Роман РБ. Том 9. Розділ 8-3
Розділ 8. Непрониклива проникливість. Частина 3
Розділ 8. Непрониклива проникливість. Частина 3
Підводячи риску, я так і не був упевнений, якої статі старшокурсник Фітц.
Заступник директора Джініус сказав «чоловік», але він явно перебував під певним тиском і на дивно довго міркував над відповіддю. Тому було важко сказати, говорив він правду чи ні.
Хоча перед цим, відповідаючи на перше моє запитання, Джініус використав займенник «нього». Можливо… він все-таки сказав мені правду?
Ні, не було сенсу надмірно аналізувати. У мене не було доказів, щоб приймати якесь рішення.
– … – Навіть сам того не усвідомлюючи, я знову повернувся до бібліотеки. Я підійшов до того самого столу, за яким ми завжди зі старшокурсником Фітцом проводили дослідження. Сівши там, я зітхнув: – Хаа…
Що я взагалі б робив, якби дізнався його стать? Чи був у цьому якийсь сенс? Чи зміг би я освідчитися у своїх почуттях, якби старшокурсник Фітц виявився дівчиною? Чи зміг би я сказати, що кохаю? Я, не хтось інший?
Теоретично, було б добре висловити ці почуття… але сама ідея здавалася якоюсь неправильною. Я сумнівався, що це був правильний підхід. Для початку, чого я взагалі хотів після того, як освідчуся?
Точно. Після. Це було важливо. Дуже. Що я міг зробити, коли моє тіло було в такому стані? Мій кран не рухався, але річ була не в тому, що йому бракувало пального. Моя голова була переповнена брудних бажань.
Зрештою я б не зміг стриматися. Але якби я спробував, то нічого б не зміг зробити. Це звучало як тортури.
Гаразд. Я більше не намагатимуся приховати
це за красивими словами як «кохання», «романтика» чи будь-який інший евфемізм.
Я хотів переспати зі старшокурсником Фітцом. Займатися всілякими речами. Хотів експериментувати. Спробувати трохи цього і трохи того… Ні, не обов’язково заходити так далеко.
– Я хотів би спустити трохи напруги…
Щойно я пробурмотів ці слова, як хтось опустив руку мені на плече. Я обернувся, підняв погляд і побачив старшокурсника Фітца.
– Що ти хочеш спустити? – він нахилив голову на бік і зацікавлено подивився на мене.
– Хааах?!
Здивувавшись, я різко підскочив. Стілець підвернувся під ноги.
– Ой! Обережно!
Старшокурсник Фітц схопив мене за руку, намагаючись втримати. Але йому забракло сил.
– Уваах!
Ми, заплутавшись у стільці, впали разом і відсунули стіл.
Коли ми ударилися об підлогу… старшокурсник Фітц приземлився на мене зверху. Я лежав на спині, тримаючи його в руках.
– …
Обличчя старшокурсника Фітца було дуже близько.
Великі сонцезахисні окуляри приховували вираз очей, але ніс і тонкі губи були прямо переді мною. Я відчував тепло і вагу його тіла. Не щоб він важив дуже багато.
Ніжний, приємний запах наповнив мої ніздрі. Це був аромат старшокурсника Фітца. Більш насичений, ніж будь-коли раніше. Я міг би насолоджуватися ним цілий день.
Одна моя рука опиналася на талії старшокурсника Фітца, а інша якимось чином – на сідницях. Яка струнка талія. Зовсім не схожа на чоловічу. Сідниці не були такими округлими, як у жінок, але у м’якості їм не відмовиш. Один лише дотик до них змушував мого неслухняного хлопчика набухати… набухати…
О. Небо.
– А! Ви-вибач! – Обличчя старшокурсника Фітца яскраво почервоніло. Вибачившись, він спробував поспішно встати.
– Старшокурснику Фітце… то ви все-таки дівчина, чи не так?
Він виглядав приголомшеним. Його рот швидко відкривався і закривався. Зрештою, він похитав головою.
– Н-ні…! Я, я хлопець!
Старшокурсник Фітц схопився – чи схопилася – на ноги, відступила від мене на кілька кроків, а потім розвернулася і побігла до виходу. Все це не зайняло і кількох секунд
– …
На столі поряд лежало кілька книжок. Можливо, вона прийшла взяти якісь матеріали для заняття, як у день нашої першої зустрічі тут.
І старшокурсник Фітц точно був дівчиною.
Це було важливо. Дуже важливо. Але було дещо важливіше за це. Дещо дуже важливе.
– У мене стоїть…
Після трьох довгих років те, що було не рухомим, не змінювалося положення ні на волосину, нарешті стало рівно. Вистачило дотику до однієї людини, як я відчув збудження. Я обережно простягнув руку, щоб переконатися: це не галюцинація.
– …Вау. Це ж не сон, так?
У цей момент я нарешті зрозумів значення поради Бога Людей (Хітоґамі). Тепер стало кристально-ясно, чому він сказав мені шукати саме в бібліотеці.
– Але це означає, що старшокурсник Фітц хоче зберегти все в таємниці, чи не так? – пробурмотів я під ніс.
Я з самого початку знав, що старшокурсник Фітц щось приховував. Одягнений у чоловічий одяг, охороняє принцесу. Якщо він щось і приховував, то мав на це вагому причину. Я не хотів викривати його своїми теоріями і діями. Якби я натиснув, то лише завдав би клопотів.
Мені подобався старшокурсник Фітц. Він хотів, щоб його знали як чоловіка. Чи мав я право викривати його з власних почуттів? Чи, точніше, через бажання, яке вперше за кілька років вирувало в мені?
Звісно, ні.
Я не мав права розкривати його таємниці. Мені слід було зрозуміти його обставини і допомогти приховати правду. Це здавалося єдиним безпечним підходом.
Якби я не змушував себе так думати, то цілком міг підкрастися і прошепотіти на вухо:
– Я збережу це в таємниці, тож приходь сьогодні вночі до моєї кімнати.
Це був абсолютно не той спосіб віддячити старшокурснику Фітцу за всю його доброту…
О, але сцена, де вона слухняно знімає переді
мною один шар одягу за іншим, здавалася збудливою.
– Я ніколи не думала, що ти такий покидьок, –
гірко каже вона, дійшовши до спідньої білизни.
І нарешті останнє…
Ні. Ні-ні. Це недобре. Погані думки! Дуже погані думки!
Він… ні, вона стільки разів мені допомагала. Непростимо за це добро відплачувати злом. Крім того, я не хотів, що вона вважала мене покидьком. Я джентльмен у душі. Певною мірою.
Гаразд, я продовжу ставитися до неї як до чоловіка, так само як і раніше.
І якщо здаватиметься, що вона опиниться під загрозою викриття, я міг непомітно втрутитися і допомогти. Так само як і тоді, коли вона допомогла мені у перший день в університеті. Упевнений, для неї це був ризикований трюк. Порушення неписаних правил гуртожитку могло поставити її у скрутне становище. Але навіть так, вона кинулася мені на допомогу. Я не знав чому, але вона мені допомогла.
Якби колись сталася ситуація, де ми помінялися місцями, я мав би віддячити їй тим самим. Я допоможу старшокурснику Фітцу.
– Хвилинку, якщо він – дівчина…
В цей момент я раптом дещо згадав – у голові яскраво промайнули кілька яскравих спогадів.
Усі брудні жарти, які я відпускав, думаючи, що старшокурсник Фітц хлопець. Наприклад, та жартівлива фраза на ринку рабів або, коли я розповідав, що схопив Лінію і Пурсену… А також той масний жарт, який я зробив, коли він приніс посох!
Я корчився від болю.
Щойно я закінчив свою подорож спогадами і припинив корчитися від болю, то виявив, що мій маленький солдатик знову повернувся до замкнутого стану. Скільки б я його не тер і не гладив, він вперто відмовлявся реагувати. Принаймні цей хлопець був кращим за колишнього мене, бо хоча б не починав бити об підлогу, коли я йому докучав…
Мені дуже хотілося вперше за багато років спустити цю пекельну напругу… але, здавалося, він ще не повністю одужав.
Ну що ж. Принаймні я бачив сигнал. Не потрібно поспішати. А поки що я повернувся до своєї кімнати, щоб закріпити в пам’яті те чудове відчуття, яке щойно відчув.
***
Наступного дня мені довелося докласти чималих зусиль, щоб посадити своє виснажене тіло на ліжку в гуртожитку. Я майже не міг спати, схвильований через свого партнера, який прокинувся після довгого часу. Однак він продовжував вдавати, ніби нічого не сталося.
Мій розум був сповнений думок про старшокурсника Фітца, але партнер знизу ігнорував мене. Коли ж він уже припинить дутися і допоможе мені вивільнити пару, що продовжувала накопичуватися? Можливо, всього лише спогадів недостатньо, щоб догодити йому?
Я досі не знав, що стало спусковим гачком. Був це запах, дотик або голос? Не було жодних сумнівів, що присутність старшокурсника Фітца була ключем до лікування моєї еректильної дисфункції. Слова Бога Людей були правильними. Ліки були поряд, я просто цього не помічав.
Однак щойно я спокійно подумав про це, то на обрії з’явилася головна проблема. Як я мав почати лікування?
Старшокурсник Фітц не міг розкрити свою справжню особу. Я також не хотів робити нічого, що може викликати її неприязнь або настороженість. Вилікувати еректильну дисфункцію було важливо, але так само важливо зберегти довіру старшокурсника Фітца.
Якби я зрозумів, що він насправді дівчина принаймні на шість місяців раніше, я б надав більше значення першому і зосередився на власному лікуванні, ніж на її обставинах. Але тепер моє почуття кохання до неї посилилося. Тому я хотів уникнути помилки, яку зробив Еріс, коли піддався плотським бажанням і зрештою отримав відмову. Я не хотів, щоб це повторилося знову.
– …Гадаю, слід подивитися, що буде далі.
Хлопець, який розраховує на те, що переодягнений охоронець принцеси допоможе вилікувати еректильну дисфункцію, га? Звучало як кумедна концепція для шоу. Якщо тобі це подобається, Бог Людей, чому б тобі не дати якусь пораду?
– Ха, – саркастично засміявшись, я виліз з нижньої частини двоярусного ліжка, яке було в моєму розпорядженні, і потягнувся. Я протяжно позіхнув: це буде довгий день.
Підійшовши до порожнього відра у кутку кімнати, я наповнив його теплою водою. Хлопець, який дивився на мене з відображення, був досить гарним. За стандартами мого попереднього світу, він точно не був потворним. Я успадкував грайливе обличчя бабія Пола, до якого додалися ніжні риси Зеніт. Попри те, що зовнішність була непоганою, але вона трохи не підходила під те, що вважалося «ідеальним» у цьому світі.
Скільки б разів я не дивився на це обличчя, то не міг повірити, що воно моє, проте я вже звик до нього. Я був задоволений тим, що воно набагато краще за те, що було в минулому житті. Однак мені було цікаво, чи подобалося це обличчя старшокурснику Фітцу?
Ні, я мав зупинитися тут. Думати про це не було сенсу. Старшокурсник Фітц – чоловік. І я не збирався нічого з ним робити. Наразі я мав змиритися з цим.
Раптом, збираючись вмитися, я помітив тонкий шар чогось на підборідді. Коли я торкнувся пальцями і потягнув це, то потягнув також і шкіру. Це була борода. Крихітний, пухнастий натяк на бороду.
– То я вже досягнув цього віку, га…
Навіть у цьому світі у людей з віком з’являлися вторинні статеві ознаки, що не надто відрізняло від мого минулого життя. Можливо, через те, що Пол не був особливо волохатим, знадобився деякий час, щоб у мене почала рости борода, але в інших місцях, де мало бути волосся, все відбувалося, як треба.
Я не знав, що там з іншими расами, але мене цікавило, як це проходило для старшокурсника Фітца. Я не надто добре розумівся на ситуації ельфів. Чи росте у них волосся внизу?
Хм… Га? Щось мене зачепило.
– …У чому справа?
Мене щось турбувало. Я відчував, як щось крутилося у голові, але не міг згадати, що саме. Ніби якась деталь вилетіла з голови і ніяк не хотіла повертатися.
– А, та байдуже.
Так і не згадавши, я зголив м’який пух на підборідді.
Минуло два дні без жодної реакції.
За цей час я не мав жодного контакту зі старшокурсником Фітцом. Я не мав наміру шукати його чи робити щось підозріле. Жодних порушень, пане майор. Все було так само, як завжди.
Однак на ранок третього дня після інциденту в коридорі чоловічого гуртожитку на мене чекав Люк. Я не панікував. Бо очікував чогось подібного.
– Доброго ранку, старшокурснику Люку, – сказав я настільки бадьоро, наскільки міг. – Незвично бачити вас о такій порі тут.
Люк виглядав досить похмурим. Він дивився на мене, і в його очах чітко виднілося невдоволення.
– Я хочу поговорити з тобою про Фітца.
Я так і думав. Але я вже мав готову відповідь на це запитання.
– Я не розумію, що ви маєте на увазі.
– О? Справді? – у голосі Люка звучав виклик. Невже він намагався дізнатися більше про те, що сталося нещодавно?
…Можливо, він думав, що я невпевнений щодо статі старшокурсника Фітца? Хоча я випалив свої думки, коли ми лежали на підлозі, але так і не отримав словесного підтвердження, що він – дівчина. Я не хапав її за груди і не роздягав догола у стилі Сон Ґоку.
Вони могли думати, що все ще зможуть приховати від мене правду, якщо будуть достатньо наполегливими у цьому питанні. Я, звичайно, не заперечував, щоб події рухалися в цьому напрямку.
Але чи справді це було б погано, якби таємницю старшокурсника Фітца розкрили? Хоча, ні. Можливо, це було якось пов’язано з тим, що у мене прізвище Ґрейрат. Однак я вже розірвав зв’язки з родиною Бореас. Можливо, справа у Полі? У будь-якому разі, оскільки мені випала така можливість, мені слід все чітко пояснити.
– Дозвольте мені ще раз повторити… Старшокурснику Люку, я не маю наміру створювати з вас ворогів. Я нічого не знаю про старшокурсника Фітца, а також мені нічого не відомо про таємниці, які він може приховувати.
– …Ти збираєшся вдавати, що нічого не знаєш? Чому?
– Я розірвав зв’язки з родинами Бореас і Нотос… Крім того, я не хотів би ставати ворогом принцеси Аріель.
На гарному обличчі Люка промайнуло чисте здивування. Він деякий час мовчав. Невже я сказав щось не так? Можливо, слід було б вдати, що я справді нічого не знаю?
– У будь-якому разі, це все, що я можу сказати.
– Так. Вибач, що потурбував…
Сказавши те, що хотів, я пішов, залишивши Люка стояти в коридорі.
Того дня після закінчення занять я вирушив до Нанахоші у зв’язку з запланованими експериментами.
– А, Рудеусе…
З якоїсь причини старшокурсник Фітц стояв перед кімнатою Нанахоші.
Якщо я правильно пам’ятав, то він мав прийти на допомогу в інший час, в день, коли в його обов’язках охорони принцеси буде перерва. Сьогодні у нього не було вихідного, тому старшокурсник Фітц не мав би бути тут, але він все одно прийшов. Прийшов до лабораторії замість того, щоб охороняти принцесу.
Ймовірно, причина була в тому, що сталося недавно. Наш зі старшокурсником Фітцом фізичний контакт і моя розмова з Люком. Звичайно, у них з принцесою Аріель не було причин вірити мені на слово. Навіть навпаки, у них було більше причини не довіряти мені. Ось що означало знати чиюсь таємницю.
У такому разі, мета старшокурсника Фітца тут і зараз – стежити за мною. Можливо, він прийшов перевірити, чи правду я сказав Люку.
Хех, сьогодні я справді надто розумний.
– …
Я вже деякий час мовчав, а старшокурсник Фітц помітно нервував. Побачивши це, Нанахоші, малюючи нове коло, тихо запитала:
– Що? Ви посварилися?
– Н-ні! Ми не сварилися!
Однак відповідь старшокурсника Фітца була до смішного незграбною. Він був справді милим. Однак я все одно відчував, що мене підозрюють. Як взагалі можна завоювати чиюсь довіру в такі ситуації?
Чи мав я стати на коліна і піднести подарунок принцесі Аріель? Коробка солодощів – єдине, що спадало мені на думку… Однак, враховуючи, що вона досить насторожено ставилася до мене, це могло призвести до протилежного ефекту.
– Та що завгодно, – у голосі Нанахоші відчувалося роздратування. – Тільки не втягуйте мене у свої справи, гаразд?
Вона була рішуче налаштована уникати будь-яких неприємностей у цьому світі, наскільки це можливо. Старшокурсник Фітц мав тісні зв’язки з королівською родиною Асура, і Нанахоші явно не хотіла вплутуватися у будь-який конфлікт між нами.
Звісно, якщо вона продовжуватиме так грубо розмовляти, то колись наживе собі проблем… Але я фактично був єдиною людиною, з якою Нанахоші зараз спілкувалася, тож, можливо, це не стане великою проблемою.
Ну, якщо вона не хотіла мати нічого спільного з цим світом, то мала на це право. Це не була моя проблема, тож і не мені щось про це говорити. Я вважав, що їй би не завадило бути трохи привітнішою, щоб це не заважало меті, але не міг просити про таке, коли вона щодня малювала сотні магічних кіл.
– …Тц.
Зазвичай експерименти приходили під моє буденне базікання зі старшокурсником Фітцом або Нанахоші, але сьогодні ми всі мовчали. Тишу іноді порушувала Нанахоші, цокаючи язиком. М’яко кажучи, атмосфера була напруженою.
– … Гаразд. На сьогодні все.
Нанахоші втомленим голосом оголосила про завершення наших кількагодинних спроб. І сьогодні ми не досягнули жодного прогресу.
Коли після експериментів ми зі старшокурсником Фітцом поверталися до гуртожитків, між нами панувало мовчання. Я відчував, що маю щось сказати. Поводитися, як раніше. Але що я мав сказати? Якби я відкрив рота, то боявся, що, не подумавши, міг би випалити «Покажи мені свої груди» або щось таке.
Перш ніж я встиг щось придумати, ми вже підійшли до роздоріжжя, що вело до жіночого гуртожитку.
– Хей, Рудеусе…
У місці, де ми зазвичай розходимося, старшокурсник Фітц пройшов кілька кроків, перш ніж заговорив до мене дивно напруженим голосом.
– Хм? Що таке?
Рука, яку він тримав біля рота, опустилася і міцно стиснулася в кулак перед грудьми. Старшокурсник Фітц очевидно збирався щось сказати. Можливо, це стосувалося його статі. Я приготувався до цього, але потім він сказав:
– …Вибач. Нічого такого. Побачимося пізніше.
– Гаразд. Побачимося.
Старшокурсник Фітц відвів від мене погляд, втупився у землю до того, як розвернувся, і швидко пішов геть.
– Хуу… – Дивлячись йому у спину, я відчував невиразне тривожне відчуття, що засіло глибоко всередині. Я вирішив не ставити своє лікування на перше місце, щоб не створювати йому проблем, але… чесно кажучи, змиритися з цим було досить важко.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар