Роман ЛМС. Том 11. Розділ 3-2
Розділ 3. Завдання. Частина 2
Розділ 3. Завдання. Частина 2
***
Заробивши трохи грошей, вони завітали до зброярні.
Звісно, вона теж належала вампіру!
Власником був чоловік, чиї товсті ікла блищали щоразу, коли він говорив.
– Ласкаво прошу. Хочете купити у нас зброю? Як бачите, вона нам не потрібна. Тому у нас досить небагато зброї, але чимало вишуканого спорядження і розкішних обладунків, тому, будь ласка, роздивляйтеся.
Вампіри не володіли мечами чи якоюсь подібною зброєю. Можливо, через це тут було мало металевої зброї.
Однак в цьому місці було повно рукавичок, що вбирали кров, поясів, що викликали темні дротики, і плащів, які спричиняли галюцинації та ілюзії. Це була зброя, що відповідала характеристикам вампірів.
Серед всього цього спорядження Хварьон знайшла сукню.
– О! Подивіться на цю сукню.
Вона була червоною і з золотими деталями. Але сукня виглядала досить відвертою. Вона оголювала не лише живіт і боки, але і виразно відкривала груди.
Це був той одяг, який неймовірно важко носити тим, хто невпевнений у своїй фігурі. Однак Хварьон носила і більш відверті образи у реальному житті, ба більше, виступала в них на концертах.
– Що думаєш про цю сукню? – запитала вона у Віда.
Його навичка шиття досягнула середнього рангу, тож у нього, мабуть, був гострий погляд на деталі. Та понад усе Хварьон хотіла одягнути те, що подобається Віду.
Від був здивований:
– Вона чудова.
– Як і очікувала, ця сукня гарна, еге?
– Так. Подумати тільки, що можна шити одяг, економлячи тканину таким чином. З матеріалу, призначеного для одного вбрання, можна зробити дві сукні. Це справді дозволяє заробити більше грошей завдяки шиттю! Але раніше мої навички не були такими високими.
Від стояв перед сукнею і серйозно міркував: чому він не подумав про це раніше?
Насправді це був не той одяг, який можна побачити усюди. Подібне вбрання неминуче знизить захист гравця, тож його складно було носити комусь іще, крім танцівниць, для яких були важливими зовнішній вигляд і привабливість.
Хварьон вимушено посміхнулася і знову запитала:
– Чи пасуватиме вона мені?
– Ну, ціна також важлива.
– ……
– Матеріал виглядає якісним.
– Чи буде вона добре на мені виглядати?
Від трохи подумав, а потім кивнув:
– Гадаю, вона гарно виглядатиме на тобі.
– Дякую. Тоді, Мапане, купи для мене цю сукню, будь ласка.
Як купець він спробував купити одяг від імені Хварьон. Але навіть попри це, сукня коштувала колосальних 148 тисяч золотих.
Хоча ціна була високою, Хварьон не заперечувала.
– Досить дешево.
У реальному житті вона купувала взуття за десятки мільйонів вон, тому вважала подібне дрібницею.
Група була вкрай здивована.
Суть лежала не в дорогій сукні. Насправді те, що людина її професії, яка мала клас танцівниці, купувала одяг вартістю 148 тисяч золотих, ніхто не вважав надмірною розкішшю.
«Навіть не перевіривши характеристики сукні, купуєш її лише через слова Віда, що ти будеш у ній гарно виглядати».
Це навряд чи можна назвати здоровим глуздом.
Хіба ж вона не запитала ціну лише після того, як вже прийняла рішення купити?!
На щастя, червона сукня мала хороші властивості і підвищила навичку танцювання Хварьон, додавши їй спритності і грації.
Коли вона переодягнулася, її унікальний шарм лише посилився. Хоча оголеність стала більш помітною, проте це не виглядало вульгарно.
Завдяки тренуванням вона мала струнку фігурку, яка випромінювала неймовірний жіночий шарм.
Попри вишукане вбрання, Хварьон завжди була красивішою за одяг. Впевнений, провокаційний вираз обличчя і погляд були ясними та жвавими. Її недарма називали феєю сцени.
– Ти красива, сестро!
Першою зреагувала Сурка.
У наш час жінкам також подобалися гарні жінки.
Лише після деякої метушні група змогла вийти зі зброярні.
Далі вони зайшли до магазину, де продавали базове спорядження для мандрів. Там були лише найнеобхідніші речі, тож нічого корисного не знайшлося.
Від з самого початку не мав наміру щось купувати. Він вклав усі гроші в розвиток Морати, фактично – для довгострокової експлуатації.
«Навіть якщо у тебе є гроші, ти маєш їх накопичувати. Ось так стають багатими».
Він був далеко не нікчемним, імпульсивним покупцем, тому просто перевіряв ціни на товари.
Але потім власник-вампір вишкірив ікла і наблизився. Він тихо підкрався ззаду!
– Ха-а-а!
Власник-вампір наближався з роззявленим ротом! Але Від щось відчув і обернувся, тож той швидко закрив рота.
Вампір облизав губи, ніби був чимось розчарований.
– Хм, хм, як шкода. Давно я не пив свіжої людської крові. Що шукаєте?
Попри те, що у власника магазина не було чогось потрібного, але Від запитав, щоб отримати інформацію.
– Я шукаю щось, що може знадобитися скульптору.
– Скульптору? Щось корисне можна знайти в Тодумі. Тут, у маленькому містечку, таких речей не знайдеш. Ходять чутки, що в Тодумі є щось, що надихає скульпторів, хоча це не підтверджено.
– Який зв’язок це містечко має з Тодумом?
– Це всього лише маленьке містечко. Тут живуть вампіри, які ненавидять метушню і люблять спокій. Тодум розташований на схід звідси за кілька днів шляху, але я б не рекомендував іти туди. Багато говорять про те, що там стало справді небезпечно.
За словами власника-вампіра, Сейрун був своєрідним містом для початківців.
«Тож якщо ми слабкі, нам навіть думати не варто про дослідження Тодума. Спочатку потрібно дослідити все тут».
Після цього вони серйозно зайнялися збором інформації, розпитуючи мешканців-вампірів.
– Сейрун? Питаєте про походження назви містечка? Так називається один з трьох місяців: Палрун, Корун і Сейрун. У Тодумі, місті аристократів ночі, є королеви-вампірів з такими ж іменами. Вони справді прекрасні. Якби я був людиною, то вирвав би своє серце і запропонував їм.
– То ви ті люди, які прийшли подивитися на наше містечко? Остерігайтеся провулків уночі. Там повно вампірів, яких зневажають навіть жителі містечка. Це істоти одержимі людською кров’ю.
– Хочете знати про Тодум? Колись це був цвинтар, де спочивали мертві. Але з якоїсь причини вони прокинулися і почали шукати крові. Тепер це місто аристократів ночі. Чи є тут ще живі люди? Чому це хтось повинен відмовлятися від честі бути аристократом ночі?!
– Землі вампірів не люблять людей. Вони відправляють тіла мертвих людей назад на поверхню. Що з речами? Нам, вампірам, вони не потрібні, тому вони відправляються разом з тілами. Але іноді антикваріат і коштовності зникають.
– Тц-тц! Молоді вампіри в наші дні вважають себе такими розумними. Вони вирушають на пошуки якогось золотого кажана-вампіра, якого навіть не існує…
– За моєї молодості все було інакше. Молоді вампіри часто не повертаються до містечка аж до самого світанку. Сподіваюся, нічого не станеться.
– Гордість нашого містечка? У нас багато гарненьких вампірес. Їхні тіла… Кхем! Нікому не говоріть, що я це сказав.
Дорослі вампіри на вулицях!
Розрив між поколіннями був повсюди, і вони також відчували незадоволення молодими вампірами.
Від спробував поговорити з молоддю.
– Ти людина? У твоїх жилах тече гаряча кров? Добре, як чудово! Ти вже навідувався до дальніх провулків містечка? Краєвиди там справді прекрасні. Якщо хочеш, я можу тебе провести…
– Вампіреси. Вони часто говорять такі нісенітниці. Наприклад, що члени нашого клану постійно зникають. Це все нісенітниці. Навіть якщо це правда, мене це не стосується, тож все гаразд.
– З усіх королев-вампірів у Сейруні Розелін найгарніша. Але останнім часом я її не бачив. Цікаво, де вона?
***
Відколи вони увійшли до містечка Ґомчі відділилися від групи та займалися тим, що підходили до вампірес, шаленими темпами скуповували яблука і їли їх.
Час від часу котрийсь із них піднімав руки і голосно кричав.
– Най живе королівство вампірів!
– Хай живуть вампіри!
– Кхм! Як добре, що ми прийшли сюди. Дякую, Віде.
Скандальна поведінка Ґомчі!
Ґомчі2, Ґомчі3, Ґомчі4 насолоджувалися на повну. Ґомчі і Ґомчі5 були зайняті поїданням яблук.
Містечко Сейрун було раєм для старих холостяків. Вампіреси, які тепло і привітно усміхалися, були неймовірно красиві.
– Смачного. Дякую за покупку.
– Жодних проблем. Але чи треба нести з собою щось таке важке…?
– Дякую.
Вампіреса своєю чергою притиснулася до руки Ґомчі3.
– Охохохохо!
Яке чудове відчуття!
– Це варте кожної монетки!
Ґомчі3 поглянув на наставника.
– Наставнику! Ми ж назбирали грошей, правда?
– Розумію, учню. Будемо їсти досхочу! Купуй все!
Ґомчі сміливо спустошував кишені. Він знав, що піддався впливу місцевих красунь, але не почувався через це погано.
Гроші можна було заробити полюванням.
День чи два у бідності не така вже велика справа, тому він не вагався витрачати їх.
Але такі дії підвищували рівень прихильності вампірес.
Та, що притискалася до руки Ґомчі3, сказала:
– Будь ласка, допоможіть нам.
– Так? Що я можу для тебе зробити? …Чи мені потрібно купити ще яблук?
– Насправді є істоти, які намагаються схопити і вбити нас. Будь ласка, знищте їх.
Очі вампіреси наповнилися сльозами. Серце Ґомчі3 запалало, коли він побачив це.
– О, ні, що за мерзотники! Де ж вони? Я маю негайно їх знищити…!
– Я проведу вас. Ідіть за мною.
***
Від разом з рештою групи збирав інформацію і дізнавався про завдання. Аж раптом прибіг Ґомчі3.
– Віде!
– Так?
– Гадаю, ми знайшли квест.
– Де і як ви його знайшли?
– Ми купували яблука у жінок і вони нам розповіли.
Вампіреси! Їх класифікували як монстрів, схожих на людей, але для Ґомчі вони були всього лише жінками.
Причина була проста. Вони носили спідниці і виглядали як жінки. Ба більше, вампіреси були такими гарними, що майже здавалися нереальними.
– А як щодо винагороди і рівня складності?
– Я ще не знаю. Вона постійно каже нам іти слідом, але я подумав, що спочатку потрібно сказати тобі.
– Ходімо швидше.
Від разом з іншими попрямували до вампіреси. Навколо неї зібралися Ґомчі.
– Віде, швидше. Ця панна сказала, що проведе нас. Передай іншим поквапитися слідом, її друзі в небезпеці!
Ґомчі2 вистрілював словами, готовий піти за вампіресою будь-якої миті.
Погляд Віда став гострим. Він поглянув на неї і запитав:
– Куди ти хочеш відвести нас?
– Дізнаєтеся, якщо підете за мною, – різко відповіла вампіреса, надувши губи.
Від не довіряв їй. Бо вампіри постійно брехали! Сповнені жадібності, заздрості і ревнощів, вони постійно брехали, коли опинялися у небезпечній ситуації. Це були найнебезпечніші монстри у світі.
Від вимогливо сказав:
– Чи можеш ти скласти клятву крові, що твої слова про друзів у небезпеці правда і що ти не намагаєшся заманити нас у пастку?
Клятва крові. Вампіри не могли брехати, коли на кону стояла кров, джерело їхнього життя. Від дізнався про це, маючи справу з вампіром Чистої Крові.
«Якщо це брехня, то вона просто вдасть, що їй нічого не відомо».
Але всупереч очікуванням Віда, вампіреса кивнула.
– Я зроблю це! Я, вампіреса Мінор, клянуся своєю священною кров’ю, що не заманюю цих людей у пастку.
– Ходімо.
Від разом з іншими пішов за Мінор.
Вона повела їх до рівнин за містечком. Коли вони пройшли широкі поля, розгалужені стежки і безкрайні луки, то побачили село.
І, на диво, там жили люди!
Дерев’яний частокіл оточував село, а паладини і жерці стояли на варті.
Мінор сумно промовила:
– Людські фанатики, що зібралися там, переслідують нас.
– Чи пов’язані вони зі зникненням Розелін?
– Так. Ці нахабні істоти, що вірять в бога. Вони викрадають молодих вампірів нашого клану і щоночі спалюють по одному. Уважно подивіться туди.
Мінор вказала на місце перед воротами села. Вампір був прив’язаний до хреста, а навколо лежали купи хмизу, змащені олією.
– Це моя подруга Розелін, яку сьогодні ввечері спалять на багатті. Будь ласка, виженіть фанатиків, що зібралися там, і врятуйте її.
Ділінь!
[Порятунок вампірів
Вампіри Сейруна в біді. Їм загрожує небезпека від присутніх інквізиторів, жерців і паладинів! Кров, заплямовану вірою, вампіри не можуть пити, а землі навколо села мають таке сильне благословення, що вони навіть не можуть наблизитися.
Мінор хоче, щоб ви перемогли фанатиків Тарна, які захищають боже веління та закон, і врятували Розелін, а також інших вампірів. Але якщо ви погодитеся на її прохання, то доведеться заплатити за це.
Складність: B
Нагорода: Еліксир вампірів; проклята лялька Мінор
Обмеження: Якщо зійдуть три місяці і Розелін помре через церемонію спалення, завдання буде провалено.]
Дуже незвичний квест!
Завдання, яке дав вампір.
Від вагався, бо доведеться битися з людьми, але Ґомчі вже прийняли рішення.
– Та зв’язана жінка – це Розелін?
– Вона така гарна, ми повинні їй допомогти!
– Так! Це природний вибір для чоловіків!
– Не хвилюйся. Ми допоможемо.
Ґомчі прийняли завдання без жодного плану, а просто тому, що подивилися на красиве обличчя королеви вампірів Розелін. Тож у Віда не залишалося іншого вибору, як погодитися.
– Ми врятуємо Розелін.
[Ви прийняли завдання.
Віра знизилася на 15;
Слава зменшилася на 200;
Удача знизилася на 3;
Шарм зростає на 15.
Ваша натура стала на крок ближче до зла.]
Коментарі
Дописати коментар