Роман ЗЦВ. Розділи 752-753
Розділ 752. Команда детективів, ще один удар! | Розділ 753. Правда знову випливає
Розділ 752. Команда детективів, ще один
удар!
– Лілі, Лілі, ти чула? – Таємничий Місяць вбігла до спальні і нахилилася до неї. – В академії дещо сталося!
– Іди геть! Ти закриваєш мені світло. – Лілі відштовхнула її обличчя і продовжила налаштовувати фокус мікроскопа, подумки зітхаючи. Сьогоднішнє випробування на реплікацію, ймовірно, знову зазнає невдачі.
–
Там стався вибух і почалася велика пожежа. Як думаєш, хто відповідальний?
Церква чи демони?
– Церква переможена Його Величністю Роландом, а демони за десятки кілометрів звідси! – Лілі підняла голову і нетерпляче закотила очі: – Гадаю, якийсь ідіот вкрав відходи хімічної лабораторії і приніс їх до класу.
Подібні речі траплялися і раніше. Наприклад, два тижні тому дослідник приніс додому неякісну бавовну, що мала використовуватися для зброї, і планував використати її для розпалювання печі. Дитина випадково підпалила неякісний матеріал, від чого мало не згорів весь будинок. Після цього Його Величність страшенно розлютився, голос короля, який лаяв винних, було чути по всьому замку.
Відтоді правила хімічної лабораторії збільшилися в кілька разів. Лілі бачила нові правила у Сувій – ті виросли з тоненького аркуша паперу до книги завтовшки з вказівний палець.
– Але цього разу стався вибух! Як ти можеш залишатися такою байдужою до того, що відбувається у Беззимному місті? Це і наш дім теж, – з переконливим виглядом сказала Таємничий Місяць.
«Припини замилювати мені очі! Тобі просто надто цікаво, тож ти хочеш дізнатися відповідь раніше!»
Лілі трохи розлютилася.
– Ось чому це слід залишити професіоналам. Крім того, те, чим я зараз займаюся, також пов’язано з розвитком Беззимного міста. – Вона зробила паузу, перш ніж продовжити: – Але ти – ти постійно втручаєшся в мої експерименти і цілими днями б’єш байдики!
– О? – Таємничий Місяць дивно посміхнулася. – То яких результатів ти досягла?
– Е… – Лілі раптом відчула, як у неї перехопило подих.
– Жодних, чи не так? Ти дивишся у мікроскоп більше ніж рік, але так і нічого не зробила, щоб допомогло Його Величності. Моя ж електромагнітна сила принесла королю світло вночі, що дозволило людям працювати навіть, коли приходить темрява. – Таємничий Місяць задерла носа: – Охаха… але я все одно не цураюся тебе, моя стара подруго. Крім того, пошук правди у цій ситуації також буде допомогою Його Величності.
– Вперед, цурайся мене, – з гіркотою сказала Лілі.
Вона сама не розуміла, чому їй так і не вдалося перетворити тіло «оригінала» на певний вид мікроскопічної комахи. Хоча Лілі вже навчилася керувати його формою і максимально наближати до потрібного виду, якого бажала асимілювати, але в неї все ніяк не виходило подолати цю складність.
Вона мала нечітке відчуття, що між ними чогось бракувало, але не знаходила конкретних підказок. Тож після того, як її здібність розвинулася, Лілі, крім лікування деяких хвороб, решту свого часу проводила біля мікроскопа. Вона не могла ні підвищити продуктивність Беззимного міста, як Анна і Солоя, ні принести всім радість, як Евелін, тому постійно турбувалася через це.
Їй справді подобалося спостерігати за цим складним світом, який не можна побачити неозброєним оком, але… вона також не хотіла даремно їсти хліб Його Величності, хоча Лілі ніколи в цьому не зізналася б уголос.
Тепер же, коли навіть дурна Таємничий Місяць, перевершила її в досягненнях, неприємне почуття стало справді болісним.
– Вибач, я помилялася… просто думай, що я хочу, аби ти склала мені компанію, – побачивши, що примус не працював, Таємничий Місяць в мить перейшла на благальний тон. Вона обхопила руку Лілі і заголосила: – Нема нічого поганого в тому, щоб вийти на вулицю, правда?! Якщо весь час сидіти в кімнаті, то і захворіти можна!
В такі моменти Лілі було важко прямо і рішуче відмовити їй.
Вона нетерпляче висмикнула руку з хватки, подивилася на Таємничий Місяць і зітхнула:
– Я зрозуміла. Але не створюй проблем для Його Величності і сестри Соловейка.
– Обіцяю!
Чому вона після знайомства не помітила, якою чіпкою робилася Таємничий Місяць?
Якби Лілі знала про це раніше, то наполягла б на тому, щоб її сусідкою по кімнаті була Листочок або Сувій.
– То… ми ідемо прямо зараз?
– Зачекай тут трохи. Є ще кілька сестер, які хочуть дізнатися правду. Я піду покличу їх, – сказала Таємничий Місяць і хутко вибігла. Приблизно через 15 хвилин вона повернулася до кімнати у супроводі кількох відьом. – Усі зібралися. Ходімо!
Лілі здивовано витріщилася на п’ятірку відьом позаду неї.
– Ти хочеш відвести туди стільки людей?
– Ми теж хочемо допомогти Його Величності! – піднявши руку, відповіла щира і легка у спілкуванні Емі. Вона здавалася навіть жвавішою за Таємничий Місяць.
– Якщо король Роланд дозволить… – трохи несміливо сказала Меггі.
– Ну, я… – Навіть не потрібно було дивитися в очі Ваніль, очевидно, що її притягнула Таємничий Місяць.
– Слова Таємничого Місяця мені здалися дуже цікавими. Я піду з вами. – О, небо, навіть Евелін тут… Хіба вона сьогодні не мала займатися напоями?
– Я просто зроблю те саме, що і при таємному вивченні тестових робіт. Я не буду використовувати свою силу, якщо хтось дивитиметься, – останньою говорила Літо. Вона виглядала досить знервованою, але більш нетерплячою, ніж минулого разу.
Це був кінець. Таємничий Місяць зачарувала їх усіх. Вона покликала вас лише для того, щоб розділити з кимось вину, якщо Його Величність колись стане дорікати їй!
Але, побачивши Літо, Лілі відчула невелике полегшення. Той факт, що ні Соловейко, ні міністерство юстиції не взяли її з собою, доводив, що ситуація в академії не була чимось серйозним. Можливо, як вона і підозрювала, знайшлося кілька свідків, а наслідки не були такими вже катастрофічними.
«Неважливо, просто вважатиму, що ми з ними на неквапливій прогулянці».
……
Меггі викликала магічний ковчег, щоб доставити всіх до академії. Крізь верхню частину Лілі чітко бачила, що відбувалося на землі. Відчуття було дивовижним. Хоча вони пробиралися під землею, але, здавалося, ніби пливли у морі. Якщо дивитися вгору, то можна було побачити блакитні брижі морської поверхні.
Навколо академії виставили кордон, а на кожному перехресті стояли поліціянти в чорній формі, які не дозволяли жителям наближатися до місця подій. Однак ці символічні перешкоди не були проблемою для ковчега. Їхня група пройшла прямо під вулицями і стінами, щоб потрапити до академії.
Спочатку це місце належало вельможі з фортеці, пізніше Його Величність розширив приміщення і перетворив на нинішню початкову школу Беззимного міста. Однак ця споруда здебільшого була дерев’яною, на відміну від будівель з цегли і бетону, які зводили у житлових районах. Полум’я вже давно згасло. Але, якщо судити з почорнілої зовнішньої стіни, пожежа почалася на другому поверсі навчального корпусу. Частина стіни обвалилася, а на землі лежала купа розбитого скла, що, ймовірно, було наслідком вибуху.
Група деякий час чекала під землею, щоб переконатися: ніхто не входив і не виходив з академії, а вся будівля була порожньою Лише після цього вони дозволили Меггі підняти ковчег поруч з навчальним корпусом.
Розділ 753. Правда знову випливає
Група навшпиньки увійшла до будівлі і піднялася на другий поверх.
У коридорі все ще смерділо горілим деревом, а навколо були розкидані книги й аркуші паперу, які, швидше за все, покинули учні, що поспішно евакуювалися.
Слідуючи запаху горіло, вони швидко знайшли місце подій – класну кімнату в кінці коридору.
Увійшовши до класу, Лілі помітила, що один куток повністю почорнів. Стіна вкрилася тріщинами, які сягали аж до підлоги. Вогонь не розійшовся далеко, зону, де сталася пожежа, було чітко видно. Обвуглене дерево поступово змінювало колір від темнішого до світлішого, ніби по ньому йшли брижі. Це зовсім не нагадувало результати підпалу.
Але найбільше Лілі турбували тріщини.
Вони виглядали майже так, ніби тут хтось рубав сокирою. Щілини були повністю обвуглені, а коли в них засували пальці, то все ще відчувалося слабке залишкове тепло.
– Мабуть, це те місце, – сказала Таємничий Місяць, обійшовши кут. – Літо, залишаю це тобі.
– Добре… Але якщо хтось прийде, не забудьте зупинити мене. – Літо стала в центрі класу й активувала свою здібність до відтворення.
Оскільки час вибуху був відомим – він стався менше ніж добу тому – вона швидко знайшла ключовий момент, який призвів до інциденту. Зі сплеском магічної сили пошкоджені стіни знову стали цілими, а перекинуті стільці повернулися на місця. Порожній клас раптом заповнився великою кількістю учнів. Дехто спав за партами, інші зібралися разом і розмовляли. Вчителя на місці не було; мабуть, це відбувалося під час обідньої перерви.
Меггі і Ваніль, які вперше побачили подібне, не могли не ахнути від подиву, потім вони швидко закрили роти, ніби злякавшись, що можуть потурбувати Літо. Особливо, коли вони побачили, як «учень» недбало наблизився, а потів пройшов крізь них, немов привид, дві відьми запанікували і зробили кілька кроків назад, мало не впавши.
– Не хвилюйтеся, це лише ілюзія, – захоплено пояснила Евелін. – Літо може відтворювати події, які сталися в минулому.
– Це… справді чудова здібність! – Емі, яка теж подібне бачила вперше, не проявила ні краплі страху, натомість її голос був сповнений захвату.
– Ха-ха… моя здібність не така вже і неймовірна, – Літо сором’язливо почухала голову. – Порівняно з сестрою Соловейко, моя здібність – ніщо.
– Соловейко? Ти маєш на увазі ту біляву сестру, яка майже постійно супроводжує Його Величність і рідко показується?
– Так. Вона наймогутніша відьма в західному регіоні. Можливо, навіть у всьому королівстві!
– Як… неймовірно! – вигукнула Емі, її очі заблищали.
– Чекайте, – раптом перебила їх Таємничий Місяць. – Дивіться!
Лілі насупилася:
– Це…
– Цькування? – прошепотіла Евелін.
П’ятеро чи шестеро підлітків оточили двох дівчат у кутку і люто сперечалися. Реакції двійки, загнаної у куток, були дуже різними: одна дівчина стояла попереду іншої, розкинувши руки і безстрашного сперечалася з групою підлітків, друга ж дівчина обхопила голову руками і з переляканим виглядом тулилася до першої.
Оскільки не було встановлено обмежень по віку для вступу до початкової школи, найстарший підліток мав на вигляд років 15 чи 16 і був вищим за обох дівчат разом взятих. Він виглядав сильним і досить владним. Однак дівчина з коротким волоссям стояла на своєму і не виявляла жодних ознак того, що її злякала група, яка переважала числом. Вона залишалася спокійною і зібраною.
З того, як рухалися їхні губи, відьми змогли зрозуміти, що суперечка йшла через походження… Лунали фрази «повертайтеся на схід» і «лакеї короля-зрадника».
Суперечка швидко переросла у штовханину. Вищий хлопець взяв ініціативу у свої руки і спробував збити дівчину, яка закривала іншу, на підлогу. Однак щойно він схопив її за плече, як та ударила його в коліно і він упав.
Навколо раптом запанував хаос.
Дівчина, немов слизький в’юн, вискочила з оточення й одним ударом збила з ніг ще одного пухкенького хлопця, таким чином перетягнувши на себе всю увагу.
Всім стало байдуже до дівчини, що ридала. Група, яка раніше оточувала двійку, кинулася до коротковолосої дівчини, що металася по задній частині класу і використовувала інших учнів ніби щити. Її рухи були такими ж спритними, як у кішки. Свій невеликий зріст вона компенсувала тим, що била влучно нападників в коліна або щиколотки, від чого вони падали і деякий час не могли піднятися.
– Ця бешкетниця така сильна! – здивовано вигукнула Таємничий Місяць.
– Давай, покажи їм! – Емі не стрималася і стиснула кулаки, ніби справді була на місці подій.
– Але… в неї мало сили, – стурбовано сказала Ваніль. – І якщо вона атакуватиме лише в одні і ті самі місця, її суперники з легкістю зможуть протистояти цьому. Тривалий бій для неї невигідний.
– О? Звідки ти все це знаєш? – Таємничий Місяць здивовано подивилася на неї.
– В-вибачте, я просто…
– Цього навчали у церкві, чи не так? – Евелін заспокоїла її: – Все гаразд. Оскільки ти пройшла перевірку Його Величності, це означає, що ти не така, як ті лихі безгрішні.
Лілі насупилася і нічого не сказала. Вона погоджувалася з Ваніль. Хоча учні, яких дівчина з коротким волоссям била, виглядали абсолютно розгубленими, але, оговтавшись і піднявшись на ноги, вони знову кидалися до неї. Однак цього разу їхня поведінка була набагато обережнішою. Вони захищали власні ноги, тож у дівчини було менше можливостей завдати удару.
Раптом високий хлопець схопив стілець і, поки її увагу відволікали двоє інших, замахнувся ним ззаду.
– Обережно! – крикнула Емі.
Але ілюзія показувала лише те, що вже сталося. Цей крик не попередив коротковолосу дівчину про напад ззаду.
Ніжка стільця вдарила її по голові, збивши з ніг. Але щойно вона почала падати, дівчина прослизнула між двох учнів, які стояли перед нею, і, присівши, схопилася за голову руками та стиснула зуби.
Її пальці були заплямовані кров’ю.
Кров стікала з волосся біля вуха, фарбуючи половину щоки в червоний колір.
Високий хлопець виглядав розгубленим – мабуть, не очікував, що вона справді витримає такий удар. Він на мить завагався, а потім відкинув стілець і неквапливо підійшов до неї.
Саме тоді, коли всі подумали, що ситуація вирішена, дівчина скорчилася від болю і закричала. Хоча відьми не чули її, вони могли зрозуміти глибину страждань з виразу обличчя. Навіть коли ученицю вдарили стільцем по голові, вона не демонструвала такого болю, як в цей момент.
Раптом з кінчиків її пальців вискочила блискавка, за нею швидко з’явилася друга, третя… Блискавка помчала підлогою, залишаючи за собою звивистий оранжево-червоний слід. Щойно вона ударила у вікно, як перетворилася на яскравий спалах!
Навколо полетіли іскри, ніби залізо зіткнулося з каменем. Скло розбилося, а у стіні утворився великий отвір. Охоплені панікою, учні розвернулися і втекли, ніхто більше не звертав уваги на коротковолосу дівчину, що була охоплена блискавками.
Коментарі
Дописати коментар