Роман ЗЦВ. Розділи 740-741
Розділ 740. Прекрасна ніч | Розділ 741. Мистецтво передачі звуку
Розділ 740. Прекрасна ніч
Коли настала ніч, Венді підійшла до дверей спальні Сувій.
Вона простягнула руку, вагаючись, стукати чи ні, коли двері відчинилися. За ними стояла Сувій.
– Я знала, що ти прийдеш до мене, – усміхнулася вона, – бо я теж хотіла поговорити з тобою, як і раніше.
Сувій, очевидно, скупалася до цього. Її довге, мокре волосся не було зав’язаним, як зазвичай, і вільно спадало на плечі. Щоб нічна сорочка не намокла, вона накрила плечі рушником. Волосся закривало лоб, приховавши зморшки, які з’явилися з роками. Комфортне життя у Беззимному місті зробило її шкіру пружною і зволоженою, завдяки чому, на перший погляд, вона виглядала досить молодою.
Єдине, що залишалося незмінним, це мудрий погляд очей старшої жінки.
Венді не стрималася й усміхнулася:
– Твоя кімната чи моя?
– Твоя. Соловейко повертається пізніше за Листочок.
– Гаразд.
– Ти пригощаєш Хаотичними напоями.
– Га?!
– А як інакше? Той, хто запрошує, відповідає за напої. Це старе правило, і ти його знаєш.
– Ось чому ти чекала мене біля дверей?
– Саме так. Терпіння важливе. Це один з моїх життєвих уроків. Ти його вже засвоїла?
– Добре…
Вони пішли до спальні Венді і прибрали стіл. Потім хазяйка кімнати дістала з шухляди два келихи і пляшку Хаотичного напою, який розлила на двох. Помаранчево-червона рідина у світлі магічного каменю сяяла ніби полум’я.
– Ти справді дістала це? – Сувій зробила ковток. – Тобі пощастило. Узимку цей напій смакує майже як «Вогонь Дракона»…
– Можна сказати, що ти витягнула золотий квиток, – з цими словами Венді розвела руками.
– Не кажи так. Ми всі можемо насолоджуватися цими напоями завдяки пані Евелін.
Його Величність придумав досить цікавий спосіб роздавати напої, смаки яких постійно змінювалися, сестрам Союзу Відьом. Щомісяця кожна відьма мала можливість отримати пляшку Хаотичного напою, створеного Евелін. Оскільки до оголошення результату було видно лише номер, ніхто не знав, який смак вони отримають.
Тому обмін напоям або збиратися разом і спільно смакувати їх стало важливою частиною цього процесу. З якоїсь причини Мейсі завжди отримувала найпопулярніші напої, що змушувало всіх думати, ніби це Евелін підказувала їй.
Вони удвох повільно смакували помаранчево-червоний солодкий напій, що зігрівав серця, і слухали завивання холодного вітру за вікном. Оскільки відьми знаходилися у кімнаті, наповненій теплим повітрям, це відчуття, безсумнівно, п’янило їх. Вони мало розмовляли, бо іноді їм вистачало одного погляду, щоб зрозуміти думки одна одної.
По правді кажучи, Венді не хотіла казати чогось конкретного; вона всього лише була дуже щасливою. Навіть зараз, коли відьма заплющувала очі, у голові спливали слова Роланда Вімблдона.
– У нього буде лише один лідер – я.
Хоча раніше Венді вважала Його Величність надзвичайно доступним, вона хвилювалася, що в якомусь з вирішальних питань він може завагатися або проявити слабкість, що була негідна короля. Тепер Роланд здавався навіть більш здібним, ніж відьма очікувала. Судячи з тону і поведінки Його Величності під час переговорів, за два останні роки він став більш зрілим і наполегливим.
Що дивувало Венді найбільше, таке це те, що, попри зростаючу зрілість Роланда як короля, його ставлення до відьом і звичайних людей залишилося незмінним. Здавалося, така поведінка була для нього природною. Порівняно з усім іншим, це був найнеймовірніший аспект для члена королівської родини.
Вона знала, що Сувій також відчувала цю зміну, тому і чекала на неї біля дверей.
Це традиція, яка тривала ще з часів Союзу Співпраці. Щоразу, коли у них були добрі новини, Венді, Сувій і Хакала збиралися, випивали кілька келихів дешевого елю і розмовляли всю ніч. Пізніше, коли умови ставали все складнішими, вони більше не мали доступу до алкоголю і перейшли на воду з дикими плодами.
На жаль, Хакала поступово віддалилася від них, і хороші речі, якими вони могли поділитися, та світлі плани на майбутнє поступово перетворилися на різні клопоти і турботи. Зрештою залишилися лише Венді і Сувій, щоб підбадьорювати та підтримувати одна одну. Як дві старші сестри і засновниці Союзу Співпраці, якби вони здалися, то всі інші втратили б віру у пошуки Святої Гори. Протягом тих неймовірно важких днів вони ось так ішли разом.
А тепер, ніби повернулося минуле.
– До речі, – Венді ковтнула напою і зробила довгий видих гарячого повітря, – після зустрічі я передала результати випробування відьом Вовчого Серця королю.
– О? Які у них здібності? – невимушено зреагувала Сувій, спершись на лавку.
Венді описала здібності чотирьох відьом, навмисно не заглиблюючись в деталі, які стосувалися Зламаного Меча.
– Як думаєш, кому він призначив Зламаного Меча?
– Хм, мабуть, Соловейку або Попіл… Тільки ці двоє можуть повною мірою розкрити її силу. – Трохи подумавши, Сувій додала: – Хоча Анна і Листочок володіють потужною магією, вони не підходять для прямого бою з ворогами. Те саме стосується й інших сестер; у Союзі не так багато бойових відьом.
– Я теж так думаю, але Його Величність так не вважає, – з м’якою усмішкою сказала Венді. – Він нікому не призначив Зламаного Меча.
Сувій трохи здивувалася:
– Чому?
– Він сказав, що зброю зазвичай потрібно носити з собою, що фактично обмежує свободу Зламаного Меча. Крім того, вороги не будуть атакувати у робочий час, а енергія Зламаного Меча не обов’язково потужніша за вогнепальну зброю. Тож замість того, щоб вона була з кимось як зброя, буде краще перевірити її злиття з кожною відьмою, а потім визначати найцікавішу комбінацію і призначити їй роботу.
– Призначити на основі найцікавішої комбінації…?
– Так, саме це сказав Його Величність.
Замість того, щоб дивитися на те, де можна використати відьму, він поставив на перше місце її почуття. Можливо, саме тому Соловейко вирішила так беззастережно підтримати його.
Озираючись назад, добре, що вони зрештою довірилися її судженню.
Подумавши про це, Венді не стрималася й усміхнулася. Вона наповнила свій келих і простягнула в бік Сувій.
– За те, що ми знайшли такого доброго короля.
Сувій усміхнулася і обережно стукнула своїм келихом об її:
– Так, за нашу Святу Гору.
– А… порожня, – сказала Венді, випивши напій. Вона хотіла знову наповнити чашки, але виявила, що вони вже випили її пляшку Хаотичного напою.
– Може, мені піти за своєю? – Сувій також хотіла продовжити.
– Не треба. Оскільки це старе правило, ми повинні його дотримуватися, – вона помахала рукою, діставши нову пляшку з іншої шухляди. – Але наступного разу я проявлю терпіння і зачекаю, коли ти постукаєш у мої двері.
– Чекай, це ж… Соловейка, так?
– О, вона не заперечуватиме.
Вони знову цокнулися келихами, продовжуючи розмовляти у цю теплу і прекрасну ніч.
Розділ 741. Мистецтво передачі звуку
……
Роланд витер піт з чола Анни й обійняв її.
У тьмяному світлі він все ще бачив спокусливий рум’янець на обличчі дівчини.
Відтоді, як вони востаннє обговорювали Світ Сну, Роланд мав відчуття, що Анна стала більш проактивною у цьому плані і старанно вивчала нові техніки. Однак її прогрес був набагато повільнішим, ніж коли вона вивчала підручники. Спостереження за незграбною, але серйозною манерою Анни було для нього абсолютно новим досвідом. Візуальне задоволення навіть перевершувало чуттєве, і природним чином виникало відчуття переваги досвідченого експерта.
Звісно, після всіх цих розваг розповідь була неминучою.
Вдихаючи аромат волосся Анни, Роланд детально переказав інформацію, отриману від відьом Такіли, а також власні роздуми про Битву Божої Волі.
– Хоча я давно знала, що ми живемо лише у крихітному куточку континенту, але навіть подумати не могла, що під горами колись існувала цивілізація абсолютно відмінна від нашої… Цей світ справді сповнений невідомого, – видихнула Анна. – Можливо, одного дня ми зможемо ступити на ту далеку землю і відкрити для себе таємниці, які приховує світ за морем.
– Цей день обов’язково настане, обіцяю, – з усмішкою відповів Роланд.
Навіть якщо подорож морем була неможливою, вони все одно могли б долетіти – земля, видима крізь телескоп, не могла знаходитися надто далеко. З появою двигунів внутрішнього згорання великі дирижаблі знайдуть свою нішу.
– Але чи справді існує Бог? Він залишив реліквії, змушуючи нас воювати одне з одним… Можливо, він звідкілясь спостерігає за нами.
– Боїшся? – Роланд не стримався і, пригорнувши ближче, міцно обійняв її.
– Ні, я хочу подякувати йому.
– За що? – Роланд трохи здивувався.
– За те, що він привів тебе до мене, – прошепотіла Анна, підводячи погляд.
Роланд побачив мерехтіння в блакитних очах-озерах – це були ні чим не прикриті емоції.
Він відчув, як тепло охопило серце.
– Я завжди буду з тобою.
– Але ти не можеш бути зі мною весь час.
– Я…
Анна затулила йому рота до того, як він закінчив.
– Ти король і майбутній головнокомандувач армії, що виступить проти демонів. Як ти можеш залишатися у Беззимному місті вічно? Я не можу повністю володіти тобою лише через свою егоїстичні бажання. Солдати, які воюють на передовій, повинні бачити тебе, а жителі інших міст хочуть, щоб ти був поряд з ними. – Вона тихо сказала: – Роланде, я вже дуже задоволена тим, що можу слухати ці історії.
Після миті мовчання Роланд заговорив:
– Твоя правда. Але відтепер, де б я не був, ти зможеш почути мої історії… Я можу це гарантувати.
Анна кліпнула очима, ніби зрозуміла приховане значення слів.
– Без печатки прослуховування?
– Саме так, – він кивнув.
Якщо навіть ніжні слова, які мали звучати лише між двома людьми, будуть передані через печатку прослуховування, як би вони взагалі змогли їх вимовити?
– Як це буде зроблено?
– Дізнаєшся завтра. – Роланд перевернувся і притиснув собою Анну до ліжка. Потім він поцілував її шию… далі ковзнув поцілунками до ключиць, залишаючи неглибокі сліди на світлій, пружній шкірі. – Але тепер моя черга.
Вони знову стали єдиним цілим, їхнє солодке дихання то наростало, то затихало.
……
Наступного дня після сніданку бадьорий Роланд разом з Анною вирушив на задній двір гори Північний Схил.
– Доброго ранку, Ваша Величносте, – Люсія, що прибула ще раніше, відклала роботу і вклонилася.
– Доброго ранку, Ваша Величносте! Доброго ранку, сестро Анно! І сестро Соловейко! – Дзвіночок повторила за сестрою, весело привітавшись і вклонившись.
Роланд усміхнувся і махнув рукою, показуючи, що їм не потрібно бути такими формальними. Потім він підійшов до робочого столу, витягнув аркуш білого паперу і почав малювати ескіз. Він планував скористатися часом, що був перед початком переселення вцілілих Такіли у західний регіон, щоб виконати обіцянку, яку дав минулої ночі – засіб зв’язку, який дозволить їм з Анною спілкуватися будь-коли без магії.
Це був дротовий телефон.
Його принцип дуже простий. Бо це було найпростіше застосування електромагнітної індукції: звукові хвилі змушували металевий язичок у приймачі вібрувати, що приводило до зміни магнітного потоку в магнітному полі, що зрештою створювало коливальний індукційний струм. Приймач же, навпаки, працював у зворотному напрямку, використовуючи електромагніту котушку для генерації коливальної магнітної сили, що змушувало мембрану вібрувати, перетворюючи струм на звук.
Іншими словами, він по суті нічим не відрізнявся від генератора чи електродвигуна, за винятком того, що останній перетворює вібрацію на обертання, а його потужність була набагато більша.
Коли він пояснив концепцію і конструкцію, Анна негайно зрозуміла, як працює цей безпрецедентний засіб зв’язку.
– Я покличу Таємничий Місяць і Солою! – її очі засвітилися.
– Електричний струм… і звук? – почувши це, Соловейко виглядала збентеженою. Вона глянула на Люсію, ніби шукаючи співчуття, але побачила, що та занурилася у думки.
– Електрика і магнетизм взаємозалежні, і магнезит перетворюється на силу… Он воно що.
Навіть маленька дівчинка на ім’я Дзвіночок продемонструвала свої знання:
– Сестро, ти говориш про другий розділ «Елементарної фізики»?
Соловейко відчула себе пригніченою, з важким серцем вона дістала шматок сушеної риби і, розвернувшись, зникла в тумані.
Спостерігаючи за цією сценою, Роланд не стримався від сміху. Попри всю простоту, телефон насправді було зробити не так просто. Проблема полягала в передачі сигналу.
Електричні сигнали затухали.
Саме тому телефон не отримав широкого поширення після початкової стадії розробки – на великих відстанях було важко почути, що говорять на іншому кінці. Лише після винайдення електронної лампи, що підсилювала електричні сигнали, телефон почав завойовувати нові горизонти.
Електротехніка не була сильною стороною Роланда; у початковій книзі він заледве торкався цієї сфери. Навіть зараз, коли він мав допомогу Світу Сну, виробництво електронної лампи було досить складним завданням.
Оскільки Роланд не мав на меті підсилювати сигнал, залишався єдиний варіант – зменшити затухання.
Наприклад, збільшити діаметр дроту і зменшити втрати на лінії.
Перше було досить просто втілити в життя. Чорний вогонь Анни міг точно обробити потрібний мідний дріт. Наскільки він пам’ятав, дріт діаметром 4 міліметри здатен підтримувати зв’язок без ретранслятора приблизно на відстані 50-60 кілометрів, тоді як типові телефоні дроти мали лише 0,4-0,6 міліметра в діаметрі. Хоча цей підхід був дещо марнотратним, але це дозволяло ефективно уникнути клопотів з підсилювачами сигналу.
Другого ж можна було досягнути за допомогою коаксіального кабелю. Коаксіальний кабель складався з металевої сітки, відділеної від електричного дроту шаром ізоляційного матеріалу. Завдяки цьому сітка діяла як клітка Фарадея. На початку існування телефонів технологія покриття проводів була ще недостатньо розвиненою, тому використовували так звану навантажувальну котушку – тобто додаткову спіралеподібну обмотку навколо дроту, щоб зменшити втрати сигналу. Однак Роланду, звичайно, не потрібно було дотримуватися цього правила. Завдяки навичкам обробки Анни і спеціальному покриттю Солої він міг досягнути цієї мети одразу, без проміжних рішень.
Коментарі
Дописати коментар