Роман ЗЦВ. Розділи 768-769
Розділ 768. Криваво-вогняний бій | Розділ 769. Незламна воля
Розділ 768. Криваво-вогняний бій
Вперше відтоді, як третя принцеса Дикого Полум’я повністю перетворилася на звіра, Попіл взяла ініціативу атакувати.
Лоргар не планувала поступатися. Вона кинулася на суперницю, завдаючи послідовних ударів, але цього разу виявилося, що її тиск більше не був абсолютним. Навіть розмашисті удари більше не примушували супротивницю захищатися. Здавалося, ніби вона постійно відставала на крок – атаки, які раніше зачіпали тіло Попіл, тепер заледве торкалися одягу.
А найчастіше Лоргар взагалі не могла дотягнутися.
Після короткої боротьби дівчина-вовчиця використала стару тактику. Після того, як удар правою лапою не вдався, вона використала решту сили, щоб розвернути тіло і махнути товстим хвостом. Цей рух в одну мить дозволив їй перекрити половину платформи. Якою б швидкою не була Попіл, вона б не змогла уникнути удару. Хіба що супротивниця від самого початку не мала наміру підходити близько. Хвіст Лоргар, ніби залізний батіг, легко розривав плоть. Більшість ран Попіл отримала через цей рух.
Але очікуваного удару не сталося.
За межами платформи лунали здивовані вигуки.
О, ні!
Раптове передчуття лиха охопило Лоргар – водночас з цим вона побачила фігуру, що спускалася з неба.
Вона… могла літати?
Усі глядачі широко розплющеними очима дивилися, як Попіл відштовхнулася від Землі і, високо стрибнувши, опинилася над дівчиною-вовчицею, яка була на пів голови вища за чорноволосу богиню, після чого приземлилася прямо на голову Лоргар, коли та обернулася!
Попри велику дальність атаки, хвіст міг рухатися лише низько над землею, не становлячи загрози для цілей у повітрі. Однак для звичайної людини надзвичайно складно стрибнути на таку велику відстань. Крім того, як тільки тіло відірвалося від землі, супротивник міг легко передбачити точку приземлення, тож наступної атаки було б не уникнути. Тож мало хто наважувався стрибнути під час дуелі.
На жаль, після того, як дівчина-вовчиця повернулася і змахнула горизонтально хвостом, це стало її сліпою зоною.
Попіл вирішила більше не проявляти милосердя, і вдарила в око Лоргар. Очне яблуко розміром з миску розлетілося, забризкавши половину її тіла кров’ю. Нестерпний біль примусив Лоргар видати хриплий крик. Навіть якщо тіло було стійким до ударів, такі органи, як очі, все ще були надзвичайно тендітними. З втратою ока, терези поєдинку швидко схилилися на користь надзвичайної.
Але щойно Попіл збиралася відступити, щоб дати суперниці шанс здатися, вона побачила, що Лоргар різко заплющило око. Верхні і нижні повіки разом з м’язами вовчої морди міцно стиснули праву руку нападниці. Водночас з цим лапа полетіла у бік Попіл. Жодних сумнівів, навіть якби цей удар досягнув цілі, він би також посилив травму дівчини-вовчиці.
Суперниця рішуче продемонструвала волю до боротьби.
За звичайних обставин, такого було б недостатньо, щоб стримати надзвичайну відьму. Щонайбільше, це трохи уповільнило б її рухи. Але в такий вирішальний момент навіть затримка на частку секунди могла стати фатальною.
Попіл знала, що не може ухилися, тому, не вагаючись, підняла іншу руку і заблокувала удар.
Удар був настільки сильним, що вона майже почула хрускіт зламаних кісток.
З рота бризнула кров.
Це, мабуть, був перший раз, коли її з початку дуелі по-справжньому вдарили.
Коли вони розділилися, Попіл помітила, що її ліва рука дивно зігнулася.
– Ґрау-у-у!
Лоргар люто заревла і, роззявивши пащу, кинулася на неї.
Попіл, ухиляючись від атаки, відступила і перекотилася вперед, щоб прослизнути до сліпої зони дівчини-вовчиці під шиєю. Потім вона сперлася на одну руку і щосили ударила обома ногами в передню лапу суперниці.
З гучним звуком передня кінцівка вигнулася, ніби складні двері. У дівчини-вовчиці залишилося тільки три ноги, тож вона майже втратила здатність швидко атакувати.
– Лорґар, досить! – з тривогою крикнув Ґурсі, лідер клану Божевільного Полум’я.
– Ні, я ще можу битися! – задихано відповіла Лоргар. – Її стан не набагато кращий. Всього лише потрібно протриматися ще трохи… ще трохи!
Попіл злизала кров з куточка рота і не змогла стримати усмішки.
Здогадка супротивниці була правильною. Її стан був не дуже добрим. Від сильного удару боліло все тіло, ніби внутрішні органи змістилися. Одна рука зламана і безсило звисала вздовж тіла, від чого вона виглядала так само жалюгідно, як і триногий вовк з одним оком.
Проте люди могли пересуватися на двох ногах, а вовки – ні. Крім того, втрата ока ще більше обмежувала поле зору дівчини-вовчиці. Навіть найбільша сила не мала значення, якщо ти не можеш завдати ворогові удару – це той урок, який Попіл засвоїла, коли билася з воїнами божої кари.
Ще одна річ, яку їй вдалося підтвердити, – вона стала значно сильнішою, ніж рік тому.
Це стало особливо очевидним, коли Попіл заблокувала удар рукою. Вона чітко відчувала, як швидко, ніж будь-коли раніше, магічна сила протікала крізь її тіло. Час ніби на мить сповільнився, і Попіл навіть побачила, як наближалися кігтиста лапа супротивниці. Більша частина магічної сили зосередилася у передпліччі, надаючи їй небувалої сили.
У минулому подібний удар не тільки б зламав руку, яку вона підняла для блокування, але і розтрощив би ребра з внутрішніми органами.
Але зараз Попіл відчувала лише біль, а не оніміння чи слабкість.
Чи про це усвідомлення на межі життя і смерті говорила Агата?
Вона смутно відчувала, що стоїть перед важкими дверима.
Якщо дівчина-вовчиця могла частково перетворюватися на звіра, контролюючи магію, то чи могла надзвичайна, використовуючи той самий метод, наділяти кожну свою атаку силою, що виходила за межі її можливостей?
Це потрібно буде дослідити.
Звичайно, найважливіше зараз – закінчити цю дуель.
Якщо знищити їй друге ока, вона більше не зможе чинити опір і визнає поразку, чи не так?
З трав’яними ліками Листочка врятувати життя буде нескладно. Якщо її зможуть дотягнути до західного регіону, цілюща магія Нани повністю поверне здоров’я.
Попіл глибоко вдихнула і злегка нахилилася.
Лоргар також прийняла бойову стійку й оголила ікла.
Вони обидві знали, що наступний удар буде останнім їхнім зіткненням. Незалежно від результату, на платформі стоятиме лише хтось один.
Глядачів накрила напружена атмосфера. Все навколо затихло, єдиний звук, який залишався, це ревіння вогню.
Тільки Попіл збиралася зробити крок, як позаду голосно крикнула Луна:
– Обережно! Зверху!
Вона різко підняла голову і побачила, як величезний монстр спускається вниз. Його розгорнуті крила були навіть ширшими за платформу. З кожної кінцівки стирчали кігті, гострі як бритви і завтовшки з людську руку. Лише коли створіння наблизилося до землі, до її вух долинув шиплячий звук повітря, що ковзав по крилах.
Попіл щосили відскочила вбік, щоб опинитися поза зоною атаки монстра.
Краєм ока вона побачила, що Лоргар також намагалася ухилися, але зламана передня лапа не дозволила цього зробити, і вона, спіткнувшись, опинилася прямо на шляху ворога, що наближався.
З потужним гуркотом платформа здригнулася від удару, схожого на падіння метеорита – на поверхні залишилося кілька тріщин.
Лоргар несамовито закричала.
Розділ 769. Незламна воля
– Три Боги над нами! Це ж… чотирикрилий орел!
– Як цей звір посмів проникнути на Священну Палаючу Землю!
– Д-допоможіть!
– Охорона, де охорона?
З натовпу долинали крики паніки і недовіри. Деякі люди пісків вихопили зброю і піднялися на платформу, щоб врятувати Лоргар, інші ж намагалися втекти. Навколо запанував хаос.
Попіл чітко бачила, що гігантський птах, який виринув з диму і пилу, був масивним демонічним звіром. Він нагадував гібрид орла і жука. Його спина, черево і голова були вкриті смугастим панциром. Звір мав шість чітко сегментованих лап. Передня пара була найтовстішою і найміцнішою, саме вони, як лещата, притискали Лоргар до землі. Чотири крила, які мали б бути тонкими крилами цикади, були товстими і масивними, та стали найвиразнішою рисою звіра.
Природа ніколи б не породила такого огидного монстра.
Демонічний звір притиснув дівчину-вовчицю до землі і намагався клювати її голову. У Лоргар не було сил, щоб зрушити лапу монстра, тому вона могла лише мотати головою з боку в бік, намагаючись уникнути ударів. Знерухомлене тіло обмежувало діапазон її рухів – за лічені секунди дівчина-вовчиця отримала кілька ударів по щоці. Кров, що витікала з рани, пофарбувала хутро в червоний. Якщо так триватиме, Лоргар не зможе протриматися довго, демонічний звір її вб’є.
Попіл не збиралася цього допускати.
Вона допомагала Залізній Сокирі в пустельній операції заради Тіллі; її ж участь у Священній Дуелі, результат якої мав визначити переможця, це рішення зумовлене вибором Лоргар. Крім того, з трав’яними ліками Листочка і цілющою здібністю Нани вона підійшла до справи серйозно, щоб виправдати покладені на неї сподівання супротивниці. Однак Лоргар також була відьмою. Якщо це не хтось, хто чинив зло, як Безгрішні, Попіл не буде стояти і спостерігати, як гине у лапах демонічного звіра одна з їй подібних.
– Луно!
Крикнула Попіл, після чого кинулася до демонічного гібрида і схопила його довгий, вигнутий дзьоб до того, як він знову клюнув.
Гострий край дзьоба роздер її руку, і кров капнула на морду вовчиці, але вона залишилася нерухомою.
Лоргар слабко підняла голову і подивилася на неї вцілілим оком, у темній зіниці відображався складний вираз.
Водночас зазвучала заспокійлива пісня Луни. Жвава мелодія розвіяла паніку і люди, що метушилися та намагалися втекти, поступово заспокоїлися.
Щойно натовп припинив хаотично рухатися, з того боку, де стояла Андреа, пролунала серія пострілів.
На відміну від першої армії, яка побоювалася випадково влучити у відьму, її точна стрільба гарантувала ідеальне влучання навіть при найменшій кількості вільного простору.
Попіл чітко бачила, що лапа, яка тримала Лоргар, різко смикнулася – кілька куль одна за одною швидко влучили в один і той самий суглоб, роздерши комахоподібну лапу чотирикрилого орла навпіл.
Коли тиск зник, Лоргар крутнулася і вдарила лапою в живіт демонічного звіра, відправивши того в політ. Монстр замахав крилами і знову піднявся в повітря. Лише тепер загін першої армії почав стріляти. На жаль, влучити в літаючу ціль, яка могла гнучко маневрувати, підніматися й опускатися, було нелегким завданням. Звір швидше літав як невловима комаха, ніж як птах.
– Ти як? – Попіл зняла верхній шар одягу і накрила тіло вовчиці, яке швидко зменшувалося.
– Поки що… кха-кха, не помру… – Лоргар, повернувшись до людської форми, виплюнула кров і спробувала сісти, але не змогла.
– Не рухайся, це погіршить твої травми. – Попіл обмацала її тіло.
Одна сторона грудей запала, і вона відчувала виступаючі кістки. Очевидно, кілька ребер зламалися, коли відбувся той потужний удар. На щастя, вовча форма виявилася більш стійкою до ударів, якби подібний напад вона зустріла у людському образі, то це, швидше за все, її вбило б.
Воїни клану Божевільного Полум’я також зібралися навколо. Вони були озброєні короткими луками і пускали стріли в демонічного звіра, що кружляв у небі. Але навіть вогнепальна зброя, не кажучи вже про стріли, не могла стати ефективною загрозою монстру на такій відстані.
– Обережно! Він знову наближається! – прозвучало ще одне попередження Луни.
– З дороги!
Попіл, стиснувши Лоргар, покотилася по землі, уникаючи атаки демонічного звіра, що пролетів над ними. Кілька воїнів клану, які не встигли втекти, відлетіли, їхні груди були пом’яті, тож їм навряд чи вдалося вижити.
Чотирикрилий орел явно мав високий інтелект. Здавалося, істота усвідомлювала, єдина річ, яка могла завдати їй шкоди, це зброя в руках Андреа. Пікіруючи на Лоргар, звір навмисно підставляв білявій відьмі броню на череві, кидався збоку в бік і летів зигзагом. Щоразу, коли Андреа перезаряджала зброю, монстр хапав людей і кидав їх у Колібрі та Луну, щоб завадити їй у цьому, а також атакувати.
Андреа кілька разів заледве уникла небезпеки, адже їй доводилося не тільки стежити за рухами демонічного звіра, а і дбати про супутниць. Якби з еволюцією вона не опанувала нової здібності – випускати потужні пориви повітря на близькій відстані – монстр, ймовірно, збив би її.
Попіл не могла не насупитися. Виглядало так, ніби цей чотирикрилий орел навмисно цілився у відьом.
Якби він просто полював, з тою кількістю людей на платформі і поза нею, ніхто не міг би зупинити його, якби звір схопив одну чи дві. Але монстр кружляв і пікірував, атакуючи Лоргар або Андреа з іншими. Він буквально ігнорував звичайних людей, що повністю суперечило чуткам про його жорстокість і кровожерливість.
Група першої армії, яка могла увійти до Палаючої Землі, складалася лише з 50 чоловік, які були безпорадними проти спритної повітряної цілі. Попіл вирішила, що їм доведеться заманити звіра до основних сил, де можна було використати більш інтенсивний вогонь, сподіваючись збити його.
Але… як це зробити?
Раптом Лоргар схопила її за руку.
– Підкинь мене, – задихаючись, повільно сказала дівчина вовчиця.
– Що?
– Кха-кха… підкинь мене! – повторила вона. – Коли він кинеться до нас, це єдиний шанс… єдиний шанс зловити його. Я не можу зробити цього сама, тому можу лише попросити тебе!
– Якщо в тебе не вийде, ти помреш тут, – низьким голосом сказала Попіл.
– Найкраща доля воїна – полягти на полі бою, – вовчі вуха Лоргар опустилися. – Тож так я принаймні буду боротися до самого кінця. Ти найсильніша воїтелька, яку я коли-небудь зустрічала… Кха-кха… Дякую тобі за цей чудовий бій.
Попіл, побачивши тверду рішучість на її обличчі, трохи помовчала, а потім кивнула:
– Я зрозуміла. Але в одному ти помиляєшся, це не наш останній бій.
– Навіть… якщо я виживу, то більше не можу стояти як нормальна людина. Тобі не потрібно мене втішати, – самоіронічно усміхнулася вона.
Навіть якби вона одужала після таких важких травм, то була б скаліченою. Така доля для неї була гіршою за смерть.
– У Беззимному місті Сірого Замку є відьма на ім’я Нана, – з легкою усмішкою сказала Попіл. – Вона має здібність, що зцілює будь-які травми. Навіть якщо людина на останньому подиху або її кінцівки повністю відірвані, Нана здатна повністю зцілити такі травми.
Вовчі вуха в мить підскочили.
– Ти… правду кажеш?
– Звісно, я брала участь у сотнях подібних битв. І там сховалися набагато грізніші вороги – якщо хтось прагне вдосконалити свої навички, то там завжди є така можливість. Тож якщо ти виживеш… – Попіл зупинилася. Решту не потрібно було пояснювати. Вона побачила, як у вцілілому оці спалахнуло нове світло.
– Я виживу. Точно.
– Добре, тоді почнемо.
Попіл, більше не вагаючись, схопила Лоргар за ногу і, коли чотирикрилий орел стрімко мчав до центру платформи, двічі обернулася, а потім щосили кинула дівчину-вовчицю.
Загорнута в одяг третя принцеса Божевільного Полум’я летіла, як випущена з лука стріла, до монстра, що спускався вниз.
Коментарі
Дописати коментар