Роман РБ. Том 9. Розділ 10-1
Розділ 10. Дощ у лісі. Частина 2-1
Розділ 10. Дощ у лісі. Частина 2-1
Я з самого початку знав, що щось не так.
Старшокурсник Фітц поводився дивно з того моменту, як найняв мене. А потім почало відбуватися щось химерне. Дощові хмари почали збиратися неприродно швидко. Раптові зливи взимку були неймовірно рідкісними. Можливо, хтось використав магію для цього. Але чого вони намагалися досягти, викликавши дощ?
Завадити? Але хто? Той дворянин, у якого зупинялася принцеса Аріель? Тоді в чому була мета? Ну, мабуть, це зробили для того, щоб старшокурсник Фітц не отримав квітку.
Але якщо мета полягала в цьому, то навіщо викликати дощ. Замість поганої погоди можна було зробити щось інше. Наприклад, дощ зі стріл.
Чи помітив це старшокурсник Фітц?
– …
Судячи з напруги на його обличчі, відповідь була ствердною. Проте, якщо подумати про це, він здавався до дивного спокійним. Можливо, старшокурсник Фітц уже очікував чогось подібного… Але в такому випадку, чому він не попередив мене заздалегідь?
Невже вона планувала вбити мене? Ні, в цьому не було сенсу. Вона вже мала кілька шансів це зробити.
Що взагалі відбувалося?
Попри тривожні думки, я вирішив розпалити багаття, щоб висушити мокрий одяг. На щастя, я взяв з собою дрова на випадок, якщо станеться щось подібне.
Звичайно, багаття можна підтримувати за допомогою чистої магії, однак воно б негайно згасло, якби з’явився монстр, що означало втрату джерела світла та необхідність знову розпалювати вогонь після битви. Розумніше взяти з собою все необхідне заздалегідь.
– …Гаразд, я зараз розпалю вогонь.
Я склав дрова і підпалив їх. Переконавшись, що полум’я горіло стабільно, я зняв верхній зимовий одяг. Воно промокла наскрізь, а зовнішня частина навіть покрилася шаром криги. Під ним я носив свій звичний сірий плащ, але він також був мокрим.
Судячи з відчуттів, я промок аж до спідньої білизни. Я взяв з собою запасну, тому поки що міг зосередитися на сушінні іншого одягу. Я використав магію вітру і води, щоб обережно прибрати зайву вологу. Але я не став витягувати всю воду, бо це могло сильно пошкодити тканину.
Після цього я використав магію землі, щоб створити сушарку для одягу і розвісив на ній усе, крім спідньої білизни.
Я підійшов до вогню, щоб зігрітися, але в печері все ще було холодно. Я використав магію землі, щоб запечатати вхід до печери. Однак, щоб уникнути отруєння чадним газом, я зробив отвір у стелі.
Ну, я додав сюди трохи комфорту. Але питання полягало в тому, що робити зі спідньою білизною? Було трохи незручно роздягатися догола перед старшокурсником Фітцом.
З такими думками, я поглянув на неї.
– У-у… – Старшокурсник Фітц обіймав себе за плечі і тремтів, як листок. Він також зняв верхній шар одягу, але на ньому все ще залишався звичний плащ і весь інший одяг. Якщо так триватиме, то на нього чекала застуда.
– Можливо, слід…
Я вже хотів сказати, що йому слід зняти одяг, щоб висушити, але зупинився. Хоча старшокурсник Фітц виглядав як хлопець, але я підозрював, що він насправді дівчина, яка приховувала свою особу. Вона не могла роздягнути переді мною. Але якщо все залишити так, це було б не добре для неї.
Що ж робити? Хмм.
– Старшокурснику Фітце.
– Щ… що, Рудеусе?! – реакція була аж занадто голосною.
Очевидно, він усвідомлював ситуацію. Йому потрібно зняти одяг, але цей варіант був неприпустимим. Ось чому його охопила така напруга. Це було зовсім недобре. Я мав дати йому якийсь вихід.
– Знаєте, якось одна моя знайома дівчина сказала, що в ельфів є неписане правило, яке забороняє оголюватися перед представниками іншої раси. Я розвернувся і заплющу очі, добре? А ви просто знімете одяг, висушите його магією і скажете мені, коли закінчите.
– Га?! – здивовано вигукнув старшокурсник Фітц. Очікувано, бо я це щойно вигадав.
Якби існувало таке правило, то Еліналіз була живим втіленням особи, яка порушувала його кожного дня. Однак це хибна інформація, в яку я обрав «вірити». Я був упевнений, що це допоможе старшокурснику Фітцу.
Я повільно відвернувся і заплющив очі. Але напружив слух. Я міг би насолодитися звуками, уявляючи, як старшокурсник Фітц роздягається позаду мене.
– ………
– ……
Однак з якоїсь причини не пролунало жодного звуку.
Хоча його одяг був мокрим, все одно мав би бути якийсь шум, коли вбрання знімали і сушили безмовною магією. Це було дивно. Можливо, він міг переодягатися, не видаючи жодного звуку?
Якщо подумати, коли я навчався у початковій школі, то там була дівчинка, яка могла переодягнутися в купальник, не знімаючи форми. Вона мала хист до цього. У тій школі не було роздягалень, тому хлопчикам і дівчаткам доводилося переодягатися у класі. Якщо озирнутися на це зараз, то були чудові часи.
Пізніше, коли поширився інтернет, я натрапив на пояснення методу прихованого переодягання. У мене розвинувся певний інтерес до цих трюків. Але він був чисто академічним. Саме так, академічний. Жодних сексуального інтересу. Мабуть.
Якщо старшокурсник Фіту зараз не роздягнувся, то мав усі шанси замерзнути на смерть. З такою відмовкою у голові я повернувся.
Мій погляд зустрівся з його. Хоча на ньому досі були сонцезахисні окуляри, я якимось чином розумів, що наші очі зустрілися. Я не відвів погляд. В основному тому, що його обличчя зробилося тривожно блідим.
– Старшокурснику Фітце!
Вона тремтіла, обіймаючи себе за плечі, а обличчя ніби втратило всі кольори. Було очевидним, що тіло промерзло до кісток.
Взимку температура на північних територіях падала значно нижче нуля. Вже проста прогулянка швидко висмоктувала тепло. Чорт, та навіть мені досі було холодно. Хоча температура всередині печери трохи підвищилася, але в мокрому одязі старшокурсник Фітц ніби занурився у крижану воду.
Такими темпами на нього могло чекати дещо гірше, ніж застуда.
– Будь ласка, вам потрібно зняти одяг. Хочете, я зроблю для вас невелику кабінку або щось таке? Можливо, мені слід вийти з печери? Так, точно. Я зараз же піду…
– Чекай.
Старшокурсник Фітц зупинив мене, коли я вже збирався вийти.
Вона тремтіла, спостерігаючи за мною. Потім, продовжуючи тремтіти, встала і повільно підійшла до мене, щоб знизу вгору зазирнути в обличчя.
– ………
– ……
Тремтіла і дивилася, ніби хотіла щось сказати. Але що? Що вона намагалася сказати?
– Ви, е, застудитеся…
– Так. Т-твоя правда, – тремтячим голосом сказала вона.
Я був збитий з пантелику. Я не міг зрозуміти, що думав старшокурсник Фітц.
– Це небезпечно, вам слід зняти одяг. Якщо температура тіла надто знизиться, ви можете померти…
– Так… Якщо це триватиме, то так і буде…
Хоча старшокурсник Фітц так сказав, але не зробив жодного руху, щоб зняти одяг. О-ох, ні, я не сподівався, що він роздягатиметься переді мною.
Я нічого не знаю. Старшокурсник Фітц –
хлопець. Точно не дівчина! Такою є моя офіційна позиція з цього питання! Мені ж
справді потрібно заплющити очі, так?
– Я не можу їх зняти. Зроби це за мене.
– …
Про що він взагалі говорив?
– …Ну, якщо ви не можете їх зняти, то мені доведеться це зробити за вас.
Про що взагалі я говорив?
О, чорт. Мої руки самі потягнулися до старшокурсника Фітца. Спочатку я торкнувся плечей. Вони були холодними… а також тендітними і м’якими. Це точно були дівочі плечі.
Вони відчувалися такими тендітними, ніби могли зламатися від одного руху. Переді мною точно була дівчина. А я, звісно, хлопець.
У цьому світі, так само як і в моєму старому, чоловіки і жінки не стали б оголюватися одне перед одним, поки не досягнули певного рівня близькості.
– С-старшокурснику Фітце… чесно кажучи, я свідомий того факту, що ви – дівчина.
– Гаразд. Але якщо ти не допоможеш мені зняти одяг, я можу померти, чи не так?
– Т-так…
Я не розумів, що відбувалося. Я не міг читати її думки. Що вона запланувала? Можливо, це була медова паска? Щойно я її роздягну, як з’явиться якийсь страшний тип і спокійним тоном скаже, що я дізнався величезну таємницю королівства Асура, після чого мене відведуть до лабораторії, де і будуть вивчати мою анатомію? Не те щоб я міг скаржитися, оскільки зараз сам збирався «вивчати анатомію» старшокурсника Фітца…
– Кх…
Мої руки рухалися самі по собі – і я зняв товстий плащ на ґудзиках, відкривши промоклу білу сорочку.
Не те щоб я хотів повторюватися, але це була біла сорочка. Навіть товста біла тканина ставала прозорою, коли намокала. Тому я побачив спідню білизну, яка закривала груди. Це був бюстгальтер. Дуже схожий на спортивний.
Бюстгальтер був маленьким, а груди, які він закривав, скромними. Однак те, як мокра тканина обліпила шкіру, беззаперечно говорило, що там були вони: дві напівсфери, які полонили чоловічий розум.
– Старшокурснику Фітце…
– Що таке, Руді?
Коли мене назвали ностальгічним прізвиськом, я відчув як старий спогад повільно піднімався на поверхню пам’яті. Колись я вже переживав щось подібне. Сцену, схожу на цю.
– П-прошу вибачення…
– Продовжуй.
Обличчя старшокурсника Фітца стало яскраво-червоним. Навіть вуха почервоніли. Мені здалося, що я вже десь це бачив.
Коли я зняв білу сорочку, відкрилася чиста бліда шкіра. Якусь мить я дивився на тендітні плечі і шию, які, здавалося, зламаються від найменшого руху. Вона була худішою, ніж я очікував.
Бачити її тіло зблизька, торкатися руками… це вливало на мене. Мій меч, який останнім часом перебував у жалюгідному стані, був піднятий вгору, ніби лицар спрямував свою зброю в небо на якійсь священній церемонії.
Схоже, щось було у старшокурснику Фітці. Щось таке, чого я не міг визначати, але воно аж настільки мене збуджувало. Мені доводилося боротися з бажанням, яке нашіптувало штовхнути її на землю прямо тут і зараз.
Важко дихаючи, я взявся за пояс. Після кількох секунд незграбних брязкаючих звуків, мені вдалося його розстебнути. Я поклав руки на штани, щоб потягнути їх вниз – і раптом у пам’яті спалахнув образ з минулого.
Я вже колись робив щось подібне. Здається, мені тоді було п’ять чи шість років. Спогад збляк, але я не забув про це.
Я стягнув штани, оголюючи чисто білі трусики. На відміну від минулого разу, тепер я не став стягувати і спідню білизну. Однак вони наскрізь промокли, тканина стала майже прозорою і було видно те, що під трусиками. Мені здалося, чи там був плавний вигин.
Я голосно ковтнув.
Старшокурсник Фітц мовчи виступив зі штанів на землі і присів переді мною. Я опустився на коліна. Підлога печери була шорсткою і грубою, тому в мене одразу заболіли гомілки.
Я знову простягнув руку. Залишалася ще пара мокрих білих рукавичок.
– І це теж…
Коли я зняв рукавички, то побачив на одній руці шрам від опіку. Я його впізнав.
Так, я пригадав. Колись вона засунула руку в камін й обпеклася. Я пригадав, як розмірковував, чи була це причина, чому їй було так складно з вивченням магії вогню.
– Руді…
Я помітив, що погляд старшокурсника Фітца трохи опустився.
Він дивився на намет, який поставили кілька хвилин тому в нижній частині мого тіла. Як і очікувалося, тіло старшокурсника Фітца зробило значний внесок для цього.
– Залишилося ще одне.
Ще одне. Я знав, що мова йшла не про трусики чи бюстгальтер. Тепер я вже зрозумів. Я потягнувся за сонцезахисними окулярами.
– …
Коли я їх зняв, то побачив знайоме обличчя. Яке й очікував побачити.
Це було обличчя «того хлопчика», про якого я колись думав, що він виросте справжнім красенем. Настільки, що зачаровуватиме всіх дівчат навколо. І якщо я буду поруч, то завдяки його красі мені теж усміхнеться удача.
Це обличчя було прекраснішим, ніж я уявляв тоді. Хоча у рисах ще проглядалася певна дитячість, але для опису підходило лише слово «вродливе».
Очі були гострими і ясними, ніс – високим, а губи – тонкими. Можливо, це сталося через вплив ельфійських генів, але вона мала спільні риси з Еліналіз. Однак це обличчя також було наділене особливою привітністю, властивою для напівкровок і квартеронів, а тому здавалося більш привабливим.
– Ем, старшокурснику Фітце…
– Так, Руді?
Навіть з червоним обличчям те, як вона нахиляла голову, коли слухала, зовсім не змінилося. Чому, чорт забирай, я не помітив цього раніше? Це через волосся? Так, колір був зовсім іншим. Раніше її волосся було зеленим. Але тепер воно стало чисто білим. Проте люди могли змінювати колір волосся стільки разів, скільки хотіли. Знебарвити його було не так вже складно.
– Чи може бути, що ваше справжнє ім’я… Сільфієтта?
– …Так.
Старшокурсник Фітц – ні, Сільфі сором’язливо усміхнулася і кивнула.
– Так… так… так, я Сільфієтта. Сільфієтта з села Буена…
Однак досить швидко її усмішка змінилася сльозами. Перш ніж вона розридалася, Сільфі нахилилася вперед і обійняла мене.
– Нарешті… я сказала це…
Її тіло було дуже-дуже холодним.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар