ЗСМК. Том 4. 8-5
8.5 Колишня парочка навідує родичів ④ Проголошення першого поцілунку
8.5 Колишня парочка навідує родичів ④ Проголошення першого поцілунку
– Що сказав?!
– Зрештою це був збіг обставин, чи не так? Якби я зустрів Хіґашіру раніше… то, сумніваюся, що почав би зустрічатися з тобою.
– …Твоя правда.
Жодної помилки. Якби він зустрівся з Хіґашірою-сан раніше, то в його серці не знайшлося б місця для мене.
– Але насправді першою я зустрів тебе, – твердо сказав Мізуто. – Це як гра зі стільцями, хто перший, того і місце. Мабуть, це і є причина. Задоволена?
– Так…
Хто перший, того і місце. Я просто випадково зустріла його раніше за інших. Непогано – ні, досить добре. Бо… випадковість, хіба це не інший спосіб сказати «доля»?
– Вже скоро.
– Гм?
– Таким було твоє бажання два роки тому, чи не так?
Для мене це було рік тому, з минулих літніх канікул, коли я чіплялася за надію, але він так і не з’явився на фестивалі.
Навіть, коли ми розділилися на нашому квітневому побачені в акваріумі і я загубилася, саме цей хлопець знайшов мене. Але сьогодні я знайшла його. Я була впевнена, що Ірідо Юме перевершила Аяї Юме.
Восьма вечора. Затримки не було. Посеред нічного неба розцвіла яскрава квітка. І через мить наші тіла затремтіли від оглушливо гуркоту. Що мене, що Мізуто освітлювало безліччю різноманітних кольорів. Безперервний феєрверк був приголомшливішим, ніж я очікувала. Отже, це старе святилище було таємним місцем, про яке знав лише Мізуто. Це була найкраща точка, щоб побачити феєрверк, але він нікому не розповідав і щороку приходив сюди, щоб самому подивитися на це чудове нічне небо.
Але… Ой, лишенько, відтепер це більше не буде лише його таємним місцем.
– Ми нарешті можемо побачити їх разом, еге?
Дражливо сказала я, дивлячись на його профіль. Його справді складно зрозуміти. Він упертий до нестями, надокучливий і буквально постійний головний біль. Якби я не докладала стільки зусиль, щоб читати між рядків, то не знала б що робити. На його обличчі не відображалося жодних емоцій, він ніколи не говорив те, що відчував. Без жартів, складно повірити, що в цього хлопця була дівчина. Нічого дивного, що стосунки не протривали довго. Півтора року вистачило з головою.
Якби не те, що ми стали членами однієї родини, я навряд чи залишалася б поряд з таким хлопцем з власної волі.
– …А…
Але саме завдяки цьому ми возз’єдналися, і я змогла побачити його з іншого боку.
– …А…
Звук був заглушений гуркотом. Спалахи феєрверків освітлювали територію старого святилища, а також вираз його обличчя. Якби мене не було тут, я б ніколи не дізналася. Якби я не сиділа поряд – на відстані двох долонь – то ніколи б не побачила зблизька сльози, які котилися по щоках Мізуто…
О, я згадала. Скільки разів я проливала перед ним сльози? Однак за весь час, що я провела разом з ним, не було жодного разу, щоб плакав він. У цю мить мене охопило нове відчуття. Це не так, ніби серце шалено калатало у грудях. Це не так, ніби щастя переповнювало і тіло пливло у повітрі. Я не почувалася настільки знервованою, щоб кожен м’яз напружився. Моє обличчя не залило червоним. Я почувалася спокійною. Але тіло наповнилося теплом, ніби мене хтось обійняв.
Я відчула, як щось ніжно пульсувало всередині. Це був основний людський інстинкт – бажання.
Я мала це перевірити.
Феєрверк тривав недовго. Щойно вогні, які розфарбовували нічне небо, зникли, темрява знову огорнула територію святилища.
Через те, що ми спостерігали за яскравими вогнями, тепер було важко роздивитися його обличчя, хоча він зовсім поряд.
Минула «я», можливо, не змогла б цього зробити, але нинішня я сказала:
– Агов… Подивись на мене.
– Хм?
Я побачила, як силует його голови поворухнувся. А, ти не можеш бути таким беззахисним. Якщо ти так легко втратив пильність, то не можеш скаржитися, навіть якщо тебе спіймають і з’їдять, правда? Я обхопила голову Мізуто обома руками.
– М?! Чека…
Я не дозволила йому закінчити. Все гаразд. Навіть якщо темно, я точно знаю, де твої губи. Через мить я відчула знайоме відчуття. Голова злегка нахилена праворуч. Цього разу я не збиралася робити чогось такого незграбного і тому наші зуби не стукнулися. Тепер не потрібно робити вдих кожні три секунди. Бо я не хочу тебе відпускати.
Чотири секунди – я хотіла надолужити втрачений час.
П’ять секунд – відтоді, як ми втратили зв’язок рік тому, і дотепер.
Шість секунд – серпень, вересень, жовтень.
Сім секунд – наші дні народження, Різдво, Новий рік.
Вісім секунд – День святого Валентина, Білий день, наша випускна церемонія.
Дев’ять секунд – ми стали зведеними братом і сестрою.
Десять секунд – хоча ми мали би бути колишніми, але досі ходимо по колу.
Я повільно відвела своє обличчя. Час, який ми мали провести разом до цього моменту, повністю надолужений. Залишилося лише тут і зараз…
…Однак моє серце не калатало. Бажання було повністю задоволеним. Я повністю надолужила згаяний час. Заплутані почуття, що тліли в моєму серці… їх більше не було.
Мої очі звикли до темряви. Я зблизька бачила обличчя Мізуто, який приголомшено завмер. Правильно. Ти маєш бути здивований. Маєш бути спантеличеним. Маєш бути стурбованим.
Для тебе наші стосунки могли бути просто мішаниною невирішених
почуттів. Можливо, для тебе це було колишнє кохання, але це нормально. Зараз це
прийнятно. Можеш гратися з минулим, скільки твоя душа забажає.
Проте… Хай як там сильно ти кохав Аяї Юме, це я – Ірідо Юме завоюю твоє серце.
Цей поцілунок – проголошення.
Я зробила це не як Аяї Юме, а як Ірідо Юме. Мій перший поцілунок у цій ролі був проголошенням війни людині, яку ти згадав, коли відмовляв Хіґашірі-сан. Можливо, вона займає місце у твоєму серці, але я рішуче налаштована звільнити його для себе.
Я захихотіла, встала і подивилася на святилище позаду. Мізуто досі заціпеніло сидів на місці. Не можу повірити, що я двічі закохалася в одного і того самого хлопця. Це була пастка, розставлена вищими силами – іншими словами, це доля. Мені хотілося проклясти цю вищу силу, але водночас я також була трохи вдячна.
– Ходімо назад, Мізуто.
Коли я простягнула руку до нього, він кліпнув очима і підніс пальці до губ.
– Га? Але…
– Швидше! Наші батьки будуть хвилюватися!
Я взяла його за руку і примусила встати. Раптом мені здалося, що почула шелест трави неподалік… Але я була надто поглинута Мізуто, якого тягнула за собою. Його рідко можна було побачити таким схвильованим.
– …О! Ось і ви двоє! – сказала Мадока-сан.
Вона разом з Чікумою-куном стояли перед офісом святилища. Хм…? З якоїсь причини на подолі її юкати було листя.
– Фух, я така рада… Бо щоб ми робили, якби ви двоє теж заблукали?
– Га? Теж?
– О, так. Чікума на деякий час загубився… Ой?!
Чікума-кун почав бити Мадоку-сан, ніби проти чогось протестуючи. Він зазвичай поводився так тихо, а тут раптом такий вибух.
– Що? У чому справа, Чікумо? – запитала Мадока-сан, яка також виглядала спантеличеною.
Що б не стало причиною, не схоже, що він збирався заспокоїтися найближчим часом. Схиливши голову, Мадока-сан подивилася на мене, а потім на Мізуто. Вона швидко підійшла і прошепотіла мені на вухо:
– Все пройшло добре?
– …Гадаю, я принаймні зробила перший крок, – я прошепотіла у відповідь.
– О! Чудово! Звертайся, якщо тобі знадобиться порада! Я вболіваю за тебе…!
І саме в цей момент Чікума-кун ударив Мадоку-сан ногою в литку.
– Ой?! Хей! Серйозно, Чікумо, що відбувається? Ти що, у бунтівній фазі?! – вигукнула вона.
Чікума-кун кинув погляд на мене, потім на Мізуто, після чого підтиснув губи й опустив голову. У чому справа? Сталося щось погане?
Побачивши дії молодшого брата, Мадока-сан відкрила рота і різко видихнула.
– Е…? Стривай. Серйозно?
Чікума-кун, так і не піднімаючи голови, почав витирати очі рукавом юкати.
– О. О… Що я можу сказати? Мені дуже шкода… – Мадока-сан була справжньою старшою сестрою. Вона, очевидно, зрозуміла причину дивної поведінки Чікуми-куна. Міцно обійнявши його, Мадока-сан лагідно поплескала молодшого брата по спині.
– Все гаразд, Чікумо. Такий досвід зробить тебе кращою людиною. Ти не станеш таким невдахою, як мій хлопець! – засміялася вона, заспокоюючи Чікуму-куна, який продовжував плакати.
– Агов, як думаєш, що сталося? Чому він плаче? – тихо запитала я у Мізуто.
– Поняття не маю…
Очевидно, що нам ще далеко до справжніх брата і сестри. Але мене це влаштовувало.
Коментарі
Дописати коментар