Роман ЗЦВ. Розділи 77-78
Розділ 77. Свята Гора (Частина 3) | Розділ 78. Супровід
Розділ 77. Свята Гора (Частина 3)
Листочок
відчула, як кров замерзає в її тілі.
Зліва від їхньої групи з нічної темряви повільно вимальовувалися дві величезні тіні дивної форми, зовсім не схожі на звичайних демонічних звірів. Коли вони наблизилися, Листочок зрозуміла, що насправді це дві людиноподібні істоти, які їхали на спинах гібридів. Їхній зріст був у двічі більший за зріст звичайної людини, на них не було броні тільки одяг з дивного матеріалу – ні, це більше виглядало ніби вони з голови до ніг щільно закуталися у шкури тварин, які випирали то тут, то там.
Найбільше
приголомшував головний убір цих двох, який, очевидно, зробили з голови
демонічного звіра, що справляло лиховісне і жахливе враження. До очниць черепа
прикріпили червоно-коричневі кристали. Від нижньої частини головних уборів
тягнулася шкіряна трубка, що вела до величезного панцира на їхніх спинах. Одна
з істот мала списи, а інша носив рукавички дивної форми, з вигляду – вони мали
лише по три пальці.
У голові Листочка промайнуло лише одно слово: демони.
– Атакуйте ворога!
Першою відреагувала Хакала, її пронизливий крик вивів інших зі стану відстороненого споглядання. Шинюй простягнула руки і притисла їх до землі, перетворюючи велику ділянку зі снігом на болото. Це можна розцінити як правильну реакцію: створіння, на яких їхали супротивники, це двокрилі гібриди з вовчими головами, вони швидкі та можуть літати на невеликі відстані. Але не ці двоє, їм відрізали крила, а до оголених кісток прив’язали мотузки, які тримали в руках демони. Якщо вони не можуть перелетіти болото, то мусять обійти його, що дасть час іншим сестрам відреагувати.
Однак ворог не діяв за задумом відьом, вони загнали гібридів у болото, а потім, скориставшись імпульсом руху, відштовхнулися від спин демонічних звірі та перестрибнули кілька метрів, демони приземлилися за Шинюй. Саме там, де зібралися небойові сестри.
– Тікайте, швидко! – ще до того, як Листочок закінчила говорити, демон із залізними, на три пальці, рукавицями кинувся в натовп. Його спритність не відповідала масивній постаті, перш ніж відьма, яка була найближче, змогла відреагувати – їй ударом кулака розбили голову. Затим загинуло ще двоє сестер, руки із залізними рукавицями зламали їм шиї, інші нарешті отямилися і панічно розбіглися. Тільки Сино залишилися на місці. Хоча вона не мала бойової здібності, але не розвернулася і не втекла, натомість зняла зі спини арбалет і вистрелила у ворога. Демон у залізних рукавицях ухилився, а затим напав на неї. Удар був такої сили, що дівчину відкинуло назад, її тіло перевернулось у повітрі, перш ніж упасти на землю. З рота Сино потекла кров.
Демон зі списами розвернувся і пішов до Шинюй, яка досі була охоплена страхом. У момент, коли спис мав пробити груди відьми, перед ним вибухнуло полум’я. Хунцзяо прослизнула між ніг ворога, схопила Шинюй за руку і потягнула за собою. Коли демон спробував їх наздогнати, його зупинила стіна чорного газу.
Листочок спрямувала всю свою магію в землю, примушуючи все насіння швидко прорости у вигляді колючих лоз, що тягнутися до демона з залізними рукавицями. Магічні змії «болю», викликані Хакалою, вкусили ворога за руку. Коли він змахнув руками, щоб позбутися обридливих отруйних змій, лози, що тихо підповзли зі спини, вистрелили вперед, обхоплюючи його ноги, а потім потягнули назад – величезне тіло ворога з гуркотом упало на землю.
– Біжіть, сестри, біжіть! – закричала Листочок, її голос тремтів од страху. Тікайте, тікайте від цих жахливих чудовиськ, вони джерело зла, записане у стародавніх книгах, демони, що вирвалися з Брами Пекла!
Зміїна отрута, схоже, мало впливала на них. Демон із залізними рукавицями вигнувся дугою, ніби намагаючись звільнитися від лози, що скрутила його. Демон зі списами, побачивши, що його товариш у біді, швидко перевів увагу на ту, що керувала рослинами. Він підняв спис у позицію для метання, його рука розбухла. Шкіра зробилася тоншою, крізь неї можна було побачити темно-червоні кровоносні судини та кістки.
– Листочку, стережися! – Шинюй знову перетворила землю на болото, але цього разу прямо під ногами ворога. Демон кинув спис майже одночасно з тим, як його тіло почало занурюватися в болото, тож це злегка змінило напрямок – і зброя ввіткнулася в землю прямо перед Листочком. На її чолі виступив холодний піт.
Набухла рука різко зменшилася після того, як метнула спис, і стала схожою на висохле дерево.
Зараз демон не може кинути ще один спис! Листочок одразу зрозуміла, що це хороший час для втечі. Інші сестри також це помітили – Шинюй і Хунцзяо, наприклад. Поки демон із залізною рукою боровся з лозами, відьми кинулися до Хакали, щоб забрати наставницю з собою і втекти. Листочок глянула на ворога, оплутаного лозою, і побачила, що він протягнув руки до трьох відьом.
Що він хоче зробити? Заждіть!
– Ні… – вона навіть не встигла попередити інших – сліпуче блакитне світло вирвалося із залізних рукавиць демона, немов блискавка, що зірвалася з неба, стиснулася і влучила в трьох сестер. Блакитне світло стрибало між ними, потріскуючи. Білий дим віднявся від їхніх тіл, вони судомно смикались, а їхній одяг загорівся.
Здавалося, що ця атака забрала багато сил у ворога, він важко дихав і майже не ворушився. Саме в цей момент магія Листочка досягнула межі, лози почали в’янути перетворюючись на мертві рослини.
«Це кінець», – подумала вона. Відчайдушні крики наставниці, здавалося, долинали з далеку, сили покинули її тіло, немов відлив, вона упала на землю.
Після короткого відпочинку демон із залізними рукавицями повільно піднявся зі снігу та пішов до охопленої панікою Хакали, тепер його ніхто не міг зупинити. Він протягнув руку і схопив наставницю за горло, та відчайдушно намагалася вирватися з його хватки, але це немало сенсу через різницю в силі. Під час боротьби змії знову і знову кидалися на руки і шию ворога, але той залишався непорушним, продовжуючи стискати пальці.
Саме в цей момент сталося дещо несподіване, одна з магічних змій роздерла шкіряну трубку, що йшла від головного убору. Почав витікати густий червоний туман, який огорнув Хакалу і демона. Відьма моторошно закричала, під дією червоного туману її шкіра почала злазити, оголюючи м’язи, сухожилля та кістки. Демон звільнив руку і панічно спробував закрити трубку. Одна туман уже розвіявся, його тіло почало нестримно тремтіти. За якийсь час він упав і більше не рухався.
Побачивши це, демон зі списом, тіло якого вже наполовину занурилося в болото, закричав. Це був звук, якого Листочок ніколи раніше не чула, суміш пронизливого вереску та глухого ревіння, який проникав до її вух.
Але крик ворога не примусив відьму кинутись навтьоки, замість цього він вказав на єдиний шанс перемогти.
Закусивши губу, вона силувано звелася на ноги, підібрала арбалет Сино, перезарядила і підійшла до демона-списника. Ворог чітко зрозумів, що хоче зробити Листочок, він почав відчайдушно рухатись, але болото затягувало жертву набагато швидше, коли вона пручалася. Демон спробував прикрити трубку, але частина, яка тягнулася до панцира на спині, була відкрита.
«За моїх загиблих сестер», – подумала Листочок, і натиснула на спусковий гачок арбалета.
Арбалетний болт точно пробив шкіряну трубку – і червоний туман витік через дірку. Після того, як туман розвіявся, голова ворога опустилася.
Вона вбила демона.
Впустивши арбалет і озирнувшись на десяток мертвих сестер, Листочок бухнулася на коліна і розплакалася.
Розділ 78. Супровід
Венді розплющила очі та виявила над собою незнайому стелю. Дерев’яні балки помережені павутинням, сіра мурована стеля та незапалена люстра. Видіння робиться чіткішим, промальовуючи кожну деталь.
Це була не холодна стеля печери і не вузький намет. Вона подумала: «Так, уже пройшло півмісяця з того часу, як ми покинули Союз Співпраці. Цікаво, чи наставниця привела сестер до Святої Гори?»
Вона глибоко вдихнула, хоча повітря не була свіжим і холодним, як у печері, але від затишної і теплої атмосфери в кімнаті теж було дуже комфортно. Тіло огорнув м’який оксамит, під нею лежало кілька бавовняних ковдр, вона ніби тонула в них. Навіть якщо Венді сильно витягнеться, пальці ніг не визирнуть з-під ковдри.
Вона відчувала невелику провину за своє бажання залишитися в ліжку і нічого не робити, відьма тут лише півмісяця, але відчула душевний спокій, якого давно не відчувала.
У замку її ніхто не турбував, як пізно б вона не вставала. Наприклад, як ось сьогодні, Венді повернула голову, щоб поглянути у вікно, сіре небо було навіть трохи яскравим. Мабуть, уже десята. Протягом кількох років поневірянь, рідко випадає час, щоб спокійно спати. Вони прокидалися від найменшого шуму, а до світанку потрібно приготувати їжу на весь день. Боялися, що церква у будь-який момент могла знайти їх, до того ж, ніхто не міг гарантувати, що всі переживуть наступне демонічне поглинання.
Навіть коли вони переховувалися в Непрохідному гірському хребті, вона мала займатися домашніми справами: допомагати із заготівлею продуктів, сушити трави, сушити мокрий від снігу одяг сестер чи прибирати табір тощо…
Венді не мала нічого проти такої роботи і, бачачи усмішки сестер, також почувалася щасливою. Однак вона виявила, що не в змозі встояти перед таким ледачим життя, ба більше, їй це подобалося.
«Ні, я більше не можу лінуватися». Вона поплескала себе по щокам і швидко встала з ліжка. Адже колись в монастирі старша черниця говорила, що ледарі не отримають божого благословення.
Їй пізніше потрібно буде піти до саду на задньому подвір’ї, щоб потренуватися в контролі вітру і заодно здути сніг. Подумавши про прохання принца щодо тренувань, Венді не могла стримати сміх. То були дуже дивні вимоги – наприклад, побачивши демонстрацію її здібностей, він поцікавився чи зможе вона керувати вітром над собою на висоті десь десяти метрів. Однак жодна відьма не може керувати магією на такій відстані, коли йому про це сказали, Його Високість не розлютився, а натомість запропонував химерну ідею, стати на стілець і спробувати викликати навколо себе сильний вітер. Венді спробувала – і виявила, це можливо. Результат випробування дуже сподобався Його Високості. Крім прохання, щоб вона більше тренувалась, він ще запитав: чи боїться вона висоти?
Як і казала Соловейко, Його Високість Роланд Вімблдон – незбагненна людина. А ще він людина, яка піклується про відьом.
Подумавши про це, Венді тихо зітхнула.
Принц, який не відчуває ненависті до відьом, справді існує, ви помилилися, шановна наставнице.
Одягнувши нове вбрання, вона відчула, що сукня трохи жме їй у грудях — Венді звикла до таких речей і, коли мала дістати голку з ниткою, щоб виправити цю проблему, хтось постукав у двері.
– Заходьте.
Коли двері відчинилися і людина зайшла до кімнати, виявилося, що це прийшла Соловейко. Венді спочатку була здивована, а потім усміхнулася:
– Його Високість ще не встав? Ти приходиш до мене тільки, коли в тебе є час.
– Що ти таке говориш, я не маю ходити за ним щомиті слід у слід, – Соловейко підняла кошик. – Я принесла тобі сніданок.
Зазвичай сніданок до кімнати приносить покоївка, за винятком того часу, коли Соловейко приходить поговорити з нею після того, як Його королівська Високість лягає спати, вони не так вже часто бачаться. Венді подумки усміхнулася, Соловейко принесла їжу, як тільки відьма прокинулася, мабуть, вона кілька разів прослизала досередини, щоб побачити чи Венді ще спить.
– Розказуй у чому справа? – вона взяла з кошика шматок хліба з сиром і поклала до рота.
– М… – Соловейко підійшла до ліжка і сіла. – У Нани сьогодні… той день.
Венді якийсь час мовчала. Хоча демонічне поглинання не таке сильне і тривале, як у день повноліття, все одно важко сказати, що це повністю безпечно. У молодших відьом була низька стійкість до болю. Вона поставила кошик на низьку тумбочку, підійшла до Соловейка і поплескала її по плечу:
– Хіба Його Високість не казав, що поки ми щодня випускаємо магічну силу, то це може зменшити біль.
– Але це лише припущення.
– Принаймні звучить цілком розумно, – втішливо сказала Венді. – Хіба не Анна без болю пережила цей день? Навіть у найважчий день, у день повноліття, вона жодним чином не постраждала. Ти бачила це на власні очі. – Вона зробила паузу, затим спитала: – Де Нана?
– Вона зараз у лікарні. – Соловейко не могла стриматися, кутики її рота тремтіли. – Я чула, що її батько, барон Пайн, купив у мисливців величезну купу зайців і відправив їх до лікарні, щоб вона могла тренуватися аж до завтра.
– Як добре мати такого батька, – зітхнула Венді, – я не пам’ятаю свого дитинства… це дивно, ніби у моїй пам’яті пустота, ні батька, ні матері, нічого подібного не пам’ятаю. Монастир це все, що приходить мені в голову.
– Здається, мені пощастило трохи більше, ніж тобі.
– Еге, добрячий шмат удачі. – Венді підсіла ближче до неї: – Нервуєш?
– … – Соловейко якусь мить мовчала, а потім легенько кивнула.
Венді, звісно, знала, причину переживань. Сьогодні не тільки вирішальний день для Нани, це ще і головний поворотний момент у долі відьом. Якщо Нана переживе цей день, це означає, що відьми можуть позбутися мітки «слуга диявола», а Прикордонне Місто стане давно шуканою «Святою Горою» – можливо, одного дня тут зберуться усі відьми, вони будуть жити так само, як і звичайні люди. Без потреби тікати, щоб уникнути полювання церкви.
– Жодної користі від цих хвилювань. Давай лінуватися весь день, а потім підемо супроводжувати Нану.
– Ліну… ватися? – Соловейко приголомшено витріщилася на Венді.
– Еге. Хто просив тебе розповідати мені про це так рано, тепер я нервую. – Просто сказала Венді. – Оскільки я не в настрої тренуватися, підемо до Нани. Хіба про щось подібне не написано в контракті? Це називається оплачувана відпустка.
… …
Після вечері кімната Нани була заповнена людьми: Анна, Блискавка, Соловейко, Венді, Тіґу та Роланд. Побачивши цей натовп, на обличчі дівчинки з’явився спантеличений вираз:
– Ем… я помру?
– Звичайно, ні! – вони всі похитали головами.
– Це твій перший раз, тож вплив демонічного поглинання буде не дуже сильним, – сказала Венді, тримаючи Нану за праву руку. – Зосередься, у тебе все вийде.
– Коли болітиме, щипай тата за руку, – сказав Тіґу, стиснувши ліву руку доньки. – Ти стала сильнішою, коли почала працювати у лікарні, тато пишається тобою.
Дівчинка кивнула, її погляд мазнув по натовпі, поки не зупинився на Анні.
Анна вийшла вперед і поцілувала Нану в чоло:
– Виживи, добре?
– …Угу.
Коментарі
Дописати коментар