Роман ЗЦВ. Розділи 726-727
Розділ 726. Хвиля демонічних звірів | Розділ 727. Знаряддя Божественного Покарання
Розділ 726. Хвиля демонічних звірів
Глибоко в печерах, схожих на лабіринт, тремтіння над головами ставало дедалі гучнішим.
Паша знала, що вони наближалися – численні, масивні і грізні.
Вона встромила кінцівки у ґрунт, засунувши їх углиб і поширивши вгору, а потім «побачила» все, що відбувалося за межами цього місця: темна маса демонічних звірів кишіла між горами. Кілька входів до руїн лабіринту були заблоковані величезними Пекельними Звірами, що примусило демонічних гібридів, які йшли за ними, шалено рвати істот попереду, щоб прокласти новий шлях через їхні тіла. Інакше їх би розчавили на смерть інші демонічні звірі біля входу.
Але незабаром прохід знову буде заблоковано – і попередній процес створення нового шляху повториться. В результаті, ще до того, як орда монстрів досягне серця руїн, сцени біля входів вже перетворилися на криваве пекло.
У шарах землі також було неспокійно, оскільки і звірі пустки прямували сюди. Їхні всіяні зубами ротові порожнини служили ефективним знаряддям для копання, а вкрита жирною рідиною шкіра дозволяла їм легко повзати під поверхнею. У їхній довгих тілах ховалася величезна кількість симбіотичних гібридів – якщо одному такому вдасться прорватися крізь лінію оборони, вони могли завдати важких втрат захисникам.
У небі навіть з’явилася чималенька кількість мутованих крилатих звірів, але вони не могли потрапити в руїни, тому їм залишалося лише ширяти у повітрі і завивати.
Це був невимовний досвід. Хоча вона не бачила цього прямо, рев з гір, тремтіння і скрип землі – все це точно передавалося в її свідомість через тисячі мацаків, утворюючи незліченні яскраві образи.
Це було найбільшим вторгненням демонічних звірів з початку зими.
Паша витягнула кінцівки і занурилася глибше в землю.
Час від часу зі стелі падало дрібне каміння і розбивалося об жаровні, що стояли по обидва боки від проходу. Їй не був потрібен вогонь, щоб побачити кожен камінь під землею, але іншим, тим, хто перетворився на армію божої кари, він був необхідним. Однак всі уже перемістилися до головної зали лабіринту, тому вона загасила полум’я в жаровнях.
– Як ситуація нагорі?
Щойно Паша увійшла до головної зали, голос Елії пролунав у її свідомості.
– Найближчий звір пустки майже досягнув третього рівня, – вона відправила свою відповідь у свідомість кожного. – Як там ситуація під лабіринтом?
– Нічого незвичного, – відповіла Елія, – але я побачила кілька обвуглених трупів.
Відколи Паша прийняла нове тіло, її розуміння бою кардинально змінилося. Раніше плоский світ раптово став тривимірним. Тепер, коли ворог міг вільно пересуватися під землею, вцілілі мали постійно звертати увагу на те, що відбувалося під ними. Поки вони не знаходилися на краю прірви, то не мали ігнорувати загрози, приховані вглибині.
На щастя, під руїнами постійно текла річка магми, яка забезпечувала захист більшої частини дна лабіринту. Що позбавляло їх багатьох клопотів. Поки що, здавалося, жодна демонічна істота не мала захисту від вогню.
– Скільки потрібно часу, щоб Знаряддя Божественного Покарання було готове? – Паша глянула на Селін.
– Не знаю. Можливо, година або дві години? – пролунав стурбований голос з боку магічного ядра. – Я старалася як могла, але пошкодження в зоні 43 щойно відремонтовано. Пані Елеонорі потрібен час для розрахунків!
– Не хвилюйся, вони не доберуться сюди так швидко, – заспокоїла її Паша. – Великі гібриди заблокували входи до печер, а з меншими ми впораємося.
– Саме так. Просто стався до цього як до щоденного тренування, – сказала Єлена. – Поки ми тут, демонічні звірі не можуть увірватися до зали.
– Як на мене, нам не слід було так швидко забирати божественну реліквію. Хіба б не було краще, дозволити місту Падучої Зорі ще більше ослабнути? – сказав хтось.
– Тоді їм би все одно довелося захищати Гермес. Однак без армії божої кари ці смертні ні на що не здатні! – відрізала Елія.
– Міські стіни можуть ефективно стримувати демонічних звірів, а розпечена олія і катапульти все ще здатні нашкодити монстрам. Нам всього лише потрібно було сховатися у Таємному Храмі та чекати, поки демонічні звірі прорвуться, після чого забрати реліквію.
– Під собором є приховані механізми. А якби вони активували якусь пастку і спровокували обвал? Бути живцем похованими під землею невелика проблема, але якби реліквія потрапила до рук демонів – нам би настав кінець. Ми не можемо дозволити собі такий ризик.
– Припиніть сперечатися, – перебила Паша. – Тепер, коли ми забрали реліквію, іншого шляху нема. Ви забули, що сказала пані Натая? Єдиний час для суперечок – перед тим, як буде зроблений вибір. Яким би не було рішення, ми не повинні шкодувати про нього.
Після того, як вона заговорила, інші затихли, мовчки погодившись з її словами.
В епоху Такіли такі ситуації траплялися рідко. Відьми нижчого рангу мали були беззастережно слухатися вищих відьом, а порушення правил суворо каралося. Найсерйозніша суперечка у Федерації сталася між Натаєю й Акаліс. Перш ніж порвати з містом Падучої Зорі, Натая сказала слова, про які іншим нагадала Паша, всім своїм послідовникам, а потім розпочала атаку на королеву Падучої Зорі.
Відтоді серед вцілілих Такіли більше не було ієрархії, а суперечки стали частішими. Однак Паша анітрохи не заперечувала проти цього – вона віддавала перевагу активній організації замість холодної і жорсткої системи.
Як тільки всі перемкнулися на іншу тему і почали обговорювати, як стримати демонічного звіра, Паша раптом отримала дивний сигнал від одного зі своїх мацаків!
Сильне тремтіння пройшло крізь скелясту землю, ніби упало щось важке – якийсь об’єкт рухався з такою швидкістю, що, здавалося, взагалі не зустрічав опору. Воно практично пробило кілька шарів лабіринту поспіль і за лічені секунди почало наближатися до глибин зали!
Як таке можливо?
Ґрунт навколо був щільно заповнений камінням. Навіть звіру пустки знадобилося б щонайменше чверть години, щоб прокопати один шар. Це відбувалося у товщі землі, то як воно могло рухатися так швидко?
Паша швидко спрямувала ще більше мацаків у напрямок шуму. Що більше їх було для контролю певної території, то більше «зображень» вона отримувала.
Далі її серце стиснулося.
В якийсь момент у цій місцевості з’явилася тріщина завдовжки 6-7 лі, яка розколола землю навпіл. На перший погляд, це виглядало як довга прірва, що тягнулася аж до найтемніших глибин. Звір пустки скористався цим, упав і опинився прямо над залою.
– Готуйтеся зустріти ворога! – якомога голосніше сказала Паша, щоб попередити про небезпеку. – Напрямок – магічне ядро!
Як тільки всі на мить заціпенілі, кам’яні плити на стелі зали з гуркотом розлетілися на шматки – і з розлому ковзнув масивний звір пустки. Його тіло, вкрите глибокими подряпинами і синцями, тьмяно світилися під світлом магічного ядра. Очевидно, падіння завдало монстру великої шкоди, але навіть так, йому на останньому подиху вдалося виконати свою місію.
Щойно звір торкнувся землі, десятки гібридів демонічних звірів роздерли його черево і накинулися на Селін, яка була найближче.
Розділ 727. Знаряддя Божественного
Покарання
– Ні…! – закричала Паша.
Щойно Селін витягла мацаки зі Знаряддя Божественного Покарання і відкинула двох гібридів, на неї одразу накинулися інші демонічні звірі. На тілі, що нагадувало пухлину, з’явилося кілька ран, а луска і сіра рідина розлетілися на всі боки. Кілька спритних вовкоподібних істот навіть вилізли по грубій шкурі на її маківку і намагалися зверху гризти головні мацаки.
Інші відьми кинулися на допомогу – Єлена прибула першою. Її постать блиснула, як спалах срібного світла, розсікши гібрида, який став на шляху, навпіл. Потім вона кинулася на демонічних звірів, знищуючи їх усіх і розбризкуючи кров на кожному своєму кроці. Ці монстри, яких боялися смертні, були не кращими за звичайних звірів перед воїнами божої кари, що були майже такими могутніми як надзвичайні. Навіть на початку битви монстри були у невигідному становищі, поступаючись що в силі, що у швидкості.
Коли до сутички приєднувалося все більше відьом, демонічних звірів вбивали одного за іншим – і короткочасний хаос нарешті вщух. Паша витягнула всі свої мацаки і помчала до центру зали, її серце калатало у горлі.
На відміну від відьом божої кари, які могли змінювати тіло за бажанням, ті, хто обрав ці пухлиноподібні тіла, не мали можливості їх змінити. Щойно вони опинялися на межі смерті, у них не залишалося іншого вибору, крім як злитися з пані Елеонорою.
Якби це була Паша, вона б не заперечувала проти такого результату. Вирішивши слідувати за пані Натаєю, вона була готова в будь-який момент принести в жертву себе. Але це не стосувалося Селін. Серед вцілілих вона була єдиною, хто мала найглибші знання про магічне ядро. Після її злиття вони довго не зможуть активувати Знаряддя Божественного Покарання.
– Ти як? – знервовано запитала Паша, опустившись поряд з покритою ранами пухлиною.
– Ну… це невелика справа, – від відповіді Селін їй одразу стало легше. – Просто заткнути ці кілька дірок у тілі – і все буде гаразд. Але кілька моїх мацаків відкусили, і це пекельно боляче.
– Будь рада, що ти можеш відчувати біль… Я дуже хочу відчути його ще раз, – крикнув хтось.
– Точно. Якби Філліс почула це, вона б шалено позаздрила. Як шкода, що зараз їй це доступно лише духовно.
– Не кажи так. Вона служить смертним заради Такіли, – насупилася Єлена.
– Тепер її слід називати Сімдесят Шість, чи не так? Цікаво, як просувається план з Обраною?
– Минуло зовсім небагато часу. Це не той час, коли Федерація правила над всім континентом. Вже тільки зв’язатися з відьмами, які переховуються, складно. Нам доведеться наполегливо працювати щонайменше два-три роки.
– Або до тих пір, поки не настане Кривавий Місяць, після чого нас усіх поглине армія демонів, – додав хтось.
– Прокляття, невже ми справді маємо це обговорювати?
Ці слова викликали вибух сміху в інших.
– Тихо всі! Ми все ще в небезпеці, – сердито буркнула Елія. – Що нам тепер робити? Над головою пролом. Якщо впав один, то буде наступний. Чи слід нам розділитися й охороняти дно печери?
Паша на мить задумалася, але відкинула цю ідею.
– Ні, якщо демонічні звірі, які впадуть, зосередяться на боротьбі з відьмами, що залишаються тут, то проблем не виникне. Але що, якщо вони вирішать розвернуться й атакувати по зовнішньому периметру? Тоді захисники різних входів можуть опинитися під загрозою нападу з обох боків. Навіть з силою воїнів божої кари ми можемо опинитися у скрутному становищі.
– Я згодна, – кивнула Єлена. – Крім того, так нас легко розділять і оточать, а ми не матимемо змоги відступити. Замість того, щоб битися розрізнено, краще зібрати всі сили в одному місці, поставивши групи по всій головній залі, і захищати реліквію разом з магічним ядром. Щойно Селін полагодить Знаряддя Божественного Покарання, ми всі зможемо вижити.
– Я згодна.
– Я теж.
– Хай там що, це краще, ніж буди вбитим демонічним звіром зі спини.
– Тоді так і зробимо, – Паша помахала мацаками. – Відмовимося від захисту нижніх входів і зосередимо всі сили на обороні магічного ядра.
Це означало, що їм доведеться протистояти орді демонічних гібридів посеред величезного, порожнього залу. Попереду на них, безсумнівно, чекала важка битва. Єдиною втіхою було те, що величезні і могутні Пекельні Звірі та непереборні крилаті звірі не могли проникнути до лабіринту. Інакше ситуація була б у сто разів гіршою.
Але всередині Паші вирувала ледь помітна тривога. Кількість демонічних звірів була надзвичайно величезною, а витривалість відьом божої кари – не нескінченна. Якщо на ремонт Знаряддя Божественного Покарання знадобиться багато часу, чи справді вони зможуть стримувати таку кількість монстрів?
Якби вона знала про це, то не стала б дозволяти Селін продовжувати випробування ядра під час Місяців Демонів – принаймні не найважливішого.
Через годину демонічні звірі нарешті з’явилися в нижній частині лабіринту – і почався бій.
Кожна відьма викладалася на повну. Результат цієї битви, безсумнівно, визначить, чи зможе людство вижити. Паша приєдналася до бою; вона витягувала лаву з вогняної річки і лила її на темну масу гібридів. Палюча, липка червона «вода» підпалювала хутро монстрів, полум’я люто вирувало, наповнюючи повітря запахом гару.
Навіть попри це, вони продовжували стрімко просуватися вперед, прямуючи туди, де знаходилася реліквія. Відьми божої кари утворили собою стіну з плоті і крові. Поки їхні голови залишалися цілими, вони не помруть по-справжньому. Тому битва була надзвичайно жорстокою. Навіть якщо їхні тіла були сильно пошматовані, це не заважало їм, лежачи на землі, відрубувати ворогам ноги і розпорювати черева.
У цей критичний момент схвильований голос Селін луною озвався у головах всіх:
– Основні розрахунки завершено! Магічна сила налаштована на знищення чужих видів. Знаряддя Божественного Покарання готово!
– Пашо, залиш це мені. Іди активуй його! – Елія вивергнула потік магми, відштовхуючи демонічних звірів поблизу, а потім стрибнула перед нею.
Серед усіх вцілілих її ключ поступався лише ключу пані Елеонори – і він один з найтовстіших ключів, здатних запустити Знаряддя.
Паша встромила головні мацаки в кам’яну плиту над головою і в один стрибок досягнула Знаряддя Божественного Покарання. Згідно з попереднім досвідом, вона витягнула мацаки і міцно обійняла веретеноподібне ядро, що висіло в повітрі. У ту ж мить магія вирвалася з її тіла – тьмяне, холодне світло, що виходило з каркаса Знаряддя, ставало все яскравішим і яскравішим.
Паша відчувала, як її магія конденсувалася у дивний, напівпрозорий багатогранник у центрі веретена. Він був неймовірно складним, з незліченними кутами і гранями, що просто словами не можна було описати. Це було ядро знищення чужих видів, зрозуміла Паша. Воно нагадувало магічний символ вищої відьми, тільки сила в ньому була набагато більшою. Коли холодне блакитне світло перетворилося на сліпуче біле, каркас веретена раптово розкрився – і в центрі зали стало яскраво, як удень!
– Зараз! – крикнула Селін.
Паша наказала Знаряддю вивільнити свою силу. Слідуючи її волі, з ядра вирвалася вибухова хвиля світло-блакитного кольору і швидко поширилася, в мить, немов брижі на поверхні води, прокотившись по всій залі!
Коментарі
Дописати коментар