Роман РБ. Том 9. Розділ 6-2
Розділ 6. Біла маска. Частина 2-2
Розділ 6. Біла маска. Частина 2-2
– Я не маю магічної сили і не володію бойовими навичками для самозахисту. Я не стаю старшою, але я впевнена, що не є безсмертною.
– Звісно.
– Я ненавиджу цей світ. Він здається мені нереалістичним. Їжа несмачна, почуття моралі дивне і все настільки незручне… Заради всього святого, у них навіть шампуню нема. До того ж я залишила всіх дорогих мені людей у нашому світі. Ось чому я дуже хочу повернутися. А ти?
– Мені дуже подобається цей світ, – негайно відповів я. – І в мене тут більше друзів, ніж у старому світі, тому я не хочу повертатися.
– Он воно що. То у нашому світі у тебе нема родини, яку ти залишив, або щось таке?
– Я ні про що не шкодую.
Я навіть не хотів згадувати про попереднє життя. Справді. Я вирішив жити у цьому світі. З того моменту минуло п’ятнадцять років. За цей час сталося багато чого. Як хорошого, так і поганого. Але зараз я був цілком задоволений своїм життям. Якби мене спробували затягнути «додому», я б опирався з усіх сил.
– Розумію. Гадаю, у тебе було чудове, довге життя…
Нанахоші неправильно зрозуміла ситуацію. Але я не збирався їй говорити, що був тим смердючим невдахою, який стрибнув під ту вантажівку в останній момент. Я поділився з нею, що зі мною стався нещасний випадок, але не занурювався у деталі.
– Тоді у нас з тобою різні цілі. Але ми можемо запропонувати дещо одне одному. Тому домовимося про співпрацю.
– У мене є щось, чого ти хочеш?
– Ти сам раніше про це сказав, чи не так? Що у тебе один із найбільших магічних резервів у світі.
Вона хотіла мою магію?
Мені здавалося, що в її лабораторії лежало багато магічних кристалів, але… можливо, їх було недостатньо?
– Я хочу, щоб ти допоміг мені з дослідами. В обмін на це я навчу тебе всього, що ти хочеш знати. Якщо тобі потрібно щось, чого я не знаю, то я докладу зусиль, щоб це знайти. Я знаю багато впливових людей і є досить кваліфікованою дослідницею. Звичайно, якщо тобі буде потрібне ще щось, я допоможу.
– Отже, ти шукаєш взаємовигідних стосунків?
– Так. Мені подобається, як швидко ти все схоплюєш.
Нанахоші здавалася дуже розумною і винахідливою людиною. Можливо, я взагалі нічим не зможу їй допомогти. Оскільки ми з нею були з одного світу, то, ймовірно, вона просто виявляла до мене співчуття. Нанахоші говорила щось про те, що рада зустріти когось подібного до себе.
– Гаразд, звучить досить добре. Я згоден.
– Чудово, рада це чути. Кажу заздалегідь: не змінюй потім свою думку, добре?
– Чоловік ніколи не порушує свого слова.
– …Хе. Чути знайомі сталі вирази японською так приємно.
– Розумію, про що ти. Ніхто тут не розуміє моїх посилань.
Нанахоші прокашлялася і влаштувалася зручніше. Вона дістала з кишені три персні й одягнула їх по черзі! Чи був у цьому якийсь сенс?
– Тоді перейдемо до справи, еге? Ти хочеш про щось запитати? Я чула, що ти розслідуєш випадок з переміщенням.
– Е, хто тобі це сказав?
Я глянув на старшокурсника Фітца, який виглядав трохи роздратованим і не втручався в нашу розмову. Можливо, вони трохи поговорили, поки я був непритомним? Помітивши мій погляд старшокурсник Фітц збентежено нахилив голову.
– Гм, що таке? У чому справа? – все ще японською запитала у мене Нанахоші.
– Зараз ми будемо говорити про випадок з переміщенням. Нанахоші, будь ласка, далі перейдемо на мову людей.
– Гаразд.
Старшокурсник Фітц сів поряд зі мною і повернувся до Нанахоші. Відтепер ми будемо говорити мовою людей, а не японською.
– Я не знаю деталей про те, як стався цей інцидент, – неохоче почала Нанахоші, – але він майже збігається з моментом мого прибуття у цей світ п’ять років тому.
Звичайно, у мене були підозри. П’ять років тому, королівство Асура. Здогадатися було досить просто. І вона, мабуть, чула від старшокурсника Фітца, що я був одним із тих, хто перемістився під час цього лиха.
– Іншими словами? – підштовхнув я.
– Цей випадок, ймовірно, був побічним ефектом на те, що привело мене в цей світ. Тобто… – Нанахоші зробила паузу перед тим, як продовжила: – Гадаю, це сталося через мене.
Я так і думав. Невеликий сюрприз.
Я вже очікував почути ці слова. Виклик і телепортація мали багато спільного. А Нанахоші, очевидно, була викликана сюди в той самий момент, коли нас телепортували. Все це надто добре поєднувалося, щоби бути збігом. І раз вже мова зайшла про це, то мене огорнуло полегшення через те, що це не я був причиною.
Однак реакція старшокурсника Фітца виявилася зовсім інакшою.
– Я тебе вб’юуууу! – придушено крикнув він, підскочивши на ноги і спрямувавши руку в її бік.
– Що?! Ти…?! – скрикнула Нанахоші і підняла руку з перснями.
Один із них яскраво засяяв – і заклинання старшокурсника Фітца не спрацювало. Що це був за перстень такий?
– Ти хочеш уявляєш, як… як сильно ми постраждали через те лихо?! Моя мама і мій тато… загинули через тебе! – Щойно старшокурсник Фітц зрозумів, що магія не працює, він стрибнув до Нанахоші і почав замахуватися кулаком.
Однак на її руці засяяв другий перстень і його кулак гулко стукнувся об невидимий бар’єр.
Отже, це були магічні предмети… Жодна з атак старшокурсника Фітца не могла прорватися крізь їхню дію.
– Не стій просто так, Рудеусе Ґрейрате! – панічно крикнула Нанахоші. – Зроби щось!
Я зробив крок уперед і схопив задиханого друга за руку до того, як він встиг знову стукнути по бар’єру.
– Старшокурснику Фітце, будь ласка, заспокойтеся.
– Як ти можеш бути таким спокійним, Рудеусе?! Вона щойно сказала, що це була її вина! Чому ти такий спокійний?! Ти… ти також страждав!
Я ще ніколи не бачив, щоб старшокурсник Фітц був настільки переповнений емоціями. Зазвичай він поводився дуже стримано. Звісно, не можна звинувачувати його у втраті контролю – люди, яких старшокурсник Фітц любив, загинули під час випадку з переміщенням. Минуло п’ять років, тож він певною мірою змирився з цим, але навряд чи міг залишатися спокійним, коли зіткнувся з тим, хто став причиною лиха.
Однак, виходячи з того, що я чув, випадок з переміщенням це не вина Нанахоші. Ба більше, я був поруч з нею в той момент, коли нас обох, ймовірно, викликали у цей світ. Хоча я уявлення не мав, чому вона з’явилася на десять років пізніше за мене…
Іншими словами, можна сказати, що її просто втягнули в це.
О, звісно. Коли ми обговорювали все це, то розмовляли японською. Тобто, старшокурсник Фітц нічого не чув. Не дивно, що він неправильно зрозумів. Деталей йому ніхто не розкрив.
– Вибачте, ми недостатньо чітко пояснили це. Вона прийшла сюди не з власної волі, старшокурснику Фітце. Вона також жертва.
– Жертва…? Що… серйозно? – старшокурсник Фітц все ще пришвидшено дихав, але, здавалося, повірив моїм словам. Він глибоко вдихнув і знову сів.
– Вибач, – заговорила Нанахоші. – Я мала сформулювати це інакше. Я не хотіла тебе засмутити.
– …Все гаразд. Це мені слід вибачитися за поспішні висновки. – Старшокурсник Фітц не виглядав повністю спокійним. Його обличчя виглядало похмурим, а в очах досі горів лютий вогонь. Але, здавалося, він поки що тримав себе руках.
Невже Нанахоші одягнула персні, бо думала, що я можу розлютитися і напасти на неї? Вона напрочуд хитра. Але ці персні виглядали досить корисними. Можливо, їхнє основне завдання - самооборона? Я теж такі хочу.
– У будь-якому разі, я мало що знаю про цей випадок. Мене викликали сюди через нього, але я не маю ні найменшого уявлення, хто це зробив, з якою метою і чому це перетворилося на таке величезне лихо. Ніхто не знає.
– Орстед… теж нічого не сказав?
– Ні, він просто сказав, що подібне сталося вперше.
Он воно що, то навіть він не розумів, що сталося.
Ну, якщо навіть так званий бог нічого не знав, то ми навряд чи знайдемо якісь відповіді. Я пригадав, що Бог Людей (Хітоґамі) говорив, ніби в цьому винен Орстед, але… на ньому лежало прокляття, що примушувало всіх, хто з ним зустрічався, ненавидіти його. Можливо, що Бог Людей також потрапив під вплив прокляття і відчував ненависть до Орстеда. Крім того, між цими двома тривала ворожнеча, так? Можливо, Бог Людей просто з упередження звинувачував його.
Якщо Нанахоші говорила правду, важко було повірити, що саме Орстед був тим, хто це спричинив. Навіщо йому викликати її, а потім допомагати у всьому, щоб вона відшукала спосіб повернутися додому?
– Тоді чому ти сказала, що це сталося через тебе?
– Ну, у певному сенсі я причетна. Я хотіла одразу розповісти про це. Було б прикро, якби хтось використав цю ситуацію, щоб пізніше налаштувати інших проти мене.
– Ясно.
Замість того щоб приховувати це, вона вирішила сказати все прямо. А потім уже пояснити деталі. Це здавалося кращим підходом, ніж якби я усвідомив це пізніше сам.
Проте, звісно, потрібно було також враховувати можливість, що Нанахоші або Орстед були вправними брехунами.
– Як шкода. Я сподівався, що ти знаєш щось про той випадок.
– На жаль, ні. Але в мене є план, як продовжити моє дослідження.
– Якщо твоє дослідження просунеться достатньо далеко, чи зможеш ти з’ясувати правду про випадок з переміщенням?
– Принаймні я буду в змозі пояснити, що сталося, на теоретичному рівні…
Я задумливо кивнув. Те, як обережно вона підходила до обіцянок, якимось чином робило її більш надійною.
– Але для цього потрібна величезна кількість магічної сили.
– Он воно що. Тоді я, мабуть, чоловік твоєї мрії.
– Хе-хе… Ага, мабуть, так.
Під час нашої розмови старшокурсник Фітц насупився. Здавалося, він ще підозрював Нанахоші. Втім, я ніколи не очікував, що такий приємний і добрий хлопець, як він, так вибухне. Старшокурсник Фітц говорив, що хтось з його знайомих благополучно пережив випадок з переміщенням… але я не знав, що його батьки загинули…
Мабуть, мені слід було почекати, поки він трохи заспокоїться, перш ніж заводити розмову.
– Гаразд, Нанахоші. Мені потрібно трохи часу, щоб з усім розібратися. Я повернувся через кілька днів, добре? Тоді й обговоримо деталі.
– Гаразд. Тоді побачимося.
Після цього обміну я вийшов з лазарету у супроводі старшокурсника Фітца.
***
Після того, як я детальніше пояснив йому ситуацію Нанахоші, він, здавалося, трохи заспокоївся. Коли я сказав, що її силою притягли сюди і вона з усіх сил намагалася повернутися додому, гнів старшокурсника Фітца ніби вщух.
Однак потім він поставив мені дивне запитання:
– У будь-якому разі, Рудеусе… що ти про неї думаєш?
Це було дещо складне запитання. Мова йшла не про її привабливість, а про довіру. Оскільки я переродився, мені легше прийняти її слова, але старшокурснику Фітцу, який народився і виріс у цьому світі, важко було повірити у це.
Однак, судячи з тону Нанахоші, ставало очевидним, що їй насправді байдуже на цей світ і його жителів. Вона просто хотіла завершити свої справи і повернутися додому. На відміну від мене, вона досягла низки успіхів з моменту приходу в цей світ. Можливо, їй все це здавалося дрібницями. Я не збирався хвалитися своїми стараннями або що, але… мені не подобалося її ставлення.
– Чесно кажучи, є деякі речі, які мені не дуже подобаються. Але я вважаю, що їй можна довіряти.
– …Он як. Гаразд. Тоді це добре.
Старшокурсник Фітц дещо незграбно посміхнувся. Якби я сказав, що повністю довіряю Нанахоші, він, можливо, прочитав би мені лекцію про те, що не слід так легко довіряти людям. Хоча я насправді не думав, що вона могла розробити план, щоб обдурити мене, бо все-таки я звернувся до неї першим… Але в її історію було справді важко повірити.
– Ви хвилювалися за мене, старшокурснику Фітце? Дякую.
– Га!? Н-ні, я… не хвилювався чи щось таке… але, будь ласка….
Спостерігаючи за тим, як старшокурсник Фітц заметушився, я відчув легке тепло всередині.
У будь-якому разі, саме так ми з Нанахоші встановили невпевнене партнерство.
Я все ще хотів поставити їй десятки запитань, але не потрібно було поспішати. У мене буде можливість повільно пройтися по списку від початку до кінця.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар