СвТ. Том 5. Розділ 1-5
Розділ 1. Повернення старшої сестри, її симптоми загострилися…! Частина 5
Розділ 1. Повернення
старшої сестри, її симптоми загострилися…! Частина 5
***
Клер і Алексія стояли перед кімнатою в жіночому гуртожитку.
– Хей, ти впевнена? – Алексія скептично поглянула на неї.
– Звісно. Ніна впорається, стовідсотково. Сід казав, що якогось загадав їй про своє бажання почитати книгу з забороненого відділу бібліотеки, і наступного дня вона принесла йому потрібне!
– Справді? Ніколи в житті не чула більш фальшивої історії.
– Спокійно, Сід ніколи б мені не збрехав.
– Звичайно, збрехав би. Він людина, яка буквально складається з брехні і жадібності.
– Хей, не насміхайся з мого брата.
– Але це правда.
Алексія завершила розмову і постукала у двері.
– Іду, іду, – долинула невимушена відповідь зсередини. Двері відчинилися: – Привіт, Клер. Я рада, що ти в безпеці. Ти примусила мене трохи понервувати.
Це була мініатюрна дівчина з винно-рудим волоссям.
– Вибач за всю метушню, Ніно, – відповіла Клер.
– Хей, головне, що ти в безпеці, все інше – не варте уваги. Обов’язково скажи мені перед тим, як зникнеш наступного разу, добре?
– Якщо матиму таку можливість, то скажу.
Ніна скосила погляд на Алексію.
– Однак ви дивна пара. Рада зустрічі, принцесо Алексіє.
– Навзаєм, пані Ніно.
– Говоріть просто «Ніна». Коли ви стали друзями?
– О, ми не друзі.
– Якщо вже на те пішло, то радше вороги.
Хором відповіли Алексія і Клер.
– Ну, якщо це вас влаштовує. У будь-якому разі, заходьте. Виглядаєте так, ніби хочете про щось поговорити, еге? – з цими словами вона запросила їх усередину.
Ніна сіла на ліжку і схрестила ноги. Алексія і Клер влаштувалися на простих стільцях.
– Перш ніж ми перейдемо до головної теми, чи можу я дещо запитати? – сказала Алексія, не знаючи, куди дивитися.
– Звісно, питайте мене про що завгодно.
– Чому ти у спідній білизні?
З якоїсь причини Ніна була у сексуальній спідній білизні. Попри свою мініатюрність, її фігура мала ідеальні вигини, які привертали увагу навіть жінок.
– Бо вона зручна.
– Ти завжди так одягаєшся?
– Так. Спідня білизна компанії Міцуґоші найкраща з точки зору комфорту і дизайну, – Ніна згорнула прозору тканину й усміхнулася, ніби хизуючись.
– Ти… – видихнула Алексія. – Пізніше я хочу отримати від тебе номери цих товарів.
– Звісно. У мене також є кілька інших моделей, вони не менш чудові.
– Покажи, – сказала Алексія. Її вираз обличчя надзвичайно серйозний.
– І кому ти збираєшся їх показувати? – глузливо пирхнула Клер.
– Стулися, – Алексія зиркнула на неї.
– У будь-якому разі, перейдемо до суті.
– О так, звісно, – погодилася Ніна. – Мені вже майже час спати, тому я була б вдячна за скорочену версію. Не спати пізно вночі – це справжній ворог для моєї прекрасної шкіри.
– Так, так. Ми хотіли запитати тебе про заборонену книгу. Як ти її отримала?
Ніна кліпнула очима на запитання Клер.
– Заборонена книга? Про що ти?
– Нема потреби приховувати. Сід мені все розповів. Ти взяла книгу з забороненої секції, так?
– Братчик сказав це? Ну, можу запевнити, що цього не було.
– Кажу ж тобі, нема потреби приховувати.
– А я кажу, що не приховую. Я не розумію, про що ти взагалі.
– Справді?
– Справді. Крім того, я не маю уявлення, як прокрастися до забороненої секції.
– Я ж казала, – глумливо зреагувала Алексія. – Почі тобі збрехав.
– За-замовкни! Ніно, ти кажеш правду? Ти нічого не приховуєш, так?! – Клер схопила Ніну за плечі і так сильно затрясла, що гачки на бюстгальтері останньої розстібнулися.
– З-заспокойся, Клер! Клянуся, я говорю правду!
– Гррр! – Обличчя Клер яскраво почервоніло, вона закусила губу. – Прокляття, Сіде!! Ти знову мені збрехав! Я тобі ніколи цього не пробачу!
– Бачиш, навіть ти знаєш, що він брехун.
– Стулися, стулися! Досить! Я іду додому!
– Повернешся аж до дому батьків?
– До своєї кімнати в гуртожитку!
– За-зачекай! Нам ще потрібно обговорити план на завтра… – Алексія погналася за розлюченою Клер, обличчя якої все ще було червоним, коли вона вилетіла з кімнати. – О, до речі, дякую, що поговорила з нами.
На мить Алексія зупинилася і повернулася до Ніни.
– Не впевнена, що розумію ситуацію, але, будь ласка, не робіть чогось надто необачного, – сказала Ніна.
Алексія двозначно посміхнулася і зачинала за собою двері.
У кімнаті запала тиша, Ніна встала на ноги і підійшла до вікна.
– Добренько.
Розстібнутий бюстгальтер сповз на підлогу, і вона побачила своє відображення у вікні. На лівій частині грудей був глибокий шрам.
– …Час рухатися.
Вона провела по шраму кінчиком тонкого пальця.
Її холодний погляд був спрямований у глибоку темряву ночі.
***
Я любив нічні прогулянки.
Світ у місячному світлі був тихим, це очищало мій розум від сумнівів. Зараз я не почувався таким розгубленим, але в минулому житті я часто розривався між своїм бажання стати «силою в тіні» і реальністю. Іноді моя рішучість коливалася.
У такі моменти добре допомагали наполегливі тренування до того стану, що аж думати ні про що не хотілося, але нічні прогулянки і самоаналіз також були непоганим варіантом.
Коли я дивився на місяць у тихому світі, то відчував себе «силою в тіні». Час від часу з’являлися банди байкерів, які голосно гуділи моторами, але саме для цього в мене був лом справедливості.
У будь-якому разі, відколи я почав навчатися тут, то частенько вислизав з гуртожитку і вирушати на нічну прогулянку. Останнім часом моїм улюбленим заняттям стало вибиратися на дах академії і звідти дивитися на нічний світ внизу.
– Ку-ху-ху…
Достатньо було безстрашно сміятися, щоб стати найкрутішим хлопцем у світі.
Місячне світло сьогодні особливе гарне. Я дістав червоний коштовний камінь, з якого змив слину Дельти, і підніс до місяця. Насичений червоний колір був містичним і неймовірно красивим.
– Здається, він наповнений якоюсь магічною силою. Цікаво, за скільки його можна продати?
Що ж, Дельто, ти
чудово попрацювала.
Я не міг дочекатися, щоб виставити його на аукціон в компанії Міцуґоші. Якщо він піде за досить велику суму, то я нарешті зможу купити «Набір сили в тіні» зі списку бажань. Шарф з гривою чорного лева, столовий сервіз з темного кришталю, а також…
– …Гм?
Я раптом поглянув убік і побачив чоловіка середніх літ, який у чорному плащі стояв в кутку даху.
Незвично тут було когось бачити.
Хм? Хвилинку, хіба на
ньому не плащ з темного павутинного шовку?! Цей блиск, це глибокий чорний
відтінок… неможливо помилитися. Жоден дешевий плащ не міг похвалитися такою
вишуканою текстурою.
– …У вас хороший смак.
Я спостерігав за стильним чуваком. Його срібне волосся сягало талії, обличчя мало витончені риси, а очі нагадували орлині, що надавало образу чоловіка крутості.
Я напружив слух і почув, як він щось бурмотів.
– Воно вже мало з’явитися. Я перевірив креслення…
А, то він, мабуть, грабіжник. Це єдині, хто, на мою думку, могли прокрастися до академії, використовуючи креслення. Мало сенс. Я чув, що в академії є купа цінних артефактів.
Іншими словами, це був стильний злодій.
– Отже, вони втрутилися. Але це означає, що мені потрібно усунути деякі перешкоди… і все.
Багатозначно пробурмотів чоловік, не підозрюючи, що я спостерігаю.
Лише подивіться: цей
тип знає, які слова слід підбирати.
Раптом стильний злодій повернувся.
Наші погляди зустрілися.
Хоча я приховував свою присутність, але не завдав собі клопотів з тим, щоб сховатися фізично. Тому, звісно, він мене помітив.
– Що?! Як довго ти…?
– О, не звертайте уваги. Я просто прогулювався.
Я не мав наміру заважати його планам, тому намагався продемонструвати, що не становлю загрози.
– Ти не схожий на одного з ордену лицарів. Хто ти?
– Просто звичайний студент.
– Студент, га…? Судячи з поведінки, ти, здається, кажеш правду. Не можу повірити, що в перший мій день тут мене помітив звичайний студент.
– Ну, знаєте, таке буває з усіма. Що ж, побачимося пізніше.
– Чекай. Тепер, коли ти мене побачив, я маю позбутися тебе.
– А, та не турбуйтеся, я не буду заважати чи щось таке. Мені байдуже, якщо злодій випадково вдерся до академ…
Але стильний злодій не слухав.
– Сьогодні не твій день, хлопче.
– Хей, легше.
Я хитнувся, щоб уникнути двох серпів, спрямованих мені в шию.
Він був досить швидким і рухався доволі стильно для злодія. Мабуть, він справді стильний злодій.
– Щ…?! Ти ухилився?! – Він відступив, щоб створити між нами безпечну відстань. Його голос став нижчим і перетворився на гарчання: – Ти… ти ж не звичайний студент, еге?
– Серйозно, я не збираюся вас здавати.
– Ти перший, хто використав подібний трюк і обдурив мене, враховуючи це, ти, мабуть, зі спецпідрозділу ордену лицарів.
– Я справді звичайний студент.
– Думаєш, я повірю? Це ти, мабуть, убив Лиху Посмішку. Абсолютно немислимо, щоб він викликав підкріплення. Ось чому послали мене, Темного Павука.
– Так, я думаю, що ви помилилися.
– Але на цьому твоя удача закінчується.
– Удача?
– Річ у тому… що я сильніший за Лиху Посмішку.
Стильний злодій замахнувся на мою руку серпом.
Дзвяк!!
Від моєї руки пішов важкий звук і полетіли іскри.
– Я н-не можу тебе порізати?!
Я перетворив свою форму.
Чорний слиз потік по моїй руці, утворивши кіготь на пальцях.
– Ця чорна зброя… Сад Тіней…
Стильний злодій відчайдушно спробував відступити. Але якби він не старався, результат був незмінним.
– Так швидко…
Я скоротив відстань між нами і кігтем вирвав йому серце.
– Неможливо… Ц-ця сила…
– Гм?
Він стиснув кіготь обома руками і скривився:
– Не може бути… Ні, то ось, де… ти замаскувався під студента. Вибачте… пане… Фен… рір…
З цими словами він виплюнув величезну кількість крові.
– От лихо. І ось я знову вбив людину.
Я вкрав у нього плащ з шовку темного павука, обережно, щоб не заляпати його кров’ю, а потім скинув чоловіка з даху.
– От чорт.
Коли я подивився вниз, то побачив, що стильний злодій розбився.
Все було б добре, але в тому місці, де він приземлився, стояла бронзова статуя – і він був пронизаний її мечем. Через це здавалося, що його жорстоко стратили.
Що мені робити з
тілом?
– …Ну, залишу, як є.
Кров розбризкалася
усюди, прибирати її – справді складне завданням. Тож нехай це буде особливий
подарунок від мене студентам, які насолоджувалися звичайним шкільним життям.
– Гм?
Раптом я помітив дивний білий туман, що плив повз мене. Я майже впевнений, що ще хвилину тому його тут не було.
– Туман…?
Але потім я кліпнув, і він безслідно зник.
– Га? Невже… мені здалося?
Я не міг помилитися. Всього на мить, але я точно бачив білий туман.
– Що ж… гадаю, це одна з багатьох загадок буття.
Не схоже, що білий туман якось суттєво вплине на моє життя. Крім того, якщо я схочу на нього подивитися, то піду в гори.
Що важливіше, сьогодні вночі я спатиму у кімнаті, де на стіні висітиме новий плащ з шовку темного павука.
***
Над територією висів тьмяний білий туман, місцевість навколо освітлювало чотири червоних циліндри світла.
– Який низький рівень сумісності… Гадаю, вина у базових зразках. Останнім часом ми не змогли отримати жодного одержимого демоном.
Перед циліндрами стояв худий чоловік. Він зітхав, записуючи щось у файл.
– Досі нема жодних звісток від команди постачання зразків?
Якщо придивитися уважніше, то можна було побачити, що в червоному світлі щось плавало.
Це були люди.
У кожному з циліндрів плавало по людині, до яких під’єднали тонкі трубки. Ніби живі істоти, вони розширювалися і стискалися, висмоктуючи щось. На обличчях людей не можна було розгледіти життя.
– У нас закінчується час. Якщо так триватиме…
Чоловік метушливо ходив від одного циліндра до іншого.
Раптом з туману долинули звуки кроків.
– Як наші справи, Струнка Вербо?
Власник голосу зупинився, так і не вийшовши з туману.
Худий чоловік на ім’я Струнка Верба поспішно випростався.
– Ми отримали чотири зразки зі студентів академії, сумісних з магією. Зараз їхня магічна сила поглинається, тож я думаю, що рано чи пізно печатка буде знята…
– Рано чи пізно, гм? Коли я минулого разу навідувався, тут також було чотири зразки, чи не так?
Струнка Верба ковтнув:
– Ну, розумієте, Сад Тіней втручається…
– Так, я чув.
– Судячи з усього, вони послали когось із вищого керівництва.
– О? Невже одну з Семи Тіней?
Чоловік у туманні здавався заінтригованим.
– Швидше за все, так. Це може бути та з Семи Тіней, яку ми раніше не бачили.
– Тоді це Дзета.
– Так. Здається, вона спеціалізується на втечах…
– Я не отримував багато повідомлень від тих, хто бився з нею. Тому завжди думав, що це не її сильна сторона.
– Вона вбила Лиху Посмішку, тож це означає, що Дзета щонайменше сильніша за Назване Дитя.
– Хо, неймовірно. Що ж, тоді це має бути цікаво. До речі, я чув, що ти викликав заміну для Лихої Посмішки?
– Про всяк випадок я викликав Темного Павука, одного з наймогутніших Названих Дітей. Тепер план…
– Темний Павук мертвий.
– …Що?
– Його нанизали перед академією.
– Гм… це…
– Це правда.
– С-справді? Звичайно, я не сумніваюся у вас. Можливо, Дзета вбила і його?
– Важко сказати, хто це зробив. Однак потрібно визнати, що Сад Тіней діє швидко. Я заздрю. Хотів би я мати таких компетентних підлеглих.
– Ха-ха…
– Як ти плануєш вирішити затримку плану?
– Я збираюся викликати більше підкріплення зі штаб-квартири.
– Недавній кредитний крах завдав важкого удару по наших фінансах. Ми б могли найняти більше Других і Третіх Дітей, але сумніваюся, що це та проблема, з якою вони можуть впоратися.
– А-але…
– Сад Тіней вже знає про ці руїни. Це лише питання часу, коли вони прорвуть нашу оборону.
– Ми вже знайшли нові зразки. Наприклад, Клер Каґено і, з вашого дозволу, Алексія Мідґар. Якщо ми отримаємо цих двох, то майже одразу зможемо реалізувати план.
– Алексія Мідґар, хм…
– Це складно?
– Ні, все гаразд. Зенон вже простягнув до неї руки. Ми можемо дозволити собі дещо більше. Зрештою ми, секта Фенріра, вже дуже довго контролюємо королівство Мідґар.
– Тоді я віддам наказ підлеглим.
– Ні, Струнка Вербо, я хочу, щоб це зробив ти.
– Що…
– Ти надто прив’язався до місця місії. Ти отримав цю роль в академії – настав час скористатися нею.
– Але, моя рука… кх.
Раптом різки порив вітру торкнувся шиї Стрункої Верби, залишивши по собі тонку ранку.
– Використай своє становище, щоб вони втратили пильність.
– …Слухаюся.
– Я буду зайнятий прибиранням руїн. Зроби це, і зроби це правильно.
– Слухаюся.
Після цього Струнка Верба швидко пішов.
– …Ну що ж.
Щось спроєктувалося на туман. Це був ніби екран, на якому з’явилося зображення двох дівчат. Одна – золотоволоса звіролюдка, а інша – людина, чиє біляве волосся відливала полуничним відтінком.
Вони обидві належали Саду Тіней.
– Отже, це Дзета… А також та сама Свята. Подумати тільки, що Сад Тіней прийняв її. Цікаво, що зробить одна країна, якщо дізнається про це?
Дзета і Вікторія просувалися крізь білий туман.
Позаду них була ще одна постать.
На ній інший одяг, ніж той, що носить Сад Тіней, а обличчя було сховане капюшоном.
– Вони вже прорвали третій шар захисту. Залежно від результатів Стрункої Верби… – пробурмотів чоловік, його присутність зникла.
Зображення продовжувало проєктуватися у порожньому просторі.
Пара золотих очей дивилася прямо на екран.
Коментарі
Дописати коментар