Роман РБ. Том 9. Розділ 11-2
Розділ 11. Останній поштовх. Частина 2
Розділ 11. Останній поштовх. Частина 2
***
Настала ніч, і я стояла у коридорі з двома пляшками дорого та міцного алкоголю в сумці. Чесно кажучи, я мало що знала про випивку. Я ніколи раніше не пила. Крім того, я не знала вподобань Руді. Однак я була впевнена, що такі дорогі напої не могли бути надто поганими.
Також перед тим, як прийти, я переодягнулася в нову спідню білизну. Той самий комплект, який вибрала принцеса Аріель недавно. Саме тому верхня частина була не звичним «Сталевошовковим бюстьє».
Крім того, у кишені форми була маленька пляшечка.
– Гаразд…
Ідеально. Все було готове.
– Хуу, хаа… – глибоко вдихнувши, я повільно випустила повітря. І так кілька разів.
«Мамо, тату… благословіть мене, будь ласка. Цієї ночі я стану дорослою…»
Нарешті, взявши себе в руки, я постукала у двері. Чи могло бути, що о такій пізній порі Руді пішов до Заноби? Ні, я впевнена, він сказав, що сьогодні буде відпочивати після подорожі. Тож все гаразд. Все буде гаразд.
– Так...? О, Сіл… старшокурснику Фітце. Будь ласка, заходьте.
Коли Руді відчинив двері, то виглядав здивованим, побачивши мене. Я зробила так, як сказали, і зайшла до кімнати. Далі я зачинила за собою двері і замкнула їх.
– Щось сталося? – лагідним голосом запитав Руді.
Ми погодилися з тим, що втомилися після подорожі і сьогодні краще відпочити, але я все одно тут.
– Е-е… я прийшла переночувати.
– …А, г-гаразд! Ну, тоді, сідай.
Здавалося, Руді хотів щось сказати, але стримався і запропонував мені стілець. На його обличчі відображалася певна… зневіра. Я ж не завадила, правда? Усе ж мало вийти, так?
Я неквапливо сіла, зняла сонцезахисні окуляри і, вийнявши з сумки дві пляшки алкоголю, поставила їх на стіл. Я також захопила з собою трохи закусок. Це були різноманітні смажені горішки з гострою приправою. Також я взяла трохи копченого м’яса на випадок, якщо Руді не сподобається інша закуска.
– Для чого це все?
– О, ну, розумієш, я подумала, що ми могли б… відсвяткувати наше возз’єднання чи щось таке.
– …А, так. Нам справді потрібно якось відзначити це, еге?
Почухавши щоку, Руді теж сів.
І в цей момент я зрозуміла, що забула про склянки. Ой, ні. Це була проблема, ми ж не могли пити прямо з пляшки. Можливо, мені слід повернутися і взяти пару…?
– Не хвилюйся, у мене є склянки. Я не без нічого.
Мабуть, прочитавши мої думки, Руді встав із кривою посмішкою і дістав пару склянок з полиці, що висіла на стіні кімнати.
Вони були сірими і мали ідеально гладку поверхню. Можливо, ці склянки зроблені з каменю? Вони відчувалися важкими у руці. Але, за винятком ваги, склянка виглядала як щось, чим могли б користуватися аристократи Асури.
– Виглядають дорогими.
– Я зробив їх сам за допомогою магії землі. Це, мабуть, робить їх безцінними.
– О, серйозно? Ого, це неймовірно.
Якщо Руді зробив їх сам, то це мало сенс. Він справді мав хист до цього, еге?
З такими думками я відкрила одну з пляшок і налила напій у склянки. Це була рідина чудового бурштинового кольору, Руді, спостерігаючи, примружився.
– Виглядає досить міцним.
– Так. Я нічого не знаю про алкоголь, але купила дещо дороге.
– Упевнена, що це хороша ідея?
– Гм? Так, все гаразд. Сьогодні ж особлива подія.
Він хвилювався через ціну? Якщо так, то краще промовчати про те, що принцеса Аріель дала мені гроші на напої. Знаючи Руді, він з тих, хто чутливий до подібного, а тому думав би, що винен їй.
Загалом я налила напій і виставила закуски. Поки що все було чудово. Кхм, афродизіак… його час настане трохи пізніше, так?
– Ну, тоді піднімемо тост. За возз’єднання двох старих друзів з села Буена, що було у регіоні Фіттоа.
– …І за наше спільне майбутнє, Сільфі.
– Б-будьмо!
Ого, наше спільне майбутнє…? Серйозно, іноді Руді говорив найбільш бентежні речі ось так просто. Відчуваючи, як знову запалало обличчя, я ковтнула зі склянки і напій потік у рот…
– …кх! Кха! Кха!
Я подавилася.
Що це? Воно таке пекуче, що в мене ніби горіло горло!
– Ти як? Гадаю, нам все ж слід розбавити його водою.
– Розбавити…?
– Такий міцний алкоголь зазвичай розбавляють холодною або гарячою водою.
Справді? Я й гадки про це не мала, навіть не чула жодного натяку. На обличчі Руді була легка усмішка, що мене трохи розлютило.
– Ну, звідки я могла знати? Я ніколи раніше не пила алкоголь.
– Хей, я не сміюся чи щось таке. Зачекай трохи, добре?
З цими словами Руді перелив більшу частину напою з моєї склянки у свою, а потім за допомогою магії додав до того, що залишилося в мене, гарячої води. Піднялася пара.
– Ось, спробуй, – запропонував Руді.
Я трохи неохоче зробила ковток. Болісно сильний запах, який залишався у роті, зник, а ніжний аромат плавно проник до носа. О, це було досить добре.
– Це нагадало мені, що саме фокус з гарячою водою став причиною, чому я почала навчатися у тебе магію, еге?
– О, справді?
– Ти що, забув? Один із тих хуліганів на дорозі кинув у мене грудкою бруду, а ти змив її гарячою водою.
Це повертало спогади. Руді навіть маленьким міг використовувати комбіновану безмовну магію, ніби це була найприродніша річ у світі. Я ж досі не могла цього зробити. Мені доводилося використовувати різні заклинання одне за одним, щоб досягти потрібного ефекту.
– А, так. Навіває спогади…
– Угу.
Це змусило нас згадати старі добрі часи. Мої спогади про село Буена почали тьмяніти, але, коли я говорила про той період, багато речей повернулося до мене.
Ті дні відійшли у минуле. Село Буена зникло. Пагорб, де ми колись гралися, все ще був там, але того дерева більше не було.
Але то був гарний час. Я, граючись могла практикувати магію і не турбуватися ні про що. Я раділа, коли в мене з кожним днем виходило все краще. Я досі цьому раділа, але тепер мене більше цікавили речі, які можна застосувати в реальному бою.
– Це були чудові часи…
Поки ми розмовляли, я відчувала легке запаморочення у голові. То це відчуття мали на увазі, коли говорили «напитися»?
– О, ні, зачекай. Поки я не забула…
Вирвавшись з туману ностальгії, я дістала маленьку пляшечку з нагрудної кишені. Коли я поставила її на стіл, Руді нахилив голову і запитав:
– Що це?
– Е, це… особливі ліки. Які допоможуть з твоєю проблемою.
Я також нервувала через те, як примусити Руді випити афродизіак. Я могла б таємно підмішати його в напій, але це був досить підлий вчинок щодо людини, яка тобі подобалася. Однак я також не хотіла прямо говорити, що принесла афродизіак, бо він мін неправильно зрозуміти деякі речі. Тому вирішила використати слово «ліки». Зрештою це не було брехнею.
– Справді? Хмм… У мене таке відчуття, ніби я вже десь бачив цю штуку раніше.
– Т-так, справді. Ну, я хочу, щоб ти спробував.
На мої слова Руді сумно усміхнувся. Це був ніби доказ, що він не мав особливих надій. Мабуть, Руді раніше перепробував багато так званих ліків, але ніщо не спрацювало. Однак він без жодного слова випив із пляшечки. Одним махом проковтнувши дві треті напою. Я була трохи вражена тим, що всього лише на моє прохання випив цю підозрілу рожеву рідину. А якби це була отрута або щось таке?
О, я забула йому сказати, скільки потрібно пити.
– Це ж можна приймати з алкоголем?
– Е-е, вони сказали, що його навіть можна змішувати зі спиртним. О, і ще… воно має досить швидкий ефект.
Коли я це говорила, то вже знімала плащ. Тож на верхній частині тіла залишилися лише сорочка і бюстгальтер. Чесно кажучи, мені стало трохи холодно. За словами Люка, мені не потрібно було оголювати плечі, головне, щоб Руді міг чітко бачити мою шию і груди.
– Якщо воно почне діяти, ну, тобі не потрібно стримуватися, добре?
Брови Руді сіпнулися від цих слів. Його погляд був прикутий до моєї верхньої частини тіла. Було трохи ніяково від такого відвертого погляду. Але я зараз, ну, спокушала Руді. У-у-ух… Сподіваюся, я не виглядала зараз абсолютно безсоромною. Все ж буде добре, правда? Він не проти, еге?
Мені здавалося, що я нервувала більше, ніж Руді. Хоча я думала, що алкоголь додасть мені більше сміливості.
Можливо, цього було недостатньо.
…Г-гаразд. Легенько кивнувши, я потягнулася за маленькою пляшечкою афродизіаку.
– Га? Сільфі, ти теж це питимеш? – голос Руді звучав збентежено.
Замість відповіді я ковтнула рожеву рідину, що залишалася у пляшечці. Вона була густою і трохи гіркуватою. Щоб змити гіркоту, я випила трохи алкоголю. Я відчувала, як животі піднявся дивний жар.
Намагаючись відволіктися від цього, я взяла жменю горішків і з’їла. Повторивши це тричі, я випила ще алкоголю. Моя перша склянка була порожня.
– Сільфі, не пий надто швидко. Бо стане погано.
– А, добре. Але я трохи нервую.
– Розумію. Ну, ти п’єш вперше…
Руді говорив, повільно потягуючи напій зі склянки. Він не додавав води, щоб розбавити алкоголь, тому не ковтав його так, як я. Через трохи Руді взяв пляшку і налив мені ще трохи, а потім розбавив напій гарячою водою, як раніше.
Потім ми деякий час мовчки їли і пили. Копчене м’ясо було дуже солоним і не надто смачним, але з якоїсь причини я не могла припинити його їсти. Через деякий час моє тіло охопило жаром. Я відчувала пульсацію в області трохи вище стегон. Здавалося, афродизіак діяв.
Але що з Руді?
Він виглядав так само, як завжди. Такий же гарний, я завжди. Можливо, він навіть виглядав гарніше, ніж завжди.
Мої очі притягувало до тих частин його тіла, куди я зазвичай не дивилася. Шия, губи… Мене почав огортати якийсь пустотливий настрій.
Мені здалося, чи обличчя Руді трохи почервоніло? О, наші погляди зустрілися. Руді дивився прямо на мене. Погляд чіпкий. Уважний. Ми вже деякий час дивилися одне на одного.
Я почула важке дихання. Це Руді? Ні, хвилинку. Це було моє дихання, чи не так? Як ніяково. Але з цим нічого не можна було вдіяти, бо я випила афродизіак. І в мене паморочилася голова від алкоголю. Я нічого не могла з цим зробити. Саме так. Я нічого не могла з цим зробити.
Мені раптом стало дуже жарко.
Я розстібнула верхній ґудзик сорочки, оголивши більше шкіри повітрю. Спочатку мені здалося, що тут прохолодно, але зараз я горіла. Руді тепер дивився на мої груди, але я вже не відчувала ніяковості.
Я зробила ще один ковток зі склянки. Гаряча рідина полилася у шлунок, поширюючи жар по всьому тілу. Я випила вже другу склянку. Я потягнулася до пляшки… але мене перехопили.
– А… – Руді схопив мою руку. В його хватці відчувалася сила, яка ніби говорила, що він не збирається мене відпускати. Звичайно, я також не мала наміру тікати. – Сільфі…
Руді, дивлячись на мене налитими кров’ю очима, встав. Все ще тримаючи мою руку, він обійшов стіл і наблизився до мене. Потім, дещо нерішуче, потягнув угору. Не чинячи опір, я дозволила йому підняти мене зі стільця.
– Ти, е-е, не можеш стриматися, так?
– … – Руді безмовно кивнув.
Його руки обійняли мою талію, спустилися на сідниці і потерли їх, а потім міцно притиснули до нього. Щось тверде впиралося в мене.
Воно спрацювало. Ох, воно спрацювало.
Гаразд. Цей момент настав. Зараз я мала сказати слова, які ми з принцесою Аріель придумали.
– Т-тоді добре. З’їж мене, Руді…
Щойно я це сказала, він штовхнув мене на ліжко й опустився зверху.
А потім…
★ Рудеус ★
Я розплющив очі і побачив над собою другий ярус ліжка. Це моя кімната. І я чітко пам’ятав події минулої ночі.
Невдовзі після того, як ми почали пити, я раптом збудився так, що не міг контролювати себе, і буквально накинувся на Сільфі. «Ліки», які вона принесла, виявилася неймовірно ефективними. Я і гадки не мав, що щось подібне існує… Однак мені здавалося, що я вже десь цю річ бачив.
…О, я згадав. Це був афродизіак, який я бачив у торговця в місті Роа.
Це був перший раз, коли я випив цей препарат, але він був неймовірно ефективним. Мій маленький приятель вискочив зі своєї кімнатки у шаленстві, щоб розгулятися на повну. Коли ж все закінчилося, я почувався настільки виснаженим, що здавалося ось-ось розтану і випаруюся. Не дивно, що в той час афродизіак коштував десять золотих, на те була причина.
Хоча це мене неабияк вразило, однак я не міг позбутися від хвилі страху і тривоги. Так, минулої ночі я поводився як божевільний, але чітко пам’ятав усе, що сталося. Чесно кажучи, я був досить грубим. Сільфі відчайдушно намагалася не відставати на мене, але їй, очевидно, було боляче. Це все-таки був її перший раз.
Але вона поводилася хоробро і навіть не просила сповільнитися. Очевидно, Сільфі змушувала себе, проте постійно говорила, що все гаразд. Що вона мене любить. Що це приємно. Я ж явно себе не контролював. Я зовсім не звертав уваги на мову її тіла і не думав про те, як вона почувається. Мене збуджував голос Сільфі, коли вона шепотіла мені на вухо, тож я повністю віддався своїм бажанням.
Це був другий раз у моєму житті, коли я займався сексом. Я анітрохи не був упевнений, що добре з цим впорався. Ба більше, мав переконання, що цього разу вийшло гірше, ніж у перший. Так. Навіть гірше, ніж тієї ночі.
А наступного ранку… Еріс не було поряд зі мною.
Я повільно перевів погляд убік… І мої очі зустрілися з її.
– Доброго ранку, Руді.
Сільфі була там. Вона дивилася на мене і сором’язливо усміхалася.
Я повільно простягнув руку. Погладив її по голові, щоб переконатися – вона справді тут. Сільфі заплющила очі і, насолоджуючись прогладжуванням, дозволила мені робити те, що я робив. Її волосся було коротким, але відчувалося приємно шовковистим.
Я повів рукою вниз, на її шию, а далі на тендітні плечі. Здавалося, що вони зламаються від найменшого руку.
Однак я не закінчив. Опустивши руку нижче, я стиснув її груди.
– Хей! Че… Руді! – Сільфі здивовано смикнулася і глянула на мене з протестом.
Але не відсунулася. Її обличчя почервоніло, проте вона дозволила мені продовжувати.
Груди Сільфі були справжнім символом скромності. Там навіть стиснути не було чого. Однак все одно відчувалася якась особлива м’якість. Раптом я побачив примарний образ лисого старого, який показав піднятий угору великий палець і сказав: «Усі груди рівні, чи не так?».
Дякую, мудрий старий відлюднику. Давно не
бачилися.
Сільфі точно лежала поряд зі мною.
І завдяки м’якості її грудей мій моноліт знову піднімався до небес. Він стояв. Величний і мужній, височів над усім навколо, як це і мало бути.
Дивлячись на нього з благоговінням, я переконався у дечому дуже важливому.
– Я зцілений.
Не стримавшись, я обійняв Сільфі. Дуже, дуже міцно. І заплакав… зовсім трохи.
– Е-е, Руді…? То, ну, що думаєш? З моїм тілом… все гаразд, так?
Збентежено запитала Сільфі, можливо, збита з пантелику моїм раптовим драматизмом. Але якщо вона також пам’ятала минулу ніч, то мусила знати, що не потрібно хвилюватися.
– Дякую.
Я просто висловив їй свою вдячність. Це все, що я міг зараз зробити.
Мій розум був сповнений щастя і збентеження. Тож я боявся ляпнути щось абсолютно ідіотське. Наприклад… «Дякую, було дуже смачно» або «Обслуговування було на найвищому рівні» чи навіть «Ти дюже, дюже мила».
Я не хотів говорити щось таке дурне зараз. Тому я подякував їй і міцно обійняв.
Ось так моя довга боротьба з хворобою закінчилася.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар