СвТ. Том 5. Розділ 1-2
Розділ 1. Повернення старшої сестри, її симптоми загострилися…! Частина 2
Розділ 1. Повернення
старшої сестри, її симптоми загострилися…! Частина 2
***
– Агов, хіба ми не можемо вже вийти звідси?
Клер зітхнула в аудиторії академії.
Простір навколо неї був оповитий білим туманом, і поряд – нікого.
– Ще трохи.
– Ти казала це цілу вічність тому.
– Саме тому я і сказала «ще трохи». Зараз я розширюю щілину. Але в тебе так мало магії, що це займе цілу вічність.
– Ой, ну. Вибач, що в мене так мало магії. Щоб ти знала, в мене один із найбільших резервів у школі.
– Маленька риба у крихітному ставку.
– Ти навмисно це сказала, щоб образити.
– Ой, я сказала це вголос?
– То що там з тріщиною?
– Є тріщина, через яку ти можеш повернутися до свого початкового світу.
– Мій початковий світ? Тоді що це за світ?
– Таємниця.
Клер знову зітхнула. Було так багато речей, яких вона не розуміла.
Клер сіла на стіл і вже збиралася схрестити ноги, як відчувала щось дивне.
– Га?
Щось торкалося її ноги.
Придивившись уважніше, вона побачила, що це була напівпрозора, закривавлена людська рука. Рука схопила Клер за ногу.
– Щ-що це?!
Вона підскочила, сильно ударила ногою по руці і та відлетіла.
За рукою, ніби її витягли, з’явилася закривавлена людина. Вона мала бліду шкіру, запалі очі і глибоку рану на грудях. Цілком очевидно, що ця людина – мертва.
– Будь обережна. Це привид.
– Привид?
– Герої минулого, прикуті до цієї землі. Вони зв’язані нечестивою магією і змушені вічність блукати. Будь ласка, позбав його страждань.
– Я, звісно, не проти… але як це зробити?
– О, вдар його. Думаю, допоможе.
– Хах!
Коли привид спробував піднятися, Клер ударила його. Її удар був наповнений магічною силою. Привид вибухнув і зник.
– Яке неприємне відчуття.
– Якщо з’явилися привиди, це означає, що печатка слабшає… Погано.
– Яка печатка?
– О, не звертай уваги. Я просто розмовляла сама з собою. Ой, що я накоїла. Потрібно переконатися, що вона мене не чує. Хоча магії бракує, але слух у неї добрий.
– Я все ще чую тебе.
Після цього Аврора замовкла.
З’явився ще один привид, і Клер відігнала його.
– Це так паскудно, не мати меча.
На жаль, вона залишила його на іншому боці.
Привиди продовжили з’являтися, і Клер розправлялася з ними, чекаючи, поки Аврора закінчить. Привиди з’являлися все частіше, а туман зробився густішим.
– Аврора, ти вже закінчила?
– Ще трохи.
– Цього разу серйозно?
– Так. Але, на жаль… у нас гості.
– Га?
Відчувши чиюсь присутність, вона обернулася і побачила чоловіка у чорному плащі. Його обличчя приховувала чорна маска.
– Коли він…?
Клер прийняла бойову стійку, але без меча вона виглядала трохи безглуздо.
Однак чоловік у чорному плащі мав зброю, він вихопив її вправною рукою і блискавично опинився поряд.
– Чому він такий швидкий?!
Клер змогла ухилитися від першої атаки і відступила на певну відстань.
Однак чоловік у чорному плащі не мав наміру її відпускати. Він обійшов Клер і знову ударив.
– Ґха!
Вона відлетіла, але, похитнувшись, стала прямо. Це був потужний удар плоскою частиною леза, але її все ще не вивели з гри. Здавалося, супротивник не мав наміру вбивати Клер, швидше, хотів схопити.
– Схоже, ти програєш, – голос Аврори пролунав у голові.
– Помовч трохи. Я зараз зайнята.
– Справді? Я вже бачу результат.
– О, замовкни! Якби тільки в мене був меч…!
– Це нічого б не змінило.
– Я ж сказала: замовкни!
– Він іде.
Чоловік у чорному плащі відштовхнувся і кинувся на Клер.
– Я тобі допоможу.
– …Га?
Все сталося миттєво. Чоловік був прямо перед нею, як червоний мацак відкинув його. Червоний мацак висунувся з ноги Клер і звивався, ніби жива істота.
– Щ-що це?
– Кров.
– Кров?!
– Якщо наполегливо працюватимеш, то теж зможеш використовувати цю техніку. Бо ти…
– Бо я?
– …Неважливо. Бій ще не закінчено.
Клер підвела погляд і побачила перед собою чоловіка у чорному плащі. По його щоці стікала кров, а маска спала.
– Я знаю тебе… ти один з лицарів…
Вона бачила його під час свого стажування в ордені.
– Ми знову зустрілися, Клер, – чоловік посміхнувся і вклонився.
– Ти віконт Жан, командир четвертої дивізії третього ордену лицарів.
– Це лише тимчасове прикриття. Я Назване Дитя – Жан, Лиха Посмішка.
«Що за дурне ім’я?» – подумала Клер, але не стала говорити цього вголос.
– Я не знаю, що таке Назване Дитя, але мені навіть в голову не приходило, що ти будеш займатися таким брудним підробітком.
– А я ніколи не думав, що в тебе є така сила, Клер. Як цікаво… Ми не знайшли нічого подібного, коли раніше досліджували тебе.
– Раніше… що?
– Нічого, тобі не слід сушити цим голову. У будь-якому разі, думаю, нам доведеться провести дослідження ще раз.
З цими словами він підняв меч.
Червоний мацак Клер і собі спробував приготуватися до бою, але з якоїсь причини втратив силу і розчинився.
– Це погано, Клер.
– Га?
– У тебе закінчилася магія.
– Ах ти ж… – губи Клер сіпнулися.
– Яка удача. Я принесу подарунок для нього. – Відповідно до прізвиська, на обличчі чоловіка розповзлася лиха посмішка.
Раптом почувся тріскучий звук. Ніби десь розбилося скло – і частина білого туманного світу розкололася.
– Га?!
З тріщини вийшла постать. Це була прекрасна звіролюдка з золотим хвостом і вухами, на ній був обтягуючий смолисто-чорний костюм. Вона приземлилася перед Клер і відбила меч Лихої Посмішки загадковим чорним туманом.
– Ґххх!
Його відкинуло з неймовірною силою.
Здавалося, що це був легкий помах. Але як вона могла володіти такою силою?
Звіролюдка, оповита чорним туманом, стояла мовчки. Її погляд був холодним і спокійним.
– Хто ти…? – запитала Клер.
– Дзета, – крижаним голосом відповіла звіролюдка.
– Тримайся від неї подалі, Клер. Я не можу зрозуміти межі її сили, – у голові пролунав голос Аврори.
Клер була здивована, почувши в її тоні рідкісну нотку напруги. Вона відступила і запитала:
– Чи правильно я припускаю, що ти мене щойно врятувала?
– Не можу дозволити Культу забрати тебе. Поки що.
– Га?
Чорний туман замерехтів, і наступної миті Дзета опинилася позаду неї.
– Бай-бай.
Вона схопила Клер за комір і кинула прямо у пролом між світами.
– Ч-чекай, що ти робииииииш…?!
Крик Клер затих, коли вона глибше занурилася у тріщину і зникла.
У світі білого туману залишилися Дзета і Жан Лиха Посмішка.
– Тц… Як ти смієш мені заважати? – звернувся він до Дзети.
– Мм. Приємно познайомитися.
– Гадаю, я не маю дивуватися появі Саду Тіней.
З цими словами Лиха Посмішка підняв меч.
Оцінюючи відстань між ними, він помітив, що Дзета дивилася на нього з нудьгою.
– Виглядаєш розслабленою. Ти з керівників Саду Тіней? – сказав він.
– Ти помітив? – Дзета проігнорувала його питання. Абсолютна впевненість у своїх силах дозволяла їй це.
– Помітив що?
– Її таємницю.
– Ти маєш на увазі ту силу, яку вона має? Що з… кх?!
Перш ніж він устиг договорити, магія Дзети швидко зросла.
Від неймовірної магічної сили коліна Лихої Посмішки затремтіли.
– Щ-що… Що це за магічна сила…? Як ти її приховувала?
– Якби ти не помітив, я б тебе відпустила.
– Про щ-що ти…?
– Але ти помітив, тож прощавай.
– Що ти маєш… ааааааа!?
Раптом Лиха Посмішка почав проливати чорні сльози. З кожної пори вирвалася велика кількість туману і його тіло розірвало на дрібні шматочки.
Дзета кинула погляд на труп і пробурмотіла:
– Ця нова техніка непогана.
Потім вона повернулася і звернулася до порожньої кімнати.
– Готово.
Ніби у відповідь на ці слова, з розлому з’явилася дівчина. Вона також була одягнута у чорний обтягуючий одяг, але мала красиве полунично-біляве волосся. Це – Вікторія.
– Так, пані Дзето. – Вікторія стала перед нею на коліна.
– Я підтвердила, що Аврора у пані Клер.
– Отже, як ми і підозрювали…
– Мм. Все пов’язано. Ось чому володар…
– Культ помітив?
– Ще ні.
– То що нам робити?
– Перейдемо до плану C.
– Пані Клер – ключ для цього плану. Однак саме він веде до найбажанішого для нас результату.
– Володар сказав, що ми маємо дивитися на майбутнє.
– Отже, така воля пана Тіні… – Вікторія склала руки разом і помолилася.
– Вона також має знати. Скажи їй, що план змінився.
З цими словами Дзета перетворилася на чорний туман і зникла. Вікторія ледь помітно усміхнулася, спостерігаючи, як вона йде.
Коментарі
Дописати коментар