Роман РБ. Том 9. Розділ 0-2
Інтерлюдія. Сільфієтта. Частина 0-2
Інтерлюдія. Сільфієтта. Частина 0-2
– Так, мені знадобилося три роки, щоб повернутися. За цей час мою сім’ю вдалося знайти, але є ще дехто, кого не знайшли. Я подумав, що це хороша можливість для проведення дослідження.
– …То це тому ти прийшов до цього університету?
– Саме так.
Почувши його слова, я знову запевнилася у тому, який він неймовірний.
– Он як, ти справді дивовижний.
Навіть після трьох довгих років, які він провів, повертаючись з Континенту Демонів, Руді не став зупинятися і відпочивати, а вирушив на пошуки інших. Вже це приголомшувало, але, отримавши запрошення в університет магії, йому спало на думку скористатися цією можливістю і розслідувати випадок з переміщенням. Навряд чи знайшлася б ще одна така людина, як він. Якби я опинилася на його місці, то три роки подорожі мене виснажили б повністю і я певний час просто тинялася б табором біженців.
– Чи можу я запитати, що ви тут робите?
Ці слова повернули мене до тями. Я прийшла сюди за додатковими матеріалами, які потрібні принцеси Аріель. Мені хотілося поговорити з Руді ще, але я не могла залишити її саму. Заняття ось-ось мало розпочатися.
– О, так. Я якраз збирався віднести деякі документи. Мені потрібно іти. Побачимося, Рудеусе.
– А, звісно, побачимося.
Я повернулася і вже збиралася переглянути зібрані матеріали, як мене раптом дещо осяяло. Ця бібліотека справді величезна і заповнена безліччю книг, але тут досить мало інформації, що стосувалася випадку з телепортацією. Руді, звісно видатний, але йому знадобиться чимало часу, щоб відшукати потрібне.
– О, до речі. Якщо ти хочеш дізнатися більше про телепортацію, тобі слід прочитати «Журнал дослідження Лабіринту Телепортації» Анімаса. Він у формі розповіді, але написаний дуже зрозуміло.
Я вирішила для початку порадити книгу, яка допомогла мені зрозуміти телепортацію. Викладення було настільки простим, щоб навіть дитина зрозуміла б основи. Крім того, у «Журналі» записані також ті частини, які не згадувалися у складніших книгах на цю тему.
Відчуваючи, що зробила маленьку добру справу, я вийшла з бібліотеки.
Того вечора я прала спідню білизну. Зокрема білизну принцеси Аріель.
Була причина, чому це стало моєю роботою. Перше, спідня білизна принцеси Аріель виготовлена з надзвичайно дорогої тканини. Крім того, оскільки ці трусики носила принцеса королівської родини Асура, вони мали вищу ціну. Іншими словами, на чорному ринку їх можна продати за чималі гроші.
Насправді після вступу до університету частину трусиків, які відправили на прання, вкрали. З п’яти викрали чотири, три продали, а одні студент-викрадач залишив для особистих потреб. Дівчата з нашого гуртожитку, що не звикли до подібних речей, чутливо відреагували на цей випадок, їхні вигуки були сповнені огиди. Для принцеси Аріель, яка народилася і виросла у королівстві Асура, і для мене, яка деякий час була її служницею, це не стало якимось особливим шоком. Зрештою у королівстві Асура було багато людей, які регулярно займалися більш розбещеними речами.
Однак це не означало, що ситуація від цього була менш неприємною.
Отже, відтоді одним з моїх обов’язків стало прати речі принцеси Аріель. Вона трохи вагалася, чи варто перекладати на мене цю роботу, але так я могла прати і свій одяг, тож це було зручно. Крім того, щоб приховати свою стать, я носила таку саму спідню білизну, як і принцеса Аріель, тільки іншого кольору.
Без жодних проблем закінчивши прати білизну, я вийшла на балкон, щоб на ніч повісити її сушитися на мотузці. Саме тоді, коли я почала цим займатися…
– Га…?
Я випадково глянула вниз і здивовано кліпнула, коли дещо побачила. Хоча вже було темно, доріжкою ішов студент. Згідно з правилами гуртожитку, хлопці не могли ходити тут о такій пізній порі. Ніхто не хотів, щоб у них украли трусики. Крім того, хоча зараз була не та пора року, але про шлюбний сезон також не слід забувати. Про що думав цей хлопець, ідучи цією доріжкою о такій порі…?
Навіть якщо він вирішив скоротити шлях, «загін самооборони» з першого поверху незабаром оточить його.
Чи мала я зараз їх попередити? Перша людина, яка б помітила хлопця о цій порі, мусила сказати про це іншим. Хоча я не мала права говорити вголос, але зрештою…
«О, х-хвилинку, невже…?»
Коли хлопець підійшов ближче, я зрозуміла, що це Руді. «Ч-чому він тут?!»
Від здивування я розтиснула пальці.
Трусики полетіли в повітрі й опустилися… майже на голову Руді. Щойно вони промайнули перед ним, як він схопив їх швидким рухом руки.
«Ш-швидкий…!»
Він ніколи не втрачав пильності, еге? Уже швидкість його реакція підказувала дещо про те, що потрібно, аби живим перетнути Континент Демонів.
Через кілька секунд Руді, здавалося, зрозумів, що тримав у руках спідню білизну. Він поглянув угору, помітив мене і підняв трусики, ніби кажучи: «Ви впустили». Це був повільний, невимушений жест, відмінний від попереднього рефлекторного руху.
«О, ясно! Він тільки сьогодні вступив, тому не знає!»
Руді – спеціальний студент, кожен з яких мав окрему кімнату. Їх також звільняли від усіляких типових обов’язків у гуртожитку, включно з відвідуванням зустрічей, де пояснювали правила.
Я мала швидко його попередити. Якщо він стоятиме біля нашого гуртожитку зі спідньою білизною в руках, хтось міг неправильно це зрозуміти.
– Кяаааа! Крадій спідньої білизни!
Моя тривога швидко стала реальністю. Внизу закричала дівчина, негайно вискочив «загін самооборони», який жив на першому поверсі, і швидко оточив Руді.
«Але ж… це Руді. Він якось з цим впорається, еге?»
Думаючи так, я спостерігала за ситуацією з певним оптимізмом.
Мені було цікаво побачити, що зробить Руді. Чи переможе він їх усіх, як зробив це з хуліганами в селі Буена? Чи скористається якоюсь хитрою відмовкою? Можливо, використає магію? Або навіть просто втече?
Так я думала і спостерігала, але… Руді нічого з цього не зробив.
Однак він виглядав стурбованим, коли Голіад схопила його за руку. В цей момент Руді виглядав точнісінько, як я у селі Буена. Мене раптом огорнув холод.
«Чим я в біса займаюся?!»
Мовчки проклинаючи себе, я стрибнула з балкона, приземлилася і кинулася до натовпу.
– О, то ти вирішив чинити опір? Як на крадія трусиків ти досить нахабний! Невже ти справді думаєш, що зможеш перемогти таку кількість людей?
Було темно, тому інші, здавалося, не помітили, але Руді знерухомив свої ноги магією землі. Хоча я не розуміла чому. Можливо, причини не було. Ну, бо це ж Руді. У нього б не тремтіли ноги чи щось таке…
Подумавши про це, я раптом згадала дещо з дитинства. Коли Руді прогнав Сомала й інших, його ноги тремтіли. І вже пізніше… після того, як він дізнався, що я дівчинка, деякий час стосунки між нами були ніяковими. Тоді Руді, трохи тремтячи, сказав: «Сільфі, мені здається, що останнім часом ти поводишся дуже холодно». Так. Він був наляканим, бо думав, що я його ненавиджу. Як звичайний хлопець…
«А…»
В цей момент я дещо зрозуміла. Помітила те, чого не помічала раніше. Я завжди вважала Руді особливим через те, який він талановитий. Мені здавалося, що він набагато старший за мене. Але насправді ми були одного віку, чи не так?
«Сільфі, ти збираєшся сидіти склавши руки і дозволяти йому захищати себе вічно?»
Я раптом пригадала запитання, яке колись поставив тато, й обіцянку, яку я дала у відповідь.
Ні. Я збиралася допомогти Руді. Стати сильною, щоб іти поруч. Підтримувати його, незважаючи ні на що. Ось що я обіцяла. Це була єдина причина, чому я так наполегливо працювала, чи не так? Крім того, я була причиною цієї ситуації.
– Стривайте! Нічого не робіть!
Я протиснулася в центр натовпу і рішуче стала на захист Руді. Це, мабуть, був перший раз, коли я розмовляла з кимось, крім принцеси Аріель і Люка, відколи вступила до університету. Ось наскільки я дотримувалася образу Мовчазного Фітца.
Однак Голіад, дівчина, яка тримала Руді за руку, була впертою. Вона намагалася зробити з нього злочинця, хоча він не скоїв жодного злочину.
– Хмм, дивно, що ви пішли так далеко заради його захисту. Гадаю, ваші слова – правда. Але фактом також є те, що він порушив правила гуртожитку. Щоб зробити з нього приклад, він має отримати покарання… хах?!
Щойно я почула слово «покарання», усередині щось зламалася. Я не збиралася дозволяти їй робити приклад з когось, хто мені небайдужий, людини, яка нічого не знала і опинилася у такій ситуації через невдачу. Я навіть не могла пригадати, коли витягнула жезл, в який влила магію і спрямувала на Голіад.
– Хіба я не сказав, що він не винен? Досить! Прибери від нього руки.
– П-пане… Фітце?
– Чи ви хочете, щоб вас усіх відправили до медичного кабінету?
Люк навчив мене такої бравади ще у королівстві Асура. Він сказав, що блеф – важлива навичка, тому я наполегливо над нею працювала. Коли ми подорожували з Асури до Раноа, я кілька разів намагалася використати це проти бандитів. Люк дражнив мене, кажучи, що мій голос звучить надто по-дитячому, тому результат виходив протилежним. Однак цього разу, здавалося, я отримала бажаний ефект.
– Тц… Гаразд, я зрозуміла, – Голіад нарешті відпустила руку Руді.
І сказавши на прощання зауваження, вона пішла. Після того, як фактична лідерка відступила, інші дівчата також зникли.
– Уух… Шановна Голіад ніколи не слухає, що їй говорять інші…
Я згадала, як вона зазвичай говорила і діяла. Голіад не була поганою людиною. Однак такі звіролюди, як вона, зазвичай дуже серйозно сприймали дотримання правил і суворо їх виконували, а тому не проявляли гнучкості в таких речах.
Проте зараз це не мало значення. Я мала вибачитися перед Руді. Зрештою, це, по суті, була моя вина.
– Вибач. Якби я не впустив спідню білизну, цього б не сталося.
Якби я не розслабила пальці, ситуація не дійшла б до такого. Навіть Голіад не зайшла б так далеко. Мабуть.
– О, це не ваша вина, Фітце… Ви мені дуже допомогли.
Відповідь Руді звучала якось дивно. Якась скутість зникла з його голосу. Поглянувши на обличчя Руді, я зрозуміла, що він дивиться на мене трохи інакше. І потім я зрозуміла.
«…Руді весь цей час ставився до мене з обережністю, еге?»
Якщо подумати, то з самого початку його ставлення було трохи дивним. Він постійно схиляв голову… Але тепер я зрозуміла. Звичайно, це мало сенс. Зрештою тепер я була «Мовчазним Фітцом», а не його подругою дитинства. Руді, природно, ставився до мене з обережністю.
Проте тепер, здавалося, мені вдалося здобути трошки його довіри.
«Я почуваюся дещо… щасливою».
Можливо, це сталося через помилку, але мені вдалося стати на крок ближче до Руді. Ось як я почувалася.
Я скористалася нагодою, щоб пояснити йому правила гуртожитку. Попередивши, що після настання темряви цією доріжкою не можна ходити. Як я і підозрювала, він цього не знав. На мої слова Руді глибоко кивнув.
– Щиро дякую, старшокурснику, – з цими словами він знову схилив голову.
Це було трохи дивно, бачити, як він висловлює мені свою вдячність. Коли з мене знущалися, наші позиції були протилежними. Чи дякувала я йому колись так чемно? Коли я подумала про це, то на мене напав дивний сміх.
– Ахаха… Це якось дивно чути, як ти дякуєш мені.
– О? Чому це?
Я мало не сказала: «Бо коли ми зустрілися вперше»… Я вже збиралася розкрити свою справжню особу, але в останній момент завагалася. Моя тривога знову почала наростати. Якби я в такій атмосфері я щось сказала про це, а він відповів «Вибачте, я вас не пам’ятаю…», це було б дуже боляче.
Я переконала себе, що це все одно не мало значення. Подумала, що йому зовсім не обов’язково мене пам’ятати. Нехай це буде так, ніби ми зустрілися вперше тут і почали все з чистого аркуша. Я могла залишити минуле осторонь і пізнати, яким він був зараз. Це також звучало досить добре.
Тому я відповіла:
– Це таємниця.
Руді на мої слова збентежено кліпнув.
Після цього я повернулася до гуртожитку. Звичайно, перед цим я попросила Руді повернути трусики.
Оскільки він зловив їх у повітрі, вони не були брудними чи щось таке. Але Руді – чоловік. Мені здавалося трохи незручним примушувати принцесу Аріель носити спідню білизну, яку він тримав у руках.
– Мабуть, мені слід їх випрати… еге?
Поглянувши на них при світлі, завмерла на місці. Це були мої трусики. Руді тримав їх у руках… досить довго, правда?
Мені знадобився деякий час, перш ніж я змогла припинити корчитися від сорому.
Минув місяць чи близько того, перш ніж ми вдвох почали досліджувати випадок з переміщенням.
***
Коли я прокинулася від сну, Руді спав поруч зі мною.
– Ва-а…
Я не могла не скрикнути. На щастя, це його не розбудило. Руді спав міцно зі спокійним обличчям. Я бачила його кілька разів таким у селі Буена, але це був перший раз, коли я змогла побачити його таким, відколи він став дорослим.
«…Дорослий».
Це слово повернуло спогади про минулу ніч. Я зазирнула під ковдру і побачила, що ми з Руді абсолютно голі. Приємний туман сонливості змінився збентеженням і певним відчуттям досягнення. У промежині відчувався тягучий біль.
«Ми справді це зробили…»
Я мріяла про це роками, хоч і не в таких яскравих деталях. Але тепер це стало реальністю. Що більше я згадувала події минулої ночі, то сильніше хотіла притиснути подушку до грудей і кататися туди-сюди, махаючи ногами від суміші збентеження й екстазу.
«А-а-а…»
Закривши обличчя обома руками, я випадково зачепила плече Руді. Без жодної особливої причини я обережно притиснулася щокою до його плеча. Здалеку Руді здавався худим, але насправді у нього було досить мускулисте тіло. Він був достатньо великим, щоб повністю огорнути мене обіймами.
Ой… Досить! Я справді мала взяти ці розгублені думки під контроль. Моє обличчя ось-ось запалає.
Коли я відсторонилася, Руді насупився.
– Мм… – Уві сні він скривився, ніби від болю.
Я обережно взяла його руку, і вираз на обличчі Руді пом’якшав. В цей момент він нарешті розплющив очі. Декілька секунд він дивився вгору, а потім повільно повернувся до мене.
– Доброго ранку, Руді.
Коли я заговорила, на його обличчі явно проступило полегшення.
А потім він простягнув руку і почав мацати мої груди.
– Хей! Че… Руді!
Я не стала бити його чи щось таке. В основному тому, що це відчуття не було поганим.
Помацавши трохи мої груди, Руді обійняв мене і пробурмотів:
– Я зцілений.
Його голос був сповнений емоцій. Я не одразу зрозуміла, що він мав на увазі. Бо в той момент думала про дещо інше.
– Е-е, Руді…? То, ну, що думаєш? З моїм тілом… все гаразд, так? – запитала я з калатаючим серцем. Мені здавалося, що тепер, мабуть, все буде гаразд. Але я все одно хотіла почути відповідь.
– Дякую.
Це все, що сказав мені Руді. Я не зрозуміла, чому він дякував мені в печері, але цього разу усвідомила. Я змогла допомогти Руді. Не впевнена, що я була з ним на рівних, але все одно могла його підтримати.
«Будь ласка».
Мрія, за якою я гналася всі ці роки, здійснилася. Нарешті ми з Руді возз’єдналися.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар