Роман ЗЦВ. Розділи 772-773
Розділ 772. Прибуття реліквії | Розділ 773. Третє Прикордонне Місто
Розділ 772. Прибуття реліквії
За допомогою печатки прослуховування Роланд почув про результати останньої Священної Дуелі в той же день, а також дізнався про все, що сталося на Палаючій Землі.
Він негайно викликав Мейсі, Блискавку
і Нану до кабінету.
– Відьма у Місті Залізного Піску серйозно поранена і потребує вашої допомоги, – сказав Роланд, дивлячись на трьох дівчаток – ні, на двох дівчаток й одну повнолітню, що виглядала як дівчинка, – вони з високо піднятими головами стояли перед ним. – Сьогодні ввечері підготуєте все необхідне і відправитеся в дорогу завтра. Вам не потрібно летіти дуже швидко, просто досягніть Хребта Упалого Дракона до настання темряви і прибудьте до Міста Залізного Піску наступного дня. Попіл зустріне вас там.
– Ми обидві летимо? – Блискавка
вказала на себе і на Мейсі.
– Так, мені спокійніше, коли ви разом, – кивнув він. – Крім того, Мейсі не може прив’язати Нану до своєї спини сама, еге? Не забудь тепло одягнутися. Літати в таку погоду – нелегкий подвиг.
Нана крізь вікно глянула на сніг, що падав, і здригнулася.
– Зрозуміло, ми обов’язково доставимо її вчасно! – Мейсі підняла руку.
– Полетіти туди не проблема… – Блискавка надулася: – Але якщо ви хочете досліджувати Снігову Гору, то маєте зачекати на наше повернення! Я буду плакати, якщо пропущу таку чудову пригоду.
«Хм, найвеличніша дослідниця всіх часів плаче… Цей той момент, який варто запам’ятати». Побачивши якою серйозною вона виглядала, Роланд не міг не усміхнутися. Він знав, що відколи поширилася новина про руїни в Великій Сніговій Горі, Блискавка з нетерпінням чекала на експедицію туди.
– Звісно, ви всі – важливі учасниці експедиційної команди. Можу вас у цьому запевнити.
– Тоді вирішено, – вона з полегшенням поплескала себе по грудях. – Залиште поранену сестру нам!
– Також можна зцілити інших людей пісків, але не затримуйтеся надто довго. – Роланд наказав: – Після того, як Нана вичерпає магію, вона має повернутися в той же день і тим самим маршрутом, яким ви доберетеся туди. Зрозуміло?
Переселення вцілілих Такіли наближалося до завершення, тож ось-ось мало розпочатися дослідження Снігової Гори. Але без Нани в Беззимному місті він би не наважився дозволити стільком відьмам вирушити на цю невідому територію.
– Так, Ваша Величносте!
– Гаразд.
– Куу!
Хором відповіли всі троє.
Після того, як вони пішли, він відкинувся на спинку стільця і полегшено зітхнув.
– Це означає, що ти успішно взяв під контроль Крайній Південь? – Соловейко визирнула ззаду.
– Можна сказати, що ми зробили всього лише перший крок, – усміхнувся Роланд. – Попереду ще багато чого.
Після більше ніж місяця поєдинків операція «Пустеля» нарешті успішно завершилася.
Але головною подією стане подальша міграція.
Роланд розгорнув мапу на кутку довгого столу з червоного дерева і поглянув на південний регіон Сірого Замку. Він ще перед від’їздом пояснив Залізній Сокирі план створення нового оазису для переможених людей пісків. І бажаним місцем став південний регіон, який втратив свого володаря і значну частину населення. Через безжальну громадянську війну між Тіфіко і Ґарсією великі міста, такі як Порт Чиста Вода й Орлине місто, лежали в руїнах, а з ними були понищені численні навколишні містечка і сільськогосподарські угіддя.
З постійним напливом біженців до Беззимного міста, все більше земель у північному регіоні ставали безлюдними. Замість того, щоб залишити їх для розростання бур’янів, краще дозволити людям пісків потрапити на південь і дозволити їм осісти на землях між пустелею та зеленими територіями, поки вони відбудовуватимуть Порт Чиста Вода.
Таким чином робітники, які добуватимуть чорну воду, зможуть вирушати з Порту Чиста Вода і пливти морем аж до південного краю пустелі. Згідно зі звітом Залізної Сокири, більшість підземних розгалужень річки Стікс протікають на південь від Палаючої Землі. Найбільше їх навколо Нескінченного Мису. Там притоки з чорною водою близькі до поверхні і до узбережжя. Плавання вздовж берега явно було безпечнішим, ніж небезпечні сухопутні шляхи. І з урахуванням нинішніх технологічних можливостей Беззимного міста, це, безсумнівно, було найкращим місцем для збору.
Міг знадобитися деякий час, щоб новина поширилася по всьому Крайньому Півдню. Крім того, клани, які про це дізнаються, не зможуть одразу вирушити до південного регіону королівства, але це не була велика проблема. Привабливість такого оазису була майже непереборною для людей пісків. Не було жодних проблем, якщо піти захочуть один-два клани або навіть кілька сотень людей. За першопрохідцями рано чи пізно потягнуться інші, і всі вони стануть його підданими.
Такий підхід мав численні переваги. Крім забезпечення великої кількості робочої сили, спустошені території не будуть повністю покинутими. Відродженні поселення стануть запобіжником і не дозволять бандитам заходити вглиб країни. Роланду більше не доведеться перенаправляти велику кількість людей з Беззимного міста до пустелі, а ті піддані, як не бажали покидати південний регіон, зможуть знайти собі житло.
Звичайно, були і ризики.
Одним із них було питання злиття жителів королівства і піщаного народу Моджін.
Проте Роланд не надто цим переймався.
Залишивши осторонь ще не пробуджений націоналізм, самі боги цього світу були досить цікавими. Їм бракувало сильної релігійної аури, тому, здавалося, що люди радше поклонялися проявам природи. Обидві сторони розмовляли однією мовою, а деякі звичаї людей пісків були не стільки унікальним проявом їхньої культури, скільки продиктовані адаптацією до пустелі. Залізна Сокира і Луна – яскраві приклади цього; вони дійшли аж до Прикордонного Міста і не здавалися абсолютними чужинцями.
Тому, поки суворо дотримувалися законів, а винагороди і покарання були чітко визначені, Роланд вважав, що народ Моджін здатен перетворитися на кваліфікованих робітників.
Навіть якби спалахнуло повстання, перша армія, розміщена у південному регіоні та у Хребті Упалого Дракона, не сидітиме склавши руки.
Насправді Роланда більше хвилювали легенди, про які згадував Залізна Сокира, і гібридний демонічний звір, який напав на відьом під час дуелі, ніж питання злиття. Якщо перші були правдивими, то здавалося, що якась неминуча випадковість спричинила перетворення Крайнього Півдня на пустелю. Географічно цей куточок материка знаходився недалеко від Сірого Замку, тому таких різких змін не мало статися. На жаль, йому бракувало людей для дослідження Крайнього Півдня, тому Роланду довелося поки що відкласти це питання.
Поведінка демонічного гібрида була ще загадковішою. Роланд давно зрозумів, що ці чудернацькі форми життя мали певний рівень інтелекту, але що саме змусило монстра наражати себе на смерть лише для того, щоб напасти на відьму? Якщо демонічні звірі у глибині материка брали в облогу людські міста через вплив божественної реліквії, то чотирикрилий орел явно атакував відьом не з цієї причини.
Саме тоді, коли Роланд міркував над цим, Венді і Філліс постукали у двері та зайшли.
– Ваша Величносте, остання партія речей Такіли скоро прибуде до Третього Прикордонного Міста. Паша запрошує вас на зустріч під землею.
Він збадьорився, подумавши, що нарешті вони були тут. Так зване Третє Прикордонне Місто виявилося підземною печерою, створеною у підніжжі Непрохідних Гір. Це місце, по суті, виконувало роль прихованої масивної фортеці. В останній партії речей були Знаряддя Божественного Покарання і божественна реліквія. Щоб забезпечити безпечне прибуття, перша армія, що перебувала у Беззимному місті, також брала участь у транспортуванні.
– Що там з демонічними звірами? Вони рухаються?
– Наразі нема жодних ознак великого скупчення.
– Справді? – Роланд, піднімаючись, сказав: – Тоді ходімо.
Розділ 773. Третє Прикордонне Місто
Вхід до підземної печери знаходився на північ від Беззимного міста, на стику міста і гірського хребта. Трохи вище розмістилися вічно активні шахта і печі.
Коли вони наблизилися до підніжжя гори, перед ними з’явилася суцільна бетонна стіна. На кожному розі виросла сторожова вежа, зверху обтягнута колючим дротом, а біля головної брами розташувалися два бункери з кулеметами. Хоча деякі споруди ще будувалися, ця територія Беззимного міста була під найбільшою охороною.
Під пильними поглядами охоронців Роланд зайшов на подвір’я.
Одразу ж виникло відчуття, ніби він стрибнув на тисячу років у майбутнє.
Сцена перед ним точно не належала цій епосі – великий бетонний отвір шириною понад десять метрів і висотою понад п’ять метрів, по обидва боки розмістилися половинки масивних воріт. Вони не тільки були більшими за сам отвір, ще і їхня товщина дорівнювала одному метру. Хоча ворота не були суцільно литими, а складалися з кількох шарів сталевих пластин, товщина яких все одно перевищувала пів метра. Такі важкі двері можна було знайти лише у сучасних військових фортецях.
Оскільки металеві ворота були дуже важкими, отвір довелося зміцнити, а на землі встановити розсувні рейки. Однак навіть попри це, їх неможливо було відкрити лише людською силою.
Саме тому в одному з кутків подвір’я встановили два парові двигуни, один із них відповідав за те, що відчиняти і зачиняти ворота.
Щойно б демонічні звірі прорвали оборону відьом Такіли і після переміщення божественної реліквії у безпечне місце, ці ворота могли стримати наступ будь-яких демонічних звірів.
На їхнє будівництво Беззимне місто витратило майже третину запасу сталі, виготовленої за зиму. Квадратна форма воріт була простою, але величезний розмір свідчив про інженерну майстерність. Стоячи перед цими «дверима» розміром з будівлю, Роланд відчував силу, які вони втілювали.
У день встановлення воріт він на власні очі бачив, як вони відчинялися і зачинялися. Глухий рев парового двигуна, пронизливий скрегіт коліс і величезна маса металу, що повільно рухалося, – здавалося, ніби він стояв перед порталом до судного дня.
На обох частинах воріт був звивистий напис, коли він з’єднувався, то утворював назву «Третє Прикордонне Місто».
Коли група увійшла до печери, світло негайно згасло.
Філліс дістала магічний камінь світла, вийшла наперед і повела їх глибше.
– Ваша Величносте, я не можу зрозуміти, чому ви назвали це Третім Прикордонним Місто. – Венді здивовано запитала: – Якщо район Прикордонне зовні є Першим, то де ж Друге Прикордонне Місто?
– Тому що воно називається на честь «Трьох Талантів», – відповів Роланд.
– Га?
– У будь-якому разі, хіба ти не думаєш, що номер три чудово підходить для фортеці…? Крім того, назва не важливе, головне, щоб вона запам’ятовувалася, – він розвів руками.
– Гаразд, як скажете, – Венді підтиснула губи.
Після того, як розмова затихла, єдиними звуками у печері були невпинне відлунювання кроків і стук крапель води.
Через відсутність обладнання для розпилення бетону, тільки підлога печери була укріплена. По обидва боки пролягали дренажні канали і шахтні рейки. Для транспортування запасів і провізії паровий двигун, розміщений у печері, тягнув вагонетки по рейках. Роланд чув, як Філліс говорила, що деякі відьми божої кари зацікавилися наскільки потужною була ця машина. Виявилося, що навіть коли п’ятеро людей тримали інший кінець конопляної мотузки, вони не могли завадити паровому двигуну поступово тягнути їх вперед.
Оскільки стіни і стеля не можна було покрити бетоном, протікання води виявилося неминучим. На щастя, температура всередині гори була не надто низькою, тому на дорозі не утворився лід. Хробак-пожирач також залишав за собою сліди слизу всюди, де проповзав. Коли той висихав, то скріплював ґрунт шаром клейкої маси, усуваючи ризик обвалу печери.
Вони ішли десь пів години – і місцевість попереду поволі ставала світлішою.
– Ми майже прийшли, – Філліс сповільнила кров. – Ваша Величносте, чи потрібно вам…
Роланд знав, що вона хотіла сказати:
– Все гаразд. Відведи мене туди зараз.
Відьма божої кари обернулася і пильно подивилася на нього:
– …Так, я зрозуміла.
Коли вони вийшли з печери, навколо них раптом стало просторіше. Група опинилася у великому склепінчастому залі, він мав розмір приблизно з футбольне поле. Згори на підлогу лилися десятки променів світла, що розкидали яскраві плями по землі. Завдяки світловим колодязям це місце глибоко в надрах гори не здавалося гнітючим. Територію охороняли не лише відьми, а й численні солдати першої армії. Кожен з них пройшов перевірку Соловейка, це були найвідданіші прихильники Роланда.
Однак навіть вони стояли далеко від центру зали. Там, посередні величезного простору, були лише кілька ромбоподібних магічних ядер і три вищі відьми Такіли… а точніше, оригінальні носії.
Він усміхнувся, наближаючись до трійці. Роланд простягнув праву руку до монстра-пухлини, який рухався попереду інших.
– Ми нарешті зустрілися. Ви – Паша, чи не так?
Роланд у мить відчув, як подих позаду нього пришвидшився. Руки лягли на плечі. Якби щось пішло не так, Соловейко без жодних сумнівів затягнула б його до світу туману.
Пухлина трохи помовчала, перш ніж у його голові пролунав знайомий голос:
– Я здивована, Ваша Величносте. Якщо попередні розмови ми вели за допомогою пристрою ілюзій, через що наш вид, можливо, був не таким страшним, то спокій, який ви демонструєте зараз, просто неймовірний. Чесно кажучи, ви перша людина, яка побачила це тіло і залишилася такою незворушною. Навіть відьми Такіли не були такими спокійними, коли вперше зіткнулися з неактивованим оригінальним носієм. Мені цікаво, чи ви зовсім нас не боїтеся? – Вона зробила паузу, потім простягнула мацак та обережно обвила ним долоню Роланда: – Але ви маєте рацію. Я Паша. Дякую за те, що ви підтримуєте відьом Такіли.
– Він ще не підтримував нас. Те, що він надіслав групу смертних для супроводу, навряд чи можна вважати допомогою, це, швидше, нагляд. – У свідомість вторгнувся ще один холодний голос. – Ця розмова може зачекати до того часу, коли ми завершимо дослідження Великої Снігової Гори.
– Еліє! Ми ж уже домовилися про це! – втрутився третій голос.
– Гаразд, я більше не говоритиму про це.
Схоже, дві інші були Елія і Селін, які часто з’являлися поруч з Пашею. Роланд не звертав уваги на їхній тон. По-перше, вони жили в епоху, коли відьми правили і їх шанували, тому одразу змінити спосіб мислення для них нелегко. По-друге, він цінував конкретні результати набагато більше за поверхневе ставлення.
– Один із найвідоміших дослідників фіордів колись сказав, що страх походить від невідомого. Незалежно від того, як ви виглядаєте, ваші душі все ще належать відьмам Такіли. – Роланд усміхнувся: – І я вже раніше спілкувався з однією з вас. Агата стала незамінною частиною Союзу Відьом, усі її люблять і їй довіряють.
Мацак був доволі шорстким на дотик, а поверхня була не сухою, як здавалося, а трохи вологою, можливо, через те, що вона частенько занурювала їх у ґрунт. Він чітко відчував тепло під шкірою. Жодних сумнівів, ця масивна пухлина перед ним все ще була живим організмом.
– …Розумію, – голос Паші сповнився емоціями. – Ваша правда, наша співпраця насправді почалася давно.
– Перед загрозою демонів усім слід відкинути упередження і максимально об’єднатися, – чесно сказав Роланд, перш ніж перейти до справи. – Отже, божественну реліквію перенесли сюди, правда? Чи можете ви показати мені, як виглядає предмет, що визначає долю людства?
Паша змахнула головними мацаками:
– Звичайно. Будь ласка, ідіть за мною.
Коментарі
Дописати коментар