ЗСМК. Том 5. 1-2
1.2 Колишня дівчина приховує збентеження | Та що ж зі мною не та-а-а-а-ак?!!
1.2 Колишня дівчина приховує збентеження | Та що ж зі мною не та-а-а-а-ак?!!
– Ти
як собака, що давно не бачив господаря, – зауважив я.
– Але… минуло так багато часу! Я почувалася такою одинокою. Навіть думала, що помру від самотності.
– Ти ж не кролик, тому цього не станеться. У будь-якому разі, тобі слід навчитися користуватися домофоном.
– Ні! Мені робиться страшно від думки, що двері відкриє хтось інший, а не ти.
– Страшніше, коли на тебе нізвідки кидається тіло вагою шістдесят кілограмів.
– Це ти про мене?!
– Хто днями із самовдоволеним виразом обличчя розповідав про вагу своїх грудей? З урахуванням цього, ти маєш важити приблизно стільки.
– Н-неважливо який розмір грудей, вони ніяк не впливають на вагу тіла! – Хіґашіра, надувшись, відвернулася.
Я погладив її по голові і пропустив крізь пальці м’які пасма. Коли я це зробив. То відчув, як негативні емоції вгамувалися.
– …Я більше ніколи не буду сумніватися у терапії тваринами.
Я ніколи не хотів мати домашнього улюбленця, але якщо це настільки ефективно, то, можливо, варто подумати над цим.
– Я не впевнена, що ти маєш на увазі, але не можу позбутися відчуття, що ти порівняв мене з твариною.
Я вів Хіґашіру, яка чіпляла за мене, до сходів. І коли ми проходили повз вітальню…
– Мізуто? Це Хіґашіра-сан? – запитав тато.
– Так, ми будемо у моїй кімнаті.
– Привіт, Хіґашіро-сан! Я пізніше принесу перекус! – додала Юні-сан
– О… не варто…
І тато, і Юні-сан повністю прийняли її. Однак Хіґашіра все одно почувалася з ними некомфортно. Хіба ж вони почують, якщо ти відповідатимеш так тихо?
Ми піднялися сходами і зайшли до моєї кімнати. Всередині Хіґашіра трималася так, ніби це її власна спальні і впала на край ліжка.
– Фух.
– Поводишся так, ніби щойно повернулася додому після довгої подорожі.
– Я не можу спати без твоєї подушки.
– Тоді як ти взагалі спиш? – Поки вона перекочувалася по моєму ліжку, я взяв пакунок зі столу і підійшов до неї. – Хіґашіро. Ось.
– Хм? – Вона повернулася обличчям до мене і подивилася на коробку. – Що це? Бомба?
– Чому ти думаєш як терорист? Це простий сувенір.
– О-о-о! Сувенір! – вигукнула Хіґашіра і сіла. Коли вона взяла коробку, її очі сяяли.
– Я купив трохи ласощів на станції. Поділися ними з сім’єю.
– Сувенір… Це перший раз, коли я отримала щось таке від друга…
– Так і думав. Насолоджуйся цими калоріями.
– Так і зроблю! Поширю їх серед членів моєї родини, і це призведена до того, що вони наберуть вагу!
– Оце вже тероризм.
Я сів поряд з Хіґашірою, яка від гарного настрою погойдувалася вперед-назад. Я думав розповісти їй про поїздку, але мені не було про що говорити. В основному я сидів у кабінеті і читав.
Поки я міркував над цим, Хіґашіра раптом заговорила:
– Отже…?
– Гм?
Вона поклала коробку на коліна й оглянула мою книжкову полицю.
– Чому мені вдалося тебе заспокоїти? Тебе щось турбує?
– Е… Ти питаєш, бо хочеш дати мені пораду?
– Ні, мені просто цікаво.
– Точно.
Я не міг уявити, щоб вона запропонувала якісь конструктивні рішення подолання проблем.
– Нічого особливого. Просто з Ю – з моєю молодшою зведеною сестрою виникли деякі проблеми.
Я мало не назвав її на ім’я. З якоїсь причини здавалося, що якось ніяково це робити перед іншими людьми.
– Вона ігнорує мене, коли ми зустрічаємося очима, і накричала на мене, коли я спробував з нею поговорити. Здається, ніби в неї запізнілий бунтівний період.
– Хмм. Зрозуміло.
– …Ага. Ти повністю втратила інтерес, га?
– Мені шкода, бо я першою підняла цю тему.
– Могла хоча б вдати, що тобі не байдуже.
– О, якби ж. Так би я вирішила багато проблем, – пожалілася Хіґашіра.
– Як щодо того, щоб ти поділилася своєю думкою про цю ситуацію.
– Га? Умм. Можливо, в неї місячні?
– І ти негайно дала найгіршу відповідь!
– Навіть якщо це не так, емоції Юме-сан досить нестабільні. Коли ви відвідували рідні місця твоєї родини, вона навіть зателефонувала мені. Мова йшла про твоє перше кохання.
– Що? Моє перше кохання? Про Мадоку-сан, чи що…? То вона не тільки неправильно розуміє речі, а ще і поширює дезінформацію серед інших?
– Дезінформація?
– Так.
– О, як шкода… Я була у захваті від образу юного Мізуто-куна, який був закоханий у когось по вуха.
– Я бачу, як обертаються шестерні у твоїй голові. Все, що ти собі уявляєш, це просто маячня, зрозуміло?
– Образ юного і схвильованого Мізуто-куна, який приймає ванну зі старшою дівчиною, це досить…
– Притримай коней, якби я купався разом з Мадокою-сан, то вона теж була б досить юною. Між нами не така вже велика різниця у віці.
– І це теж по-своєму еротично!
Ігноруючи Хіґашіру, яка важко дихала, я повернувся до головної теми:
– Емоційно нестабільна, га…? Але ти маєш рацію.
– Правда, еге? Вона людина з надзвичайно мінливим настроєм.
– Гадаю, будь-чий емоційний стан можна вважати надзвичайно мінливий, якщо порівнювати з тобою.
– Хм? Не думаю, що мене можна вважати спокійною людиною.
– Все гаразд, Хіґашіро. Ніхто не має об’єктивного уявлення про те, ким він є насправді.
– Серйозно? У будь-якому разі, я вважаю, що в мене трапляються емоційні зриви.
– Хіба? Навіть коли я тобі відмовив, ти відмахнулася від цього, ніби це було ніщо…
– Я просто швидко оговталася. Також я думаю, що Юме-сан також скоро відновить емоційний баланс. А поки що я допомагатиму тобі заспокоїтися, – сказала Хіґашіра і ткнула мене у щоку.
Це серйозно дратувало. Спрацювала моя автоматична функція контратаки, я схопив Хіґашіру за щоки обома руками і потягнув.
– П-припини! Ти псуєш моє гарненьке обличчя!
– Це неможливо. Ти мила… як восьминіг, – останні слова я постарався сказати дуже тихо.
– Я все чула! Ти граєшся з моєю невинністю – моїм невинним дівочим серцем!
– Це було грубо. Вибач. Ми ж друзі, чи не так?
– Не думаю, що ми можемо залишатися друзями після твоїх слів! – Хіґашіра сердито махала ногами.
Я продовжував гратися з нею, ніби з іграшкою. Я відчував, як мій стрес тане.
◆ Ірідо Юме ◆
– Це неможливо. Ти мила…
– …граєшся з моєю невинністю…
– …Вибач…
– Не думаю, що ми можемо залишатися друзями…
……?!?! Мій розум опустів після того, як я почула обривки розмови крізь стіну. Е? Га? Цей голос… це ж була Хіґашіра-сан, так? Він назвав її милою? Мізуто? Той самий Мізуто? І що вона мала на увазі під «граєшся з моєю невинністю»? Чому вони більше не могли залишатися друзями?! Ні в якому разі…
У моїй голові з’явився образ оголеної Хіґашіра-сан і Мізуто, який притискав її до ліжка. Невже… невже ці двоє справді перетнули межу…?!
Ч-чому? Чому-чому-чому?! Невже через те, що вони давно не бачилися? Чи це через те, що я щойно накоїла? Можливо, він відмовився від мене і вирішив натомість зблизитися з Хіґашіра-сан…
Хвилинку. Мені потрібно заспокоїтися. Не накручуй себе. Не поспішай з висновками. У мене нема жодних доказів. Я навіть їхню розмову не могла чітко почути. Існувала велика ймовірність того, що це непорозуміння або я щось неправильно почула.
Ого, я виросла. Я не збиралася повторювати минулих помилок, через які посварилася з Мізуто.
– …Гаразд!
Я вирішила перевірити.
Потрібно отримати більше інформації і не судити про інформацію на основі того, що почула крізь стіну. Я мала побачити все на власні очі… Звичайно, я трохи нервувала, але… це все-таки Мізуто і Хіґашіра-сан. Вони не стануть займатися таким. Мабуть, я просто неправильно почула. Т-точно. Щойно я зазирну всередину, то зрозумію, що помилялася…
Уперед. Я тихо вийшла зі своєї кімнати і навшпиньки пішла коридором до спальні Мізуто по сусідству. Попри мою обережність, я не мала про що хвилюватися. Потрібно всього лише трохи відчинити двері і подивитися. Це не підглядання. Як його старша сестра і її подруга, я мала перевірити, чи не займаються вони чимось аморальним…
Я поклала руку на дверну ручку. Моє серце так калатало, що я нічого не чула. Коли напружила руку і повільно повернула дверну ручку, то почула глухий стукіт, від якого, здавалося, здригнулося все моє тіло, і на мить завагалася. Але коли я зазирнула всередину…
Крізь щілину у дверях я побачила, як Мізуто притискав Хіґашіру-сан до підлоги. Вона лежала на спині з заплющеними очима, а він дивився на неї з ніжним виразом обличчя. У голові запаморочилося. Я не могла чітко бачити.
– …О!
Здавалося, що я ось-ось упаду, аж раптом за спиною пролунав голос, від якого я здригнулася.
Мізуто і Хіґашіра-сан здивовано подивилася на двері, а я озирнулася. Позаду стояла мама з тацею. Вона зазирала до кімнати через моє плече і на її губах була підозріла усмішка.
– Я принесла трохи ласощів, але, здається, вибрала невдалий час. Я повернуся пізніше. Розважайтеся!
– Че… чекайте, Юні-сан! – крикнув Мізуто, намагаючись її зупинити.
Але моя мама проігнорувала його і, радісно наспівуючи «Я це бачила», спускалася сходами. Отже, залишилася тільки я.
– …
– …
Мої очі зустрілися з очима Мізуто. Я могла сказати лише одна
– …Розважайтеся…
– Гей, чекай!!
Він спробував зупинити мене, але я швидко потупотіла до своєї кімнати.
– Ууу… Укх…
Я шморгнула носом. Здається, я сьогодні програла. Це була дуже коротка битва. Вона тривала менше двох днів, але я не очікувала, що Хіґашіра-сан буде бійцем. Я справді не думала, що вони мали намір зробити це. Я не могла повірити… Але не очікувала, що мені так швидко покажуть, що я помилялася…
Я думала, що знаю, який він хлопець. Але навіть подумати не могла, що він приведе дівчину до своєї кімнати з такою метою, особливо, коли позавчора його поцілувала інша людина…! Як він міг бути таким нечутливим?! Цей хлопець ніколи не був таким прямолінійним, коли ми зустрічалися! Як він міг так легко зробити це з Хіґашірою-сан?! Я ненавиджу тебе! Тупий таємний збоченець! Постійно збуджений звір! Любитель великих грудей!
Я не могла стримати емоцій. Я інстинктивно потягнулася за смартфоном. Людина, якій я телефонувала, це подруга, з якою ми спілкувалися з моменту вступу до старшої школи.
– Привіт!? Юме-чян, ти вже дома? Я так сумувала за тобою!!
– А-Ака-цукііііі-чя-а-ан….
– Га?! Що? Хто це? Зомбі?!
Коментарі
Дописати коментар