вона справді виглядає лиходійкою…
Історія народження монарха, якого мали запам’ятати на віки, несподівано перетворилася на арку лиходійки.
Але, гадаю, і так все
круто.
Злий монарх, який шокує світ до глибини душі, і могутня постать, що маніпулює ним з тіні… Така раптова зміна напрямку, але я міг з цим працювати. Це теж було чудово.
– Про колишню президентку Розу ходить купа сумнівних чуток, – вів далі Хьоро.
– Ага, ага, ніби вона таємно пов’язана з тією організацією під назвою Сад Тіней…
– Агов, Яґо, не говори більше. Інакше буде біда.
Хьоро поспішно перебив Яґу.
– О, точно. Якщо я про це розповім, то зникну.
– Га? Що ти маєш на увазі під «зникну»? – запитав я.
Вираз на обличчі Хьоро став серйозним:
– Четверо студентів зникли безвісти під час зимових канікул. Ходять чутки, що за цим стоїть та сама організація, що намагалася захопити академію.
Яґа додав:
– Кажуть, що вони змушують назавжди замовкнути тих, хто намагається якось розслідувати діяльність організації…
– Хмм, я про це нічого не знаю…
– Ну, бо насправді це не правда, – на обличчя Яґи повернувся звичний вираз обличчя. – Проте кілька студентів справді зникли, тож усі розважаються, вигадуючи теорії змови. Лицарі розслідували це про всяк випадок, але не знайшли жодних доказів того, що хтось проник на територію кампусу.
– Це та пора року, коли студенти, що провалили надто багато предметів, шукають вихід, – сказав Хьоро. – Тому я думаю, що вони не зникли, а просто втекли. Як у тебе з оцінками, Яґо?
– Ух, я заледве витягнув. А в тебе, Хьоро?
– Н-ну, у мене, здається, все добре. А в тебе, Сіде?
– Я думаю, що витягнув… мабуть?
– Т-тоді добре. Я радий, що ми всі зможемо перейти на наступний курс.
– Т-т-т-так, звісно, звісно, – затнувся Яґа.
– Ага.
– До речі, чим будемо зараз займатися? – запитав Хьоро.
– Сьогодні всього лише церемонія відкриття, тож занять немає, – відреагував Яґа. – Можемо пограти у карти в гуртожитку.
– Карти? – запитав я.
– Ось, новий продукт компанії Міцуґоші!
З самовдоволеним виразом обличчя Хьоро дістав колоду карт. Вони були точною копією тих, що я бачив у минулому житті. Вони справді почали масово виробляти їх?
– Ніна дала це, – пояснив Яґа. – Ходімо зіграємо у «Президента», покер або щось подібне!
– Це ж Сід уперше гратиме в карти, так? – запитав Хьоро в Яґи. – Тоді покажемо йому наскільки жорстоким може бути світ азартних ігор.
– Хі-хі-хі… тоді це буде покер. Обчистимо його повністю.
Покер, га? Найімовірніше, ми гратимемо в Техаський Холдем. Саме я колись давно навчив правил покеру Сімох Тіней.
У мене були теплі спогади про те, як я оббирав їх до нитки і залишав зі сльозами на очах.
Я був достатньо добрим, щоб навчити тих дівчат суворим реаліям життя, тому, природно, вони мали заплатити за навчання… але потім вони швидко розібралися в цьому, тому я вирішив покинути цю справу, поки був попереду.
Це була золота можливість, тому я вирішив взяти плату з Хьоро та Яґи за екстрений курс навчання.
Я хруснув кісточками пальців.
– Добре, давайте. Не можу дочекатися, щоб побачити, наскільки жорстокий ваш світ азартних ігор.
Хьоро посміхнувся:
– Гратимемо зі ставками вдесятеро більшими, ніж зазвичай. Я вже відчуваю, як мої кишені важчають.
Яґа кивнув:
– Це навіть легше, ніж відібрати цукерку в дитини.
– Пфф…
Ой, це було досить близько. Я швидко затулив рота рукою.
***
Ми вирішили грати в покер у моїй кімнаті.
Сонце вже сіло, а Яґа, який вже програв усі свої гроші, порожніми очима дивився на стелю.
Я взяв достатню кількість фішок:
– Піднімаю.
– Грр… С-ставлю все.
З цими словами Хьоро взяв ту невелику кількість фішок, які в нього залишилися, і поставив на кін.
Звісно, я підтримав.
– Ку-ха-ха, ти потрапив прямо в мою пастку, – з посмішкою Хьоро показав мені свої карти.
– Чорт, це чудова комбінація.
– Вибач, Сіде, але я добре вивчив всі твої ходи. Це початок мого грандіозного повернення…
– Ні, все скінчено.
– Га?
Я показав йому свої карти.
– Не може бути… У тебе три однакові карти? Ми з Яґою так наполегливо тренувалися, а ти пробив нас, як папір…
– Якщо я позичу грошей, то зможу продовжувати бій, – у марені пробурмотів Яґа. – Це був місячний бюджет на проживання. Без них мені кінець…
– Добре, час платити.
Забравши гроші у двох зневірених парубків, я виштовхав їх у коридор.
– Вибачте, але мені не потрібні ті, хто не мають грошей.
З цими словами я зачинив двері.
З коридору долинули крики «Чорт забирай, ми з тобою ще поквитаємося!» і «Наступного разу будемо хитрувати, щоб точно його обібрати!». Якщо вони хотіли такої гри, то я з задоволенням зроблю це з ними. Коли я хитрував по-справжньому, навіть Альфа не могла мене викрити.
Поклавши виграні гроші до скриньки «Фонду Сили в Тіні», я вимкнув ламку.
Мить я прислухався до звуків ночі.
Потім гукнув у темряву за вікном:
– Вибач, що змусив чекати. Можеш заходити.
– …Мм.
З приглушеною відповіддю ніби нізвідки з’явилася дівчина. Її вміння ховатися було першокласним.
Ти справді відточила
свої таланти, Дзето.
Це була струнка звіролюдка, обтягнута слизовим костюмом. Вона пильно подивилася на мене своїми котячими крижано-фіолетовими очима.
– Давно не бачилися, володарю.
– Так, давно.
– Ви трохи вищий.
– Справді?
– Угу, – вона ледь помітно кивнула, а потім простягнула мені сушену рибу. – Для вас.
– Що це?
– Скумбрія.
– Охо.
– Я дістала її з моря.
– Ого, це так далеко.
– Вона дуже жирна. Найкраща скумбрія сезону.
– Справді?
Вона – кішка-звіролюдка, шоста з Семи Тіней. Дзета була досить розумною для своєї раси. А ще мала схильність до відстороненої поведінки і була скупою на слова.
Повна протилежність однієї собаки, яку я знаю.
Коли я взяв сушену скумбрію, Дзета пильно дивилася на мене. Ніби кішка, яка чекала на їжу.
Коментарі
Дописати коментар