Роман ЗЦВ. Розділи 716-717
Розділ 716. Знову зустрітися з Енні | Розділ 717. Мисливське змагання
Розділ 716. Знову зустрітися з Енні
Закінчивши план полювання на демонічних звірів, відьми повернулися до своїх кімнат, щоб трохи перепочити перед бенкетом. Іфі ж Роланд попросив залишитися для розмови.
– Я маю дещо заздалегідь тобі сказати, щоб це тебе не заскочило зненацька. – Він говорив якомога м’якше: – Пам’ятаю, ти казала, що до того, як тебе прийняв Союз Криваве Ікло, з тобою була подруга Енні, так?
– Так… Ваша Величносте, – Іфі кліпнула очима, не зовсім розуміючи, чому він раптом заговорив про це.
– Серед відьом, які прибули до Сірого Замку з королівства Світанок, крім вцілілої відьми Такіли, що прикидалася служницею, всі інші були з Вовчого Серця.
Очі Іфі розширилися:
– Ваша Величносте, ви хочете сказати…
Роланд кивнув:
– Одну з них звати Енні і вона також була відкинута Союзом Криваве Ікло.
Вона приголомшено завмерла і лише через деякий час пробурмотіла:
– Ц-це правда?
В цей момент на обличчі Іфі була не лише радість, до неї домішувалася провина і занепокоєння. Можливо, у глибині душі вона досі звинувачувала себе за те, що в той момент не вирішила піти з Енні.
Причина, чому Роланд не мав наміру влаштувати для цих двох сюрприз, полягала в тому, що він не був упевнений, які почуття відчувала Енні до Іфі. Якщо вона ненавиділа відьму з Кривавого Ікла, яка її покинула, то виникла б дуже незручна ситуація, якби радісне возз’єднання перетворилося на сварку.
– 3009, – сказав Роланд.
– Що?
– 3009, номер її кімнати, – видихнув він. – Принаймні з того, що я бачив на цей час, вона дуже близька до дівчини, яку ти описала. Якщо ти хочеш знати відповідь, чому б тобі самій не навідатися?
Іфі трохи помовчала, потім низько вклонилася йому:
– Я зрозуміла. Дякую, Ваша Величносте!
– Іди. Іноді час – найкращі ліки.
– Так!
Дивлячись у спину відьма, яка поспішно вийшла з вітальні, Роланд торкнувся підборіддя. «Це все, з чим я можу тобі допомогти», – подумав він.
*******************
Кімната 3009, кімната 09 на третьому поверсі… Подумки повторюючи номер кімнати, Іфі побігла до будинку відьом. Вона не звертала уваги на запитання М’якої Пір’їни і Сутіні. Пройшовши засніжений сад і білий оливковий гай, Іфі піднялася сходами і невдовзі дісталася третього поверху.
Однак, що ближче вона підходила до місця призначення, то повільнішими ставали кроки.
Тривога в її серці все зростала.
Коли вони в той час подорожували разом, Енні піклувалася про неї аж до острова ерцгерцога. Але коли Іфі дізналася, що подруга не може приєднатися до Союзу Криваве Ікло, то не стала наполягати на тому, щоб піти з нею. Почуття провини завжди мучило відьму, особливо після того, як вона подумала, що Енні загинула у Вовчому Серці. Іфі довгий час не могла нормально спати. Зрештою вона виплеснула ненависть до самої себе на знать. Удавана сила і безстрашність були лише оболонкою, щоб приховати жалі в її серці.
Але тепер ця оболонка більше не могла захистити Іфі.
Вона інстинктивно відчувала страх.
Що робити, якщо Енні не пробачить їй?
Іфі стояла перед дверима, але не наважувалася простягнути руку, щоб постукати у них.
– Я знала, що ти це зробиш, – раптом поряд пролунав голос, і це сполохало її. Вона опустила голову і побачила, що низенька М’яка Пір’їна підійшла до неї, а задихана Сутінь стояла трохи далі в коридорі.
Здавалося, вони хвилювалися за неї і намагалися наздогнати. Серце Іфі огорнуло теплом.
– Як тільки ти стикаєшся з чимось, пов’язаним з Енні, то стаєш зовсім іншою людиною.
– Ви… все чули?
– Звичайно, Його Величність хотів поговорити з тобою на одинці, як ми могли не підслухати… – надула губи дівчина. – Якби він захотів тебе до чогось примусити, ми могли б допомогти й охороняти двері, правда?
– І як би це мені допомогло? – Іфі трохи розвеселилася, напруга в її серці почала трішечки зменшуватися. – Ти ж насправді прийшла посміятися з мене, еге?!
– Майже, – знизала плечима М’яка Пір’їна. – Ти готова?
– Готова… до чого?
Тук! Тук! Тук! Перш ніж Іфі встигла відреагувати, М’яка Пір’їна постукала у двері, а потім побігла до Сутіні:
– Пам’ятай, просто кажи те, що відчуває твоє серце!
– Ні, чекай…
Однак вже було надто пізно. За дверима пролунали кроки. За мить Іфі відчула, як заціпеніло тіло.
З клацанням двері відчинилися, і перед нею з’явилася висока відьма.
Виявилося, що їх відчинила Енні.
Іфі ніколи не забуде це обличчя.
Гострий, немов ніж, погляд очей, злегка підняті брови і ніжна турбота про своїх супутниць, прихована під рішучим виразом. Іфі думала, що вони більше ніколи не зустрінуться. Боялася, що рано чи пізно забуде зовнішність Енні. Але коли вони знову зустрілися, Іфі зрозуміла, що її образ лише тимчасово був прихований пилом, а коли його ще раз витягли на світло, він сяяв як новенький.
Час ніби зупинився у цю мить.
– Енні, я втомилася…
– Енні, йди сама.
– Чому Енні не може залишитися?
– Ні, я… хочу бути з Енні…
Уривки спогадів продовжували з’являтися у голові, а її оболонка – руйнувалася. Здавалося, Іфі повернулася в минуле і знову стала безпорадною та розгубленою дівчинкою. Вона хотіла привітатися, але не могла вимовити ні звуку. Іфі відкрила рота, а в її очах чомусь запекло.
Вона не могла стримати це пекуче почуття. Іфі обійняла Енні і спочатку тихо заплакала, а потім розридалася на весь голос.
– Вибач… у-у… Енні… вибач…
Звірі ніколи не плачуть.
І з цього моменту вона більше не звір.
*******************
Енні була дещо приголомшеною.
Коли вона відчинила двері, то не впізнала відьму, яка стояла в коридорі, просто відчувала, що та виглядала дуже знайомою. Тільки коли дівчина обійняла її і зі сльозами на очах почала просити вибачення, Енні згадала непросту подорож до Союзу Криваве Ікло.
Не можна було сказати, що на серці не лежала образа. Коли Союз Криваве Ікло намагався продати її знаті, частина цього гніву за зраду перейшла також на Іфі.
Однак, побачивши, як нестримно вона плаче, Енні раптом відчула, що все невдоволення зникло. У той час Іфі була худою, як мавпа, з брудом по всьому обличчю. Тоді вона завжди була боязкою і наляканою. У неї не було можливості чинити опору наказам Союзу Криваве Ікло і, незважаючи ні на що, піти.
Енні зітхнула, простягнула руки і ніжно обійняла Іфі:
– …Я більше тебе не звинувачую.
Почувши це, Іфі злегка затремтіла і заплакала ще голосніше.
……
Через годину Іфі поступово заспокоїлася.
За цей час Енні дізналася всю історію Союзу Криваве Ікло. Коли вона почула, що натхненник, граф Морган, помер, а інші відьми вирвалися з-під контролю Союзу Криваве Ікло, вузол в її серці нарешті розв’язався. І саме Роланд Вімблдон і його сестра, принцеса Тіллі, вирішили цю проблему.
Здавалося, що все справді змінювалося на краще.
Вона подивилася на Іфі, яка після плачу заснула в неї на руках, а потім на Емі й інших відьом, що з допитливими обличчями сиділи навколо, і прийняла рішення.
– Підпишемо контракт з Венді і служитимемо королю.
Розділ 717. Мисливське змагання
На закопування чорного пороху і детонаторів знадобилося більше часу, ніж очікував Роланд. Головним чином тому, що було дуже важко транспортувати бочки з порохом до заздалегідь визначених місць за міською стіною. Сніг по коліно ускладнював рух воза. Щоразу, коли починалася нова хвиля атаки демонічних звірі, перевезення доводилося припиняти. Навіть з допомогою Лотос, яка робила ями і записала їх, знадобився майже тиждень, щоб все зробити належним чином.
Для забезпечення найкращого ефекту детонації весь закопаний порох можна буде підірвати електричним детонатором. Його принцип був досить простим. Оскільки не потрібно було дбати про перенесення і зберігання, він загалом складався з невеликої секції герметичної мідної трубки і двох дротів. Мідна трубка була заповнена ватою, а між двох дротів знаходилася тонка мідна нитка для утворення короткого замикання. Коли проходив струм, мідна нитка розігрівалася до червоного й одночасно підпалювала вату навколо.
Усі дроти для детонації Лотос заглибила у землю. Глибина майже п’ять метрів гарантувала, що навіть якщо вони не були захищені оболонкою, то не постраждають від наземної артилерії чи демонічних звірів. Нарешті всі дроти були підключені до пульта керування на міській стіні. Якщо потрібно підірвати порох в якійсь ділянці, потрібно лише пустити в дію відповідний ручний генератор.
Отже, залишився лише останній крок підготовки – живі мішені.
– Кхм-кхм, у цьому полювання на демонічних звірів дружба стоїть на першому місці, а змагання – на другому. Захист і особиста безпека – найголовніші. Вам не можна залишати зону спостереження Листочка. Зрозуміло?
Стоячи на міській стіні, Роланд подивився на «учасниць», що вишикувалися перед ним.
Заради справедливості і зменшення навантаження на Листочка, шестеро відьом, які брали участь у змаганні, були розділені на три групи: Попіл і Андреа – команда Сонного острова, Блискавка і Мейсі – команда Беззимного міста, а також Філіс і Агата – команда Такіли.
Спочатку він хотів залучити Іфі й Енні як команду Вовчого Серця, але остання не бажала брати участь у полюванні, а інші відьми Вовчого Серця не мали бойових здібностей, тому йому довелося відмовитися від цієї ідеї.
– Зрозуміло! – хором відповіли вони.
Особливо енергійною виглядала Андреа Квін. Відколи вона скуштувала Хаотичні напої ця благородна відьма, яка належала до однієї з трьох великих родин королівства Світанку, була повністю зачарована унікальним смаком напою «Вогонь дракона». Вона навіть сподівалася обміняти місячну частку Хаотичних напоїв на половину «Вогню дракона», що ще залишився.
У відповідь Роланд сказав, що переможець цілком може це зробити.
– Правила прості. Обмеження в часі – один день. Той, хто зловить більше демонічних звірів, буде першим. Але, щоб їх зарахували, звірів потрібно замкнути в клітці. – Роланд вказав на залізні клітки під міською стіною. – Крім того, якщо хтось покине зону спостереження Листочка, команда буде негайно виключена зі змагання. Отже, полювання починається!
– О!
Щойно він закінчив говорити, Блискавка і Мейсі піднялися в повітря та полетіли до Туманного лісу. Іншим двом командам довелося покладатися лише на свої ноги.
– Як думаєш, хто переможе? – з усмішкою запитала Тіллі після того, як усі три команди покинули міську стіну.
Роланд відчував, що за її усмішкою ховався натяк на щось.
– Ну… думаю, це будуть Блискавка і Мейсі. Звісно, їхні здібності не найсильніші, але вони вже мали досвід заганяння демонічних звірів до кліток. Якщо підраховувати очки, то ті, хто швидше рухається, безсумнівно, мають більшу перевагу.
– Чому б нам не використати ставки, брате? – сказала вона, піднявши кутики губ. – Я думаю, що команда Сонного острова переможе.
«Андреа і Попіл?» – задумався Роланд. Одна відьма вміло володіла луком і била здалеку, інша – надзвичайна. Не було жодних причин сумніватися в їхній силі. Однак для них простіше знищити ворога, ніж захопити. Якщо вони хотіли безперешкодно транспортувати здобич сюди, вони мали бити кожного звіра до півсмерті, що вимагало більше енергії, ніж вбивство. Їм буде досить складно перемогти.
Здавалося, ця справа для нього безпрограшна.
– Добре, яка ставка?
– Якщо я виграю, хм… я хочу витратити половину майбутнього доходу від продажу Хаотичних напоїв на винагороди для відьом, які зробили видатний внесок у розвиток міста.
Евелін сама була з Сонного острова, і такий підхід допоміг би залучити більше відьом, що було б непогано. Насправді, навіть якби Тіллі про це не згадала, Роланд уже мав схожий план.
– Добре, а що, якщо ти програєш?
– Тоді я житиму у Беззимному місті. Як щодо такого?
Роланд був заскочений зненацька і повернув голову, щоб подивитися на Тіллі, але побачив, що вона не жартувала.
– Правда?
– Звісно, це правда. – В очах Тіллі промайнуло лукавство: – Але ти можеш і не перемогти, просто спостерігай, якщо не віриш.
– Я теж так думаю, – прошепотіла Соловейко з туману. – Я просто забула тобі сказати… Магічна сила Андреа ущільнилася.
*******************
– За 125 метрів попереду з лівого боку до вас наближається демонічний звір, схожий на дикого кабана.
Стовбури дерев хиталися, струшуючи купу снігу, а тертя гілок і шелест падуба формувало унікальний голос Листочка – таким чином вона могла спостерігати за всіма ними одночасно.
– Е… скільки це 125 метрів? – Андреа все ще не звикла до нової системи вимірювання, яку встановив Роланд. І, насупившись, думала вголос: – Один метр – це два кроки… отже, 125 метрів – це…
– Не рахуй, – Попіл закотила очі і зняла з себе «Спопелителя». – Я чую його кроки.
За мить з густого лісу з’явилася чорна постать. Це був дикий кабан, перетворений на демонічного звіра. Він був приблизно такого ж розміру, як доросла людина, а сіро-коричневі ікла були завтовшки майже з руку.
– Не атакуй, ми маємо зловити його живим. – Андреа свиснула демонічному звіру: – Іди до мене!
– Хссс… Хссс… – Дикий кабан видихав хмари білого повітря, втупився перед собою червоними очима і через мить кинувся на біляву відьму, яка його спровокувала. Якби звичайний мисливець опинився у такій ситуації, він би навіть думати не став про пряме протистояння, а швидко поліз на найближче дерево або чекав нагоди втекти. Що ж до того, чи зміг той нещасний пережити ікла або топтання демонічного звіра, то це вже було зовсім інше питання.
Але Андреа не ворушилася. Вона навіть не зняла з плеча улюблену гвинтівку. Натомість відьма витягнула перед собою руки, розставивши вказівні і великі пальці, щоб утворити ромб. У центрі ромба вона бачила кабана, який був лише за десять кроків від неї. Вона майже бачила краплі слини супротивника і пучки його блискучої щетини.
– Бах, – тихо сказала вона.
З її долоні раптово вирвався сильний потік повітря, який водночас видав вибуховий рев. Дикий кабан ніби вдарився об невидиму стіну – і його тіло злетіло. Сніг під його лапами підняло вгору, утворивши густий білий туман. Після того, як тіло звіра двічі перевернулося, воно важко впало на землю. Кабан навіть не кричав. В куточках його пащі вже виступила кривава піна, а лапи, спрямовані до неба, сіпалися.
Це була нова здібність Андреа. Спостерігаючи за різницею між луками і рушницями, та завдяки тому, що Її Високість Тіллі примушувала біловолосу відьму навчатися, вона усвідомила напрямок власної еволюції: оскільки і те, і інше давало енергію стрілам або снарядам, то чому не можна використати необхідну для стрільби магічну силу прямо? Протягом більш ніж двох тижнів плавання вона поступово опанувала цю нову бойову навичку.
Навіть якщо в її руці більше не було предмета, який міг слугувати снарядом, Андреа все ще могла вбити ворога одним ударом. Ба більше, ця техніка стрільби пов’язана лише з магічно силою і була значно потужнішою, ніж попередній спосіб, коли вона використовувала клацання пальців – ніби різниця між луком і рушницею. Якщо Андреа вивільняла всю магічну силу за раз, то випущений снаряд міг навіть завдати шкоди їй самій.
Коментарі
Дописати коментар