Роман ЗЦВ. Розділи 762-763
Розділ 762. Ілюзорна мелодія, швидка стрільба і сила! | Розділ 763. Дівчина-вовчиця
Розділ 762. Ілюзорна мелодія, швидка
стрільба і сила!
Почувши ці слова, воїни клану Розрізаної Кістки вихопили зброю і, навіть без попередньої перевірки, почали оточувати супротивника.
Хай там яким впевненим виглядав Гордий Пісок, їх все одно було лише четверо.
Ця кількість не могла контролювати навіть свою половину арени. Щойно 22 людей візьмуть їх у кільце, Гордий Пісок опиниться у пастці і буде атакований з усіх боків.
Як воїни, що жили поєдинками, вони не вагалися, коли доводилося битися не на життя, а на смерть. Щойно вони піднялися на платформу, то присвятили свої життя Трьом Богам.
Це була як боротьба за владу, так і за те, щоб догодити богам.
Раптом вони почули тужливий, мелодійний спів.
Голос Дроу Срібний Місяць в одну мить заглушив рев підземного вогню і гуркіт чорний вод річки Стікс.
Спів був ефемерним і мелодійним, ніби долинав з далекого неба, проте відчуття втрати, болю і скорботи пронизувало до того, що сльози наверталися у кожного, хто його чув.
Це змусило воїнів Розрізаної Кістки завмерти.
– Ні… зупиніться!
– Що ви… робите?
– Припиніть! Ви оскверняєте святе місце!
– Відступники!
– Я вб’ю тебе!
Вирази глядачів різко змінилися. Одні вказували на клан Розрізаної Кістки і вигукували прокльони, інші ж закривали обличчя і плакали, ніби пережили щось глибоко трагічне.
Тюрам ледве міг повірити власним очам!
Він спостерігав, як воїни клану Розрізаної Кістки повернулися і напали на своїх товаришів. В одну мить платформа була забризкана киплячою кров’ю. Шаблі пронизували животи, а голови, на обличчях яких відображалися шок і недовіра, котилися і падали з краю. Лунав сумний спів, що ніби описував цю жахливу різанину.
Але це тривало лише коротку мить.
Коли Тюрам кліпнув очима, трагічна сцена перед ним зникла безслідно. Двадцять два воїни продовжували просуватися, але тепер вони рухалися набагато повільніше.
Бійці не могли не сповільнитися. Люди позаду них мали б бути їхньою найміцнішою опорою, їхньою духовною підтримкою. Вони боролися за свій клан і здобували владу, поки товариші підбадьорювали їх, ставлячись до них як до героїв. Але тепер ситуація виявилася протилежною. Плачі і гнівні докори власного клану налякали їх і зародили невпевненість. Навіть інші великі клани, що керували Містом Залізного Піску, уважно дивилися на них, ніби вони зробили щось непростиме.
Воїни не боялися могутнього ворога, але не могли ігнорувати докори своїх товаришів.
Невже це була сила принцеси Гордого Піску?
Але… яке це можливо? Тюрам уже бачив силу, що була здатна контролювати розум. Наприклад, Кабала з клану Пісковика була могутньою богинею, яка мала подібну здібність. Але він ніколи не чув про богиню, яка могла впливати на інших за межами десяти кроків! Тюрам торкнувся божого каменя відплати, який носив на шиї, і подивився на свою нову володарку, Дроу Срібний Місяць, що стояла на платформі більше ніж за десять кроків від нього. Невже ті люди, які столи з оголеними грудьми і не мали на собі божого каменю відплати, плакали і голосили, бо до цього їх примусив спів?
Тюрам вважав, що воїни Розрізаної Кістки поділяли цей сумнів.
У поєдинку сумніви були фатальними.
Все сталося в одну мить.
Щойно супротивники сповільнилися, Андреа завдала удару першою.
Вона не стала знімати короткий лук зі спини, а дістала стріли і кинула у найближчих противників.
Можливо, на них вплинула реакція глядачів за межами платформи або, можливо, через те, що супротивниця не тримала в руках лук, вони знизили свою пильність. Воїни Розрізаної Кістки не заблокували атаку одразу. Коли вони побачили кинуті в їхньому напрямку стріли, що нічим не відрізнялися від пущених з лука, ухилятися вже було пізно.
Чотири стріли, не менш потужні, ніж пущені з добре натягнутого лука!
Кожна влучила під праву ключицю цілі і застрягла в кістці, повністю виснажуючи домінуючу руку, яка тримала зброю. Четверо воїнів більше не могли битися.
Оточення раптом було прорвано.
Пісня, що лилася з платформи, раптом змінилася з тужливої мелодії на пристрасну і піднесену. Кожен сильний удар барабанів, ніби бив у саме серце, змушуючи кров кипіти!
Постать Попіл нагадувала тінь, богиня вкотре продемонструвала неймовірну силу. Навіть несучи масивний молот і дерев’яний щит, її кроки залишалися плавними. Вона блокувала лівою рукою і розмахувала молотом у правій – ніхто не міг витримати її ударів. Ба більше, Попіл не трощила людей молотом, а тримала його горизонтально, коли мчала платформою. Незабаром шестеро чи семеро людей лежали біля її ніг.
Воїни Розрізаної Кістки, які мали чисельну перевагу, опинилися у скрутному становищі.
Якби вони продовжили брати супротивника в кільце, то, не кажучи вже про те, як обійти Попіл і закрити прогалину з іншого боку, уже лише натиск стріл Андреа змусив би їх задихнутися. Навіть якби вони захищалися свої тіла, стріли, що ніби мали очі, влучали б їм у ноги. Що ж стосувалося поспішно випущених стріл з божим каменем відплати, то вони не тільки не становили загрози супротивникам, але ще і Залізна Сокира, який взяв на себе роль охоронця, чавив їх, щойно вони падали на землю. Те саме дорогоцінне каміння, яке вартувало десятки золотих драконів!
А відмова він оточення звела б нанівець їхню чисельну перевагу.
– Всі до мене!
Можливо, усвідомивши, що ця ситуація не принесе бажаних результатів, один воїн заревів – і біля нього зібралося близько десяти людей, які ще стояли. На цьому етапі битви всі зрозуміли, що, попри хвалькуваті слова Попіл, наразі ніхто не загинув.
Якби вона справді мала намір убити їх, то ніхто не зміг би зупинити цей залізний молот.
Кожен воїн був цінним надбанням клану, тож тактика Попіл заслужила повагу як у глядачів, так і в супротивників. Хоча воїни клану Розрізаної Кістки не боялися жертв і були готові покласти власні життя на Священній Дуелі, але ця дія мала бути змістовною, а не сліпим бажанням загинути. Матір Земля не була кровожерливою Богинею. Вона хвалила мужність і силу, але не хотіла бачити безглуздих смертей.
Воїни сховали зброю і, виставивши руки вперед, стали тісним рядком. Значення було само собою зрозумілим.
– Хех.
Попіл легко усміхнулася і, відкинувши дерев’яний щит, підняла горизонтально залізний молот з довгою ручкою, щоб кинутися до супротивників.
Дві сили жорстоко зіткнулися!
– О!
– Так!
– Тримайтеся!
З боку глядачів лунали безладні вигуки, але не згадувалося імені жодного клану. Здавалося, не мало значення, хто переможе, а хто зазнає поразки – люди навколо всього лише бажали стати свідками прояву доблесті! Представники кланів, які ще мить тому гірко плакали, тепер стискали кулаки, уважно дивлячись на центр платформи. Але Тюрам не бачив у цьому нічого дивного. Барабанний бій на арені ставав дедалі гучнішим, ніби бойовий ріг, який закликав усіх сміливо рухатися вперед, і це примушувало серце кожного битися частіше, ніби вони були не глядачами, а учасниками Священної Дуелі!
Верхня частина тіла Попіл була нахилена вперед, а ноги зігнулися, впираючись у землю, – однак вона трималася на рівних проти більш ніж десятка воїнів клану Розрізаної Кістки. М’язи на її руках утворювали ідеальні вигини – досконале поєднання сили і краси.
Однак це не був поєдинок однієї людини проти цілого клану.
Коли Залізна Сокира, Андреа і Дроу Срібний Місяць приєдналися до протистояння, рівновага була порушена.
Четверо людей штовхали понад десяток чоловік, повільно просуваючись до краю платформи. Кожен крок викликав рев натовпу, а Тюрам не міг втриматися і радісно кричав, розмахуючи руками.
Мелодія ще деякий час наростала, аж поки не досягла кульмінації.
Кроки, з якими просувалася група Гордого Піску, нарешті злилися з барабанним боєм, і воїни Розрізаної Кістки більше не могли чинити опір. Четвірка людей закричали в один голос – і зіштовхнули понад десяток супротивників з платформи!
Музика раптово стихла, але її надихаючий післясмак ще довго лунав у вухах присутніх…
– І переміг – клан Гордого Піску!
Розділ 763. Дівчина-вовчиця
Коли Ґурсі Пекучий Вогонь наближався до тренувального майданчика клану, він почув глухі звуки ударів, ніби щось важке неодноразова било по мішку з піском.
– Лідере клану!
Охоронець біля входу схилив голову, вітаючись.
– Гм, це Лоргар тренується? – він вказав на напіврозчахнутий прохід.
– Так, вона прийшла рано-вранці і сказала не турбувати її без потреби.
– Я піду гляну.
– Але, лідере клану…
– Гм? – Ґурсі глянув на нього.
– Нічого, будь ласка, заходьте, – охоронець злегка затремтів.
Здавалося, його донька ставала дедалі грізнішою. Ґурсі не тільки не образився на те, що охоронець намагався йому завадити, а навіть весело підняв брови. Отже, коли він більше не зможе піднятися на Палаюче Плато, клан Божевільного Полум’я матиме гідну наступницю.
Зайшовши, він побачив тренувальну залу, побудовану з тисячі коров’ячих шкур, конопляний мотузок і дерев’яних жердин. У Місті Залізного Піску тільки голова клану з найбільшим кам’яним замком міг звести такий критий тренувальний майданчик.
Залу вимостили не землею чи камінням, а дрібним жовтим піском. Якщо іти по ньому, то здавалося, що бредеш пустелею. Хоча пісок був дрібним, але не мав м’якості, бо приховував багато гострих предметів – здебільшого залишки зубів і фрагменти зброї, залишеної тими, хто тут тренувався. Звичайно, в цьому місці пролилося чимало крові, тому частина піску забарвилася у слабкий темно-червоний колір.
Колись дід Ґурсі сказав, що якби їм вдалося пофарбувати весь пісок тут у червоний колір, клан Божевільного Полум’я панував би тут вічно і не мав суперників у всьому Крайньому Півдні. Він вважав, що якщо їх переможуть і доведеться покинути кам’яний замок, вони заберуть не тільки шкіряні намети, але і сам пісок. Навіть якщо не вдасться побудувати ще один такий тренувальний майданчик, їм після повернення на перше місце принаймні не доведеться починати все знову – з не заляпаної кров’ю землі.
В одному кінці тренувальної зали стояв ряд залізних жердин. Його донька, босоніж і з закоченими штанинами та рукавами, щосили била по підвішеному мішку з піском. Ґурсі не сумнівався, що подібний удар розірвав би внутрішні органи людини.
– Що? Ти схвильована боєм клану Гордого Піску? – з усмішкою запитав він.
Лоргар крутнулася – і врізала ногою по мішку з піском, що гойдався туди-сюди. Її стрункі ноги рухалися швидко, як блискавки, відкидаючи мішок майже розміром з людину в політ. Конопляний канат, що зарипів під вагою, нарешті не витримав і порвався від потужного удару. Мішок крутнувся раз-другий, після чого важко гупнув на землю і розірвався – зсередини посипався пісок.
– Хуу… – Вона повільно видихнула, руки зі звірячими рисами поступово повернулися до нормального стану: – Могли б і не говорити цього, батьку. Ви добре знаєте, про що я думаю.
– Поклала око на ту богиню на ім’я Попіл, еге? – коротко засміявся Ґурсі. – Якщо вже мова заходить про бій сам на сам, то у всьому Місті Залізного Піску, тобі складно знайти гідного суперника.
Лоргар надула губи:
– На жаль, вони щойно отримали право на вхід до Міста Залізного Піску. Навряд чи у них виникне бажання щось робити найближчим часом. І навіть якщо ми кинемо їм виклик, клан Гордого Піску, ймовірно, відмовиться.
– Звичайно, як клан, що недавно піднявся до великого, їм потрібно подбати про багато деталей, щоб закріпитися у Місті Залізного Піску. Гадаю, наступної весни вони зіткнуться з новими суперниками. Ніхто не витрачатиме свою енергію зараз.
– Тому мені залишається лише говорити з мішками, наповненими піском, – зітхнула Лоргар. – Це тому ви прийшли до мене?
– То ти краще б розмовляла з мішками, ніж зі своїм батьком?
– Е… це не так, – її вуха сіпнулися, а потім опустилися, ніби визнаючи помилку.
– Кхм-кхм, стеж за собою, – суворо нагадав Ґурсі, стримуючи бажання простягнути руку і погладити м’які, пухнасті вушка доньки. Хоча вона виглядала напрочуд чарівною, подібне не личило лідеру клану. Як майбутня голова клану, Лоргар завжди мала залишатися серйозною і не усміхатися зайвий раз, щоб підлеглі відчували повагу і покору.
– О! – серйозно відповіла вона, і вуха негайно стали прямо.
Ґурсі задоволено кивнув. Відтоді, як його донька пробудилася богинею, вона все сильніше полюбила битви, а її сила і навички дедалі зростали. Народ Моджін не бачив у цьому нічого поганого, але з віком сила, дана Трьома Богами, поступово позначилася на ній. Спочатку Лоргар виглядала як звичайна людина, що перетворювалася у гігантського пустельного вовка лише тоді, коли активувала силу. Пізніше, пройшовши немало битв, вона опанувала мистецтво перетворення своїх кінцівок, і таким чином отримала певний контроль над божим каменем відплати. Зрештою діапазон впливу божого каменю відплати був обмежений двома-трьома кроками. Навіть на невеликій відстані вона могла перетворити руку на звірину форму і завдати нищівного удару, якого не змогла б витримати жодна звичайна людина.
Це зробило її непереможною в дуелях. Команда воїнів, колись спустошена важкими втратами і зі слабкою позицією в бою, стала надзвичайно могутньою після приєднання Лоргар. Майже п’ять років ніхто не наважувався кинути виклик позиції Божевільного Полум’я. Однак довгі роки битв залишили на її тілі деякі сліди вовчої форми, як от загострені вуха і напівприхований хвіст. Навіть коли вона припиняла використовувати силу, ці частини не поверталися до оригінальної форми.
Що перетворило Лоргар на монстра: наполовину людина, наполовину вовк.
Тому існувала ймовірність, що вона ніколи не зможе жити як звичайна богиня. Принаймні жоден красивий воїн не зацікавиться її тілом, а ті, хто були гіршими, не зацікавлять саму Лоргар.
Мабуть, лише її батькові, Ґурсі, було байдуже, виглядала його донька як людина чи як звір.
Отже, вона мала стати лідером Божевільного Полум’я – тільки зайнявши позицію, на яку всі мусили дивитися з повагою, можна було заглушити ці суперечки.
– Що думаєш про цю Священну Дуель?
– Виглядало захопливо, але насправді це був усього лише трюк лідерки Гордого Піску, Дроу Срібний Місяць. Окрім Попіл, там не було нічого надзвичайного, – Лоргар виляла хвостом.
– Але мушу сказати, що це був справді блискучий хід. Вона використала свою силу, щоб залучити людей за межами арени до поєдинку, обійшовши так правила і майже повністю контролюючи хід бою. – Ґурсі погладив бороду: – Здобути перемогу без жодної смерті – такого ми не бачили роками. Сумніваюся, що, згадавши це, клан Розрізаної Кістки відчуватиме якусь ненависть до Гордого Піску.
– Такий трюк можна використати лише один раз, – несхвально відгукнулася Лоргар. – Закладаюся, що на наступній Священній Дуелі глядачі також будуть носити божий камінь відплати. І хоча дії Гордого Піску можуть заслужити повагу опонента, цей клан просто накликає на себе неприємності. Повага не втамовує голод. Після короткого періоду відновлення, можливо, їхнім першим суперником стане відроджений клан Розрізаної Кістки.
Ґурсі з полегшенням поплескав доньку по плечу. Той факт, що вона побачила це і поставила інтереси клану на перше місце, означав, що Лоргар гідна стати наступним лідером. Хоча його донька прагнула чесного поєдинку, який задовольнив би її, проте не стала б ігнорувала загрозу лише заради такої можливості.
Раптом охоронець, який стояв біля тренувального майданчика, поспішно зайшов всередину. Вклонившись їм, він повідомив:
– Лідере клану, щойно надійшла новина, що клан Гордого Піску кинув ще один виклик на Священну Дуель!
– Що? – Ґурсі був приголомшений, його вираз обличчя змінився. Минув усього лише день відтоді, як вони здобули право жити у Місті Залізного Піску. – Кому?
– Клану Піщаної Бурі, що посідає четверте місце.
– Хіба вони не перебиралися з малого оазису до Міста Залізного Піску?
– Ні. Говорять, що вони відмовилися переселятися в резиденцію клану Розрізаної Кістки.
Про що вони в біса думали? Невже мета клану Гордого Піску полягала в не тому, щоб поселитися в Місті Залізного Піску?
– Здається, ми всі помилилися. – Лоргар трохи помовчала, а потім тихо засміялася: – Можливо, зійтися в бою з Попіл не так неможливо, як я думала… Що думаєте, батьку?
Коментарі
Дописати коментар