ЗСМК. Том 4. 7-4
7.4 Колишня парочка навідує родичів ③ Шрам першого кохання
7.4 Колишня парочка навідує родичів ③ Шрам першого кохання
– Мадоко-сан, як думаєш, щоб ти робила, якби жила під одним дахом з хлопцем-однолітком?
– Залежить від хлопця. Але якби це був Мізуто-кун, думаю, я б у нього закохалася.
– Га? – Я закліпала очима від того, як невимушено вона це сказала. – І я-якою б була причина… якби це був Мізуто…?
– Чесно? Його зовнішність.
– Зовнішність?
Мадока-сан захихотіла на моє здивування.
– Він гарненький. Якби ми були в одному класі, я б цього не помітила, але життя під одним дахом дозволяє помітити те, на що ти зазвичай не звертаєш уваги, чи не так? А той факт, що ти, Юме-чян, здатна жити поряд з ним без зайвого стресу, означає, що ти не вбачаєш особливих проблем з його особистістю. Коли хтось добре ставиться до нього як до людини, то його зовнішність у цьому випадку грає на руку. Жодна дівчина не здатна встояти перед перевагою «Тільки я знаю, який він насправді хороший».
…Я не могла знайти слів. Це було влучання прямо в яблучко. У мене виникло відчуття, що Хіґашіра-сан також мовчала б, якби почула це.
– Думаю, схожа ситуація і в Мізуто-куна. Жити в одному будинку з такою красивою дівчиною, як ти… цього достатньо, щоб він втратив розум.
– Втратив розум…?
– Дізнаєшся, коли тобі виповниться 18, – вона засміялася.
Я відчула, як горіло моє обличчя і вуха. Я занурилася у воду і, пускаючи бульбашки, намагалася заспокоїтися.
За останні чотири місяці було багато різноманітних ситуації, деякі стояли за крок до того, щоб стати дуже незручними або справді критичними, але вони стосувалися не тільки мене, а і його. Навіть у такого холоднокровного хлопця бували такі моменти, правда? Гадаю, так. У нього все-таки було кілька еротичних романів на грані. Але… це було на початку. Тоді ми ще не звикли жити під одним дахом.
І… не зустріли Хіґашіру-сан.
– Упевнена, що він би чудово почувався без мене… – чесно сказала я, піднявши голову з води. – Є дівчина, яка набагато ближча до нього, ніж я.
– О, Хіґашіра-чян? Я чула про неї! Це його колишня, чи не так? Вона часто зависає у вас дома після початку літніх канікул. Я здивована.
– Вона не колишня. Це непорозуміння з боку наших батьків.
– Справді? Тоді хто вона?
– Хіґашіра-сан просто подруга… Вона освідчилася йому у своїх почуттях, але він їй відмовив.
– О, розумію. То вони тепер просто друзі, еге? То он вона яка, м?
– Тобто?
– Такі зустрічаються не часто, але вони балансують на межі дружби і кохання. Дівчата ненавидять суперниць у коханні, які поводяться так. Їм хочеться сказати «Якщо тобі відмовили, то забирайся вже»!
– Н-ні… це не провина Хіґашіри-сан…
– І ось у цьому найбільша складність. Стривай… ти щойно визнала, що ви суперниці в коханні?
– Н-не було такого…
– Така вперта, – Мадока-сан дражливо усміхнулася. – Було б краще, якби вони залишалися друзями від початку і до кінця. Закладаюся, хтось підбурював її освідчитися.
Від цих слів я смикнулася.
– Ум…
– Хм?
– Це була я…
– І сюжет став складнішим, – зі гмиканням Мадока-сан схрестила руки під грудьми, піднявши їх. – Не впевнена, як мені ставитися до того, що ти активно дієш у бік того самого хлопця, з яким намагалася звести свою подругу…
– Але я не збираюся активно діяти в його бік.
– Однак тобі неприємно бачити, коли вона надто близько до нього, правильно?
– … – Я мовчала.
– Це так, еге?
– Н-ні! А-але… – У мене все ще залишилися почуття. Зокрема власницьке почуття, яке було, коли ми зустрічалися, ще не розвіялося. – Можливо, якби освідчення Хіґашіри-сан було успішним, зрозуміти все було б набагато простіше…
– Юме-чян, ти говориш так, ніби намагаєшся втекти, – досить суворо сказала Мадока-сан, підперши підборіддя рукою.
– Га?
– Ти уникаєш своїх почуттів до нього. Тільки тому, що в Мізуто-куна є дівчина, з якою він ладнає, ти переконуєш себе, що тобі не потрібно в нього закохуватися.
Мені? У нього… не потрібно закохуватися?
– Це мої припущення, добре? І я хочу, щоб ти пам’ятала це, коли слухатимеш. Юме-чян, я думаю, що для тебе найважливіша людина – це твоя мама, правда?
– Мама…?
– Ага. Юме-чян, у тебе справді низька самооцінка, чи не так? Можливо, саме тому ти звикла стримувати себе від того, чого ти хочеш. Ти думаєш лише про те, щоб Юні-сан і дядько Мінеакі не розлучилися. Ось чому ти вважаєш, що не можеш зустрічатися з Мізуто-кутом. Це зрозуміло, є компанії, які забороняють службові романи, що вже говорити про клопіт, який виникає з романтичними стосунками тих, хто живе під одним дахом… Не те щоб у мене колись був брат чи сестра, які не є кровними родичами, – зазначила Мадока-сан. – Але ти просто обманюєш себе, Юме-чян. Час спливає. Як думаєш, скільки ще це зможе протривати?
– Га…?
– Досить важко усвідомити істину природу власних почуттів, особливо, коли вони стосуються члена сім’ї. Але час обов’язково настане. І коли це станеться, ти більше не зможеш використовуватися жодні виправдання. Вам з ним доведеться прийняти чітке рішення.
Її тон був таким впевненим, ніби вона говорила про беззаперечний факт.
– Про який час ти говориш? Що тоді станеться?
– Хмм… Тобі доведеться почекати, тоді і дізнаєшся, – Мадока-сан лукаво усміхнулася. – О, боже, завжди хотіла сказати щось таке розпливчасте і загадкове.
Я думала про те, що вона сказала. Я навіть не могла уявити собі цього зараз. Однак у Мадоки-сан, мабуть, були якісь підстави говорити все це. Я просто цього ще не помітила, але для неї – людини з боку – було очевидним те, що неодмінно мало статися… Ось як це відчувалося.
– Ну, це як домашнє завдання на літніх канікулах. Тобі краще зробити його зараз, перш ніж настане дедлайн і ти почнеш панікувати. М-м-м, – Мадока-сан потягнулася. – До того, як настане «час», тобі слід розібратися у власних почуттях. Забудь на деякий час про родину, друзів, людей навколо і все обміркуй.
– Але… як я маю це зрозуміти?
– Це легко. Якщо твоє серце б’ється швидко і ти відчуваєш збудження, коли ви разом, і якщо тобі хочеться його поцілувати, то це означає, що він тобі подобається, чи не так?
– Але чим це відрізняється від хіті? – Я розуміла, що поводилася так з упертості. Я збирала слова до купи, ніби щось захищаючи. – Романтичні почуття це те, що перейшло нам від предків, залишити потомство – це частина інстинкту виживання. Тож нема особливої різниці, коли серце шалено б’ється від кохання, а коли від збудження, чи не так?
– О, ця надокучлива суперечка, га…? Що ж, почнемо з того, що романтичні почуття відділені від інстинкту мати дітей. Якби це було інакше, то одностатевих стосунків не існувало.
– Ну, це…
– Яка ж різниця між коханням і хіттю? Це питання, над який людство, мабуть, розмірковує вже тисячі років. Але я маю свою відповідь, хочеш її почути? – Мадока-сан поклала руки на край ванни й опустила на них голову. Потім з м’якими дражливим сміхом, ніби шепочучи в ліжку, сказала: – Коли я дивлюся на обличчя свого хлопця одразу після сексу, то думаю: «Я його кохаю».
– С-сексу…?!
Я раптом згадала той час, коли наш план пройти весь шлях до кінця провалився, і той момент, коли наших батьків не було дома і він штовхнув мене вниз. Моє тіло зробилося таким гарячим, що я заледве відчувала, якою теплою була вода у ванній.
– Хі-хі-хі-хі! Вибач, це було занадто, га? – Мадока-сан встала зі сплеском. Краплі води, ніби дощ, стікали з її пишних грудей. – Я не кажу тобі знайти відповідь прямо зараз. Не слід поспішати, однак не варто його також уникати.
– А-але…
Якби ж то все було так просто.
Мадока-сан знову захихотіла. В цей момент її сміх прозвучав як сурма янгола, що сповіщав про закінчення світу.
– Не хвилюйся. Залиш це мені! – заявила вона.
– Добре, зачекай тут трохи!
З цими словами Мадока-сан зачинила шьоджі.
Після ванни вона відвела мене до похмурої кімнати. Тут були лише шухляди і порожні книжкові шафи. Виглядало так, ніби ніхто не користувався цією кімнатою, але татамі були чистими, тож хтось мав її прибирати.
Дивовижним було те, що навіть попри велику кількість гостей, тут все одно залишилися вільні кімнати. Цей маєток справді був величезним.
На стелі висіла стара лампа розжарювання, але вона не горіла. Ланцюжка для ввімкнення не було, тож я, потираючи руки, щоб зігрітися, шукала вимикач.
Хоча зараз літо, але вночі ставало холодно, тому Мадока-сан сказала мені закутатися, щоб я не замерзла. Цікаво скільки часу на це взагалі знадобиться? Очевидно, що вона хотіла стати посередником між мною і Мізуто…
А, ось він. Я нарешті найшла вимикач на стіні і клацнула ним. Але лампочка на стелі не подала жодних ознак життя. Єдиним джерелом світла в цій кімнаті було місячне світло, що пробивалося крізь розсувні двері.
– І-і-і ми на місці!
У місячному світлі виднілися тіні двох людей. Одна – Мадока-сан, а інший… мабуть, Мізуто.
– Вибач! Вони попросили мене знайти, але я зрештою втягнула і тебе!
– Все гаразд. Я вже тут. Тож допоможу.
– Дякую! Упевнена, що ми знайдемо це дуже швидко!
Попросили щось знайти? Зрозуміло… План Мадоки-сан полягав у тому, щоб попросити нас допомогти у пошуках і так дати нам з Мізуто можливість поговорити. Це був досить розумний хід. Але… він справді робить усе, що вона попросить, еге?
– Добре, заходь!
Шьоджі відчинилися.
Коли Мізуто побачив мене усередині, його брови злегка піднялися. Але Мадока-сан підштовхнула у спину, і він був змушений зайти до кімнати.
– Гадаю, воно десь у тих шухлядах. Будь ласка, пошукайте разом з Юме-чян! Дякую.
– Мм… – не давши однозначної відповіді, Мізуто, навіть не поглянувши на мене, негайно пішов до вказаного комоду.
Це було дуже незручно. Міг би мені хоч слово сказати! Стримавши бажання висловити думки вголос, я також пішла слідом за Мізуто. Саме тоді це сталося.
– …Ой! Ой-ой! Ой-ой-ой! – Мадока-сан нахилилася і схопилася за живіт. – М-мій живіт! Мені треба до ванної!
Поки я перебувала у приголомшеному стані через цю жахливу гру, Мадока-сан вислизнула в коридор і зачинила шьоджі. Потім вона сказала нам:
– Я не повернуся ще тридцять
хвилин! Ніхто до цієї кімнати не підійде! Тож залишайтеся тут, поки я не
повернуся, добре? Навіть не думайте виходити. Зрозуміло? Тоді побачимося
пізніше!
І Мадока-сан швидко втекла, ставлячи під сумнів те, що в неї болів живіт.
– …
– …
Болісна тиша огорнула темну кімнату, освітлену лише місячним світлом.
Її гра! Ц-це було жахливо! Я хочу повернути слова свої слова про розумний хід. Просто повірити не можу, якою незграбною вона була. Навіть Хіґашіра-сан могла показати більше акторської гри, ніж вона! Сьогодні я дізналася, що Мадока-сан взагалі не мала хисту до брехні.
– Хаа… То он воно, що…
Зітхнувши, Мізуто поклав папери, які саме почав діставати, назад у комод.
Він зрозумів, чому його взагалі сюди притягнули.
– Тридцять хвилин, еге? – Мізуто дістав смартфон з кишені і перевірив час. Годинника у цій кімнаті не було.
Потів він підійшов до розсувних дверей, де було найбільше світла, і почав бавитися зі смартфоном. Здавалося, у нього не було бажання підігравати ситуації, яку створила Мадока-сан.
– …Тобі нема чого сказати? – тихо спитала я.
Коментарі
Дописати коментар