Роман ЗЦВ. Розділи 766-767
Розділ 766. Попіл проти Лоргар! | Розділ 767. Метод тренування надзвичайної
Розділ 766. Попіл проти Лоргар!
Священна Дуель між кланами Гордий Пісок і Божевільне Полум’я мала незабаром розпочатися, як і планувалося.
На Палаючій Землі ще ніколи не було так жваво, як сьогодні. Мандрівники, що прийшли пішки, практично оточили платформу. Щоб забезпечити максимальний доступ до Плато і подбати про публічність, Залізна Сокира навіть виділив скриньку з божими каменями відплати на умовах оренди. Поки кількість представників кожного клану не перевищувала 50, інші великі клани не мали заперечень.
Ба більше, вони б не могли зупинити це, навіть якби хотіли.
Гордий Пісок тепер був відомим другим кланом. Поки вони дотримувалися законів, які встановили Три Боги, кожне їхнє слово мало вагу, а всі прохання – будуть розглядатися належним чином.
Попіл повільно піднялася на платформу – натовп негайно зустрів її оплесками. Народ Моджін завжди високо цінував справжніх воїнів, а навички, які чорноволоса богиня продемонструвала за цей час, заслужили повагу кожного.
Дехто навіть називав її найсильнішим бійцем Півночі.
Таким чином, ця дуель перетворилася на змагання між найсильнішою бійчинею Півночі і найсильнішою бійчинею Півдня.
Попіл була одягнута, як завжди, довге зав’язане у хвіст чорне волосся спадало до талії, вона одягнула чорне вбрання і не мала ні обладунків, ні зброї.
Однак з її боку це не був прояв зарозумілості.
Серед вимог клану Божевільного Полум’я зазначався «голий бій». Тюрам пояснив, що це не означає бій без одягу, натомість малося на увазі – бій без зброї, обладунків чи допоміжних предметів, до числа яких, природно, входили божі камені відплати. Ця вимога, очевидно, певною мірою компенсувала брак сили богині і водночас ненавмисно зменшувало бойову ефективність надзвичайної. «Ненавмисно», бо за місяць спостереження Попіл зрозуміла, що місцевим бракувало чіткого розуміння категоризації здібностей відьом. Вони вважали всіх пробуджених богинями і нічого не знали про найвидатнішу групу – надзвичайних.
Можливо, суперниця всього лише шукала гарної бійки.
Зрештою Попіл погодилася на ці умови лише через те, що здібності третьої принцеси Божевільного Полум’я також використовувалися для ближнього бою. Окрім розповіді Тюрама, інформація, зібрана з різних джерел, підтвердила, що Лоргар, наймогутніша богиня Крайнього Півдня, володіла здібністю подібною до здібності Мейсі і могла перетворюватися на гігантського звіра, а також одночасно набувати сили і спритності, що виходили далеко за межі звичайних людей. Це заінтригувало Попіл. Хто виявиться сильнішим: відьма-перевертень чи надзвичайна?
Якби супротивниця була такою, як Анна, вона б ніколи не погодилася.
Непередбачуваний чорний вогонь міг як атакувати, так і захищати, тож від нього неможливо було вберегтися. Без захисту божого каменю відплати Попіл не мала б шансів наблизитися ближче, ніж на десять кроків.
Крім того, такий рівний рукопашний бій був корисним і для неї.
Відколи їй стало відомо про надзвичайних, Попіл прагнула вдосконалити свої здібності.
За словами Агати, щоб стати вищою надзвичайною, крім щоденних напружених тренувань, також потрібно постійно битися з могутніми супротивниками, щоб досягнути вищого рівня завдяки просвітленню на межі життя і смерті.
Це була головна причина, яка спонукала її погодитися на умови іншої сторони.
Раптом натовп вибухнув оглушливим ревом – жінка у плащі з капюшоном легко стрибнула на платформу і пішла до Попіл. Здавалося, що серед найсильніших воїнів люди пісків особливо шанували своїх одноплемінників. Безсумнівно, це була суперниця, з якою вона сьогодні мала зіткнутися: Лоргар, богиня клану Божевільного Полум’я.
– Ти – Попіл? – Вона зняла капюшон, відкривши кучеряве каштаново-руде волосся і… пару пухнастих вух, що стояли.
Попіл була приголомшена:
– Це… собачі вуха?
– Вовчі! – виправила Лоргар, її обличчя почервоніло.
– О, ти без взуття? Земля, мабуть, гаряча, чи не так? – Вона опустила погляд на босі ноги суперниці.
– Моджіни не бояться гарячого піску. – Лоргар стала навшпиньки на одну ногу, потім на другу, і, водночас стягнувши плащ, оголила пухнастий хвіст.
Судячи з виразу обличчя, їй явно було гаряче… Попіл знизала плечима:
– Постійно змінюєш форму, щоб пристосуватися до споживання магічної сили? Це хороший метод тренування.
– Я не розумію, про що ти говориш, – Лоргар махнула хвостом. – Це ціна сили, яку дарували Три Боги, а не якийсь метод тренування. Я не можу повернутися до своєї людської подоби, тому здатна жити лише як наполовину людина, наполовину звір.
«То ось воно що», – раптом усвідомила Попіл. Вона не хотіла показувати свою зовнішність, тому перебувала в такому жаркому місці у плащі… А коли Лоргар опинилися на сцені, то демонстрація звіриних частин тіла справило б враження швидкого переходу в бойовий режим.
Тож величезний звір, про якого говорили, насправді був гігантським вовком?
Попіл стало цікаво, чи використання кісток для заманювання призведе до негайної зміни цілі, що само собою різко знизить бойову ефективність суперниці?
Принаймні на Мейсі ця тактика працювала чудово.
– З чого ти смієшся? – насупилася Лоргар. – Дивишся на мене зверхньо?
– Ні, нічого такого, – Попіл стримала усмішку. – Я просто подумала про одну кумедну подругу… Раз ти готова, то почнемо.
– Я саме про це і думала, – Лоргар підняла руки. Раніше гладкі, жіночі руки раптово набухли – і в мить перетворилися на пару товстих вовчих лап з кігтями. – Батьку, будь ласка, ударте в гонг!
Це… вибіркове часткове перетворення у звіра? Попіл підняла брову. Здавалося, що попри повне незнання таємниць магії, супротивниця інстинктивно опанувала її застосування, довівши до надзвичайної майстерності. Навіть Мейсі було важко досягти цього, подібне вона демонструвала лише в найкритичніші моменти.
Коли лідер Божевільного Полум’я щосили вдарив у гонг, Лоргар відштовхнулася від землі і кинулася до неї.
Хоча дівчина-вовчиця рухалася швидко, в очах Попіл та нічим не відрізнялася від звичайної людини. Вона навіть могла передбачити наступний рух суперниці і заздалегідь підготувати позицію для атаки.
Але не зробила цього.
Лоргар явно не використовувала всю свою силу, маючи намір використати цю форму, щоб перевірити противницю. Попіл вирішила зіткнутися з нею лоб в лоб, щоб дівчина-вовчиця усвідомила – без повного перетворення у неї не було шансів на перемогу.
Вона витягнула руки, схопила лапи супротивниці ніби в залізні лещата, після чого, повернувши тіло, скористалася імпульсом Лоргар, щоб підняти її над плечем і з силою жбурнути на землю.
У цьому була перевага надзвичайних. Вибіркове перетворення частин тіла у звірині надавало посилення лише зміненим частинам тіла, однак з Попіл все було інакше. Кожен її палець і кожне сухожилля були змінені магією і були на піку сили. Магічна сила зміцнювала тіло надзвичайної день за днем, невпинно. Вона постійно відчувала, як наростала сила всередині.
Ударом кулака Попіл розтрощила місце там, де лежала Лоргар. Та перекотилася, уникаючи атаки, потім сперлася на руки і, вигнувшись, махнула ногою.
Удар, здатний розірвати внутрішні органи дорослої людини, Попіл перехопила однією рукою. Вона швидко посилила хватку. В одну мить шкіра і м’язи на литці Лоргар були розірвані. Ще мить – і нога була б зламана. У цю мить дівчина-вовчиця усвідомила серйозність ситуації. Зціпивши зуби від нестерпного болю, вона махнула іншою ногою в бік голови суперниці. Під час замаху та перетворилася на вовчу лапу товщиною з талію людини!
Попіл ослабила хватку і пригнулася, уникаючи удару. Нарешті звільнившись, Лоргар не наважилася кидатися прямо в лоб. Вона перетворила поранену ногу на вовчу. Тепер всі її кінцівки були звіриними, що збільшило не тільки її розмір, а також швидкість і силу.
На погляд Попіл, ситуація супротивниці покращилася не набагато. Будь-яка частина, що не була перетворена, залишалася очевидним вразливим місцем.
Наприклад, голова і живіт.
Надзвичайна люто махала кулаками, примусивши Лоргар підняти лапи, щоб заблокувати удар. Потім Попіл усміхнулася і вдарила чолом в обличчя дівчини-вовчиці, перш ніж та встигла зреагувати.
– Ау…!
Третя принцеса видала болісний крик. Бризнули кров і сльози. Потужний удар розтрощив їй носа, від сильного болю вона заплющила очі.
Попіл крутнулася і вдарила Лоргар ногою в м’який живіт, відправивши супротивницю в політ!
Розділ 767. Метод тренування надзвичайної
Шум навколо раптово стих.
Ніхто не очікував, що Лоргар опиниться у невигідному становищі всього лише за кілька подихів після початку бою. Судячи з глухого звуку удару, третя принцеса клану Божевільного Полум’я, точно отримала серйозні поранення.
Тільки Попіл знала, що прямий удар вийшов не у повну силу. У момент, коли вона атакувала, дівчина-вовчиця швидко кинулася назад, злегка зігнувшись, тому супротивниця не відчула удар повністю. Навіть коли їй розбили обличчя, Лоргар мала передбачливість, щоб відскочити за межі ворожих атак. Це свідчило про те, що хоча дівчина-вовчиця не переживала справжньої битви не на життя, а на смерть, вона принаймні багато тренувалася.
Лоргар упала на землю, двічі перекотилася – і її тіло раптом набухло. Одяг порвався на шматки, відкриваючи не гладку шкіру, а пухнасте світло-жовте хутро.
«Хм… це виглядає інакше, ніж у Мейсі, – подумала Попіл. – Якщо товста голубка огортала себе волоссям, а потім перетворювалася, то у Лоргар це суто фізичне перетворення. Не дивно, що вона вирішила битися босоніж. Якби взуття розірвалося через її перетворення у звіра, то це було б тягарем навіть для великого клану».
Мейсі, для порівняння, була набагато економнішою. Не тільки її одяг залишався цілим, але вона, по суті, могла загорнути речі у своє волосся, тобто фактично несла додатковий вантаж.
– Ау-у-у-у-у-у-у-у-у…!
Коли Лоргар припинила котитися по землі, її тіло набуло зовсім іншої форми.
На платформі з’явився масивний пустельний вовк. Попіл вже бачила цих звірів з жовтим хутром під час подорожей до Палаючої Землі і назад. Порівняно зі сніговими вовками західного регіону, їхнє хутро було коротким і щільним, а тіла – набагато тоншими. Після заходу сонця їхні очі подеколи світилися темно-зеленим, і вони завжди виглядали голодними. Очевидно, життя в них було набагато гіршим, ніж у родичів, що перебували у Туманному лісі. Крім браку їжі, вони стикалися з постійно загрозою з боку інших лютих хижаків.
Але вовк перед нею був занадто великим.
Навіть кінь поряд з Лоргар здавався маленьким. Стоячи на чотирьох лапах, вона була на пів голови вищою за Попіл. Якби дівчина-вовчиця стала на задні лапи, то була б заввишки з двох дорослих чоловіків.
Сильне пошкодження носа відобразилося на її звіриному тілі. Перенісся була зламано посередині, а з ніздрів разом з гарячим повітрям виривалися цівки крові.
Лоргар підняла голову і протяжно завила, примусивши людей пісків навколо втягнути повітря. Не лише Попіл, але і більшість присутніх уперше так близько спостерігали за повним перетворенням наймогутнішої богині Крайнього Півдня. Стоячи перед таким масивним вовком, було природно відчувати величезний тиск і страх.
Не чекаючи, поки стихнуть приголомшені вигуки, дівчина-вовчиця відштовхнулася лапами, знову кидаючись на Попіл.
Цього разу вираз обличчя останньої був набагато серйознішим. Швидкість суперниці тепер могла порівнятися зі швидкістю воїнів божої кари, а з таким масивним тілом її силу, безсумнівно, не можна недооцінювати.
Попіл ухилилася від атаки Лоргар й одразу усвідомила, що щось не так.
Дальність атаки дівчини-вовчиці після перетворення стала величезною. Порівняно з воїнами божої кари, від яких вона могла ухилитися одним рухом, а два-три допомогли б стати у вигідне становище, щоб завдати удар у відповідь, для уникнення атаки великого звіра цю кількість кроків потрібно було помножити в кілька разів.
Так само як зараз, коли Попіл заледве ухилилася від атаки, супротивниця махнула правою лапою – цей удар був ніби падінням величезної стіни.
Гуп!
Не маючи можливості уникнути цього, вона підняла руки і прямо заблокувала атаку.
Хоча сила зіткнення з обох боків була однаковою, перевага в розмірі в цей момент стала очевидною. Лоргар лише здригнулася, а от Попіл відлетіла назад.
……
Під платформою Луна не могла не схопити Андреа за зап’ястя:
– Попіл… з нею все буде гаразд?
Відтоді, як Лоргар перетворилася на гігантського звіра, ситуація змінилася. Третя принцеса Божевільного Полум’я постійно тиснула на Попіл, примушуючи ту витрачати більшу частину сил на захист і ухилення, дівчина-вовчиця практично не залишала супротивниці можливості дати відсіч.
Хоча обидві сторони були беззбройними, на цьому етапі кожен удар рукою чи ногою був таким же потужним, як удар молотом чи мечем. Тіло Попіл вже мало кілька ран, кров поступово фарбувала її одяг у червоний.
– Не хвилюйся, удари такої сили не вб’ють її. Вона ще навіть не виклалася на повну силу, – недбало сказала Андреа. – У Попіл може бути не так багато інших переваг, але в неї виняткова стійкість до ударів.
– Не виклалася… на повну силу? – Луна була приголомшена. – Але вона явно задихається і не виглядає розслабленою!
– Ти знаєш про метод тренування надзвичайних часів Такіли? – спитала Андреа.
– Е, що це?
– Метод, призначений для прискореної витрати магічної сили, щоб постійно підтримувати себе у стані тренування… За словами Його Величності Роланда, він є як застарілим, так і неефективним. Краще було б витратити цей час на читання кількох книжок і вивчення того, як м’язи і кістки перетворюють хімічну енергію в механічну. – Вона тихо засміялася: – Але я думаю, що мозок Попіл ідеально пристосований до цього незграбного методу. Адже для неї читання книжок ніщо інше, як тортури.
– С-справді? – Луна відкрила рота.
– Звичайно, – Андреа граційно пригладила волосся. – Дивись, вона ось-ось завдасть удару у відповідь.
……
Попіл, скориставшись моментом, щоб відійти на певну відстань від суперниці, потягнулася вниз і витягнула чорну тканинну стрічку.
– Що це? – Лоргар зупинилася і прогарчала. – Зброя?
У натовпі зчинився галас.
Угода, досягнута перед Священною Дуеллю, була визнана Трьома Богами, ті, хто порушував її, зазнавали вічного осуду. Тому, навіть коли виконання умов не перевіряли, ніхто, як правило, не порушував їх.
Попіл усміхнулася і недбало кинула тканинну стрічку на землю. Вона виглядала як пояс, що носили навколо талії, але приземлилася з глухим стуком, ніби це не шматок тканини, а важкий предмет з металу і каміння.
Зіниця дівчини-вовчиці різко звузилися.
Однак це був не єдиний тягар.
Далі Попіл присіла і зняла два чорних тканинних пояси, що були навколо щиколоток.
Вони виглядали звичайними, але виготовила їх особисто Солоя. Якби їх зробили зі звичайної тканини, навіть найміцніше полотно не протрималося б і тижня. Пояси складалися з трьох шарів. Найвнутрішніший був порожнистим і заповнений спеціальними металевими прутами. Навіть найкоротший відрізок важив понад десять кілограмів. Той пояс, що Попіл носила на талії, практично важив як доросла людина.
Коли вона знову випрямилася, то відчула прилив сили, давно втрачене відчуття полегшення повернулося до її тіла.
– Надзвичайні носили подібне для тренувань. Що швидше витрачається магія, то сильніше змінюється тіло. – Попіл згадала слова Агати. – Багато хто носив їх навіть у бою. У найкритичніші моменти вони завжди могли вивільнити неймовірну силу. Якщо все піде добре, то лише за 5-6 років наполегливих тренувань у тебе буде можливість вирватися за обмеження власного тіла і стати вищою надзвичайною.
І ось минув рівно рік і три місяці.
Коментарі
Дописати коментар