СвТ. Том 5. Розділ 1-3
Розділ 1. Повернення старшої сестри, її симптоми загострилися…! Частина 3
Розділ 1. Повернення старшої сестри, її симптоми загострилися…! Частина 3
***
Єдиний звук, який лунав у класі, був шкрябанням ручок по екзаменаційних аркушах.
Я насупився і пильно подивився на свій тест.
– …Ну, я застряг.
З наближенням іспитів кількість тестів постійно збільшувалася. Провал одного з них означав – особливе домашнє завдання, але воно було складним і вимагало неймовірно кількості роботи. Викладачі відчайдушно намагалися вберегти студентів-ідіотів він провалу.
До цього часу мені, як мобу, заледве вдавалося складати тести. Звичайно, за допомогою списування. Але тепер моя надмірна залежність від цього методу зіграла проти мене.
Ісаак був відсутній.
Він був не тільки найкращим учнем класу, а ще і сидів під ідеальним кутом, який дозволяв мені бачити його аркуш з відповідями. Іншими словами, Ісаак ніби був народжений для того, щоб я у нього списував. Завдяки цьому хлопцеві я міг підбирати результати своїх тестів з майже ідеальною точністю.
Але сьогодні Ісаака не було!
Тепер я ризикував провалитися.
– Аа…
Коли справа доходила до списування, дуже важливо вибрати правильну людину для цього. Не було жодного сенсу дивитися на відповіді ідіота.
Я поглянув праворуч і побачив Хьоро, погляд якого підозріло блукав.
Від нього жодної користі.
Я поглянув ліворуч і побачив Яґу, який під підозрілим кутом дивився під парту.
Від цього теж жодної користі.
Єдина людина, на яку я зараз міг покластися… це дочка герцога, Крістіна, що сиділа попереду мене по діагоналі.
Вона одна з п’яти найкращих студентів нашого класу, але був один недолік.
З того ракурсу, що я дивився, більш ніж половина її аркушу з відповідями була закрита.
Я вже переписав те, що бачу.
Але щонайбільше я отримаю за це 40 балів зі ста. Цього недостатньо для 60 балів, необхідних для уникнення невдачі.
Чи слід мені приховати свою присутність і прокрастися туди, звідки я можу бачити аркуш з відповідями, щоб переписати?
Однак приховування присутності не означало, що моє тіло зникало. Якщо я почну ходити при світлі дня без жодного укриття, то люди помітять мене неозброєним оком.
У класі багато очей, тож мене одразу спіймають.
У такому разі я не мав іншого вибору, крім як рухатися досить швидко, щоб мене ніхто не побачив.
Це було цілком можливо.
Якби я добре постарався, проблем би не виникло.
Проте існував один великий недолік.
Якщо я рухатимуся досить швидко, щоб мене не помітили неозброєним оком, тиск вітру викриє мій план.
Повітря могло знести аркуші з відповідями.
Прокляття, навіть Крістіну могло відкинути тиском вітром.
Могла статися та сама ситуація, коли дитину виплеснули разом з водою.
Тож для мене існував лише один варіант – рухатися обережно, щоб не створити тиск вітру, але досить швидко, щоб я був невидимим для неозброєного ока.
Ніколи не думав, що звичайний тест вимагатиме таких просунутих навичок.
Чи міг я взагалі це зробити…?
Я багато тренувався, щоб рухатися швидко. Але ніколи не проводив тренувань, щоб рухатися швидко і не створювати тиск вітру.
Однак мені б знадобилося цілих два дні на те, щоб виконати спеціальне домашнє завдання.
– …Без сміливості немає слави, еге?
Якби я зараз здався, то заплямував би свою репутацію моба.
Я почав збирати магію на дуже тонкому рівні, щоб ніхто не помітив.
Без жодних тренувань – ось справжнє діло.
Аж раптом…
– Агов, ти! Що ти там робиш?!
– ……?!
Мене викрили?!
Від шоку моя магічна сила розвіялася.
Однак викладач дивився не на мене.
Його погляд був спрямований на людину поруч зі мною.
– Хьоро Ґарі!! Ти списуєш!
– Я не, не-не-не-не-не-не-не дивився!! Я не дивився на відповіді Крістіни! – обличчя Хьоро зблідло, а голос тремтів.
– О, як мило з твого боку зізнатися у всьому. Я стежив за тобою вже деякий час. Геть з класу. Ти щойно заробив собі два особливих домашніх завдання.
– А-але це несправедливо…
Хьоро з обличчям, яке втратило все життя, вийшов.
Крістіна дивилася на нього так, ніби він був сміттям.
Г-гаразд, візьми себе в руки.
Я знову викликав магію на дуже тонкому рівні.
– Агов, ти! Що ти там робиш?!
Знову?!
Я стривожено підвів погляд, але викладач дивився не на мене.
Його погляд був спрямований на студента поруч зі мною.
– Яґа Імо!! На що ти дивишся під столом?!
– Я не, не-не-не-не-не-не-не дивився!! Я не дивився на шпаргалку під столом!! – з Яґи відрами лився холодний піт.
– Що ж, принаймні ти чесно в цьому зізнався. Геть з класу. Ти щойно заробив собі три додаткові особливі домашні завдання.
– К-кількість зросла…
Він, похитуючись, вийшов з класу.
– Наступна людина, яку я спіймаю на списуванні, отримає чотири особливих спеціальних завдання, – сказав викладач, його очі блищали.
Прокляття Хьоро, Яґо навіщо ви зробили такий безлад?
Через цих двох ризик виріс до небес, а наш викладач був у стані підвищеної готовності.
Та все ж…
– …Я не можу здатися.
Я знову викликав магію.
Плин часу ніби сповільнився.
Прямо тут і прямо зараз – я зможу це зробити.
Сорок дев’ята таємна техніка у стилі моба, розроблена спеціально для списування!
– Дивіться…!
І тільки-но я напружив кожну клітину в тілі, як пролунав гучний стукіт. Ніби щось впало з повітря.
– ……
Коли траплялося щось несподіване і, здавалося б, нелогічне, люди втрачали дар мови.
З якось причини Клер звалилася на нашого викладача, але тепер всі у класі приголомшено витріщилися на неї.
Я навіть подумати не міг, що вона зайде так далеко. Її зникнення було передвістям цього…
– Що ти маєш на увазі, коли говориш, що не можеш дозволити їм забрати мене?! – Клер скочила на ноги, наступила на нашого викладача і закричала у порожній простір. – Відповідай! У мене є особливі здібності, і я…
Сестра раптом обвела поглядом клас, вираз її обличчя застиг.
– Клер Каґено. Це не твій клас, – прохрипів від болю наш розчавлений викладач.
– А, ну, це… Ехе-хе. – Обличчя Клер зробилося яскраво-червоним, було важко зрозуміти усміхалася вона чи кривилася. – Я вже п-піду! Мені дуже шкода!!
Вона швидко вклонилася, розвернула і помчала геть.
Схоже, на когось пізніше чекала прочуханка.
Вона впала з неба, говорила в порожнечу і стверджувала, що має особливі здібності… Здавалося, її симптоми прогресували швидше, ніж очікувалося.
Але цього разу вона мене врятувала.
– …Дякую, сестро, що відволікла всіх.
Я заповнив порожні місця для відповідей на аркуші й усміхнувся.
***
Клер вийшла з кабінету консультанта і тихо зітхнула.
– Ну, це було жахливо.
Лекція директора тривала близько години, і світло, що проникало у коридор, набуло насиченого багряного кольору.
Здалеку долинали голоси студентів.
Кроки Клер луною котилися порожнім коридором.
– З усіх класів я опинилася саме у Сіда. Як я маю завтра йому в очі дивитися? – Вона почервоніла, а потім сказала до порожнього простору: – Це все твоя вина.
– Йой, як грубо. Я в цьому анітрохи не винна.
– Тоді розкажи мені, що сталося. Ніхто не повірить, якщо я скажу їм, що на мене напали якісь дивні люди в якомусь дивному місці, а потім я випала на викладача. Я була на волосинку від направлення до лікаря.
– Тобі краще не знати. Якщо дізнаєшся, то шляху назад вже не буде.
– Послухай-но. Я не можу залишатися в невіданні, не після того, що щойно сталося. Я реально зла.
– …Ні. Я не можу наражати тебе на небезпеку.
– Як на мене, я вже в небезпеці. Якщо ти мені не скажеш, то я сама розберуся. Я не дозволю, щоб все так закінчилося.
– Це марно.
– Це вже мені вирішувати… Авроро, Відьмо Катастрофи.
– Де ти… взяла це ім’я?
– Я провела дослідження і…
Клер недоговорила.
Раптом з’явилася дівчина зі срібним волоссям.
У коридорі, де, як вона думала, нікого не було, несподівано з’явилася інша людина.
– Вибач, що перериваю твою розмову до самої себе, Клер Каґено. Я хочу поговорити з тобою про дещо.
Вона дивилася на Клер палаючими від допитливості червоними очима. Це була Алексія Мідґар, одна з принцес королівства Мідґар.
Обличчя Клер умить спохмурніло.
– Я розмовляла не сама з собою.
– О, але навколо нікого нема, чи не так? – Алексія підкреслено-навмисно оглянула коридор.
Обличчя Клер зробилося ще похмурішим.
– Ми не друзі, принцесо Алексіє. Я не планую з тобою говорити.
– Я бачу, ти не моя прихильниця. Це дивно, адже ми зустрілися вперше, так?
– Я не маю жодного бажання говорити з довбаною принцесою, яка обдурила Сіда.
Погляд Клер став настільки гострим, що ним, здавалося, можна було вбивати.
Алексія майже відчувала, як цей погляд пропалював у ній дірку.
– Га? На те була причина! – вигукнула Алексія з панічним виглядом, її погляд блукав навколо. – Я не намагалася його обдурити чи щось таке.
– О? Ти навіть не можеш сказати це зі спокійним обличчям. Від тебе тхне брехухою.
– Що?! Як грубо! Я не брехуха! І що це за ставлення?! Ти ж його сестра, тому я намагалася хоча б вдати ввічливість.
– Що я і казала. Брехуха та ще й фальшивка.
Клер практично виплюнула ці слова. Алексія клацнула язиком:
– Ви справді брат і сестра, га? Ти така ж груба, як і він.
– О, то ти думаєш, що ми з Сідом схожі?
– С-саме так. Принаймні коли справа доходить до грубощів…
– Он як, то ти думаєш, що ми схожі… Ехехе. – Клер усміхнулася – і здалося ніби розпустилася квітка.
– Але яке це має значення?
– О, у тебе справді є око на людей!
– Е…
Алексія збентежилася, коли Клер обійняла її за плечі.
– Отже, ти хотіла про щось поговорити?
– Так, це…
– Ти заскочила мене саме тоді, коли я була зайнята, але гаразд. Думаю, я зможу виділити для тебе трохи часу.
– Дякую…?
– До речі, чим іще ми з Сідом схожі?
– К-кольором волосся…?
Алексія і Клер з рукою, закинутою на плечі принцеси, закрокували коридором, який огортали сутінки.
Коментарі
Дописати коментар