ЗСМК. Том 5. 1-1
1.1 Колишня дівчина приховує збентеження | Та що ж зі мною не та-а-а-а-ак?!!
1.1 Колишня дівчина приховує збентеження | Та що ж зі мною не та-а-а-а-ак?!!
◆ Ірідо Мізуто ◆
Юме, присівши, безмовно склала руки перед великим білим надгробком. Її спокій вражав, особисто мені не подобалася атмосфера на цвинтарях. Тут панував спокій, який викликав дивні почуття. Я почувався так, ніби був змушений зіткнутися з порожнечею усередині.
Ми прийшли сюди, щоб вшанувати пам’ять моєї матері. Але я ніколи її не зустрічав. Я бачив обличчя матері лише на портреті у вівтарі. Я не мав ні найменшого уявлення, як звучав її голос і яку особистість вона мала.
Діти, які втрачали батьків, заносилися до категорії нещасних істот, навіть якщо вони так не почувалися. Саме тому я не любив навідувати могилу, де мені все нагадувало про це.
Мабуть, Юме, яка присіла навпочіпки перед надгробком і молилася з заплющеними очима, відчувала те саме. Звичайно, Юні-сан як друга дружина мого батька мала причину бути тут, але Юме була всього лише її донькою. В неї не мало бути думок чи почуттів до моєї матері. Однак, якщо судити з серйозного виразу обличчя, вона, здавалося, справді говорила з нею…
Це раптом нагадало мені про ту ніч у старому святилищі. Її обличчя освітлювали феєрверки літнього фестивалю, а потім… Я все ще намагався зрозуміти, що означав той рішучий погляд в її очах. Чи намагалася вона повернути наші стосунки до того, що було раніше? У теперішній ситуації? Це чисте божевілля. Навіть якщо щось законно, це не означає, що ти можеш це робити, розумієш? Що станеться, якщо ми знову розійдемося? А якщо наші батьки про це дізнаються…?
…Навіть якщо вона справді хотіла, щоб ми знову були разом, то чому просто не сказала цього прямо? Але що робив би я…? Як щодо реакції? Що я хотів би зробити? У моїх грудях вирувала купа незрозумілих емоцій. Чорт. Мене нудить…
– Ми привітаємося з головним священником, – сказав тато.
– Зачекайте на нас тут, добре? – додала Юні-сан.
Після відвідування могили нас змусили чекати біля брами храму. Стоячи приблизно за метр від Юме, я демонстративно дивився вгору на ясне літнє небо.
– …
– …
Ми не сказали жодного слова. І це було незручно…
Між нами панувала якась некомфортна атмосфера, зовсім інша, ніж та, що була, коли ми тільки почали зустрічатися, і зовсім не така, як коли ми тільки почали жити під одним дахом. Можливо, я був єдиним, кого це турбувало? Юме, здавалося, не звертала на це уваги і просто сиділа у телефоні, ніби все нормально…
Я повільно й обережно подивився в її бік – і наші погляди зустрілися. Вона не відвела очей. Юме пильно дивилася прямо на мене. Я ніби повернувся в той момент, коли її рішуче обличчя освітлювали феєрверки. Здавалося, вона відчайдушно хотіла щось сказати, але не могла змусити себе.
Ти хочеш, щоб я запитав? Справді? І якщо
так, то чи можу я також відповісти?
Моє тіло заціпеніло, у горлі пересохло, і я перестав кліпати… Хоча мозок не міг нормально працювати через величезну кількість думок, я все ж такий прийняв рішення і розтулив рота…
І саме в цей момент Юме відвела погляд.
Га…? Вона знову почала ігнорувати мене і втикати у смартфон. Здавалося, Юме повністю втратила інтерес до мене.
– …
– …
Серйозно, що з тобою?!!
◆ Ірідо Юме ◆
– Та що ж зі мною не та-а-а-а-ак?!!
Коли наша родина повернулася після відвідування храму, я негайно пішла до своєї кімнати, стрибнула на ліжко і, ткнувшись обличчям у подушку, закричала. Чому ніщо не йшло так, як я хотіла? Невже моє тіло працювало проти мене, чи, можливо, воно мало якийсь дефект?
Ми були самі. Наші погляди зустрілися, однак я не знала, що сказати. У мене паморочилася голова, в горлі ніби щось застрягло, а потім… я просто відвернулася від нього, намагаючись це приховати!
Так було відтоді, як ми повернулися з сімейної поїздки. Я не могла змусити себе поговорити з ним. Я навіть не могла дивитися на нього! Я не могла розслабитися у власному домі. Я намагалася підтримувати спокійний вираз обличчя, щоб наші батьки не відчули, ніби ситуація якась дивна. Але він, швидше за все, подумав, що я ставлюся до нього холодно…
Це не так! Я не намагаюся вдавати відсторонену! Я не брехала, коли внутрішньо заявила, що знову вкраду його серце. Жодної брехні, але після того, як я заспокоїлася і подумала… коли це я взагалі крала чиєсь серце? У мене раптом розвинулася красномовність, чи що? Звичайно, ні! Я ніяк не могла завоювати його лише словами. Саме тому я імпульсивно написала любовного листа у середній школі, і це якось спрацювало!
Що я взагалі мала робити у такій ситуації? Донедавна ми обмінювалися неприємними зауваженнями, тож зараз не було сенсу робити різкий поворот і вдавати з себе милу дівчину… А-а-а! Що я робила останні чотири з половиною місяці?!
…Перш за все, я мала зробити так, щоб він зрозумів: мої думки про наші стосунки змінилися. Точно. Я мала зізнатися, коли ми поцілувалися. У найгіршому випадку він би сказав «ні», але це невелика проблема. Ми вже раз розійшлися. Повторна відмова не завдала б мені великого болю. Все, що я маю робити, це не відступати і продовжувати наполягати.
Я не була великим детективом, мені не потрібно чекати і збирати всі докази, перш ніж зробити свій крок. Думати таким чином, це ніщо інше, як виправдання, породжене моїм боягузтвом.
Ще не пізно. Я могла врятувати ситуацію. Якби я змогла сказати, що знову закохалася в нього – навіть якби це означало, що він відкине мене, – і продовжувала демонструвати свої почуття діями та словами, то змогла б вигнати з його голови привид свого минулого «я»… Принаймні я на це сподівалася.
– …
Та все ж… зараз був трохи невдалий час. Наші батьки вдома. Крім того, ми щойно відвідали могилу його матері і повернулися. Зізнаватися зараз було б трохи…
Раптом у двері постукали.
– Ти там?
– Хі-ік?
Мі-Мізуто?!
– Ти ж там, так? Можна мені зайти?
– Т-так, звісно — н-ні! Ні-ні-ні! Не можеш, ні!
– Гаразд, я заходжу.
– Чека…?!
Я зіскочила з ліжка і кинулася до дверей у спробі заблокувати їх, але вони відчинилися до того, як я добігла.
Мізуто примружив очі:
– У тебе волосся сплуталося. Ти дрімала чи що?
– Га?
Я побігла до туалетного столика і швидко взялася поправляти зачіску, водночас кидаючи через дзеркало погляди на Мізуто. Він схрестив руки, змістив вагу на одну ногу і дивився мені у спину. Коли я дивилася на нього через дзеркало, мені все ще вдавалося залишатися спокійною…
– …То чого ти хочеш?
Намагаючись зберігати спокій, я вимовила цю фразу серйозним тоном і це прозвучало навіть якось холодно. О, та ну?!
– Я хочу дещо прояснити, – сказав Мізуто, притулившись спиною до зачинених дверей. – Я зараз не маю наміру грати з тобою в мовні ігри.
– …Га?
– Я спитаю прямо: яка причина того поцілунку після феєрверку?
Моє тіло заціпеніло і я не мала змогла обернутися. Г… Га? Про що він щойно спитав? Яка причина поцілунку…?!
У
дзеркалі видно, як Мізуто відштовхнувся від дверей і повільно підійшов до мене.
– Це тому, що настрій був правильним? Чи була якась інша причина? У тебе був такий погляд, ніби ти кидала рукавичку. Ніщо з цього не має сенсу.
Мізуто схопив мене за плече і силоміць повернув. Переді мною опинилося його обличчя. Спочатку я втупилася поглядом у довгі вії, а потів в очі Мізуто, який дивився так, ніби бачив мене наскрізь.
– Якщо маєш що сказати, то говори.
Ніби… ніби все так просто! Якби я могла це зробити, то не опинилася у такій болісній ситуації! Крім того, як він смів говорити, що мій перший у житті зухвалий поцілунок, – це спонтанний вчинок?! Я не піддалася настрою! Також не міг би ти не наближати своє обличчя?! Воно у тебе таке гарне, що я просто не можу втриматися! І викликає в мене бажання знову тебе поцілувати! Стривай, ти цього хочеш?! Чи ні…?!
Роздратування, сором і бажання змішалися у моїй голові, закипіли і здавалося от-от вибухнуть. А через кілька болісних секунд…
– Я…
– Ти?
– Втратила рівновагу!! – крикнула. Що я взагалі сказала?! – Я-як ти міг неправильно зрозуміти ситуацію? Наші губи ледь торкнулися. І це був не перший раз! Подібне тебе навіть турбувати не має! Крім того, чому ти завжди поводишся так, ніби я в усьому винна?! Я справді ненавиджу це в тобі!!
Мої плечі тремтіли під час цього вибуху слів. Я хапала повітря, намагаючись відновити самовладання, і, коли кисень почав надходити до мозку… я повільно повернулася до тями. …Щ-що? Я щойно…
– … – Мізуто мовчав, а потів відпустив мене.
А. Ч-чекай. Це не те, що я мала на увазі.
– …А, зрозумів, – його голос був позбавлений емоцій. – Вибач, що неправильно все зрозумів.
Часу для виправдання не було, Мізуто після цих слів вийшов з моєї кімнати.
Залишившись одна, я деякий час порожніми очима дивилася на двері.
А потім, зітхнувши, безсило упала на ліжко.
Саме так, я знову це зробила.
◆ Ірідо Мізуто ◆
– Прокляття…
Мене переповнювали негативні емоції, тож я не міг не сказати чогось, щоб хоча якось виплеснути їх. Вона щойно сказала, що втратила рівновагу. Он воно як. Раз це та реальність, якої вона хотіла, той хай так і буде. Було це навмисно чи випадково, але це не змінювало того факту, що ми зведені брат і сестра. Це також не змінювало того, що наші стосунки у середній школі не склалися і ми розійшлися. Все гаразд! Мене абсолютно все влаштовує!
Поки я був занурений у роздратування, смартфон почав вібрувати. Надійшов вхідний дзвінок. На екрані висвітлися «Хіґашіра Ісана».
– Алло, – відповів я на дзвінок.
– Вітаю. Дозволь увійти до твого дому.
О, точно. У нас були плани на сьогодні.
Я вийшов з кімнати, спустився на перший поверх і взувся перед тим, як відчинити двері.
– Мізуто-куне!
– Щ…
Щойно двері відчинилися, Хіґашіра, яка чекала за ними, обійняла мене за шию. Від несподіванки я зробив крок назад, а потім ніжно поплескав її по спині, ніби заспокоюючи дитину.
Коментарі
Дописати коментар