Роман ЗЦВ. Розділи 738-739
Розділ 738. Лише один лідер | Розділ 739. Рукостискання
Розділ 738. Лише один лідер
Роланд був здивований цим запитанням, а потім не стримався і підняв кутики губ:
– Здається, у вас є що ще сказати?
– Оскільки це стосується виживання кожного, ми сподіваємося, що будуть враховані рішення усіх. Тому… Такіла пропонує прийняти систему спільного управління, – відповіла Паша. – В межах єдиного фронту команди віддаватимуться лідерами наймогутніших груп шляхом консультацій. Це дозволить ефективно уникнути помилкових оцінок і забезпечить узгодження інтересів усіх сторін.
– Хм… Звучить, як система трьох лідерів Федерації.
– Три – це доречне число, так можна забезпечити хороший баланс між швидкістю прийняття рішень і тим, наскільки вони узгодженні. Звичайно, враховуючи, що сьогодні існують чотири королівства і різні організації відьом, то прийняття рішень не обов’язково має базуватися на системі трьох лідерів. Наприклад, на початку існування Федерації круглий слід з одинадцяти лідерів формулював плани битв, – пояснила стародавня відьма.
Роланд подумав, що це, безсумнівно, був розумний розрахунок. Окрім домінуючого Беззимного міста, решта королівств, Союз Відьом і Сонний острів не мали значної переваги над вцілілими з Такіли. Хоча понад сотня воїнів армії божої кари могла здатися невеликим числом, але їхня бойова ефективність була набагато вищою, ніж у звичайних армій і відьом. Крім того, вони протягом десятиліть вели запеклі бої з демонами, тому здобули чималий бойовий досвід. А також успадкували магічні артефакти підземної цивілізації, тож вони у будь-якому разі були силою, з якою потрібно рахуватися.
Якби посади розділялися на основі сили, вцілілі Такіли, безсумнівно, забезпечили б собі місце за столом прийняття рішень. І вже там, підтримуючи зв’язок з іншими відьомськими організаціями і зміцнюючи природне почуття приналежності, вони змогли б забезпечити власні інтереси.
Можливо, у них не було жодних подальших планів, таких як відновлення панування відьом чи повстання проти королівств звичайних людей. Це міг бути всього лише обережний акт самозбереження – бажання, яке мала б майже будь-яка організація перед приєднанням до більшої групи. Якби це був Роланд, який щойно сюди потрапив, то він, можливо, погодився б, але зараз він уже не той четвертий принц, який щойно став володарем маленького Прикордонного Міста.
– Цікава пропозиція, але єдиний фронт не впроваджуватиме систему спільного управління. У нього буде лише один лідер – я, – беззаперечним тоном сказав Роланд. – Це найефективніший і найстабільніший підхід.
Скромність – це чеснота, але зараз точно не час бути скромним. Спільне управління трьох осіб могло бути хорошим варіантом для Федерації, але не для нього.
Він єдиний у цьому світі розумів, чого вимагала індустріалізація і як максимально використати потенціал територій.
Щоб побудувати структуру, всі відділи повинні функціонувати як єдине ціле, ніби ідеально злагоджені шестерні у машині. Накази ратуші мали безперешкодно передаватися кожному громадянину, а ресурси – розподілятися скоординовано й узгоджено. Якщо кожну деталь управління доведеться пояснювати іншим або переконувати тих, чиїм інтересам буде завдано шкоди, індустріалізація не просунулася б далеко.
Можливо, його відмова була надто прямою – всі навколо мовчали. Навіть стародавні відьми були приголомшені і довгий час не могли вимовити жодного слова.
Роланд прокашлявся і спокійно продовжив:
– Єдиний фронт справді є гарантією протистояння демонам, але я не вимагаю, щоб ви одразу приєдналися до нього. Переїзд у західний регіон – це лише основа для побудови довіри. Замість усних домовленостей, я хотів би, щоб ви на власні очі побачили…
– Побачили… що?
– Силу і рішучість Беззимного міста боротися з демонами, а також інтереси і поточну ситуацію як тих організацій, що приєдналися до нас, так і тих, що ні. Отримавши повне розуміння, ви зможете зробити власний вибір. – Він відверто сказав: – Навіть якщо ви не зможете прийняти рішення, ми все одно будемо займатися базовою співпрацею, такою як пошук Обраної і надання експериментальних матеріалів за певну плату тощо. Ми просто не будемо втручатися в політику одне одного.
– Навіть якщо ми не віддамо вам реліквію і магічні ядра? – перебила Селін.
– Навіть якщо не віддасте, – кивнув Роланд. – По правді кажучи, я ніколи не мав наміру покладатися на інструменти з руїн, щоб перемогти демонів. Що ж до божественної реліквії, то поки вона зберігається в безпечному місці, де обидві сторони можуть подбати про неї, то мене все влаштовує. Як я вже казав, пошук Обраної і забезпечення безпеки реліквії – це найбазовіший рівень довіри. Що ж до решти, ми можемо поступово подбати про це.
– Я визнаю ваші надзвичайні якості, смертний, – той самий холодний голос, що говорив раніше, знову залунав у головах присутніх. – Але чи задумувалися ви над тим, що якщо одна людина очолить єдиний фронт, то місця для заміни не залишиться? А якщо Битва Божої Волі затягнеться на десятиліття? Коли ви почнете старіти, чи зможуть нащадки слідувати вашій волі і вести всіх уперед? Тільки система спільного управління може ефективно запобігти цій проблемі!
– Не думаю, що вам потрібно про це хвилюватися. Якщо не враховувати, чи зможуть демони протриматися так довго, я, ймовірно, зможу пережити вас усіх. – Роланд не був упевнений, чи передалася йому тривалість життя Зеро, оскільки він не отримав її магічної сили. Однак зараз існувала потреба у блефі. Замість того щоб використовувати нечувану систему для переконання іншої сторони, що воля наступників залишиться непохитною, краще було пояснити все неймовірною здібністю.
Після короткого опису «Поля Битви Душ» й одностайного підтвердження відьом у приймальні запала тиша.
Роланд побачив, як мацаки пухлин знову переплелися, а луска на тілах змінилася з сіро-коричневої на коричневу з червоним відтінком. Очевидно, суперечка була у найгострішій стадії.
Після певного часу мацаки нарешті опустилася.
– Я розумію, – голос Паші звучав серйозно. – Однак з руїн потрібно перемістити стільки речей, що однієї печери для цього не вистачить, тому процес займе близько місяця. Крім того, нам потрібно збудувати підземний палац і лабораторію у західних горах. Ми будемо вдячні, якщо ви надасте нам деякі матеріали.
– Хвилинку, як ви плануєте це зробити? – з краплею здивування запитав Роланд.
Спочатку він планував звернутися до Лотос, щоб вона з’єднала незліченні круглі проходи під землею, щоб забезпечити для вцілілих просте укриття. Зрештою під землею було тепло і волого, а модифіковані тіла відьом Такіли більше не були людськими, тому у них не мало виникнути якихось високих вимог до житла. Але, здавалося, вцілілі володіли приголомшливими інженерними навичками і планували побудувати новий палац усередині гір?
– Це можна зробити за допомогою нашого хробака-пожирача, – пояснила Паша. – Це велика оболонка, яка нагадує звіра пустки. В руїнах є один такий. Ми покладалися на нього, щоб проникнути до міста Слави королівства Світанку.
Розділ 739. Рукостискання
«Секунду, – подумав Роланд. – Чому ця істота схожа на гігантського демонічного звіра, який прямував до Великої Снігової Гори?»
– Нагадує звіра пустки? – перш ніж він встиг запитати, Агата заговорила першою. – Можливо, це ви проникли до табору демонів і поглинули вежу з чорного каменю?
– Табір… демонів? – у тоні Паші звучало збентеження. – Крім ремонту руїн і відкриття проходу до міста Слави, ми не посилали хробака-пожирача кудись іще. Зрештою він споживає стільки їжі, що ми не можемо собі цього дозволити.
Роланд коротко розповів про те, що бачили відьми у Туманному лісі і на захід від західного регіону, а потім попросив Сувій принести малюнки Солої, на яких була зображена величезна істота-пожирач.
– Ці два монстри були більшими за будь-якого звіра пустки і рухалися до Великої Снігової Гори.
– Це справді хробак-пожирач, – побачивши яскраві «фотографії», Паша глибоко вдихнула. – Цілком можливо, що всередині тієї засніженої гори, про яку ви згадували, розташовані руїни, залишені підземною цивілізацією! Записи стверджують, що колись вони мандрували по всьому Царству Світанку і скрізь, де є високі гори, залишили сліди хробаків-пожирачів. Велика кількість круглих тунелів усередині гір доводять, що записи не були перебільшенням.
– Але ви вважаєте, що підземна цивілізація вже загинула.
– Саме так. Проте хробаки – це лише оболонки. Їх можна використовувати так само, як і оригінальних носіїв: просто переселити душу, яка контролюватиме оболонку.
Після цих слів у Роланда стиснулося серце. Він озирнувся навколо і помітив, що обличчя присутніх відьом стали похмурими. Очевидно, вони подумали про одне і теж – хробаки двічі атакували: один раз дослідницьку вежу Агати, а другий – табір демонів. Після виключення трьох варіантів, залишався лише один – невідома раса, яку ще ніхто не бачив.
Чи могли вони виявити руїни у Снігових Горах і заволодіти оболонками хробаків-пожирачів?
У такому випадку, це не була б велика проблема.
Проте якщо слідувати цій думці, а раптом в тих руїнах також існували магічні ядра і центральний носій? Чи не призвело б це до того, що ворог значно підвищив теоретичний рівень знань магії, щоб дозволило йому створити Знаряддя Божественного Покарання, спрямований проти відьом?
Крім того, згідно з записами, що масивніша гора, то більше місто, побудоване підземною цивілізацією… Хоча Снігові Гори не були такими величезними і безперервними, як Непрохідні гори та гори Хребет Дракона, але Велика Снігова Гора була найвищою в цьому регіоні. Якщо там справді перебувала велика кількість оболонок, він не міг залишити їх без нагляду.
– Ваша Величносте, будь ласка, допоможіть нам дослідити цю Снігову Гору! – раптом завзято заговорила Селін. – Якщо там зберігаються якісь інструменти…
– А різні види носіїв, згадані у записах, – якщо вони потраплять до рук ворога, то завдадуть нам великих клопотів. – Голос Паші залишався спокійним, але, судячи з того, як тремтіли її мацаки, вона хвилювалася не менше за Селін.
Водночас з цим за спиною пухлин здійнявся галас. Очевидно, ця новина викликала неабияке хвилювання у вцілілих.
Роланд швидко зрозумів причину.
Порівняно з тілами воїнів божої кари, які нічого не відчували, носії, хоч і не мали людської форми, в цьому плані були набагато кращими. Носії принаймні могли відчувати тепло, холод, біль і навіть мали певне відчуття нюху. Після сотень років, проведених в оболонках, що нічого не відчували, не дивно, що їх так схвилювала новина про нових носіїв.
– Ваші побоювання справді обґрунтовані, – сказав він, вдаючи замисленість. – Я планував дослідити Снігові Гори на заході, але через брак ефективного транспорту і не бажання відправляти відьом одних у таку небезпечну подорож, був змушений відкласти цю справу. Якщо ж ми зможемо отримати допомогу вашого хробака-пожирача, то це буде чудова можливість…
– Ми розпочнемо переїзд якомога швидше, – серйозно відповіла Паша.
Раніше він говорив про шляхи співпраці, але не очікував, що подібна можливість випаде так швидко. Насправді навіть без прохання вцілілих Такіли, Роланд рано чи пізно зайнявся б дослідженням внутрішньої частини Снігових Гір. Окрім потреби усунути можливі загрози поблизу Беззимного міста, він також був глибоко зацікавився цими великими носіями, які могли легко прокладати гігантські тунелі під землею.
Лише крапля уяви розкривала величезний потенціал застосування хробака-пожирача!
Раніше він планував перетворити Непрохідний гірський хребет на природний бар’єр проти демонів, але досягнення цього інженерного дива було справжнім викликом. Території між горами були нерівними і крутими, а погодні умови – нестабільними. Вже лише транспортування цементу і цегли стало б складним завданням. Крім того, якщо Роланд хотів утримувати там постійні гарнізони, то казарми, дороги і необхідні житлові приміщення, крім позицій для фортечних гармат, мали б бути побудованими поблизу укріплень, що стало б значним викликом для здібностей Колібрі, Лотоса та інших.
Але з хробаком-пожирачем можна було легко прокласти прямі тунелі з тильної сторони гір, безпосередньо з’єднуючи оборонні пункти, розташовані на вершині кожної гори, з серцем Беззимного міста. Склади боєприпасів і казарми, побудовані під землею, мали б ефективний захист від хуртовин, а у гладких тунелях можна було б викласти залізні колії і тоді паротяги перевозили б солдатів і припаси.
Вгорі розташувалися б залізобетонні бункери, а під землею – житлові приміщення і довгі транспортні лінії. Це було б справжнім втіленням неподоланної природної оборонної лінії.
Крім того, підземні трубопроводи і каналізаційні мережі, необхідні для міського будівництва, не стали б проблемою для хробака-пожирача. Він би міг з гордістю стверджувати, що навіть в цю епоху Беззимне місто мало підземну дренажну систему, через яку безперешкодно могла пересуватися людина. Можна було б навіть стверджувати, що до винаходу тунельної бурильної машини, хробак-пожирач став би справжнім магічним артефактом цивільного будівництва, його користь не менша, ніж у Знаряддя Божественного Покарання чи біокомп’ютера.
– Сподіваюся, це стане початком вибудовування довіри між нами, – Роланд встав, підійшов до завіси світла і простягнув праву руку.
– Ваша Величносте, це…
– Рукостискання означає досягнення попередньої згоди між двома сторонами, – спокійно сказав він, дивлячись на величезну істоту, що була на кілька метрів вищою за нього.
Паша трохи повагалася, а потім простягнула найтовстіший мацак на голові, він закрутився спіраллю і нарешті торкнувся його руки.
«Шкода, що Солої тут нема, – подумав Роланд, – інакше б ця сцена була увіковічена для історії».
Коли завіса світла, що з’єднувала дві території, почала спотворюватися, він раптом запитав:
– А… до речі, ви сказали, що в кожній великій горі можуть бути сліди підземної цивілізації. А як щодо гірських хребтів глибоко під морем?
– Під морем є гори? – здивувалася Паша. – Згідно з записами, їхня діяльність
обмежувалася Царством Світанку, нема жодних доказів того, що вони коли-небудь
відправлялися в море. Все тому, що більшість їхніх носіїв надзвичайно важкі, а
тому незручні для підводного пересування. Чому ви про це запитали?
– Нічого, просто цікавість, – Роланд похитав головою.
Тільки у Царстві Світанку…? Отже, той дивний підводний шпиль і телескоп не мали до них жодного стосунку. Але чиїй території належали ті масивні кам’яні ворота, видимі крізь старий телескоп, і земля, доступна лише під час приливу? Чи була це третя сила, яка залишалася в тіні?
«Сподіваюся, Грім знайде відповідь».
Поки він міркував, фіолетове світло спотворилося і безслідно зникло.
Приймальня повернулася до свого колишнього стану.
Коментарі
Дописати коментар