Роман ЛМС. Том 11. Розділ 6-2
Розділ 6. Закон місцевих закупівель. Частина 2
Розділ 6. Закон місцевих закупівель. Частина 2
– Тоді чому мої віверни слабші за монстрів на землі? Чому віверни, володарі неба, тремтять замість того, щоб розправити крила? Невже вони слабші і поступаються монстрами, що ходять по землі, й тому уникають їх?!
Від люто критикував слабкість віверн.
– Вибачте, господарю.
Віверни розгубилися від сорому.
Насправді їхня слабкість витікала з низького рівня Віда в той час, коли він створював їх, але через низький інтелект йому вдалося переконати їх в іншому.
– Станьте сильнішими! Знищуйте монстрів слабших за вас, щоб стати тими, кого ніхто не зможе зачепити. Перетворіться на справжніх володарів неба, віверни, щоб більше ніколи не втрачати товаришів.
– Куооо!
– Ми не знали, що господар так турбується про нас.
У цей момент віверни були зворушені майже до сліз.
Ця промова, яку Від сказав перед тим, як піти, дала їм мету.
– Станемо сильнішими.
Вони вільно мандрували мисливськими угіддями і ставали сильнішими.
Це була мета, поставлена їм, поки господаря не було. Якийсь час вони сумлінно виконували накази Віда.
Лідерство і харизма! Оскільки Від особисто створив віверн, їхня близькість була досить високою.
Виконуючи наказ господаря, вони потроху зростали.
– Сьогодні мені хочеться подихати свіжим повітрям.
Однак Ві-Один поступово став недбало ставитися до полювання і неквапливо проводив час. Він стояв зі складеними крилами на високих скелях або полював на кроликів, які не робили його анітрохи сильнішим.
Інші віверни швидко наслідували приклад Ві-Один.
– Ки-хи-хи.
– Гратися – це добре.
– Більше їсти і більше спати!
Час, який вони витрачали на полювання, поступово скорочувався.
Віверни поводилися так, як їм хотілося. Серед білого дня вони спали на зелених луках!
– Ми перевантажені роботою.
– Ми заслуговуємо на невеликий відпочинок.
– Ми повинні відпочивати, поки господаря нема. Коли він повернеться, то обов’язково змусить нас знову працювати.
– Ходімо гратися.
Вони все ще іноді полювали, але час, який витрачали на це, ставав усе меншим і меншим.
Хай там якими високими були показники Лідерства і Харизми, що довше людина відсутня, то слабшим ставав ефект. Це був результат зменшення впливу Віду.
– Ке-хе-хе.
– Яке щастя. Не можу повірити, що може бути так комфортно.
Віверни каталися по землі. Попри свою лінь, вони пожирали все, що було смачним. І в результаті швидко набирали вагу.
Їхні шиї стали товстими, а животи так округлилися, що далі вже не можна було. Жир також накопичувався на боках і заважав їм махати крилами.
Вони і без того не вирізнялися особливою спритністю, але через величезне ожиріння швидкість польоту знизилася ще більше.
Пізніше вони ледве могли махати крилами, щоб трохи піднятися в повітря!
– На землі теж добре.
– Так. Навіщо нам мучитися, махаючи крилами, щоб утриматися в повітрі?
Віверни дружно попадали на землю, ніби змовившись.
Бу-бум!
Іноді вони навіть бігали, полюючи на наземних монстрів.
Гу-туп-гу-туп!
***
Най той час, коли Від увійшов у систему, Мейлон вже розповіла групі про трансляцію.
– KMC Media неймовірно зацікавлена у наших пригодах.
Пейл був досить здивований. Він – палкий шанувальник трансляцій, але ніколи не думав, що їхні пригоди також потраплять в ефір.
Мейлон з усмішкою пояснила:
– Ми єдині, хто мандрує країною вампірів. Отже, ви всі за трансляцію?
Хварьон, яка не мала нічого проти, охоче кивнула.
– Я за.
Хоча Пейл трохи вагався, але, оскільки це була ініціатива Мейлон, він також погодився.
– Я теж за.
Ромуна, Ірен і Сурка також таємно очікували цього.
– Я теж не проти. Нема потреби приховувати той факт, що ми подорожуємо у світі вампірів.
– Трохи ніяково опинитися в ефірі… але все буде добре, правда?
– Нас покажуть по телевізору! Круто!
Ґомчі навіть не потрібно було питати.
Їхня поведінка змінилася, як тільки мова зайшла про трансляцію.
Ті, хто від виснаження сиділи на землі, встали і, повернувшись обличчям до вітру, завмерли. Ніби намагаючись створити приголомшливу сцену, де вітер грається з їхнім волоссям!
Але з їхнім короткими стрижками зробити щось подібне було неможливим.
Інструктори ж зібралися окремо, щоб дещо обговорити.
– Ви ж бачили останнє відео Віда?
– Так, брате Ґомчі2.
– Не хочеться цього визнавати, але воно було досить круте, еге?
– Я чув, що глядацький рейтинг був неймовірно високим.
– Ми не можемо програти.
– Звісно. Ми – зірки цієї трансляції.
Раптом Ґомчі3 упевнено виступив уперед.
– Старші, чи можу я скласти план?
– Ми можемо довірити це тобі?
– Звісно. Спочатку нам потрібно скласти власну пісню.
– Пісню?
– Ну, Від теж співав.
Найгірша пісня, яку співав орк Карічві!
Проте вона була досить запальною, тому стала справжнім хітом.
– Ми заспіваємо кращу пісню.
– Гарна ідея. Думаю, вийде добре, якщо ми співатимемо всі разом. Але хто ж складе пісню?
– Ми можемо звернутися з цим до Віда. Він має досвід, у нього добре вийде.
– Гадаю, буде круто заспівати пісню, яку напише Від.
Інструктори розробляли стратегію.
Практикуючі ж поділилися своїми ідеями.
– Нам потрібно показати свій чоловічий дух.
– Ми маємо кричати, щоб придушити ворогів.
– Нам також потрібно показати наші приголомшливі тіла. Тобто…
– Так! Ми знімемо сорочки.
Навіть з’явилися плани, що були немислимими для звичайних людей, які насолоджувалися Королівською Дорогою.
Битися з монстрами з оголеною верхньою частиною тіла? Це був абсурд, якщо, звичайно, людина не прагнула негайної смерті. Навіть одяг з легкої тканини мав певний рівень базового захисту.
Вже носіння звичайного одягу зменшувало завдану шкоду більш ніж наполовину, порівняно з ударом по голому тілу. Та попри те, що шкода значно знижувалася, ризик померти був все ще великим, тому всі відчайдушно намагалися дістати кращу броню. Однак ідея полягала в тому, щоб зняти захист.
Проте абсурдну пропозицію Ґомчі38 охоче підтримав Ґомчі3.
– Гарна ідея, 38.
– Дякую, старший, за те, що ви розумієте мої почуття.
– Це, звісно, так! Але хіба знаття броні не підвищить ризик смерті?
– Саме так! Я теж про це подумав. Ось чому її слід знімати лише при зіткненні зі справді сильними супротивниками. Ми переможемо монстрів нашим духом!
– Це чудовий, справді блискучий план.
– Тридцять Восьмий, я не знав, що ти такий розумний.
– Я не говорив про це раніше, але коли я навчався, вчителі часто говорили мені добрі слова. Я досі пам’ятаю їхню похвалу.
Ґомчі38 із задоволеним обличчям згадав минуле.
Ґомчі3, ніби йому стало заздрісно, спитав:
– Що тобі говорили?
– Вони говорили, що я розумна дитина, яка не любить вчитися.
– О, який чудовий комплімент…!
Це була брехня, яку часто говорили вчителі.
Те, що вони завжди говорили батькам на зборах. Щоб ті старанно відправляли своїх дітей на додаткові курси у школі і витрачали ще більше грошей на освіту.
– Хоча я завжди був останнім у класі, але я справді розумний.
– Еге. Якщо подивитися з цього боку, то ти справді такий.
– Якби я старанніше вчився, то міг би легко посісти 30-те місце у класі.
– І то правда. Ти здаєшся справді особливим серед нас.
Навіть зазвичай стриманий Ґомчі приєднався.
– Кхем.
– Наставнику, бажаєте щось додати?
Практикуючі й інструктори, включно з Ґомчі2, швидко вишикувалися, щоб уважно вислухати його.
Ґомчі трохи помовчав, а потім заговорив важким голосом.
– Гадаю, потрібен символ, який буде уособлювати нас.
– Так! Нас так багато, і це абсурд, що ми не маємо жодного символу. Наставнику, можете обрати щось?
– Так. У мене дещо є на думці…
Ґомчі усміхнувся так, ніби пишався тим, що придумав.
– Наш меч непереможний!
– …
Прості і зрозумілі слова!
Однак вони були сповнені рішучості всіх Ґомчі.
Готовності протистояти будь-якому ворогу.
Меч неможливо зламати чи пошкодити. Якщо ж таке траплялося, це означало, що його власник не вмів ним правильно користуватися.
Присвята всього життя умінню фехтувати.
Віри в це.
Меч був втіленням життя.
Для інших це був усього лише клинок, але завдяки йому вони пізнавали світ.
За допомогою меча вони боролися зі світом.
Клинок – втілення незламності духу.
Сміливість, рішучість і непохитність людини, яка вирішила відточувати володіння мечем і просуватися вперед!
Ґомчі2 обміркував ці слова.
– Наш меч непереможний!
Тоді практикуючі закричали щосили.
– Наш меч непереможний!
– Наш меч непереможний!
– Наш меч непереможний!
Символ, який уособлював Ґомчі, був визначений.
На певній відстані, Від разом з іншими зібралися для наради. На чолі Пейла виступили краплинки поту.
– Вони задумали дещо жахливе.
Хварьон і Зефір щиро погодилися.
– Це справді жахливий план.
– Уже від думки про те, що Ґомчі бігають з голими торсами і кричать «Наш меч непереможний!», я задихаюся від шоку.
Ця сцена була жахливою уже в уяві.
Безумовно, це стало б найпринизливішою ситуацією!
В такі моменти Ґомчі були набагато страшнішими за монстрів.
Можливо, від сорому в той день навіть вода не зможе потрапити у горло.
Ірен звернулася з відчайдушним благанням.
– Віде, ти можеш їх зупинити?
Він похитав головою.
– Щоб я один зупинив старших? Вони вже склали власний план.
– Хаах!
Всі зітхнули, однак ніхто не наважився навіть спробувати зупинити Ґомчі.
Січві зрештою здалася.
«Якою б розвинутою не була психологія, не думаю, що колись зможу зрозуміти їх».
Хоча вона весь цей час спостерігала за ними, але зі способом мислення Ґомчі все одно було неймовірно складно розібратися. Це виявилося навіть складніше за підготовку до докторської дисертації.
Вони були мужніми й енергійними, але іноді поводилися як діти. Здавалося, вони знали все про мечі і битви, але страшенно нервували у присутності жінок. В цьому не було ні складності, ні приховування, навіть навпаки – але їх було важко зрозуміти.
Проте одне можна сказати напевно: Ґомчі – єдині, хто могли задумати і втілити такі обурливі вчинки.
Від сказав:
– Нам потрібні контрзаходи.
Сурка застогнала.
– Дуже потрібні.
Ромуна також додала кілька слів.
– Будь-який зв’язок з ними може спричини проблеми.
Втрутився Мапан.
– Гадаю… Якщо Ґомчі зроблять щось ганебне, нам потрібно триматися від них якнайдалі. Згодні?
Від подумав, що це гарна ідея.
– Я згоден. А ви?
Мейлон, Ірен, Пейл і Січві відповіли майже в один голос.
– Якнайдалі!
– Нам слід відвернутися і вдати, що ми їх не бачимо!
– Якщо вони бігтимуть до нас, ми маємо втекти.
– Чвік. Будемо вдавати незнайомців.
Ці швидкі відповіді продемонстрували їхню відчайдушність.
Вони були на одній хвилі!
Життя переповнене незручними моментами. Але замість того, що переживати такі моменти разом з Ґомчі, вони воліли втекти.
Ось так таємно Від і компанія розробляли контрзаходи.
Шурх, шурх.
Юрін тихо сиділа на землі і малювала в альбомі. Вона невпинно займалася цим, щоб покращити навичку Малювання.
Зефір, який серйозно обговорював з іншими темний задум Ґомчі, поглянув на неї і подумав, що вона виглядала якоюсь нещасною.
«Дитина, яка жила, покладаючись виключно на старшого брата».
Від не ділився жодними подробицями про Юрін. Проте Зефір дещо таки почув.
Їхні батьки померли, коли вона була маленькою. Вони мали справді складні сімейні обставини.
«Я знаю, як важко не мати грошей. Це, мабуть, боляче – не мати можливості гратися імпортними іграшками».
Зефір переживав лише один-єдиний вид бідності.
У дитинстві він любив гратися коштовностями, однак вони були дорогими, тому їх не купували багато.
Коли Зефір не прибирав у кімнаті, йому давали менше кишенькових. Якщо оцінки падали, батьки блокували його платинову кредитну картку. Іноді в нічних клубах Зефіру доводилося покладатися на друзів, щоб ті заплатили за нього або позичили йому гроші.
«Настільки добра і красива дівчина, але змушена жити таким важким життям».
Зефір не міг дивитися, як вона страждає.
Якби він нічого не знав про Юрін, то, можливо, не відчував би цього.
Коментарі
Дописати коментар