Роман РБ. Том 10. Розділ 2-1
Розділ 2. Що потрібно підготувати перед шлюбом. Частина 1-1
Розділ 2. Що потрібно підготувати перед шлюбом. Частина 1-1
Шлюб. Це незвідана територія, на яку я не зміг потрапити в минулому житті. Тому я почувався дуже неспокійно. Хоча для мене це було справді важливе питання, щось усередині розмірковувало, чи справді це нормально одружитися і не залагодити всі справи з сім’єю? Вони, мабуть, пробачили б мені, що затримкою стала така причина, еге?
Крім того, я мав бути відвертим: у мене були високі очікування щодо всього, чим дозволено займатися подружній парі. Думка про те, що ця гарна дівчина потрапить до моїх лапок, викликала в мене слинки. Але, звичайно, я не мав наміру робити щось таке, що не подобається Сільфі.
Була лише одна проблема. Бо коли я про це подумав, то усвідомив, що насправді не знаю, як працює система шлюбу в цьому світі.
Я ніколи раніше не бачив весілля. Коли Пол і Лілія одружувалися, то церемонії не було, вони просто запросили на святкову вечерю все село. Упевнений, що аристократи Асури влаштовували бенкети з нагоди одруження, але я ніколи не бачив справжньої весільної церемонії.
Тож я не розумів. Що взагалі означав «шлюб»? Що мав робити чоловік, який одружується? Які в нього були обов’язки? Я в цьому світі вже шістнадцять років, але досі не знав чогось такого елементарного.
Ні, хвилинку. Це було нормально, що я не знав. Я міг навчитися. Якщо я сам не знав відповідей, то міг просто запитати.
Спочатку я вирішив спитати Занобу – 26 років, розлучений – за вечерею в їдальні гуртожитку.
– Шлюб, га? У моєму випадку я надсилав худобу, солдатів і продукти разом з іншими подарунками родині нареченої, – сказав він.
Здавалося, у королівстві Шірон заведено, що чоловік, коли одружувався, підносив подарунки родині нареченої.
– Але ж ти принц. Хіба не ти маєш отримувати подарунки?
– Хм? Принц це чи ні, цілком природно, що чоловік має надсилати подарунки.
Тут раптом втрутився Кліф:
– У Мілісі все навпаки. Родина жінки дарує нареченому подарунки, коли пара одружується.
Він все частіше вечеряв з нами. У нього не було багато друзів, тому Кліф, мабуть, почувався самотнім.
– Он як, – сказав я. – Але хіба це не означає, що сім’я нареченої зазначає чималих втрат?
– Натомість чоловік завжди має допомагати, якщо з родиною дружини щось трапиться.
– Розумію.
І Міліс, і Шірон, здавалося, твердо вірили, що шлюб – це зв’язок між сім’ями.
– Але, звісно, шлюбні звичаї відрізняються залежно від раси, – продовжив Кліф.
– І як це проходить в ельфів? – запитав я.
– …Я ще не одружився з Ліз. Ми домовилися почекати, поки я зніму з неї прокляття, тому мені нічого про це невідомо. Крім того, Ліз не схожа на пересічну представницю ельфів, тому вона, здається, не надто цим переймається.
Тоді перед ним лежав ще довгий шлях.
Попри все це обговорення, досі не було згадки про саму весільну церемонію. Можливо, такої концепції в цьому світі насправді не існувало? Якщо це так, то, можливо, і на краще.
– Якби я хотів одружитися з кимось, що мені для цього знадобилося б?
– О, ну… перш за все, будинок, чи не так? – запропонував Кліф.
– Точно, – Заноба кивнув на його слова.
Будинок. Хвилинку, будинок?
– Га? Чому одразу будинок? – з певною недовірою запитав я.
– Це ж очевидно. Що б ви робили, якби одружилися і не мали дому?
Я поглянув на Занобу, який кивнув на слова Кліфа з таким виразом, ніби це і так було само собою зрозумілим.
Отже, одруження в цьому світі означало, що у подружжя мав бути будинок? Якщо подумати, Пол також переїхав жити до села Буена, коли одружився. До того часу він був шукачем пригод і жив у тавернах, тому мусив попросити Філіпа про допомогу з пошуком житла і роботи.
– Крім того, зазвичай дівчатам не дозволяють жити у чоловічому гуртожитку. Пари або одружують і переїжджають з гуртожитків, або змушені чекати до випуску. Бо їм ніде жити.
Тепер, коли він про це сказав, все так: я ніколи не чув про подружню пару, яка б жила у гуртожитку. Тут не було спеціального гуртожитку для одружених. Але в цьому світі також не існувало поняття «жити окремо». Тому подружні пари мали жити разом.
– Якби наречена походила з багатої родини і мала будинок, то це інша справа, однак якщо це не так, то щоб подружня пара не опинилася на вулиці, чоловік має подбати про дім, – додав Кліф.
У його словах лунав надмірний чоловічий шовінізм. Але якщо відкинути це, то виходило, що такою була норма в цьому світі, правильно? У такому випадку мені слід організувати будинок. Насправді якби я цього не зробив, вона могла б розчаруватися.
– Ясно. Перш за все, будинок.
На обличчі Кліфа з’явився підозрілий вираз, коли я це сказав.
– Хвилинку. Рудеусе, ти одружуєшся?
– …Ну, так.
– З ким? – спитав Кліф.
Чи міг я згадати ім’я Сільфі? Звичайно, зрештою її особистість буде розкрита, але я вирішив, поки що потримати це в таємниці.
– З людиною, яка вилікувала мою хворобу.
– …А, ясно. Як її звати?
– Ем, поки що я маю тримати це в таємниці.
– Зрозуміло… Що ж, якщо вона виявиться послідовницею Міліса, дай мені знати. Я знайомий з єпископом цього міста, тому навіть можна провести неформальну церемонію з благословеннями, якщо ви не заперечуватимете.
– Гаразд.
Отже, релігія Міліса справді мала щось схоже на весільну церемонію! В Японії весілля вважалося досить особливою подією. Тут, здавалося, все було інакше. Проте в цьому світі цілком могли покарати за копіювання церемонії релігії, до якої ти не належиш. Крім того, я не був послідовником Міліса, і Сільфі, я впевнений, теж.
– Але все ж будинок… Будинки дорогі, еге?
– Майстре, якщо вам бракує грошей, чи можу я запропонувати допомогу? – сказав Заноба.
– Ні… Мені здається, що буде незручно покладатися у цьому на тебе. – Хоча я намагався вдати сміливість, коли говорив це, але… Я уявлення не мав, яка тут ціна на житло. Залишалося сподіватися, що моїх заощаджень вистачить для купівлі. – У будь-якому разі, завтра я піду до міста подивлюся на будинки. Якщо виявиться, що мені бракує грошей, я попрошу про допомогу.
– Звісно. У мене достатньо грошей, щоб купити найбільший будинок у місті, тому вам не потрібно хвилюватися, – з усмішкою сказав Заноба.
Член королівської родини навіть з маленької країни був на зовсім іншому рівні, ніж ми, звичайні люди.
***
Наступного дня я пішов до агентства нерухомості.
Зазвичай феодали здавали землю і будівлі в оренду підданим. Однак у магічному місті Шаріа не було якогось чіткого володаря. Три магічні країни і гільдія магів надавали людей для управління землею. Проблеми, які виникали за відсутності чіткого володаря, вирішувало так зване «агентство нерухомості». Я не мав ні найменшого уявлення, які саме це були проблеми.
Хоча для зручності я називав це «агентством нерухомості», але офіційна назва була «Установа з управління земельними ресурсами». Вона займалася купівлею і продажем порожніх будинків, а також видавала дозволи й інструкції щодо будівництва на вільних ділянках землі. Як на мене, це можна було назвати державним агентством.
Коли я підійшов до стійки реєстрації в агентстві нерухомості і сказав адміністратору, що хочу купити будинок, мені вручили список. На кожній сторінці була вказана детальна інформація про нерухомість: адреса, розмір земельної ділянки, розмір споруди, кількість кімнат і ціна… Вибір був досить широким, від маленьких квартир до великих будинків.
– Хмм.
Чесно кажучи, я не мав уявлення, наскільки великий будинок мені слід купити. Можливо, найкраще підійде окремий дім з садом, достатнім для утримання великої собаки? Чи слід обрати маленькі апартаменти у багатоквартирному домі? Я не проти чогось невеликого, але… Сільфі – охоронець принцеси. Вони досить добре ладнали. Це означало, що принцеса Аріель могла приїхати у гості. В такому випадку, обшарпана квартира не підійде.
Однак моїх нинішніх заощаджень недостатньо для покупки розкішної резиденції аристократа. Можливо, мені слід попросити допомоги у Заноби? Ні, мені було ніяково використовувати його як гаманець. Крім того, я міг дозволити собі пристойний будинок за ті гроші, що мав.
– Ухм.
Можливо, мені слід було взяти з собою Сільфі. Хіба ж такі великі покупки не обговорювалися з партнеркою? О, але, ні, у цьому світі заведено, щоб чоловік купував будинок і запрошував туди жінку. Якби я звернувся за порадою до Сільфі, то вона могла б сприйняти мене як жалюгідного. Я мав хоча б показати трохи надійності.
– Отже, просторий будинок з багатьма кімнатами за доступну ціну… – Я переглядав список, шукаючи щось подібне. У будь-якому світі нерухомість була дорогою. Хоча квартири для молодят виглядали дешевими… – Гм?
Мені в око впав будинок. Він був останнім у списку. На потертій, знебарвленій сторінці була зображена споруда, що нагадувала особняк. Він розташувався у кутку житлового району, але досить недалеко від університету магії. Двоповерхова споруда з підвалом, і ще був сад. Ціна виявилася напрочуд низькою. Менше ніж половина сума за подібні будинки. Я цілком міг його купити і в мене навіть би залишилося трохи грошей. Єдиним недоліком був вік будинку.
– А що з цим? Чому він такий дешевий?
На моє запитання працівник криво посміхнувся:
– Правда в тому… що цей особняк проклятий.
– Он як, проклятий, кажете?
– Говорили, що посеред ночі там чути скрипучі звуки, але коли шукали джерело, то нічого не знайшли. Попередній власник проігнорував це, вважаючи, що будинок просто скрипів від вітру, але наступного дня його родину жорстоко вбили.
Серйозно…? Проте я вже не один раз чув подібні історії. Прокляті маєтки. Невже в цьому домі були злі духи? Все-таки в цьому світі привиди існували.
– Ви не проводили екзорцизм?
– Що ж, ми подавали запит до гільдії шукачів пригод, але перша група, яка взялася за завдання, також була жорстоко вбита. Після того ніхто не хотів братися за нього.
Якщо коротко, через ці обставини нікому не вдалося вигнати духа. Працівник агенції сказав, що запит мав ранг E. Вони хотіли підвищити його, але через брак коштів і певні розбіжності з гільдією шукачів пригод це було досить складно.
– А як щодо гільдії магів?
– Вони перебувають у такому становищі, що їм важко втручатися у питання, які стосуються землі. Тому їхня відповідь була: «Ви повинні вирішити це самі».
Проклятий будинок і працівник агентства, який майже втратив надію його продати. Якщо подумати, то я стикався з чимось подібним, коли подорожував Континентом Демонів. Мабуть, це була звична справа у цьому світі.
– Якщо я зможу успішно очистити будинок, чи віддадуть мені його безплатно?
Працівник подивився на мене, ніби запитуючи: «Про що ти взагалі говориш?».
Очікувано. Зрештою, не схоже, що в них виникали труднощі через те, що будинок не проданий.
– Перепрошую. Тоді як щодо попереднього договору? Я огляну будинок через кілька днів. Якщо він мені сподобається, то ми зможемо перейти до офіційного продажу. Підходить?
– …Тоді, будь ласка, напишіть тут своє ім’я.
Хоча моя спроба домовитися про нижчу ціну не вдалася, але я все одно написав своє ім’я, не особливо хвилюючись про це. Також на аркуші були місця для гарантів, я додав імена Аріель і Бадігаді.
Я передав бланк працівнику. Коли той побачив написане, то зблід і відступив у задню частину будівлі. Досить швидко з’явилася інша людина, схожа на менеджера, вона потирала руки.
Мабуть, я був досить відомим, якщо лише одного імені вистачило, щоб добитися цього. А може, саме так працювали імені Аріель і Бадігаді? Чи це було поєднанням всіх трьох?
Після невеликої розмови мені вдалося домовитися про зниження ціни, тепер вона була удвічі меншою за початкову.
Очевидно, я перетворився на вибагливого VIP-клієнта, хоча не мав наміру таким бути.
***
Через кілька днів я прибув до проклятого особняка.
З того, що мені відомого, його побудували понад сотню років тому, але сама споруда виглядала міцною. Можливо, через те, що магічна сила наповнювала все у цьому світі, конструкція також певною мірою була захищена від руйнування?
Будівля була комбінацією дерева і каміння. Плющ і мох густо вкривали стіни, але, крім цього, особняк виглядав досить добре. Я уявляв його собі більш занедбаним.
– Що ж, заходимо, Занобо, Кліфе?
Вони були поряд зі мною. Хоча я шукач пригод рангу A, однак не мав стільки самовпевненості, щоб самому увійти в невідоме місце, яке, можливо, населене привидами. Ось чому я запросив Занобу супроводжувати мене у ролі надійного щита. Навіть якби нізвідки з’явилася рудоволоса лялька з ножем, він з нею впорався б.
Кліф же виглядав так, ніби теж хотів піти, тому я запросив його приєднатися до нас. Він був генієм з просунутим рівнем магії Божественного удару. Якби ми справді зіткнулися з монстрами-духами, його допомога була б неоціненою.
– Досить гарний будинок. Хоча виглядає трохи тісним… Цей розмір справді підходить? – поцікавився Заноба.
– Але хіба він не здається завеликим для двох людей? Спочатку можна купити маленький будинок, а потім накопичити гроші і переїхати, коли стане затісно, чи не так? – Кліф мав протилежну думку.
~ ~ ~
Коментарі
Дописати коментар