Роман РБ. Том 9. Розділ 8-1
Розділ 8. Непрониклива проникливість. Частина 1
Розділ 8. Непрониклива проникливість.
Частина 1
Настала зима, і магічне місто Шаріа у королівстві Раноа вкрилося снігом. Завдяки цінним магічним інструментам дороги міста і головні стежки університету залишалися чистими, але величезні купи снігу швидко накопичувалися за головною будівлею.
Невдовзі після початку цього сезону я отримав лист. Відправником був Солдат Геклер, шукач пригод рангу S і лідер групи «Крокові Лідери». Це були досвідчені люди, до яких я час від часу приєднувався, коли крокував дорогою шукача пригод.
Згідно з листом Солдат з іншими щойно прибули до міста. Схоже, тут планувалося провести збір клану. Клан Громовержців, до яких належала група «Крокових Лідерів», отримав прохання прибути сюди, щоб протистояти Королю Демонів Бадігаді. Але коли ситуація вирішилася, вони продовжили залишатися тут і зрештою вирішили провести в Шаріа щорічні збори клану.
Щозими збори тривали два-три місяці, на них ретельно обговорювали все, щоб скласти плани на майбутнє. Мабуть, великим кланам необхідно було робити такі речі.
Солдат – шукач пригод рангу S і був одним із членів керівництва клану. Тому він не міг пропустити збір і здійснив подорож аж до Раноа. Солдат не ладнав з лідером клану і, чесно кажучи, не хотів їхати так далеко. Він був абсолютно впевнений, що попереду на нього чекало кілька довгих і жахливо нудних місяців.
Однак дорогою сюди Солдат згадав про свого старого приятеля Болото, який теж був у цьому місті. Оскільки доля знову звела нас разом, він вирішив скористатися шансом і відновити зв’язок. Тому надіслав листа, запросивши мене поспілкуватися за трапезою.
Мені теж сподобалася ця ідея. Солдат був хорошим хлопцем і я багато чим йому завдячував. У нього було минуле з Еліналіз, тому мені здавалося ніяковим знайомити його з її відданим новим хлопцем… але він був зроблений з міцнішого матеріалу, ніж я. Тому, мабуть, легко з цим впорається.
Вирішивши так, я сказав Нанахоші, що наступного вихідного зроблю перерву в наших експериментах. Я запитав старшокурсника Фітца, чи хоче він приєднатися до нас, але той насупився і похитав головою.
– О, вибач, того дня в мене інші справи… Я охоронятиму принцесу Аріель.
Життя охоронця не було легким. Коли всі інші мали вихідний, він чергував з самого ранку і до пізньої ночі. Ось він – корпоративний раб. Ой, ні, це було грубо з мого боку називати старшокурсника Фітца так. Він просто був відданий своїй роботі.
У будь-якому разі, наші графіки не збігалися і я нічого не міг з цим вдіяти. Шкода, що він не міг піти. У результаті з Солдатом мали зустрітися ми троє – я, Еліналіз і Кліф.
У визначений день ми пішли до гільдії шукачів пригод. Дороги в місті розчистили, але їхні поверхні залишалися повністю білими від утрамбованого снігу. Хоча сніг розчищали протягом дня, але вночі хуртовина посилювалася і магічні інструменти прибирання вже не справлялися.
– Агов, Рудеусе, ти слухаєш?
– Так, так, слухаю.
Останні кілька хвилин Кліф вихвалявся планами щодо власного дослідження. Він вже деякий час ретельно досліджував прокляття, щоб зняти прокляття Еліналіз. Але вони існували з давніх часів і постійно досліджувалися, тож зламати їх не так просто. Попри всі свої старання, за останні шість місяців Кліф так і не досягнув жодних результатів.
– Хіба це не важко? Ти так наполегливо працюєш, але результату нема.
– Я анітрохи не хвилююся, – зі щирою упевненістю в голосі сказав Кліф. – Я геній, тож зрештою щось придумаю!
Що ж, він справді був неймовірним. Я знав, що є речі, який я ніколи не зможу досягнути, як би не старався, тому я б не став даремне докладати стільки зусиль. Пробивати собі шлях у новій сфері і досягати рубежів, яких ще ніхто не досягав, – це робота лише для «геніїв».
– Рудеусе, якщо ти знаєш щось про прокляття, то, будь ласка, поділися зі мною знаннями.
– Гм…?
Після цих слів я на мить задумався. Мені здавалося, що я не один раз чув слово «прокляття» під час своєї подорожі з Континенту Демонів сюди.
– Дай-но подумати…
Але де саме я це чув? Прокляття, прокляття… Коли я думав про це слово, то здригався від страху. Мабуть, це тому, що Орстед мав кілька проклять. Про це мені розповів Бог Людей (Хітоґамі), чи не так?
…Якщо подумати, я чув, що Лаплас теж був проклятим. Він нібито переніс це прокляття на списи, які дав племені Суперд, і так прирік їх на століття переслідувань.
– Ну, я чув, що Лаплас колись переніс своє прокляття на предмети, які використав для того, щоб передати його одному племені демонів.
– Предмети?
– Так. Схоже, він використав для цього списи, якими користувалося плем’я Суперд під час війни Лапласа. Через прокляття на зброї вони збожеволіли і зрештою здобули репутацію бездумних вбивць…
Коли я це сказав, Кліф подивився на мене широко розплющеними очима.
– Плем’я Суперд?! Я ніколи раніше цього не чув! Це дійсно правда?!
– Ну, я сам чув це з чужих вуст, тому не можу сказати правда це чи ні…
Я задумався над тим, від кого це чув. Від Бога Людини, еге? Поки що можна було сказати, що це надійне джерело. Він не мав причин брехати про щось таке.
– Розумію… Але це цікава ідея. Я не знав, що можна перенести прокляття на предмети. – Кліф приклав руку до підборіддя і задумливо кивнув, очевидно, обмірковуючи сказане.
– Однак я не знаю, як це зробити.
– Все гаразд. Достатньо знати, що подібне робили раніше, – уже лише це великий крок вперед.
Але чи був ще хтось, окрім Лапласа, хто переніс прокляття на предмет? Ну, це Бог-Демон, тому не дивно, що він зробив щось таке гидке. Але, можливо, це була заборонена техніка або щось таке?
Крім того, я пригадував, що чув, нібито Благословенні і Проклятті Діти – це одне і те саме. Можливо, існував якийсь прецедент перенесення благословення комусь іншому?
– Слухай, Кліфе, чи чув ти про спроби передати комусь благословення, а не прокляття?
– Гм? Яке відношення до цього мають Благословенні Діти? – допитливо нахилив голову Кліф.
Га? Здавалося, ми були не на одній хвилі.
– О, ну, Благословенні і Прокляті Діти – це одне і теж, чи не так? Всі вони народжуються з аномальними магічними силами, які надають їм дивні здібності. Різниця лише в тому, позитивні ці здібності чи негативні.
– …Я ніколи раніше про це не чув.
Я глянув на Еліналіз у пошуках підтримки, але вона також здивовано дивилася на мене. Очевидно, ніхто з них раніше про це не чув. Можливо, подібне не було чимось широковідомим? Але я пам’ятав, як хтось мимохідь розповів про це…
Хвилинку, це теж був Бог Людей, еге? Це все його вина. Йому слід припинити говорити речі, які не були загальновідомими, так, ніби їх знали всі.
– Але все одно це дуже цікаво… Предмети, еге? Дуже цікаво… Можливо, слід спробувати…
Кліф хвилювався. Він виглядав так, ніби я щойно дав йому важливу підказу. Чесно кажучи, мені здавалося, що Кліфу краще не сприймати слова інших людей за чисту монету.
У будь-якому разі, здавалося, що прокляття мали якийсь зв’язок з так званими богами цього світу. Бог Людей, Бог-Дракон і Бог-Демон. А ще були Благословенні Діти. Чи був між цим якийсь зв’язок, чи це просто збіг обставин?
– Дякую, Рудеусе. Гадаю, ти допоміг мені на дещо натрапити! – На обличчі Кліфа світилася яскрава усмішка.
До речі, поки він цим займався, то, можливо, зможе знайти спосіб розвіяти «прокляття», що вразило моє інтимне місце.
– Агов, Болото! Давно не бачилися!
Солдат і його група зустріли мене усмішками. Через кілька хвилин ми перейшли до найближчої таверни і влаштувалися там за великим столом.
Коли «Крокові Лідери» дізналися про стосунки Кліфа й Еліналіз, вони були неймовірно здивовані. Хтось навіть зі сміхом запитав:
– Що за чорт? Ти серйозно одружуєшся? Я думав, що ти будеш спати з усіма підряд до кінця своїх днів.
Це, очевидно, розлютило Кліфа. Що ще більше розвеселило Солдата й інших. Від чого Кліф розлютився ще більше. На мить я подумав, що діло йде до бійки… але, на щастя, Еліналіз якось змогла його заспокоїти і змінила тему. Справді неймовірно, коли справа доходила до керування гнівом – вона була справжнім майстром.
Якщо подумати, я ніколи не бачив, щоб вона серйозно злилася чи плакала. Кілька разів вона, звісно, дулася, але я ніколи не бачив її серйозно ображеною. Пол був єдиним, кого вона відкрито ненавиділа. Цікаво, що такого він їй зробив?
Поки я думав про це, розмова якимось чином перейшла на мій одяг. Сьогодні я, як завжди, був у формі.
– Болото, мене аж сміх розбирає, коли я бачу тебе в такому одязі! Ти виглядаєш як черговий новачок!
Деякі студенти університету магії мали звичку приходити до гільдії шукачі пригод у формі, щонайбільше вони накидали поверху плащ. Більшість з ним мали ранг F або E, тому вони нечасто прямо взаємодіяли з групою Солдата. Але іноді траплялися і такі, хто благав про запрошення до Громовержців.
– Ну, раз я тепер новачок, тоді я буду носити ваш багаж.
– Ха! Гарна спроба! Ніхто, крім нас, не чіпає наші речі!
– О, точно. Пригадую, ви забрали все найкраще від того бродячого дракона…
– О, так, того дня ми отримали цілий статок…
Було досить весело згадувати про це. Коли я переміг того червоного дракона, ми всі тягнули м’ясо і луску до самого міста, щоб потім розділити між собою.
– До речі, це нагадало мені дещо, Болото! Недавно ми сходили аж до вічної мерзлоти в Нерісі…
Далі розмова перейшла від спогадів до недавніх пригод. Кліф деякий час виглядав досить похмурим, але, слухаючи розповіді Солдата й інших, його очі поступово почали світитися. Якщо подумати, то він колись мріяв стати шукачем пригод, чи не так? Кліф був усе ще підлітком. Хоча про це легко забути через його зухвалу поведінку.
– …Ну, ми хоча б вибралися звідти цілими і неушкодженими. У будь-якому разі, нам час перебратися в нове місце, еге? Що далі?
Розповідь про пригоди закінчилася, а ми доїли. Тож, здавалося, настав час знайти нову таверну і почати пити по-справжньому, але…
– Солдате, вони щойно скликали чергову зустріч, – посланець клану з’явився нізвідки і перехопив нас на виході.
– Що, знову? Серйозно? У нас же була одна зустріч вранці!
– Нічого не поробиш. Здається, лідер сьогодні сповнений енергії.
Судячи з усього, Солдата викликали на раптову зустріч лідерів груп, і відмова не приймалася.
– Прокляття. Я планував провести цілий день, напиваючись разом з тобою, але… гадаю, цього разу не вийде. Вибач, Болото. Наступного разу продовжимо з того місця, де ми зупинилися сьогодні, гаразд?
– Без проблем. Надішли мені повідомлення, коли будеш вільний.
Серйозно кивнувши, Солдат пішов вулицею.
Отже, що тепер ми мали роботи? Оскільки головний герой зустрічі не з нами, то, можливо, слід просто розійтися. Однак був розпал дня, близько 14:30. Навіть якщо я повернуся додому, часу було ще досить багато.
– Чим хочете зайнятися? – запитав я.
– Ну… – почала Еліналіз, – я хочу навчити Кліфа, як це – бути шукачем пригод.
– Он як.
Цікаво. Еліналіз, схоже помітила, як її хлопець захоплювався історіями «Крокових Лідерів» і вирішила похизуватися власними здібностями шукачки пригод.
– О, це звучить весело. Навчання новачка, еге?
– Може, приєднаємося?
Інші члени «Крокових Лідерів» схвалили цю ідею. Після невеликого обговорення всі загалом погодилися дозволити Кліфу відчути суть життя шукача пригод. Для цього вирішили взяти завдання зі знищення монстра рангу A, щоб він здобув справжній досвід. Кліф виглядав трохи роздратованим через те, як усі про нього говорили, проте захват, здавалося, переважив це.
– А як щодо тебе, Рудеусе? – спитала Еліналіз.
– Ну… я, мабуть, пропущу.
Я міг би дати Кліфу кілька порад про те, як зробити свій внесок у групі з кількома магами, але був упевнений, що він не захоче слухати лекції від когось молодшого. У таких ситуаціях було легше проковтнути власну гордість, коли всі, хто навчали, були старшими.
До речі, для мене це була б не найкраща ідея – відправитися полювати на якогось невловимого монстра. Якби я спочатку не поговорив про це з Нанахоші, то вона б дуже, дуже засмутилася. Попри самоізоляцію, ця дівчина прагнула компанії. Вона дулася щоразу, коли я не приходив до неї день чи два. Якщо Нанахоші збиралася бути справжньою самітницею, то мала насолоджуватися цим стилем життя.
Але, ну, вона, здавалося, дуже сумувала за Японією, тому я міг зрозуміти її бажання розмовляти з кимось рідною мовою. Однак з точки зору людини, яка вирішила продовжувати життя в цьому світі, мені було важко втриматися від бажання сказати їй частіше виходити на вулицю.
– Тоді гаразд. Повідомиш іншим, куди ми пішли, добре?
– Звісно. Еліналіз, будьте обережними. З вами новачок, тож не тягніть його туди, де надто небезпечно.
– Не хвилюйся, Рудеусе. На відміну від декого, ми не плануємо кидати виклик червоному дракону чи Королю Демонів.
Не те щоб я хотів кидати їм виклик… Але байдуже.
Попрощавшись з ними, я попрямував до університету сам. З району шукачів пригод я повернувся до центральної площі міста. Щойно я ступив сюди, як до мене долинув аромат смаженого на шампурах м’яса. Я повернувся в напрямку запаху і побачив, що, попри сніг, кілька торговців розставили свої ятки. Чорт, мабуть, було важко займатися торгівлею в такий холод…
Однак у мене було трохи вільного часу, який можна витратити. Навіть якби я повернувся до гуртожитку, то лише продовжив би навчатися або тренуватися, або робити фігурки. Можливо, мені потрібно було піти з Кліфом та іншими, щоб не думати надто багато. Але вже запізно.
– Ну, оскільки я вже тут, то можу просто побродити, – бурмочучи під ніс, я безцільно пішов вулицями торгового району.
Не те щоб мені було потрібне щось конкретне, але я міг би знайти якусь цікаву річ. Крім того, після розмови з Кліфом мене дещо зацікавили різні види магічних предметів. Ті прокляті списи, які Лаплас дав Супердам, мабуть, були якимись магічними інструментами. Досі я не надто багато думав про них, бо ті, що я бачив, були неймовірно дорогими. Але старшокурсник Фітц, очевидно, мав кілька, а Нанахоші володіла досить корисними артефактами.
Шарія – фактично рідне місто для гільдії магів. Можливо, я знайду щось коричне. Я не планував нічого купувати, але ніщо не заважало мені повитріщатися на вітрини.
До речі, спочатку я це плутав, але магічні предмети і магічні інструменти – це різні речі. Відмінність полягала в тому, що магічні інструменти були створені людьми. Десь на них було вигравірувано магічне коло, і коли хтось хотів скористатися інструментом, то читав заклинання, магія текла через коло й активувався відповідний ефект. Цю річ можна використовувати стільки разів, на скільки вистачить резерву мага.
Магічні ж предмети були наповнені власною магічною силою. Активувати їх можна якимось жестом або дією. Використовувати їх можна лише кілька разів на день, але магічна сила відновлювалася з часом.
Грубо кажучи, магічні інструменти не мали обмеження щодо кількості використання, але для них потрібна була магія того, хто ними користувався. Магічні ж предмети мали щоденний ліміт, але не потребували магічної сили інших.
Наразі магічні предмети вважалися зручнішими, оскільки для їхнього використання магу не потрібно було використовувати власну магію чи читати заклинання. Недоліком був щоденний ліміт. Однак більшість магічних предметів знайшли в різних лабіринтах, а тому їхні ефекти були абсолютно випадковими. Саме тому магічні предмети з хорошими ефектами продавалися за астрономічними цінами. Навіть якби я зібрав все, що мав, то не зміг би купити взуття, яке носив старшокурсник Фітц.
До речі, деяка зброя, відома як «магічні мечі», попри те, що була створена, також мала властивості магічних предметів.
Однак у мене було більш ніж достатньо магії, тому для мене цілком би підійшли магічні інструменти. Я був упевнений, що зміг би впоратися навіть з тими, для активації яких потрібно чимало магічної сили. Я сподівався, що натраплю на щось подібне, помилково класифіковане як «бракований» товар, якщо ретельно обшукаю магазини в місті Шаріа, де розташована гільдія магів.
– Гм?
Раптом я помітив знайомі обличчя. Це були Люк і старшокурсник Фітц. Вони весело розмовляли перед магазином одягу. Старшокурсник Фітц із захопленим виразом обличчя вивчав якусь дрібничку на вітрині. Люк посміхався, але виглядав трохи роздратованим. В одній руці він тримав велику сумку для покупок. Здавалося, вони були на побаченні.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар