СвТ. Том 5. Розділ 1-1
Розділ 1. Повернення старшої сестри, її симптоми загострилися…! Частина 1
Розділ 1. Повернення старшої сестри, її симптоми загострилися…! Частина 1
Наступного дня всі тільки й говорили про бійку між Дзетою і Дельтою.
– Отже, минулої ночі за гуртожитками виявили якусь божевільну кількість магічної сили, – сказав Яґа.
– Еге, я чув, – погодився Хьоро. – Але я спав, тому нічого не знаю.
– Я теж спав, тому також нічого не знаю.
Ці двоє розмовляли з серйозними обличчями.
– Вони зараз оглядають місце подій, так? – запитав Хьоро у Яґи.
– Схоже на те. Деякі викладачі також прийшли допомогти.
– Оскільки це сталося за гуртожитками, я готовий поставити що завгодно на кін на те, що хтось намагався проникнути до жіночого гуртожитку. Це явно робота якось збоченця.
– Е, ні, вони кажуть, що сліди магії виявили за чоловічим гуртожитком.
– Хм. Отже, хтось намагався проникнути до нашого гуртожитку.
– Але з якою метою?
– Через моє гаряче тіло, звичайно, – Хьоро вульгарно посміхнувся.
– О, звісно. І через моє теж, – Яґа відповів з такою ж вульгарною посмішкою.
– Має сенс, – я погодився з ними, моє обличчя було таким же спокійним, як у Будди.
Крім цих двох дурнів, більшість студентів обговорювали вчорашній інцидент досить серйозно. Теорії були різними: це вчинив хтось, хто затаїв образу на академію; злочинці хотіли викрасти цінний артефакт з лабораторії; або це якось було пов’язано зі справою про зниклих безвісти.
Мені дуже шкода.
Правда була в тому, що собака і кішка посварилися. Однак я чудово розумів цю атмосферу «коли щось таємниче назріває за лаштунками мирного шкільного життя», яку роздмухав цей випадок.
– Наступне заняття проходитиме в лабораторії, нам слід поквапитися, – сказав я Хьоро та Язі.
– Чекай, Сіде. Потрібно чимало сміливості, щоб залишити такого красеня, як я, позаду, – сказав Хьоро.
– Так, зачекай, – додав Яґа. – Цей красень все ще готується.
Я залишив цих двох позаду і пішов.
Однак моє швидше рішення минулої ночі, щоб продемонструвати Алексії силу в тіні, було чудовим.
За мирним фасадом академії точилася жорстока боротьба, і я хвилювався за її результат. Я про навичку імпровізації і яскравість постановки, чого вдалося досягнути завдяки використанню бійки між Дзетою і Дельтою, – це було справді майстерно.
Я також продемонстрував свою силу, щоб натякнути: ми живемо в різних світах.
Натяк на те, що нормальні люди не мають місця в битвах злочинного світу, старомодний, але класика не так просто називалася класикою.
Щоразу, коли я думав про це, на обличчі з’являлася широка усмішка.
Потроху я висікав образ ідеальної «сили в тіні», що буде вкарбована в історію цього світу.
– Володарю.
Чи було це звертанням до мене? Мені здалося, що я почув голос Дзети.
– Володарю, сюди.
– О-о-о.
Мені не здалося.
Дівчина одягнута як прибиральниця схопила мене за форму, і це виявилася Дзета.
З якоїсь причини вона додала до робочого одягу в’язану шапочку, яка приховувала котячі вуха.
– Що це за вбрання? – запитав я.
– Маскування, проникнення, – коротко відповіла вона, тручись об мене.
– Припини мене мітити. Це привертає увагу.
Коридор заповнений іншими учнями.
– Володарю, він вас тхне псом.
– Ну, якщо ти продовжиш, він мене тхнутиме котом.
– Мурр…
Я відсторонив від себе Дзету.
– До речі, де Дельта?
– Я втекла від неї. Вона перетинає море.
– Що ж, я навіть не буду питати.
Коли Дзета цього хотіла, спіймати її ставало вкрай важко. Ось чому вона здатна так битися з Дельтою.
– Хм, сюди.
Дзета потягнула мене за руку до порожньої класної кімнати.
Всередині було холодно і все вкрилося шаром пилу, тож, очевидно, цим місцем давно не користувався.
– До відома, наступне заняття скоро почнеться, – сказав я.
– Звіт, – прошепотіла вона, підійшовши ближче до мене.
Видно, вона хотіла продовжувати грати у шпигунів.
– Напад на неї провалився.
– Хто б сумнівався.
– Але вона все ще на іншому боці.
– Ясно.
– Культ пошле ще одного вбивцю.
Дзета підійшла до вікна і подивилася назовні.
Я підійшов до неї і також подивився з вікна, щоб створити атмосферу. Вдалині я побачив викладачів і лицарів, які розслідували місце вчорашньої битви.
Дзета пильно дивилася на них фіолетовими очима.
Я взяв її за приклад і також пильно дивився.
– Це, мабуть, буде ви-знаєте-хто, – сказала вона.
– Ви-знаєте-хто, га?
– Я втручуся, якщо ситуація стане небезпечною.
– Залишаю це рішення на тебе.
Раптом Дзета пригнулася. Я зробив так само.
– Хтось стежить.
– У когось хороші інстинкти.
– Хм, ховаються в тіні.
Я крадькома визирнув назовні, і на коротку мить відчув на собі чийсь далекий погляд.
– Цікаво, що вони шукають? – Продзвенів дзвінок. – Ой, мені треба йти.
Я обернувся, але Дзети вже ніде не було видно.
***
Настала обідня перерва, я разом з Хьоро і Яґою стояв у черзі в кафетерії.
– Хмм, що взяти на обід…? – я міркував уголос.
– Як тобі пощастило, Сіде. Зможеш насолоджуватися розкішним обідом на гроші, які ти в нас украв.
– Так, як тобі пощастило, Сіде. Ми з Хьоро тепер заледве можемо дозволити собі обід для збіднілих аристократів за 980 зені.
– Вкрав – яке гидке слово. Ці гроші – мій законний виграш.
Однак гроші, які отримав у них обманом, призначені для моєї діяльності «сили в тіні». Якби я витратив їх тут, то це могло б завадити майбутнім справам.
Я з тих людей, які чітко розставляли пріоритети.
Сьогодні я знову планував взяти обід для збіднілих аристократів за 980 зені. Зекономлений зені – це зароблений зені.
– Давно не бачилися, братчику.
Раптом позаду мене пролунав голос. У цьому світі була лише одна людина, яка називала мене «братчиком».
– Вітаю, Ніно.
Її винно-руде волосся було таким же шовковистим, які завжди. Форма Ніни була розстібнута, скандально оголюючи груди, а коротка спідниця відкривала вид на стрункі ноги. Справді авантюрний стиль одягу.
Ніна була студенткою третього курсу.
– Де ти був на зимових канікулах? – запитала вона. – Клер шукала тебе. Вона потягла мене за собою, тож це було досить важко.
– Ну, то там, то тут.
– Хм. То там, то тут, еге?
Ніна втиснулася переді мною.
Вона була такою мініатюрною, що її голова заледве сягала мого комірця.
– Агов, не порушуй чергу.
Я спробував штовхнути її ліктем, але вона спритно ухилилася.
– Братчику, знову збираєшся замовляти обід для збіднілих дворян за 980 зені? Виглядає так, ніби тобі бракує грошей.
– Я збираю їх на великі плани в майбутньому. Мені не бракує грошей чи щось таке.
– О, так, так, звісно. Я пригощу тебе. Що будеш?
– Найдорожчий обід, який тут є.
– Добре. – Вона повернулася і зробила замовлення: – Два найдорожчих і найрозкішніші обіди за 10 тисяч зені. Дякую.
Ніна – найкраща подруга моєї сестри, тому, можливо, вона була такою доброю до мене. Жодне з моїх прохань до неї не зустріло відмови.
Якось я пожартував, що хочу почитати одну з заборонених бібліотечних книг, і Ніна справді її принесла. Я досі не знав, як їй це вдалося. Вона завжди була доброю до мене.
Зустріч з Ніною вперше змусила мене усвідомити, як мені пощастило бути молодшим братом моєї сестри.
– Б-будь ласка, пригостіть і мене теж!
– І м-мене, і мене теж!
Попри те, що Хьоро і Яґа бентежилися у присутності Ніни, вони не втрачали можливості випросити в неї подачки.
– Я ж вам двом дала ті гральні карти, еге?
– С-с-с-саме так!
– Д-д-д-дякуємо за карти!
– Та без проблем. Мені було ніяково після того, як Клер завдавала вам клопотів.
А, то ось що сталося.
Завдяки впливу Ніни нам вдалося зайняти найкращі місця біля вікна.
– Ось, сідайте.
– Добре.
Я сів поруч з Ніною і почав їсти розкішний обід для супер багатих аристократів, навпроти нас сіли Хьоро та Яґа, вони, тремтячи, зайнялися своїми обідами для збіднілих дворян.
Розкішний обід для супер багатих аристократів починався з закуски. Персонал майстерно її приготував.
– То Клер зникла? – запитала Ніна, куштуючи карпачо.
– Схоже на те, – відповів я, роблячи те саме. Я не знав, що це була за риба, але вона дуже смачна.
– Принцеса Алексія щойно запитала мене, чи я щось знаю, але то був звичайний день, тож я не могла нічого розповісти. А як щодо тебе, братчику?
– Та сама ситуація. Алексія старанно шукає, еге?
– Здається, її щось непокоїть. Кілька студентів зникло безвісти, тож я теж трохи хвилююся.
– Схоже, минулої ночі теж була якась метушня.
– Ти говориш про те, що сталося за чоловічим гуртожитком? Так, звучить небезпечно.
– Точно.
– Якщо подумати, то я бачила Багряних Лицарів, які оглядали місце подій. Чула, що вони набрали новеньких, але їхня підготовка така ж погана, як і слід було очікувати.
– Хе, ти багато про це знаєш.
– Можна і так сказати, – Ніна гордо підморгнула мені.
– Після випуску плануєш приєднатися до Багряного Ордену?
– Ну, не знаю. На відміну від Клер, мої оцінки не такі вже хороші.
– Га? Справді?
– Чому ти такий здивований? Всі знають, що мої оцінки жахливі.
– О. Я завжди думав, що ти найкраща у своєму класі.
– Ха-ха-ха. Найкращою, мабуть, буде Клер. Останнім часом вона отримує жахливо хороші оцінки. Я ж просто звичайна невдаха.
– Повірю тобі на слово.
Ніна недбало піднесла ложку супу до маленького рота.
Судячи з усього, вона була сильнішою за мою старшу сестру. Ну, але в кожного були свої причини для того, щоб приховувати здібності. Ніна – досить загадкова людина.
– Я скажу тобі, якщо щось почую про Клер, – сказала вона. – Ти ж хвилюєшся за неї, еге?
– Хвилююся? Ну, не зовсім… Е, тобто, так, дуже хвилююся.
– Ти ніколи не змінюєшся, еге? Що ж, гадаю, хвилюватися за Клер нема потреби. Просто дай мені знати, якщо знадобиться допомога.
Ніна чарівно усміхнулася мені.
Хьоро та Яґа ж мовчки їли свої обіди для збіднілих дворян за 980 зені.
Коментарі
Дописати коментар