Роман ЗЦВ. Розділи 704-705
Розділ 704. Розмова, що перетинає епохи | Розділ 705. Рука допомоги
Розділ 704. Розмова, що перетинає епохи
Сімдесят Шість зачинила двері, заглушивши шум у залі таверни, а потім сіла навпроти Агати.
Вона знала, що як тільки відмовиться від операції «Відьми Вовчого Серця», то шанс бути викритою значно зросте, але приховування її особистості більше не було пріоритетом.
– Я думала, ти відведеш мене в якийсь безлюдний закуток, – Агата оглянула приватну кімнатку. – Не очікувала, що ми прийдемо в таке місце.
– Таверни завжди були гарним місцем для обміну інформацією і налагодження зв'язків, пані. – Сімдесят Шість налила їй келих елю. – Сподіваюся, ви пробачите мені те, що я не змогла забезпечити більш елегантну атмосферу для розмови. Зрештою, це лише мій другий день у Беззимному місті.
Оскільки вона більше не хвилювалася про розкриття своєї особистості, таверна, очевидно, могла певною мірою знизити настороженість співрозмовниці. Ясна річ, безпечніше розмовляти в людному місці, ніж на розі порожньої вулиці чи у провулку. Хоча вони обидві не боялися холоду, але якби раптом з'явилася незнайома людина і, сказавши кілька слів, захотіла відвести співрозмовника у віддалене безлюдне місце, то навряд чи на це можна було очікувати легкої згоди.
А найголовніше – вона не відчувала ворожості ні до Беззимного міста, ні до Союзу Відьом, тож не було потреби вважати себе їхнім ворогом. Раніше Сімдесят Шість приховувала свою особу, щоб знайти Обрану. Тепер, коли є кращий спосіб, вона, природно, не діятиме за початковим планом.
Смертні і відьми зіткнулися зі спільним ворогом, тож небезпека була неминучою.
– Як ти знайшла мене лише за два дні?
– Ваше робоче місце, час повернення до замку, шлях яким ви повертаєтеся… Мені вдалося легко підштовхнути відьом Вовчого Серця поставити два перших запитання Венді, а відповідь на останнє можна отримати від місцевих жителів, – Сімдесят Шість коротко переповіла процес. – Дізнавшись, що ви увійшли до Союзу Відьом, я вирішила зв'язатися з вами.
– Он як. – Агата дивилася на неї пильними очима: – Тож є інші відьми Такіли, які вижили?
– Можна і так сказати, але ми більше не відьми. – Сімдесят Шість знала, що співрозмовниця погодилася говорити з нею лише через новини про Такілу, тому вона не планувала чогось приховувати в цьому плані. – Тіла неможливо зберігати сотні років, ми можемо покладатися тільки на інші методи, щоб продовжувати своє існування. Наприклад, тіло, на яке ви зараз дивитеся, належить воїну армії божої кари з церкви.
– Ти хочеш сказати… що не тільки контролюєш це тіло, але і можеш вільно активувати зону блокування магії?
– Так, це також була кінцева мета пані Акаліс – об'єднати відьму і смертного воїна божої кари, який може боротися з демонами. Навіть втрата більше як половини крові не призведе до негайної смерті відьми. Якщо душу вчасно перенести в тіло, можна отримати досконалого надзвичайного воїна.
– Я знала, що її план не був таким простим. – Агата довго мовчала, перш ніж допити ель. – Але, судячи з твого тону, інші вціліли, здається, не погодилися з таким підходом, так? Крім того… з якою метою ти тут?
– Перш ніж відповісти на це запитання, я хочу запитати вас про дещо дуже важливе, – тихо сказала Сімдесят Шість.
– Я слухаю.
– Ви вже розповіли Союзу Відьом про демонів, Битву Божої Волі і Федерацію?
Агата кивнула.
Сімдесят Шість одразу ж продемонструвала натяк на хвилювання:
– Як вони відреагували? Вони повірили вам?
– Вони не тільки повірили, а ще й почали готуватися до Третьої Битви Божої Волі, – відповіла вона. – Насправді Союз Відьом нещодавно бився з демонами і знищив вбивцю магії та двох демонів страху.
Сімдесят Шість мимоволі стиснула кулаки. Все було саме так, як вона очікувала. Агата справді розкрила цю інформацію місцевим відьмам. Таким чином, Союз і Такіла стали природними союзниками. Їй більше не потрібно приховувати свою особу, і вона могла одразу перейти до суті.
Хоча Сімдесят Шість зацікавила інформація про зіткнення Союзу Відьом з демонами, в особливості, де вони знайшли вищого демона ще до появи червоного місяця і як перемогли його, але зараз їм потрібно було поговорити про дещо важливіше.
Не вагаючись, Сімдесят Шість від початку до кінця переповіла про битву між Натаєю й Акаліс, а також про план з Обраною.
– Я знайшла відьму, яка може активувати Знаряддя Божественного Покарання і знищити демонів, на території замку. Сподіваюся, ви допоможете мені визначити, хто це.
Агата виглядала дещо приголомшеною:
– Невже справді є хтось здатний це зробити?
– Це те, що мені сказала пані Паша. – Сімдесят Шість зняла перстень і передала його співрозмовниці: – Коли хтось використовує свою здібність, через райдужний магічний камінь можна побачити помаранчеве світло, яке символізує ключ.
Агата стиснула губи, взяла перстень і деякий час вивчала його.
– Думаю, тобі варто поговорити з володарем Беззимного міста.
– Звичайно, я все поясню Венді… чекайте, – Сімдесят Шість здивувалася, – володар Беззимного міста? Ви маєте на увазі… місцевого смертного, який тут править?
– Так, Роланд Вімблдон, звичайний на вигляд, але дещо безрозсудний смертний, – Агата чомусь усміхнулася. – Він – ядро Союзу Відьом.
Сімдесят Шість насупилася:
– Я не зовсім розумію… що ви маєте на увазі.
– Спочатку я була такою ж, як і ти, – Агата повернула їй перстень, – а потім поступово зрозуміла, що без Роланда Союзу Відьом не існувало б, Беззимне місто не було б таким, яким воно є зараз, а Сірий Замок не зміг би перемогти церкву. Все почалося зі звичайної людини. Якщо ти хочеш знайти і забрати Обрану, ти маєш поговорити особисто з Роландом, а не пояснювати ситуацію Венді.
– Але…
– Не хвилюйся, він знає більше ніж то думаєш, – легко засміялася Агата. – Знаєш, що він мені сказав, коли я прокинулася після розбиття крижаної труни і дізналася, що Федерації більше не існує? Звичайні люди можуть перемогти демонів.
– Це занадто…
– Зарозуміло, чи не так? – перебила вона. – Спочатку я теж так думала. Але насправді я побачила в ньому надію – і решта відьом Беззимного міста вірять у це ще сильніше. Тож якщо Такіла хоче співпрацювати з Союзом Відьом для спільної боротьби проти демонів, ти повинна отримати схвалення Роланда.
На мить Сімдесят Шість не повірила власним вухам. Якби навпроти сиділа дика відьма, була б зрозуміла така віра в силу смертних. Адже після більш ніж 400 років змін, це вже не та епоха, коли Федерація правила континентом, а відьми стояли на вершині влади. Однак Агата була справжньою відьмою Такіли. Чому ж вона мала таку віру у смертного? Ця довіра виходила далеко за межі найму звичайних людей як помічників для проведення дослідів!
Хоча у неї з самого початку було завдання налагодити зв'язки з правителями смертних, вона не очікувала, що все розгортатиметься в таких обставинах.
Сімдесят Шість відклала перстень, мить помовчала, і сказала:
– Будь ласка, дозвольте мені подумати.
З цими словами вона встала, ще раз вклонилася Агаті, а потім вийшла з таверни.
Розділ 705. Рука допомоги
– Можеш виходити, – Агата подивилася на порожній куток кімнатки.
Щойно вона заговорила, на стіні спочатку з'явилася ледь помітна тінь, а потім раптово з'явилася Соловейко, що загородила тьмяне світло свічки.
– Коли ти мене помітила? – в її голосі прозвучали нотки здивування.
– Коли взяла перстень у Сімдесят Шість. – Агата знизила плечима і підняла кухоль з елем: – Хочеш випити?
– Якщо ти пригощаєш. – Соловейко сіла навпроти крижаної відьми: – Той магічний камінь справді дозволяє бачити магічну силу?
– Це не магічна сила, а помаранчевий промінь світла, або, краще сказати... ключ. – Агата взяла порожній келих, наповнила і підсунула до співрозмовниці. – Твій промінь освітив половину кімнати. Важко було цього не помітити.
– Вона теж помітила?
– Швидше за все, – кивнула Агата. – Вона не проти розкрити свою особу перед собі подібними.
– Ми з нею не однакові, так само як не були однаковими з безгрішними відьмами, – тихо сказала Соловейко. – Що, ти віриш її словам?
– Вірю.
– Але ти не взяла її перстень.
– Бо я справді хочу допомогти їй і спрямувати на правильний шлях. – Агата налила собі пива й одним махом випила його. Якість напою була така собі, смак значно поступався фруктовому алкоголю, який готувала Евелін, а про дивовижні смаки Хаотичних напоїв можна було і не говорити. Але навіть ця кисла гіркота не змогла придушити радість в її серці.
Агата почувалася неймовірно щасливою.
У той момент, коли Сімдесят Шість розкрила свою особу, в її серці розвіялося невиразне відчуття самотності. Виявилося, що Агата не остання вціліла відьма Такіли. Були й інші відьми Федерації, що, так само як і вона, перетнули довгу річку часу в понад 400 років і дожили аж до цієї епохи.
Хоча більшість сестер Союзу Відьом були дуже привітними, а Венді ставилася до неї з особливою турботою, Агата все одно відчувала незрозумілу втрату – їй було відомо, що це прірва, спричинена кількома століттями, яку не можна заповнити за короткий час. Зіткнувшись з відьмами нової епохи, вона не могла нікому розповісти про цю самотність, а тому, щоб заглушити біль, намагалася з головою зануритися у роботу.
Єдиним винятком був Роланд Вімблдон. Вона відчувала комфорт лише тоді, коли залишалася наодинці з цим дивним смертним. Спочатку їй було важко зрозуміти причину, але пізніше прийшло усвідомлення, що Роланд також мав величезну прірву, ніби був несумісним з цим світом, але він краще вмів це приховувати, тому майже ніхто не міг цього виявити.
Тепер же вона нарешті не була самотньою.
Саме тому Агата сподівалася, що Сімдесят Шість попросить від імені відьом Такіли про зустріч з Роландом Вімблдоном.
Вона хотіла побачити, як вони разом боротимуться у Битві Божої Волі.
Агата вже полюбила життя в Беззимному місті, тому, природно, сподівалася, що іншим відьмам Такіли також сподобається тут.
Крім того, у неї було невелике приховане бажання.
Агата хотіла, щоб вцілілі побачили: її давня думка була мудрою і правильною – співпраця між звичайними людьми і смертними є найкращим шляхом боротьби з демонами.
– Це тому ти навмисно проігнорувала її? – Соловейко кинула на неї складний погляд, оскільки вперше побачила справжні думки співрозмовниці.
– Сімдесят Шість зрозуміє, коли побуде тут деякий час. – Агата підняла куточки губ: – Хіба раніше я не була такою ж?
Ця група вцілілих відрізнялася від церкви… Вони не погоджувалися з планом армії божої кари і не хотіли використовувати відьом як матеріал, навіть розірвали стосунки з пані Акаліс через це. Що також було однією з причин, чому вона вирішила їм допомогти.
Після цього Соловейко довго мовчала. Лише коли мерехтливе світло свічки майже згасло, вона поступово зникла, повернувшись у туманний світ.
– Сподіваюся, вона зробить правильний вибір.
– Так і буде, – усміхнулася Агата. – Я вірю в це.
*******************
Сімдесят Шість повернулася до дипломатичної будівлі тим самим шляхом, що і вислизнула, та випадково зустрілася з Енні й іншими відьмами, які щойно повернулися з відвідування заводу напоїв.
– Після сну мені стало набагато краще. – Вона пояснила до того, як хтось устиг запитати: – У кімнаті було трохи душно, тому я пішла прогулятися надворі.
– Ти мала одягнутися тепліше, щоб не застудитися, – стурбовано сказала Зламаний Меч.
Емі взяла Сімдесят Шість за руку і радісно сказала:
– Як шкода, що ти не пішла з нами після обіду! Хаотичні напої, які готує сестра Евелін, – це найдивовижніша річ у світі!
– Хаотичні… напої?
– Так раніше вона могла лише змінювати смак алкоголю, але після того, як її здібність розвинулася, вона може створювати неповторні і дивовижні смаки. Клянуся, навіть знать Вовчого Серця не куштувала чогось такого чудового, – Емі була неймовірно схвильованою. – Чай, молоко з медом чи вишукане вино – ніщо не може порівнятися з Хаотичними напоями.
Ще одна вища відьма… Почуття Сімдесят Шість вже заціпеніли. Хоча вона не знала, що мали на увазі Венді і Нана, коли говорили про навчання, але, безсумнівно, Союз уже перевершив Федерацію за рівнем підготовки відьом. Однак, за словами Агати, виходило, що коренем усього був Роланд Вімблдон, смертний; і це їй було важко усвідомити.
Невже звичайна людина могла розуміти магію краще за відьом?
– Можу це підтвердити, – підтримала Героїня. – На мить я навіть подумала, що всі пережиті труднощі були того варті.
– Якщо я матиму можливість іноді випивати ковток цих напоїв, то ні за що не захочу покидати Беззимне місто, – Емі висунула язика.
– Тоді приєднаємося до Союзу Відьом, – раптом сказала Зламаний Меч. – Поки ми залишаємося тут, то завжди матимемо шанс випити їх знову, правда?
– Я згодна! – Емі одразу ж підняла руку.
– Я… теж, – серйозно кивнула Героїня.
Усі троє подивилися на Енні, яка безпорадно розвела руками і сказала:
– Як скажете, так і буде.
«Чекайте… Ви згодні залишитися тут лише заради дивного напою? – Сімдесят Шість була приголомшена. – І, Енні, ти ж казала, що потрібно уважно спостерігати і бути обережними? Принаймні зробіть вибір після завтрашньої екскурсії. Якби Венді почула причину, яка спонукала їх прийняти рішення, вона б не знала сміятися чи плакати».
Сімдесят Шість раптом відчула заздрість.
Прості вимоги, легкі рішення, достатньо побачити хоч краплину надії, щоб без вагань рухатися вперед.
А як щодо неї самої?
……
Коли всі заснули, Сімдесят Шість знову тихо вийшла з кімнати і піднялася на дах.
Ставши обличчям до свистячого вітру зі снігом, вона підняла перстень і спрямувала на замок. Примружившись, Сімдесят Шість знову побачила широкий промінь світла, схожий на міську стіну. Навіть без використання магічної сили, далеко за межами теоретичного діапазону виявлення, світло все одно з’являлося в її полі зору, ніби диво.
Вона мала знайти Обрану для відьом Такіли. Це була головна мета подорожі.
Однак, якщо подивитися під іншим кутом, значення Обраної для вцілілих було майже таким самим, як Хаотичні напої для Емі й інших.
Вона прийняла рішення.
……
Коли Венді наступного дня, як і було заплановано, прийшла до дипломатичної будівлі, Сімдесят Шість вручила їй листа, написаного вночі.
– Я Філліс, відьма Такіли з Лабіринту Відчаю. Я принесла інформацію про Божу Волю і спасителя, та сподіваюся зустрітися з володарем Беззимного міста, щоб обговорити Битву Божої Волі. – Вона не уникала відьом Вовчого Серця, а урочисто сказала це перед усіма.
Емі й інші широко розплющили очі, ніби почули щось неймовірне.
– Га? Сімдесят Шість… про що ти… говориш?
– То ти теж відьма? Чудово!
– Філліс… це твоє справжнє ім’я?
Трійка відьом мали різні реакції, лише Енні мовчала.
Венді, здавалося, вже очікувала цього, а тому нічого не сказала про те, що їй потрібно повідомити про ситуацію в замок, і, взявши лист, підбадьорливо усміхнулася Філліс:
– Іди за мною. Його Величність вже чекає на тебе у кабінеті.
Коментарі
Дописати коментар