Роман ЛМС. Том 11. Розділ 4-1
Розділ 4. Операція: Порятунок Розелін. Частина 1
Розділ 4. Операція: Порятунок Розелін. Частина 1
Незалежно від успіху завдання, вже саме його прийняття призвело до зміни характеристик. Такою була ціна за згоду виконати прохання вампіра.
– У-ух! Моя слава знизилася.
Сурка, яка слідом за Відом прийняла завдання, застогнала. У інших також були змішані вирази на обличчях.
Здобути славу непросто. Щоб підвищити її на 200 очок за допомогою повторюваних завдань або битв, знадобилися б тижні.
Втрати віри й удачі також не були особливо приємними, але це не так чутливо, як зі славою.
Слава безпосередньо впливала на доступність завдань і навіть була пов’язана з другою і третьою зміною класу.
Ґомчі серйозно сказав:
– Віде.
– Так, наставнику.
– Що буде, якщо моя слава впаде до нуля?
Ґомчі не мали великої слави, тож це неминуче могло стати серйозною проблемою.
Від з моменту прийняття завдання очікував, що буде якесь покарання.
«Отримати завдання рівня B без попередньої підготовки і пов’язаних квестів, навіть якщо це землі вампірів, все одно ми б зазнали значних втрат».
На щастя, після отримання завдання втрати були не такими серйозними, як він боявся.
Щоб запобігти падінню морального духу, Від старався говорити байдуже.
– У такому випадку зброярні не продадуть хорошої зброї.
– Чому?
– Невідомий, безіменний воїн не гідний хорошої зброї.
– ……
Жагу Ґомчі до зброї ніхто не міг перевершити. Для того, хто колекціонував хороші мечі, думка про те, що він більше не зможе їх купити, була джерелом значного горя.
Тоді Ґомчі3 запитав:
– Зброю не обов’язково купувати виключно у зброярнях, можна прямо замовити її у коваля, так?
– Якщо узагальнити, то з відомими ковалями складніше мати справу через їхню високу гордість. Вони хочуть, щоб їхньою зброєю користувалися відомі особистості. Якщо слава буде низькою, то ціна на зброю зросте в рази і придбати її стане значно складніше.
Ґомчі3 вимушено посміхнувся:
– Ну, це ще терпимо.
Вони все ще могли купити зброю через Віда або Мапана.
Зброя, виготовлена на замовлення у кузні, була адаптована під користувача і покращувала унікальні характеристики, але вона не була необхідною. Крім того, якщо існувала така необхідність, відомому ковалю можна було заплатити більше за виготовлення потрібного.
Від знову вдавано-спокійно сказав:
– Також буде трохи важко потрапити до пристойних ресторанів.
– Ч-чому?
– Бо до пристойних ресторанів не пускають абикого.
– Ууукх!
Ґомчі3 був в агонії.
Стримування апетиту – справжній біль. Оскільки в реальному житті він жив в умовах суворого самообмеження, то не мав іншого вибору, як проявляти пристрасть до їжі у Королівській Дорозі.
– Що? Слава настільки важлива?
– Невже у нас проблеми?
Практикуючі також були в розпачі.
Їхній бойовий дух падав!
Від і цього разу знайшов просте рішення.
– Старші брати по зброї!
– …?
– Це – битва! Ми врятуємо прекрасних вампірес і тоді вони…
– І тоді вони?
Ковть!
У практикуючих потекли слинки. Потім вони, стоячи навпроти один одного, дійшли абсолютного консенсусу.
«Зараз не час для цього!»
«Якщо вони врятують їх раніше за мене…»
«Треба поспішати! Потрібно врятувати даму в біді».
Від більше нічого не сказав. Але ледь помітний натяк призвів до неймовірного результату!
– А-а-а-а-а!
Практикуючі, а за ними інструктори, кинулися до села. Їхній дух змагання не дозволяв відставати.
– Геть з дороги! Я врятую Розелін!
– Всі, хто нижче мене рангом! Шикуйтеся позаду мене!
– Старший, невже ми зараз будемо говорити про ранги? Там же жінка в біді!
Практикуючі та інструктори здійняли галас!
– З дороги! Я поспішаю!
Ґомчі також мчав, як буря.
Навіть серед гуманоїдних рас і монстрів вампіреси були досить гарненькими.
Якщо вищі і лісові ельфи мали невинний шарм, то вони були спокусницями, в яких звабливі і чуттєві тіла.
Якщо хтось і вагався, чи рятувати королеву вампірів Розелін, то це були не Ґомчі.
Сурка схилила голову:
– Вони безнадійні.
Ромуна злегка насупилася.
– Усі чоловіки однакові.
Однак бачити те, як Ґомчі, що завжди задавалися мужніми і сильними, кинулися рятувати королеву вампірів – це глибоко розчаровувало.
Проте Ґомчі2 і Ґомчі16 незворушно стояли на місці.
Мейлон зацікавилася чому.
– Пане Ґомчі16, хіба ви не збираєтеся рятувати вампірес?
Серед Ґомчі враження про нього було одним із найгірших. Говорили, що навіть його племінники, коли були маленькими, плакали безліч разів. Навіть під час новорічних вітань вони тремтіли від страху – ось настільки він був страшний!
Ґомчі16 відповів з яскравою усмішкою:
– Я обмінююся шепотінням зі своєю дівчиною.
– Дівчиною?
Очі всіх розширилися від здивування.
У Ґомчі16 з’явилася дівчина!
Це здавалося чимось далеким від правди.
Шок, коли вони почули, що хтось із Ґомчі має дівчину, був величезним.
– Це якийсь абсурд.
– Невже у вас уже розвилася деменція?
– Розмовляти з кимось, кого не існує, але вірити, що це реально…
– Це могло бути викрадення!
Серед нескінчених спекуляцій Мейлон вдалося відновити самовладання. Далі вона змогла вичавити запитання:
– Як ви з нею познайомилися?
– Я зустрів її під час битви з кістяним драконом. Її ім’я Рівіан. Гарне, еге? Хо-хо-хо!
Ґомчі16 був дуже щасливим, а тому не знав, що робити.
Він боровся до останнього і пожертвував своїм життям, щоб мати можливість послати запит на дружбу. Йому здавалося, що це сон, але це була реальність. Після цього вони посилали шепотіння одне одному, коли тільки могли. Ґомчі16 був незграбним, але чесним і надійним – Рівіан вважала його неймовірно цікавим.
Він був взірцем для наслідування, гідний поваги всіх Ґомчі!
Саме тому вони з таким шалом кинулися рятувати вампіресу.
В очах Мейлон промайнуло захоплення.
– Розумію! Людина такої чесності, природно, матиме популярність. До речі… чому ви не б’єтеся, пане Ґомчі2?
– Я маю захищати її.
Ґомчі2 вихопив меч і став на варті поруч зі Січві.
Висока, огрядна жінка-орк і людина!
Хоча Ґомчі2 мав мускулисту статуру, він був трохи нижчим за Січві, чий зріст перевищував два метри. Тому, хоча фраза «захищати її» могла здатися дивною, він залишився, щоб подбати про Січві, жінку.
– Пане Ґомчі2! Чвіік, Чві-і-ік!
Січві була переповнена вдячності.
Скільки горя вона пережила з моменту приєднання до цієї групи!
Всі вони були добрими людьми, тому не говорили їй нічого поганого і Січві без проблем зливалася з командою. Але насправді вона була не більше ніж жебрачка, яка забирала очки досвіду і частину здобичі. Не маючи змогли брати участь у битві, Січві могла лише переносити багаж.
Вона почувалася самотньою, спустошеною і навіть трохи ненавиділа себе.
Але потім з’явився чоловік, який почав піклуватися про неї.
«Це не перший раз, коли парубки поводяться так, але…»
У реальному житті вона була прекрасною психіатринею, тому навіть на побаченнях наосліп перед нею завжди з’являлися добре одягнені, красиві чоловіки.
Для неї було звичним отримувати подібну доброту, але в Королівській Дорозі Січві була огидним орком, тому не могла не відчути прихильності до чоловіка, який захищав і піклувався про неї, незалежно від її зовнішності.
Як і личило старшому інструктору, Ґомчі2 був досить уважним до оточуючих.
Від зробив крок уперед.
– Тоді почнемо бій.
– Віде, я благословлю тебе. Нехай божественна сила наповнить твоє тіло, захистить тебе і не дозволить зазнати поранень – Вічна Молитва!
Ірен використала навичку.
Оскільки вона була жрицею, то під час молитви простір навколо огорнуло білим світлом.
Благословення – нова навичка Ірен!
Це тимчасово підвищувало фізичний і магічний захист, а також посилювала здатність організму до відновлення.
– Нехай сила досягне піку для боротьби зі злом – Благословення!
Безперервні благословення впливали як на Віда, так і на всіх інших. Хоча божественна магія Ірен не була такою ефективною, як у кандидата на роль первосвященника Альверона, якого вважали найвидатнішим священником, вона була досить ефективною.
Підготовка до битви завершилася.
Від подивився на Юрін.
– Сестро.
– Гм?
– Залишайся тут і добре сховайся. Мапан про тебе подбає.
– Добре.
– Якщо прийдуть монстри, тікай і чекай, поки твій старший брат позбудеться від них.
– Не хвилюйся, я швидко бігаю.
– Якщо зголоднієш, з’їж в’ялене м’ясо у вагоні.
– Я сита.
– Навіть якщо я не повернуся…
– Я буде добре їсти і житиму краще життя.
– Чоловіки…
– Всі вовки. Не можна довіряти жодному з них.
Після цього Від ще довго говорив.
Зазвичай вампіри відчували прихильність до жінок, тому, якщо один із них проходитиме повз і намагатиметься спокусити її, вона не мала цьому піддаватися. Втомившись, Юрін слід було відпочити. Показник витривалості у неї був низьким, тому вона швидко втомлювалася. Перенапруження могло призвести до перевтоми, а у важких випадках до хронічної втоми і навіть застуди…
На обличчі Мапана з’явилося страждання.
– Не знав, що Від такий балакучий.
Пейл погодився.
– Юрін, яка терпляче слухає, просто дивовижна.
Зефір, здавалося, зрозумів причину.
– Мабуть, суть в тому, що це стосунки між молодшою сестрою і старшим братом. Словами важко описати, що відчуває старший брат, коли його сестра виходить у короткій спідниці.
Лише після довгої тиради Від нарешті звернув увагу на поле бою.
– Ситуація там термінова, тому закінчимо на цьому.
– Добре, брате.
– Є ще багато часу.
– Таке відчуття, що все закінчилося надто рано. Пізніше, коли все буде спокійно, розкажеш мені все ще раз.
– Звичайно!
Було цілком природним, що люди навколо них виглядали нажаханими.
Коли Від нарешті почав діяти, брама села фанатиків широко відчинилася.
– Дурні, зачаровані вампірами!
– Покайтеся. Покайтеся!
– Це – пекло, тому спокутуйте свої гріхи! Відправити їх в обійми Бога!
– Перший Орден, вперед!
Фанатики. Темні паладини і темні жерці приготувалися до атаки.
Атакуючи, вони очікували виснажливої облоги, але люди всередині села виявилися дуже агресивними.
– Шлях, яким ви ідете, не відповідає волі Бога!
Ґомчі, що бігли до села, значно сповільнилися. Їхні кроки стали важчими і дув сильний зустрічний вітер, що обмежував рухи.
Темні жерці знову використали свою магію.
– Люди, обдурені злом, це істоти, покинуті Богом! Нехай вас уразить жахлива хвороба, що виділяє смердючий запах!
Тіла Ґомчі позеленіли. Вони були заражені хворобою, що виділяла смердючий запах, від якого, здавалося, гнили їхні носи.
Звичайні люди б мучилися! Вони б утратили волю до боротьби і відступили, чекаю іншої можливості.
Але – на щастя чи на біду – Ґомчі не були звичайними людьми.
Ґомчі3 посміхнувся.
– Невелике діло! Я навіть вмивався водою, якою мив ноги протягом десяти днів!
Ґомчі4 також зловісно посміхнувся, пригадуючи минуле.
– Я тренувався протягом двох років у тропічному лісі, а потім повернувся до Кореї. Коли я пішов до лазні, всі втекли через мене. Хе-хе!
Ґомчі5 незворушно сказав:
– Я навіть вирощував комах у своєму волоссі!
Завдяки пекельним тренуванням вони звикли до бруду і смороду.
Ґомчі просто усміхнувся, ніби говорячи, що все добре.
Це було дуже давно. Коли він дитиною навчався фехтування, його сім’я була бідною і вони не мали що їсти. Іноді, коли йому хотілося щось поїсти під час тренувань, він ішов до туалету.
Затишне місце, недоторкане іншими!
Тоді це називалося вуличний туалет. Не унітаз з водою і всім іншим, а застарілий традиційний туалет, відходи з якого потрібно було відкачувати, коли він наповнювався!
Він насолоджувався там смачною їжею!
– Сидячи навпочіпки, щоб зварити рамьон на пальнику, я відчував найкращий смак у своєму житті.
Що глибшим було занурення в це питання, то жахливішим ставало минуле кожного з Ґомчі!
Попри те, що хвороба зробила їх слабкими і завдала болю в суглобах, вони продовжували рухатися.
– Ривок Воїна!
– Нестримний Меч!
Тіла Ґомчі огорнуло слабким світлом.
Швидкість їхнього бігу також зросла.
Ривок Воїна. Навичка, яка збільшувала швидкість бігу на цілих 25% порівняно зі звичайним!
Як і ривок лицарів, це вивільняло потужну, руйнівну силу. Хоча навичка споживала значну кількість витривалості, але сила атаки була справді винятковою.
Нестримний Меч, як випливало з назви, ніколи не зупинявся.
Різати, колоти, бити! Меч мав текти нескінченно, як вода.
Тому, якщо хтось не був вправний у фехтуванні, навіть якщо цей гравець вивчить навичку, то не зможе її використовувати. Змах мечем у неправильному напрямку при появі монстрі міг призвести до втрати рівноваги і контролю.
Потрібно було планувати щонайменше на три або чотири кроки наперед і відповідно адаптуватися до дій супротивника.
Вивчення і підвищення навички досягалося завдяки зусиллям, але розкриття і подальше використання власного потенціалу залежало від індивідуальної бойової майстерності.
– Розсікти їх!
– Ніщо не може нас зупинити!
Ґомчі наступали і розмахували мечами, як божевільні.
Меч, що розсікає вітер!
Змахуючи клинками, вони розсіювали навичку, яку використали жерці, і просувалися, наближаючись до паладинів.
Коментарі
Дописати коментар