Роман ЗЦВ. Розділи 742-743
Розділ 742. Кохання на іншому боці | Розділ 743. Пустельна кампанія
Розділ 742. Кохання на іншому боці
Разом
ці два методи мали забезпечити зв’язок без використання ретрансляторів на
відстань приблизно 100 кілометрів. Що фактично охоплювало більшість населених
пунктів західного регіону. Це також дозволить Беззимному місту своєчасно
отримувати оновлення про бойову ситуацію вздовж лінії оборони Непрохідних
гір.
Щоб ще більше розширити цю дальність, йому б знадобився підсилювач сигналу.
Роланд вирішив розробити дротовий телефон не лише тому, що слова Анни його надихнули, але також і тому, що сам телефон був універсальним інструментом. Він був неоціненним для контролю політичних справ, посилення централізації і став би великою підтримкою для воєнного командування.
Ще одним важливим моментом було те, що поточні промислові проєкти Беззимного міста досягнули насичення.
Нові іммігранти мали здобути початкову освіту, перш ніж їх можна буде прийняти на роботу. Чотири великі галузі промисловості – цивільне будівництво, переробка корисних копалин, механічна обробка і хімічне виробництво – вже працевлаштували понад 90% кваліфікованих робітників. Згідно з їхніми поточними розмірами і прогнозованими масштабами, вони мали з легкістю прийняти на роботу 60-70 тисяч новоприбулих у західний регіон.
Оскільки ці галузі промисловості були тісно пов’язані з майбутньою війною, не можна було допустити, що ця «велика четвірка» постраждала. Як яскравий приклад можна навести велосипедну фабрику, яку Роланд з таким ентузіазмом будував. Навіть тепер вона не могла вийти на рівень з заводами, що забезпечували першу армію. Коли електроенергії бракувало, завод закривали першим. Коли виникав брак робочої сили, всім робітникам доводилося понаднормово працювати на заводі парових двигунів. Тож долю цієї фабрики справді можна назвати важкою.
Навіть після будівництва головної королівської дороги і шосе 67 більшість транспорту на них все ще складали кінні екіпажі, часто з району Довга Пісня або інших міст, оскільки в районі Прикордонне бракувало коней і стаєнь. Хоча вже почали прокладати залізничні колії, але сцени з мешканцями, які радісно їздили на велосипедах між двома районами, так і не стали реальністю.
Звичайно, Роланд ніколи б не зізнався Барову, що це була помилка, але тепер, розглядаючи нові варіанти, він завжди враховував виробничий потенціал Беззимного міста.
А телефон був ідеальним інструментом, який майже не потребував виробничих потужностей та обслуговування.
По-перше, його не будуть випускати на цивільний ринок. Чи це військовий зв’язок, чи з’єднання районів Прикордонне і Довга Пісня, Роланд планував прокладати кабелі на основі принципу «один до одного». Це усунуло б потребу у прокладанні великої кількості кабелів і створення складної мережі.
По-друге, оскільки кількість телефонів буде надзвичайно малою, це означало, що Анна, Таємничий Місяць і Солоя зможуть виробляти їх у вільний час, що не вимагатиме розпорошення виробничих потужностей міста.
Крім того, не буде пізно активно розвивати цивільний зв’язок після розробки електронної лампочки підсилювання сигналу.
Тому дротовий телефон був найкращим проєктом для дослідження і розробки перед об’єднанням зусиль з вцілілими Такіли, щоб дослідити Велику Снігову Гору.
……
Розробка прототипу телефону пройшла плавніше, ніж очікував Роланд. До полудня на задньому дворі гори Північний Схил з’явилися два простих телефони з магнітними динаміками.
Вони не мали корпусів і виглядали як поєднання відкритих котушок та магнітів. Прототипи були оснащені генераторами з ручним приводом і магнітною батареєю «Міні Зоря». Оскільки вимоги до живлення були низькими, батарея завтовшки з палець могла працювати щонайменше місяць, тому він міг поки не думати про клопоти з сухими батарейками.
– Як це працює? – з цікавістю запитала Таємничий Місяць. – Невже моя здібність справді така магічна?
Роланд автоматично проігнорував її друге запитання:
– Це дуже просто. Дивися уважно… Цей ручний генератор відповідає за надсилання сигналу виклику. Коли користувач швидко обертає ручку… – Він схопив ручку й енергійно повернув, і магнітний дзвінок на іншому кінці раптово задзвенів. – Це означає, що надійшов дзвінок.
Потім Роланд підморгнув Анні, вона кивнула і взяла слухавку та мікрофон.
– Коли слухавку піднято, перемикач змінює положення, підключаючи голосову лінію, що і дозволяє розмовляти. Струм, для передачі електричного сигналу, забезпечує «Міні Зоря», тому без мідного стрижня, зачарованого Таємничим Місяцем, телефон міг би лише дзвонити, але не передавати звук.
– Ага, ага! – Таємничий Місяць випнула груди й енергійно закивала.
– Ваша Величносте, чи можу я спробувати поговорити через нього? – нетерпляче запитала Солоя.
– І я, – Дзвіночок високо підняла руку.
– Звичайно, можете… Як його творці, ви, ясна річ, маєте першими випробувати цей революційний засіб зв’язку, – Роланд усміхнувся. Значення телефону було очевидним. Він призвів до революції у спілкуванні людей, нерозривно поєднавши далекі світи. Скільки б не було сказано похвали, жодне слово не стало б зайвим. – Відстань через двір невелика, тому сигнал майже не буде погіршуватися – для з’єднання вистачить звичайного мідного дроту.
І ось, в цьому тихому місці, оточеному білосніжним лісом, знову і знову лунав чіткий дзвінок телефону. Хоча вони могли б говорити без цього етапу, всі наполягали на тому, щоб спочатку використати ручний генератор.
– Тут справді лунає голос!
– Звучить як Люсія!
– Е, що мені сказати?
– Нехай вгадає, хто ти!
Відьми, яких розділяла стіна, змагалися між собою, хто говоритиме в мікрофон. Певний час двір був заповнений сміхом.
Роланд також двічі скористався телефоном. Чесно кажучи, прототип був неідеальним. Переданий голос коливався і було багато шуму; це далеко від готового продукту. Однак він знав, що наступним кроком буде багаторазове регулювання розміру язичка і відстані між електромагнітами для покращення якості зв’язку.
Невдовзі слухавка і мікрофон знову опинилися в руках Роланда.
Він усміхнувся і похитав головою. Піднісши до вуха слухавку, Роланд за звичкою сказав:
– Алло?
Окрім слабкого шуму електричних перешкод, більше нічого не прозвучало.
Немов би прояв телепатії, він інстинктивно здогадався, хто був на іншому кінці.
– Анно… – прошепотів Роланд.
Через мить пролунала трохи спотворена відповідь.
– Ти мені подобаєшся… Роланде.
*******************
Після дня виконання обов’язків охоронця Соловейко повернулася до спальні у дещо похмурому настрої.
Це відчуття, коли вона нічого не розуміла, виникало не вперше. І в такі моменти єдиною її втіхою були сушена риба і пиріг з морозивом.
Ну… тепер ще з’явилися Хаотичні напої.
Побачивши близькість Роланда й Анни, вона відчула щиру заздрість, поєднану з ледь помітним болем у серці. Соловейко думала, що з часом звикне до цього, але процес виявився складнішим, ніж їй здавалося.
Що глибші почуття, то довші колючки.
Тепер вона зрозуміла, що мала на увазі Венді.
Підійшовши до столу, Соловейко відчинила шухляду і виявила, що пляшка абсолютно порожня.
Це була не та?
Вона відкрила іншу шухляду, але там також була порожня пляшка.
– Венді? Мій Хаотичний… – Соловейко ледве встигла обернутися, як сусідка по кімнаті пригорнула її до себе. Від того, як притиснулися ці пишні груди, вона мало не задихнулася.
– Соловейко, як давно ми знаємо одна одну? Ти була зі мною відтоді, як покинула родину Ґелан у місті Срібного Сяйва, так?
– Так… майже чотири чи п’ять років, але мій Хаотичний…
– Ми пережили стільки небезпек і труднощів на шляху, щоб дійти до цього моменту. Ніщо не може зруйнувати наш зв’язок, правда?
– Звичайно, я завжди сприймала тебе як сестру. Але мій Хаотичний…
– Я його випила. Вибач! – Венді міцніше обійняла її. – Я обов’язково віддам тобі свою частину наступного місяця!
Що? Випила?
Соловейко торкнулася до порожнього мішечка з-під сушеної риби.
Єдиною втіхою для неї були сушена риба, пиріг з морозивом і Хаотичний напій.
Тепер усе це зникло.
Соловейко відчула тріск у серці.
В одну мить воно защеміло ще сильніше.
Розділ 743. Пустельна кампанія
Навіть із заплющеними очима Залізна Сокира все ще відчував запах жовтого піску навколо себе.
Це був четвертий день в пустелі, а також третій тиждень відтоді, як перша армія покинула Беззимне місто. Після закінчення цього тижня мине дві треті зимового сезону – і почнеться найхолодніший період. Але, на відміну від вкритих снігом земель західного регіону Сірого Замку, ці території постраждали від Місяців Демонів набагато менше. Хоча небо залишалося гнітючо-сірим, але принаймні тут не було пронизливих північних вітрів чи крижаного снігу, здатних заморозити всю пустелю.
Оскільки Срібний Потік не з’єднувався з іншими річками, а більша його частина текла під землею, армія не мала іншого вибору, крім як просуватися пішки. Залізна Сокира не став дотримуватися початкового плану і не чекав, поки 500 новобранців, розміщених у місті Стрімка Скеля, будуть готові та приєднаються до об’єднаних сил. Натомість він залишив їх Браяну і вирушив уперед, прагнучи якомога швидше дістатися Міста Залізного Піску.
Хоча новобранці могли стояти на місці і натискати курок, безперервний піший марш призвів би лише до їхньої загибелі в морі піску. Крім того, навіть додаткові п’ять сотень людей суттєво не покращили б ситуацію.
Він знав, що мети Його Величності не вдасться досягнути за допомогою артилерійських атак. Ціль першої армії – забезпечити перемогу, а не стати засобом для підкорення людей пісків.
Моджін мали традиційне рішення.
Що стосувалося 500 новобранців, їм потрібно було лише виконати просте завдання захопити оазис Срібного Потоку і подбати про те, щоб авангардні війська не були атаковані з обох боків.
На Крайньому Півдні оазис був їхнім рятівним колом. Незалежно від того, атакували вони чи тікали, вони не могли вижити без оазису.
Зіткнувшись з ветеранами першої армії, що організовано марширували, хоча люди пісків не бачили вогнепальної зброї в дії, але вони все одно відчували силу, що йшла від солдатів. Ніхто не ставив під сумнів і не наважувався ставити запитання про присутність військ Сірого Замку тут. Коли солдати наповнювали спеціальні мішечки водою і поповнювали запаси їжі, люди пісків лише перешіптувалися за їхніми спинами.
Такими темпами перша армія мала досягти Міста Залізного Піску до настання темряви.
– Я не зовсім розумію. Так звана Священна Дуель – її можна розпочинати будь-коли і в будь-яку пору року? – До Луни підійшла красива білявка. Її світла шкіра різко контрастувала зі шкірою принцеси клану Гордого Піску. – Навіть якщо це виклик честі між дворянами, на нього можна дати відмову. Зрештою у всіх бувають погані дні. У таку холодну погоду кожен хоче згорнутися клубочком біля теплого вогню і спати цілими днями, а не виходити на кривавий бій, чи не так? Я хочу сказати… що робити, якщо хтось не погоджується на Священну Дуель?
Залізна Сокира пригадав, що її ім’я Андреа. Це бойова відьма, яка часто супроводжувала принцесу Тіллі. За словами Його Величності, спочатку планувалося, що помічницею буде лише надзвичайна Попіл, але з якоїсь причини до них також приєдналася й Андреа.
– Коли хтось вдирається до твого будинку з сокирою і топче вогонь, у тебе, навіть якщо ти не хочеш битися, не залишається іншого вибору, як дати відсіч. – Попіл скривила губи: – Чи ти думаєш, що дуель, від якого залежить життя або загибель клану, відповідатиме лицемірним правилам дворян?
– Це називається набігом або різаниною, а не дуеллю, – зневажливо сказала Андреа. – Навіть якщо Моджіни – варвари, вони здатні розрізнити це. Чи ти думаєш, що всі такі ж невігласи, як ти?
– О, ти справді вчена людина, сказати це перед Луною.
– Припини неправильно тлумачити мої слова!
Залізна Сокира не заперечував проти слова «варвар». Прикордонне Місто не дискримінує за походженням; Його Величність особисто це сказав. Окрім належності до народу Моджін, він мав ще одну, важливішу ідентичність: жителя Беззимного міста.
Лише після того, як Луна благально подивилася на нього, Залізна Сокира прочистив горло і пояснив:
– Побоювання пані Андреа безпідставні. Хоча від Священної Дуелі не можна відмовитися і вона буде визнана Трьома Богами лише тоді, коли обидві сторони будуть повністю готові, однак цей бій не можна розпочати за бажанням. Для початку претендент повинен відповідати умовам.
– Яким умовам?
– Перше, виклик має кидати весь клан Моджін. – Залізна Сокира коротко пояснив: – Одна людина не може представляти клан, навіть якщо це лідер чи принцеса. Це правило створили для запобігання ситуації, коли лише десяток чи близько того переможців можуть зайняти одну шосту Міста Залізного Піску. Крім того, воно виключає чужинців з дуелі. Місто Залізного Піску дозволяє чужинцям представляти клан у битві, але їм не дозволено тримати основну владу.
– Хіба це не означає, що ми не маємо права кинути виклик? – Попіл підняла брову. – Луна роками була у вигнанні, а клану Гордого Піску більше не існує. Чи слід нам розпочати пошук інших членів клану, що вижили?
– Ніхто не може вижити на Нескінченному мисі, – Залізна Сокира похитав головою. – Але ми можемо скористатися іншим методом. Наприклад, зробити пані Срібний Місяць головою нового клану.
– Це… взагалі можливо? – приголомшено сказала Андреа.
– Моджіни не цінують кровні лінії так сильно, як ви. Сила важливіша за спадщину кровної лінії, – спокійно сказав командувач першої армії. – Після виконання цієї умови будь-який клан, що зможе закріпитися в одному з невеликих оазисів навколо Міста Залізного Піску, отримає право на дуель. Таких невеликих оазисів чотири, і новостворені клани часто вступають у конфлікт навколо них без правил чи обмежень. Тому ці чотири зони відомі як Закривавлені Землі.
– Вони як вхідні квитки, так? – незворушно сказала Попіл.
– Можна і так сказати. Насправді ці клани загалом поділяються на два типи, – Залізна Сокира зробив паузу. – Претенденти… і Сторожові Пси.
– Сторожові Пси? – допитливо запитала білява відьма.
– Це перешкоди, встановлені великими кланами, які не хочуть бачити суттєвих змін порядку в Місті Залізного Піску, – цього разу відповіла Луна. – Вони використовують свої величезні ресурси і вплив, щоб завербувати велику кількість воїнів для формування змішаного клану, який би вкорінився у маленькому оазисі. Сторожові Пси не кидатимуть виклик на Священну Дуель своїм господарям, але вони беруть на себе роль претендентів. Попри те, що вони не можуть потрапити до Міста Залізного Піску, їм вдається добре жити завдяки воді і продуктам, що забезпечує маленький оазис.
– Звучить, ніби це собаки, готові їсти об’їдки, – всміхнулася Попіл, – влучна назва.
– Оскільки Священна Дуель сповнена невизначеностей, великі клани намагаються завоювати або підкупити потенційних претендентів, які живуть на Закривавлених Землях. Тоді мій батько відмовився бути Сторожовим Псом і наполягав на виклику клану Залізного Батога на Священну Дуель, але зрештою… – голос Луни затих, явно показуючи, що вона згадала щось сумне.
– Вони заплатять за свої підступні дії, пані Срібний Місяць, – втішив її Залізна Сокира. – Тепер їхня смерть не за горами.
– Отже, спочатку нам потрібно знайти претендента, потім примусити їх змінити власного лідера на Луну, після чого кинути виклик шести великим кланам? – запитала Андреа.
– Як тільки люди освоїлися, вони втрачають бажання рухатися вперед. Тому ті, хто займають маленькі оазиси і не кидають виклик одразу, найімовірніше, стануть новими Сторожовими Псами. Переконати їх словами чи підкорити силою буде нелегко. – Залізна Сокира повільно сказав: – Ми прийшли сюди за наказом Його Величності, несучи грім і благословення, тому нема потреби в зайвих клопотах. Навіть найскромніший клан стане непереможним за підтримки першої армії. Кожен, хто наважиться стати на шляху Його Величності, буде стертий в порох.
Коментарі
Дописати коментар