Роман ЗЦВ. Розділи 75-76
Розділ 75. Свята Гора (Частина 1) | Розділ 76. Свята Гора (Частина 2)
Розділ 75. Свята Гора (Частина 1)
Хакала чула, як людина під нею важко дихає.
– Зробимо заміну, – голосно сказала вона, – Листочку, підійди, ти нестимеш мене.
Іти по Непрохідному гірському хребту важко, особливо під час холодної і сніжної зими. Сорок дві відьми не могли далеко зайти, їм потрібно знаходити місце для табору, а також заряджати значки, щоб витримати різке зниження температури уночі.
– Так, шановна наставнице, – сказала відьма, присівши перед нею навпочіпки, Хакала викликала магічну змію, що обвилася навколо рук Листочка. Підтягнувшись, вона помітила, що її помічниця злегка тремтить.
«Клята Соловейко, – гірко подумала Хакала, – якби вона не відкинула стільки разів мою доброту, я б не була такою жорстокою із сестрою». Але вони ось-ось мали відшукати Святу Гору, відьма не могла допустити жодних ризиків.
І який результат? Зрадниця, як тільки звільнилася, без жодних вагань намагалася її заколоти… Такий ось наслідок доброти! Мозок Хакали кипів од люті, залізний прут зачепив її хребет, і хоча рану Листочок залікувала удосконаленими травами, нижня частина тіла відьми була паралізована і вона зовсім не відчувала ніг.
Коли вони дістануться до Святої Гори, то зможуть зібрати більше відьом – і одного дня повернуться, щоб роздерти зрадницю на тисячу дрібних шматочків!
– Шановна наставнице, спереду наближаються демонічні звірі.
Голос належав Скарлетт, яка відповідала за розвідку. Для її очей не було перешкод і сховків, жодна пастка не могла уникнути її погляду. Вона також володіла здібністю відслідковувати рухомі об’єкти, що допомогло їй розібратися з арбалетними болтами армії правосуддя, яку прислала церква.
– Опусти мене на землю. Листочку, ти також їм допоможеш.
Відьма, що несла її, кивнула, присіла і допомогла опуститися на камінь. Руки, якими вона трималася за тепле тіло, занурилися у сніг, по долоням пройшовся холод. Хакала дещо невдоволено подумала: чи не могла ти спочатку змести сніг, а потім посадити мене?
Але вона не сказала цього. Листочок незамінна людина в їхній групі. Якщо завдяки доброму характеру Венді – відьми збиралися разом, то Листочок це гарантія їхньої мужності, гарантія того, що вони ітимуть далі. Без її допомоги, ймовірно, більшість відьом загинула б по дорозі, втікаючи від церкви.
Думаючи про Венді, Хакала не могла не відчути біль. Вона не очікувала, що людина, яка разом з нею заснувала Союз Співпраці, зрадить її через Соловейка.
Навіть коли Венді відштовхнула її вітром, Хакала не хотіла вбивати нападницю. Отрута, яку виділяє її магічна змія, діє повільно. Це боляче і нестерпно, але не призводить до негайної смерті. Після іншого укусу вона б змогла швидко очистити організм від токсинів… Хакала просто хотіла провчити Венді. Проте якщо нічого не зробити, отрута проникне до голови. Соловейко прийняла неправильне рішення, забравши її. Без протиотрути Венді не протримається і дня.
Можливо, колишній монахині не судилося разом із сестрами дійти до самого кінця?
Щодо іншої втікачки, Блискавки, Хакала не надто переймалася. Вона недавно приєдналася до Союзу Співпраці, а її здібність це, здається, політ. Дівчина завжди висловлювала свої думки під час пошуків підказок щодо Святої Гори і навіть публічно ставила під сумнів Святу Книгу. Якби не ймовірність нашкодити Союзу Співпраці, то Хакала паралізувала би балакучу дівчину і жбурнула у сніг.
З-за схилу виступило двійко істот подібних на вовків. Відьми Союзу Співпраці вже підготувалися до зустрічі, сестри без бойових здібностей відступили ближче до тилу. Листочок першою використала магічну силу, вона викликала рослини біля лап демонічних звірів і лози, покриті зеленим листям, вирвалися з-під снігу, обвиваючись навколо ніг ворога. Інша відьма, здатна контролювати повітря, почала витягувати повітря навколо монстрів. Через це демонічні звірі почали задихатися, затим з їхніх пащек пішла піна і вони, сіпаючись, впали на землю.
«Ось вона – сила відьом», – подумала Хакала. Смертні, які зустрілися б з цими монстрами, загинули б, тримаючи у руках меч, якщо не будуть обережними. Лише відьми, що володіють магічними здібностями, є улюбленцями бога. Якби не божий камінь відплати – пхе, цей пекельний камінь! вона плюнула на землю. Якби не цей лихий камінь, чи змогла б церква пригнічувати їх?
– Шановна наставнице, ходімо далі, – сказала Листочок, підійшовши до Хакали і нахилившись.
– Поклич іншу, – зітхнула Хакала, – ти втомлена після бою.
Група продовжила йти, до обіду сніг майже припинився, тож Шинюй, яка відповідала за планування табору, знайшла захищене від вітру місце. Відьми вирішили зупинитися на відпочинок і обід, щоб поновити втрачену енергію.
Шинюй швидко змінила землю, сніг покрився ґрунтом і гравієм, земля, здалося, ожила, звиваючись і звиваючись, через якийсь час вона стала рівною і сухою. Кожна відьма виконувала свої обов’язки, розставляли посуд, який несли, і розвели багаття, щоб приготувати кашу. Набравши в чашки сніг, вони розтопили його і закип’ятили воду, після чого змішали з поліпшеними травами Листочка, напій одразу почав розповсюджувати насичений аромат.
– Будь ласка, всі передайте свої значки, – голосно сказала дівчина з рідкісним відтінком рудого волосся, колір нагадував палаючий вогонь. Її здібність також пов’язана з вогнем: вона впливає на температуру об’єкта, річ може бути теплою протягом тривалого часу. Вона створила емблему Союзу Співпраці – монету зі Святою Горою.
Хоча її здібність на перший погляд не має великого впливу, але це дуже допомагає сестрам, особливо під час походу через Непрохідний гірський хребет. На холодному вітрі із сильним снігом легко змерзнути і втратити свідомість.
Поївши пшеничної каші, вони зібралися і приготувалися йти далі. За припущенням Хакали так звана Пекельна Брама насправді ключ до Святої Гори. Церква свідомо назвала браму злим місцем, бажаючи не допустити відьом до Святої Гори. Відповідно до стародавніх книг, їм потрібно пройти крізь три кам’яні брами, остання була перед пусткою. Зазвичай, кам’яні брами сховані глибоко під землею і піднімають на поверхню, коли на небі з’являється кривавий місяць.
Вони покинули табір і блукають по Непрохідному гірському хребту вже півмісяця, незабаром вони покинуть гори і вийдуть на пустку. В останні дні демонічні звірі з’являлися дедалі частіше.
– Ху-ху-хутко погляньте… що це?! – раптом із жахом крикнув хтось.
Хакала підняла голову і завмерла від подиву.
У небі пливло місто!
З сірих низьких хмар досі сипав сніг, але серед сіруватих хмар вимальовувалися обриси міста.
Вона ще не бачила будівель такого стилю, вони нагадували шпилі, які тісно стояли один біля одного. Якщо густі чорні цятки нагорі це вікна – то ці шпилі мали б висоту не менше кількох сотень метрів! Це не те, що може побудувати людина! Навіть собор Гермеса, яким пишається церква і називає «Вежею, що торкається неба» має всього лиш кілька десятків метрів висоти!
Оскільки люди не могли таке зробити, залишається лише одна відповідь: це місто створене Богом!
Хакала була настільки схвильованою, що всередині неї звучав голос, який кричав: вона знайшла Святу Гору!
Розділ 76. Свята Гора (Частина 2)
– Сестри, це Свята Гора! Ми знайшли її!
Хакала закричала, виплескуючи свою радість. Багато відьом приголомшено завмерли на місці, вражені дивом, яке бачили. А деякі плакали разом зі своїми товаришками.
Скарлетт нахмурилася:
– Це справді Свята Гора?
– Невже щось не так? – тихо запитала Листочок, нахилившись уперед. У глибині душі в неї було таке саме запитання. Небесне місто зовсім не нагадувало опис у книзі, вона не сяє золотом і не випромінює велич. Будівлі-шпилі великі, але вони чорнувато-сірі та виглядають темними навіть у день. Що вже говорити про червоний туман, який огорнув небесне місто, густий, немов кривава імла.
– Щось… стиснуто у тих дірках, – сухим тоном сказала Скарлетт, – я не можу роздивитися це чітко, але воно не схоже на божественних створінь…
Листочок відчула мурашок по всьому тілі, Скарлетт бачила найкраще серед усіх сестер Союзу Співпраці. Почувши її слова, відьма відчула легку тривогу. Шкода, що Блискавка пішла із Соловейком, вона б могла підлетіти, щоб поглянути ближче.
– Сестри! Свята Гора перед нами, – закричала Хакала, піднявши руки. – Ще трохи зусиль – і ми скоро знайдемо вічність!
Після цих слів вона підкликала до себе Шинюй, щоб та несла її вперед. Листочок хотіла зробити крок, сказати щось, але зупинилась. Вона загадала про те, що сталося з Венді два тижні тому. Будь-які розмови не мають сенсу, поки наставниця не побачить все на власні очі, то не зупиниться.
Група прискорилася. Вони полишили підніжжя гір, снігові замети несподівано зменшилися, а температура навколо піднялася. «Це легендарні заборонені землі, землі, на які люди не можуть ступити, – подумала Листочок, – але зараз наші сліди відпечатуються на цій безлюдній території. Якби тут була Блискавка, вона, мабуть, була б дуже щасливою, так?»
Озирнувшись назад, вона побачила великі й менші гори, що нагадували нездоланний бар’єр. Це змусило Листочка задуматися, чи може бути так, що саме через Непрохідний гірський хребет демонічні звірі не могли прямо кинутися вглиб континенту, а тому їм доводиться обходити аж до прогалини на далекій півночі?
Хай там що, а якщо вони справді знайдуть Святу Гору, їм більше не доведеться блукати з місця на місце, цього буде достатньо… Вона тихо зітхнула. Чесно кажучи, коли Соловейко в таборі розповіла, що бачила і чула у Прикордонному Місті, Листочок була зачарована. Коли Венді запитала, хто хоче піти із Соловейком, у неї виникло бажання зробити крок і вголос назвати своє ім’я. Та, зрештою, вона не змогла цього зробити, загубившись у тіні власного минулого.
Листочок похитала головою, зупиняючи себе від думок про минуле, їй потрібно не відставати від інших у цій пустці.
Але незабаром з’ясувалося дещо дивне, якби швидко вони не йшли – місто завжди віддалялося, ніби мало таку саму швидкість, що і відьми. Після годин швидкої ходи, воно все так і висіло у хмарах, не збільшуючись і не зменшуючись, ніби… відьми взагалі не рухалися.
– Шановна наставнице, будь ласка, потрібно відпочити, сестри втомилися. – Сказала Шинюй. Протягом цього часу кілька людей несли наставницю і саме вона протрималася найдовше.
– Ні, ми не можемо зараз зупинитися! – Хакала без вагань відкинула цю пропозицію. – Це божественне випробування для нас, сестри, без твердої волі ми ніколи не досягнемо Святої Гори! Ми не можемо зупинитися, потрібно йти далі, йти, поки перед нами не з’являться ворота Святої Гори!
Побачивши, що вмовляння не спрацювало, групі довелося йти далі.
Однак нічого не змінилося. На шляху відьми двічі зіткнулися з демонічними звірами. У другій хвилі з’явилися пара демонічних гібридів. Листочок не змогла затримати їх надовго, одну з сестер заскочили зненацька і роздерли гострими кігтями горло, кров розлилася по землі.
Коли їм нарешті вдалося розібратися з демонічними звірами, вони виявили, що небо поступово темнішає. Очевидно, скоро на землю спуститься ніч. Місто досі було перед ними, але обриси розмилися і ніби зникали.
Згідно минулого досвіду їм потрібно місце, щоб зробити табір, але ця територія не схожа на Непрохідний гірський хребет. Це майже пласка рівнина, і в будь-який момент можуть з’явитися демонічні звірі, немає безпечного місця, де можна провести ніч.
– Шановна наставнице, давайте для початку повернемося до підніжжя гір! Нехай Скарлетт показує дорогу, а Хунцзяо освітить шлях – можливо, ми зможемо повернутися до півночі.
– Ні, – вигукнула Хакала, – нам знадобився цілий день, щоб дістатися сюди, ми майже не робили зупинок по дорозі. Зараз, коли ми вибилися з сил, то не зможемо повернутися з тою самою швидкістю. Сестри, потрібно ще трохи протриматися, коли ми дістанемося до Святої Гори, то зможемо по-справжньому відпочити.
– А що тоді робити з Шеррі? – запитав хтось, вказуючи на бездиханну відьму на землі.
– У нас немає часу для її поховання, – похитала головою наставниця. – Залиште її тут, земля про все подбає.
Листочок сумно заплющила очі, ще одна сестра пішла. Якби вона була сильнішою, то ця відьма уникнула б долі померти в такому безлюдному місці та лежати тут без жодного надгробка.
Поки вони не могли визначитися, куди їм іти – вперед чи назад, Шинюй раптом крикнула:
– Погляньте на небо, міста нема!
Листочок розплющила очі, поглянула вгору і побачила, що нічне небо приховували чорно-сірі хмари, а місто безслідно зникло, ніби його ніколи не було.
Усі завмерли, на деякий час запала моторошна мовчанка.
Місто, до якого неможливо наблизитися, ілюзія, що плаває в повітрі, видіння, яке безслідно зникає із заходом сонця… Листочок раптом пригадала приголомшливі історія, що розповідала Блискавка, фантастичні видіння, які можна побачити в морі. Вона затремтіла і прошепотіла:
– Нас обдурили… – І після цього вигукнула: – Нас обдурили, це була не Свята Гора! Те, що ми бачили, – міраж!
– Міраж? – Хакала різко повернула голову з моторошним виразом обличчя. – Що це?
– Про це часто згадувала Блискавка у своїх розповідях, його можна часто побачити під час довгих морських подорожей, на суші теж можна зустріти це явище, але набагато рідше. Те, що ми бачили, видіння, справжнє місто може бути далеко від нас і навіть знаходитися в іншому напрямі!
– Це ж означає, що воно справді існує? І не зникло?
– Цього… – Листочок зітхнула, – я не знаю.
У цю мить Скарлетт раптом закричала:
– Будьте обережні! Щось наближається! – вона дивилася ліворуч від групи зі страшним виразом на обличчі.
– Ще демонічні звірі? – Чжуйфен приготувалася до зустрічі з ворогом. – Скільки їх?
– Ні… – Скарлетт відступила на два кроки. – Я не знаю, що це таке…
Поки вона говорила чорна тінь з далеку вистрелила чимось, що з блискавичною швидкістю летіло до Скарлетт, яка не змогла ухилитись. Хоча вона бачила світло і тінь, які наближаються, у неї не було змоги ухилитися – на відміну від арбалета ця річ була занадто швидкою.
Майже миттєво чорна тінь пробила груди Скарлетт і відкинула її назад.
Це був довгий спис.
Коментарі
Дописати коментар