Роман РБ. Том 9. Розділ 7-1
Розділ 7. День в університеті магії. Частина 1
Розділ 7. День в університеті магії.
Частина 1
Минув майже рік відтоді, як я вступив до університету магії Раноа. Мені щойно виповнилося шістнадцять. У цьому світі не було звичаю святкувати дні народження, крім як у п’ять, десять і п’ятнадцять років, тому я навіть трохи забув, коли саме в мене день народження. Мабуть, я міг би це визначати, перевіряючи картку шукача пригод щоранку, але не те щоб я останнім часом її діставав.
Ну, насправді вік не мав значення, еге?
Після зустрічі з Нанахоші звичний розпорядок моїх днів дещо змінився.
Я прокидався, одягався і йшов тренуватися. Майже так само, як і зажди, але іноді, коли я тренувався з мечем, з’являвся Бадігаді. Він не приєднувався до мене і не давав жодних порад, просто мовчки спостерігав. Схрещував свої шість рук або клав їх на стегна і час від часу задумливо кивав. Я не мав уявлення, до яких висновків це призводило, він ніколи не ділився ними зі мною. Я теж не намагався заговорити з ним. Якби він розтулив рота, то, мабуть, почав би голосно сміятися, а тому з самісінького ранку розбудив би всіх навколо.
Чесно кажучи, я взагалі не знав, як з ним взаємодіяти. Він здавався хорошим хлопцем, але я ніколи не знав, про що він думає. Зрештою Бадігаді – Король Демонів, тому я не хотів його випадково роздратувати.
Якогось одного ранку він уперше заговорив зі мною.
– Хм, я вважаю твоє тренування цікавим. Але чи є в ньому якийсь сенс?
Ой, він почав розмову з таких жорстких слів.
– Ну… я не думаю, що підтримувати форму безглуздо, але… – відреагував я.
– У тебе неймовірна кількість магічної сили, – перебив Бадігаді. – Не розумію, чому ти тренуєшся, не огортаючи себе бойовою аурою.
Знову за рибу гроші. Бойова аура, бойова аура. Я вже багато разів ці слова, але всі дуже розпливчасті у своїх відповідях щодо того, як себе нею «огортати». Це була чудова можливість. Нічого ж не станеться, якщо я запитаю?
– Що таке бойова аура?
– Це – магія! Ні більше, ні менше.
За словами Бадігаді, бойова аура була технікою, яка використовувала магічну силу всередині тіла для вибухового покращення фізичних здібностей. Коротко, для фізичного зміцнення. Щось таке я й очікував почути.
– Але як ви це робите?
– Покрий кожну частину свого тіла шаром магічної сили і щільно притисни до шкіри!
– О-о.
Це звучало як справді корисна порада. Ось що називали мудрістю Короля Демонів, університету слід було замінити професорів кимось подібним. Щойно я опаную бойову ауру, то стану набагато сильнішим.
Я негайно спробував кілька речей. Наприклад, вивільняв магічну силу, як у Драґонбол, або зосереджувався на відчуті її коливань навколо тіла ніби це був телекінез. Однак якихось разючих змін у фізичних здібностях не сталося. Я відчував, що ніби ставав сильнішим, але це, швидше за все, був ефект плацебо.
– Хо, як дивно! У тебе нема до цього таланту!
Бадігаді прямо пояснив причину моєї невдачі. Зазвичай формувати бойову ауру люди навчалися природним часом, коли займалися фізичними тренуваннями. Я ж, попри всі фізичні тренування, не міг огорнути себе нею, як би не старався. Тож він сказав, що в мене просто не було до цього хисту.
Таке траплялося час від часу. Деякі люди, скільки б вони не тренувалися, взагалі не могли створити бойову ауру.
– Бва-ха-ха-ха! Але тобі це не потрібно! Лаплас теж ніколи не огортав себе бойовою аурою, проте все одно був сильним!
Бадігаді часто згадував ім’я Лапласа, коли порівнював мої здібності з його. Можливо, це було тому, що він також мав величезний запас мани.
– Ви справді зустрічалися з Лапласом, пане Баді?
– Це так! Він знищив більшу частину мого тіла одним ударом. Мені знадобилося чимало часу, щоб відновитися! Я тоді думав, що справді помру! Бва-ха-ха-ха-ха-ха!
Чому він говорив так, ніби вихвалявся?
Хоча, ну, він бився з таким могутнім супротивником і вижив, щоб розповісти про це. За словами Бадігаді, Лаплас був надзвичайно таємничим і підозрілим типом, але вміло користувався магією.
– Чи міг би я стати сильнішим, якби навчився битися, як Лаплас?
– Не рекомендую це робити. Якби ти спробував використати свою магію так, як він, твоє тіло розірвало б на шматки за лічені секунди. Уже дивовижно, що людина має таку кількість магічної сили!
Вливання великої кількості магії в один момент, очевидно, призводило до руйнування зсередини тіла мага. Я певною мірою це розумів. Вливання магічної сили нагадувало момент, коли хтось намагався витягнути руку настільки взагалі можливо. Якщо і далі перетинати межу, то, швидше за все, станеться перелом однією або двох кісток.
Лаплас же мав міцне тіло і техніки, які відповідали його величезній магічній силі. Мені бракувало як першого, так і другого. Скільки б я не тренувався з моїм людським тілом, я ніколи не зміг би стати таким, як Лаплас.
– Але навіщо ти взагалі хочеш стати сильнішим?
– Н-ну, це тому… що…
Після того, як мене один раз мало не вбили, бажання уникати подібних ситуацій здавалося цілком природним…
– Я знав багатьох чоловіків, які надто сильно прагнули слави і сили, але це не закінчувалося нічим добрим. Візьмемо, наприклад, мого племінника. Так високо дер носа! Зараз його поведінка стала набагато м’якшою, але це сталося після того, як він мало не помер. Проте до того часу племінник говорив, що хоче стати найсильнішим у світі. У житті є речі важливіші за це, розумієш?
– Важливіші? Наприклад?
– Наприклад, жінки! – з самовдоволеною посмішкою сказав Бадігаді. – Коли в тебе з’явиться одна, ти зрозумієш! Бва-ха-ха-ха!
Зазвичай, ті, хто прагнув сили, були лиходіями. Принаймні так було в манзі, яку я читав у попередньому житті. Однак я не мав наміру присвятити своє життя намаганням стати найсильнішим або щось таке. Сила дозволяла людині поводитися впевнено, але це не означало, що вона приносила щастя. Я міг зрозуміти гедонічне мислення, коли хтось прагнув жінок, а не сили. Але що я мав робити, коли мій стан заважав розважатися з жінками?
– До речі, Королю Демонів…
– Що таке?
– Можливо, ви знаєте, як вилікувати імпотенцію?
– …Не знаю.
Схоже, навіть Королі Демонів не знали всього.
Після тренування я швидко снідав і йшов на заняття.
Вранці я вивчав магію детоксикація середнього рівня. Навіть на початковому рівні цей тип магії дозволяв лікувати широкий спектр недуг та очищати організм від більшості отрут. Однак коли справа доходила до рідкісніших хвороб або отрут, потрібно було знати специфічні заклинання, що вимагали величезної кількості магічної сили. На заняттях магії детоксикація середнього і вищих рівнів вивчалися саме такі заклинання вузького спрямування.
Вони були до болю довгими. Навіть на середньому рівні цей тип магії мав формули довші за магію атаки. Говорили, що раніше заклинання були ще довшими, але талановиті постаті минулого скоротили їх. Однак… здавалося, це не стосувалося середніх і вищих рівнів.
Також їх було багато. На середньому рівні потрібно запам’ятати понад п’ятдесяти заклинань. Ба більше, деякі з магічних формул навіть створювали отруту. Можливо, в певних випадках їх застосовували в медичних цілях.
На просунутому рівні потрібно було б вивчити понад сто заклинань. Для цього рівня потрібна була неабияка здатність до запам’ятовування.
На святому і вищих рівнях потреба запам’ятовувати різко зменшувалася, але натомість зростала кількість потрібної магічної сили. Крім того, заклинання королівського і вищого рівнів кожна країна тримала в таємниці.
Дехто створював отрути, стійки для звичайної магії зцілення, щоб загрожувати іншим країнам. Інші створювали особливі формули лікування проти цих отрут. Фактично це була гонка озброєнь у цьому світі.
До речі, єдине заклинання божественного рівня, про яке я чув, призначалося для лікування рідкісної хвороби, яка називалася Сидром Скам’яніння. Це була жахлива хвороба, під дією якої магічна сила в тілі поступово перетворювалася на магічне каміння. Лише одна людина в історії змогла використати це заклинання, а тепер його ретельно охороняли у Соборі Мілішіона.
З просуванням рівнями магічних формул зростала їхня довжина. На королівському рівні, мабуть, довелося б прочитати цілу книгу.
Хоча тепер я мав досить непогану здатність до запам’ятовування, мені все одно знадобиться деякий час, щоб все засвоїти. У будь-якому світі монахам і ченцям було непросто запам’ятати нудні релігійні текти. Особисто я планував носити з собою книгу з заклинаннями.
Головною причиною, чому я відвідував заняття магії детоксикації, було сподівання, що я знайду якесь заклинання, щоб вилікувати еректильну дисфункцію. Однак коли я запитав викладача про це, мені сказали, що на середньому рівні не було нічого, що могло б зробити мене бадьорішим.
Чомусь я цього й очікував.
Після заняття настав час обіду.
Досі ми їли надворі, але останнім часом ставало холодніше, тому я вирішив зробити нам теплішу споруду. Використавши магію землі, я створив навколо столу стіни і дах, далі я зробив посередині столу отвір і розпалив там вогонь. Додавши отвір у стелі, щоб виходив дим, ми отримали затишну маленьку хатину. Сидіти за кам’яним столом, який нагрівався вогнем, було досить тепло і комфортно.
Але після всіх цих зусиль швидко з’явився заступник директора Джініус і насварив нас. Він сказав, що слід їсти всередині вже існуючої будівлі, а не будувати нову надворі. Тож я вирішив, що ми будемо їсти на першому поверсі. Я думав, що Заноба буде проти, але він не висловив жодних заперечень.
– Джулі все одно не зможе сидіти з нами на третьому поверсі.
Очевидно, на найвищому поверсі їдальні існувало неписане правило, що рабам не дозволено користуватися стільцями. Звісно, в інших місцях воно не діяло.
Заноба не ставився до Джулі як до рабині. Він вважав її молодшою ученицею в мистецтві виготовлення фігурок. Ні більше, ні менше. Однак вона все одно мала нижчий статус, ніж у нього, бо ми часто бачили, як він командував нею.
Ставлення до рабів у цьому світі дуже різнилося. Однак я не знав – було ставлення Заноби до неї добрим чи поганим? Принаймні він не ставився до неї як до нижчої істоти.
– П-прокляття, це ж Рудеус…
– Як у нього вийшло, га? Всього за рік він підім’яв під себе всіх спеціальних студентів!
– Я на власні очі бачив, як він переміг Короля Демонів одним заклинанням… всього одним…
Коли я зайшов до їдальні, натовп розступився і люди почали перемовлятися та шепотіти. Я не пригадував, щоб «підім’яв» усіх, а на одне моє заклинання Король Демонів відповів трьома кулаками... Я не почувався погано, але не хотів, щоб це вдарило мені в голову. Орстед уже дав мені болісний урок про надмірну самовпевненість. Я не мав надто захоплюватися цим, а то все могло закінчитися, як того разу.
Натовп, що розступився, утворив стежку, якою я пройшов аж до столика у самій глибині їдальні.
– Бва-ха-ха-ха! Нарешті стало надто холодно, щоб ти їв надворі, еге?
Там сидів Бадігаді. З якоїсь причини він з великого кухля пив алкоголь, якого не було в меню. Судячи з того, що його чорна шкіра мала темно-червоний відтінок, я подумав, що він міг бути вже досить п’яним.
Студенти навколо спостерігали за нами з безпечної відстані, ніби безмовно підштовхуючи сісти поряд з Бадігаді. Схоже, вони всі погодилися і призначили цей стіл мені.
До речі, Еліналіз і Кліф обідали на другому поверсі. Я бачив їх один раз і тоді вони поводилися як справжня парочка. Годували одне одного і цілувалися, не переймаючись тим, що думають інші. Спостерігаючи за ними, я відчував порожнечу всередині, тому вирішив уникати їх під час обіду.
– Майстре, що п’є Король Демонів? – спитала Джулі, смикаючи Занобу за рукав. – Виглядає дуже смачно.
– Бва-ха-ха! Ти справжній дворф! Всього лише за один погляд визначити, що пиво найвищої якості! Саме так, це прихована перлина того чоловіка з клубком шерсті на голові!
Я чув, що дворфи люблять випити, так. Але невже Джулі також мала подібну схильність? Мені здавалося, що вона надто юна для цього… Можливо, я єдиний, хто так думав.
– Хм, пане Баді, чи не проти ви дати їй трохи випити?
– Звичайно, ні! Пити самому невесело! Пий скільки хочеш! Бва-ха-ха-ха!
Джулі взяла чашку, яку Баді до країв наповнив пивом, і почала повільно пити. Чи було це нормальним? Мені здавалося, що вона була надто юною для цього, чи не так? Звісно, завжди можна використати магію детоксикація, якщо Джулі забагато вип’є, але…
Хоча, ну, у цьому світі я почав пробувати алкоголь у свої сім років, тож навряд чи міг критикувати інших.
– Хм, можливо, я теж вип’ю, – сказав Заноба.
– У тебе сьогодні заняття, – зауважив я. – Тож краще не треба.
– А, якщо ви так кажете, майстре. Вибачте, пане Баді.
– Бва-ха-ха-ха! Ви навіть випити не можете, коли забажаєте? Життя студентів, мабуть, важке!
За такою розмовою ми пообідали, після чого я вирушив на наступне заняття. Це був курс магії зцілення просунутого рівня, який я відвідував в аудиторії для п’ятого курсу.
Дивовижно, але я ходив на ті ж заняття, що і Пурсена. Хоча найбільше дивувало те, що це була лише вона. Лінія відвідувала інший курс – магію атаки. Зазвичай Пурсена здавалася лінивою, але на заняттях магії зцілення справді була серйозною… звичайно, жуючи сушене м’ясо.
Однак вона була спеціальною студенткою і колишньою правопорушницею, тому останнім часом Пурсена залишалася самотньою. Їй було важко знайти когось, хто захотів би стати з нею в пару на практичних заняттях. Тому, здавалося, вона була щиро вдячна за мою присутність.
– Ти найкращий, босе. Ось, я даю тобі найціннішу річ. – З цими словами вона підійшла до мене і протягнула наполовину з’їдений шматок сушеного м’яса. За її мірками, це, мабуть, був дуже особливий жест.
Я з кивком прийняв його й облизав, насолоджуючись смаком дівчини-собаки. Пурсена подивилася на мене з неприхованою огидою. Агов, ти сама дала мені це…
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар